Рішення

від 06.11.2018 по справі 908/1298/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/50/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2018 Справа № 908/1298/18

за позовом: Керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, б. 17) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах - Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, б. 7)

про зобов'язання повернути земельну ділянку,

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

Прокурор: Євтушок Ю.С.- посвідчення № 043113 від 06.05.2016 р., Харченко В.І.- посвідчення № 037713 від 28.12.2015 р.; Жданова О.Б. - довіреність № 050278 від 09.07.2018р.;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Волинець О.І.- довіреність № 2 від 06.07.2018 р.; Луценко І.М. - довіреність № 3 від 06.07.2018 р.;

ВСТАНОВИВ:

В господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява Керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, подана в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах - Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" про зобов'язання повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га, яка розташована за адресою: вул. Глісерна, 28-30.

Позов обґрунтований тим, що Запорізькою місцевою прокуратурою №1 під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних відносин встановлені порушення вимог Цивільного кодексу України та вимог Земельного кодексу України ТОВ "Запоріжресурспроект" під час використання земельної ділянки по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі на умовах договору оренди землі, що стало підставою для ініціювання прокурором питання про повернення земельної ділянки у судовому порядку.

Так, у ході вивчення стану законності у вказаній сфері з'ясовано, що між Запорізькою міською радою та ТОВ Запоріжресурспроект укладено договір оренди землі від 28.08.2009р., зареєстрований 28.08.2009р. за № 040926101625, відповідно до якого останньому передано строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, розташовану по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі зі строком дії договору до 28.08.2019р. (далі - Договір).

Однак, землекористувач не використовує земельну ділянку відповідно до умов Договору, не здійснюючи її забудову та жодних дій для отримання необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт.

У зв'язку із цим, за доводами заявника, відсутні підстави подальшого використання ТОВ Запоріжресурспроект земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:013:0058, яка розташована по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі, адже відповідно до положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України договір оренди землі є припиненим.

Прокурор вважає, що вказана земельна ділянка підлягає поверненню, так як право ТОВ Запоріжресурспроект на користування земельною ділянкою припинено автоматично в силу закону, у зв'язку із невикористанням її для забудови протягом трьох років підряд. Не повертаючи земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,5334 га, ТОВ Запоріжресурспроект діє всупереч норм законодавства, порушуючи тим самим права територіальної громади в особі Запорізької міської ради, як власника землі.

На думку прокурора, оскільки момент, з якого необхідно обраховувати початок перебігу трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, а Орендар взагалі не звертався за отриманням необхідних дозвільних документів для забудови з моменту укладення договору, то право землекористування у нього підлягає припиненню зі спливом трьох років з моменту реєстрації договору оренди землі, який надавав право користування земельною ділянкою.

Прокурор наголошує, що ТОВ Запоріжресурспроект всупереч вимог закону більше п'яти років не використовує земельну ділянку по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі, не здійснює її забудову, що у свою чергу, негативно впливає на стан інфраструктури міста, що безумовно порушує інтереси держави та територіальної громади міста Запоріжжя в особі жителів міста.

У позові суспільним , публічним інтересом звернення керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 до суду з вимогою про повернення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні не лише законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання використання землі, яка належить територіальній громаді, а також забезпечення можливості раціонального використання земель для їх забудови та покращення інфраструктури міста.

Посилаючись на приписи норм ст. ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 416 ЦК України, 102-1, 125, 152 ЗК України ст.ст. 525, 526, 762, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 14, 287 Податкового кодексу України, ст.ст. 32, 34 Закону України Про оренду землі , прокурор просив позов задовольнити..

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.07.2018 р. відкрито провадження у справі № 908/1298/18 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/50/18. Підготовче судове засідання призначено на 07.08.2018 р.

Ухвалою суду від 07.08.2018 р. відкладено підготовче засідання на 29.08.2018 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.08.2018 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30-ть днів - до 09.10.2018р., відкладено підготовче засідання на 25.09.2018 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.09.2018 р. відкладено підготовче засідання на 09.10.2018р.

Ухвалою суду від 09.10.2018 р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.11.2018 р.

07.08.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла письмова заява позивача про відмову від позову та закриття провадження у справі. Заява мотивована відсутністю підстав вважати, що права позивача порушені.

Прокурор проти заяви позивача про відмову від позову заперечив, зазначивши, що заява про відмову від позову подана представником Запорізької міської ради за довіреністю виданою Запорізьким міським головою для участі у цій справі не може свідчити про відповідне волевиявлення територіальної громади міста в особі Запорізької міської ради. Відзначає, що подання представником Запорізької міської ради за довіреністю заяви про відмову від позову не відображає реальну позицію міської ради у цілому як представницького органу територіальної громади. З урахуванням викладеного, Запорізька місцева прокуратура № 1 заперечує проти заяви представника Запорізької міської ради про відмову від позову, підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягає на подальшому розгляді справи по суті.

Відповідач заяву позивача про відмову від позову підтримав. Вказав, що обґрунтування інтересів Прокуратури зношеністю житлового фонду м. Запоріжжя та необхідністю покращення житлових умов мешканців, при наявності спеціального Закону, який визначає порядок реконструкції застарілого житлового фонду та за відсутності претензій з боку Запорізької міської ради до Відповідача, як до орендаря земельної ділянки, не є сумісним з розумінням "інтересів держави".

З огляду на положення ст. 55 ГПК України та той факт, що прокурор заперечує проти заяви позивача про відмову від позову, підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягає на подальшому розгляді справи по суті, суд залишив без задоволення заяву Запорізької міської ради (позивача) про відмову від позову.

Відповідач - у письмовому відзиві проти позову заперечив. Зокрема, посилаючись на норми ст. 102 ' ЗК України , п. 5 ст. 102 ' ЗК України, ст.ст. 413, 414, 792 ЦК України, ст. 21 Закону України Про оренду землі , зазначає, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними главами ЗК України, ЦК України і Законом України Про оренду землі .

Наголошує, що про відмінність у правовому регулюванні договорів суперфіцию та договорів оренди, свідчить те, що договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) передбачає, зокрема, одержання власником такої земельної ділянки плати за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою для забудови і ця плата не є орендною.

Вказує, що відповідач з дати державної реєстрації Договору оренди належним чином сплачує саме орендну плату за спірну земельну ділянку та подає податкові декларації з плати за землю. Так, з серпня 2009 року по липень 2018 року відповідач сплачує, а позивач приймає саме орендну плату за спірну земельну ділянку, а не плату за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою для забудови. Зазначені обставини підтверджують, що між відповідачем та позивачем виникли правовідносини саме з приводу оренди земельної ділянки, а не суперфіцію.

На думку відповідача, твердження Прокурора про те, що до даних правовідносин повинні застосовуватися норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) , є безпідставними. Зауважує, що аналогічна правова позиція щодо відмінності орендної плати від плати за суперфіцій міститься в листі ДФС № 9236/Т/99-99-17-03-03-14 від 02.10.2015 року.

Звертає увагу суду на те, що 22.05.2009р. року між відповідачем та позивачем укладено угоду про умови участі в аукціоні по продажу саме права на оренду земельних ділянок.

Відповідно до розділу 1 Предметом зазначеної угоди є умови участі в аукціоні з продажу права на оренду земельної ділянки лот № 2, а саме: земельна ділянка загальною площею 0,5334 га, що розташована за адресою м. Запоріжжя, вул. Глісерна. Тобто, відповідно до вимог ст. 134 ЗК України, на аукціоні позивачем було продано, а відповідачем придбано саме право оренди спірної земельної ділянки, а не право суперфіцію.

Відзначає, що таких підстав для припинення Договору оренди, як незабудова земельної ділянки протягом трьох років, укладеним між позивачем та відповідачем Договором, не передбачено.

На думку відповідача, виходячи з норм чинного законодавства та умов договору оренди земельної ділянки будь-які підстави для припинення Договору оренди відсутні.

Наголошує, що Договір виконується позивачем і відповідачем належним чином. Претензій щодо його виконання від позивача до відповідача не надходило. Рішень сесії Запорізької міської ради, про припинення Договору оренди позивачем також не приймалось.

Також, відповідач зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не, наприклад, невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд (пункт 2.21). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України під час розгляду справи № 3-16бгс15 від 20.05.2015 про те, що підставою для розірвання договору оренди є саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не факт того, що ділянка взагалі не використовувалася.

Таким чином, за доводами відповідача, враховуючи підстави для припинення Договору оренди згідно ст. 141 ЗК України та умови Договору оренди, оскільки до правовідносини за Договором оренди неможливо застосувати положення ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, що регулюють положення договору суперфіцию, твердження прокурора про те, що Договір оренди є припиненим з 28.08.2012 року є хибним.

Крім того, відповідач зазначає, що прокурором не обґрунтовано та не надано доказів в чому полягає шкода завдана безпосередньо у зв'язку з не завершенням забудови спірної земельної ділянки та чим саме порушення строків будівництва порушує чи обмежує права позивача. Навпаки, у разі повернення земельної ділянки позивачу, місцевий бюджет буде недотримувати дохід з орендної плати за таку земельну ділянку.

В свою чергу, прокурор у відповіді на відзив вказав на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заву. Зазначив, що прокуратурою, не ставиться під сумнів правова природа укладеного правочину, дійсно між позивачем і відповідачем укладено договір оренди землі.

Разом з тим, статтею 32 Закону України Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Так, у даному випадку право землекористування позивача припинилось автоматично в силу закону (ст.ст. 416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України), який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права за окремим судовим рішенням.

Зазначає, що відповідач при наданні відзиву на позовну заяву, не подав жодного доказу щодо початку будівельних робіт або будь-яких інших дій, які б свідчили про його свідоме, належне та добросовісне ставлення до свого зобов'язання приступити до забудови земельної ділянки.

Зауважив, що доводи відповідача з приводу того, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, прокурором не оспорюється. Доводи відповідача про те, що прокурор намагається довести факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням суперечать змісту позовної заяви та не відповідають дійсності.

Відповідач у письмовому запереченні на відповідь на відзив вказав, що прокуратура вважає, що до спірних правовідносин застосовуються положення ст.416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України, а також правова позиція Верховного Суду по справ № 910/5963/17, однак це не відповідає дійсності.

Верховний Суд в правовій позиції по справі № 910/5963/17 зазначає, що початок трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови необхідно рахувати саме з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а не з моменту реєстрації права користування земельною ділянкою.

Однак, в своїй позовній заяві прокуратура, незважаючи на зазначений правовий висновок Верховного Суду, на який посилається в своїй позовній заяві, обраховує початок трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови з дати реєстрації договору оренди в Центрі Державного земельного кадастру, що суперечить зазначеній правовий позицій.

Крім того, як зазначено в Постанові Верховного Суду по справі № 910/5963/17 в договорі, який був предметом розгляду суду, прямо передбачений обов'язок орендаря завершити забудову земельної ділянки не пізніше трьох років з моменту державної реєстрації Договору. Тобто в договорі оренди, по-перше, був встановлений строк для забудови земельної ділянки, по-друге цей строк відповідно до умов укладеного договору оренди обраховувався з моменту реєстрації договору оренди. Однак, навіть незважаючи на це, Верховний Суд обраховує початок трирічного терміну невикористання земельної ділянки саме з моменту отримання дозволу на початок будівельних робіт, а не з моменту реєстрації договору оренди.

Крім того, прокуратурою не ставиться під сумнів правова природа укладеного правочину. Прокуратура визнає у відповіді на відзив, що укладено саме договір оренди.

В той же час, наприклад, у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України по справі N 39/136пд від 12.02.2008 року зазначено, що до правовідносин з оренди не можуть застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), оскільки договір не відповідає вимогам угод про суперфіцій. З тих самих підстав посилання на норми ЗК щодо суперфіцію є хибними.

Вважає доводи прокуратури, що порушення інтересів держави полягають в тому, що не здійснюється поновлення фізично зношеного житлового фонду шляхом нового будівництва є хибними.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади проведення заміни застарілого житлового та нежитлового фондів визначені Законом України Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 16.12.2012 р. № 525- V. Тобто процедура заміни застарілого житлового фонду встановлена законодавством.

Так, зазначеним Законом визначено, що органами місцевого самоврядування укладаються інвестиційні договори з інвесторами, а також встановлюються пільги з орендної плати за землю для інвесторів. Визначення інвестора здійснюється на конкурсній основі.

В свою чергу, відповідач не укладав ніяких інвестиційних договорів щодо реконструкції застарілого фонду з органами місцевого самоврядування та не отримував пільг з орендної плати. Навпаки, відповідач отримав земельну ділянку за результатами аукціону, запропонувавши найбільш високу орендну плату, порівняно з іншими учасниками. Тобто, основним критерієм для прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду був саме розмір орендної плати, а не реконструкція та/або заміна застарілого житлового фонду.

Підтвердженням того, що інтереси держави, в особі органу місцевого самоврядування не порушені, є позиція Запорізької міської ради, викладена у відмові від позову.

Вважає, що обґрунтування інтересів прокуратури зношеністю житлового фонду м. Запоріжжя та необхідністю покращення житлових умов мешканців, при наявності спеціального Закону, який визначає порядок реконструкції застарілого житлового фонду та за відсутності претензій з боку Запорізької міської ради до відповідача, як до орендаря земельної ділянки, не є сумісним з розумінням інтересів держави .

28.08.2018 р. в господарський суд надійшло письмове пояснення відповідача, в якому, останній, зазначив, що відсутні підстави для висновку про можливість співвіднесення норм, які регулюють право оренди земельної ділянки, з нормами, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), як загальних та спеціальних. Так само, відсутні підстави для застосування аналогії закону, а саме застосування у правовідносинах щодо припинення оренди земельної ділянки норм, які регулюють підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), так як застосування аналогії закону можливе виключно у випадку відсутності правового регулювання у певних правовідносинах, тоді як у даному випадку таке регулювання здійснено законодавцем.

Звертає увагу суду на те, що, 28.03.2018р. Верховним Судом було прийнято постанову у справі N 923/474/17, в якій зазначено, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними главами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України і Закону України "Про оренду землі"; договір суперфіцію має особливу правову природу, відмінну від договору оренди; перевагою договору суперфіцію порівняно з договором оренди є можливість відчуження права суперфіцію без утримання згоди власника (частина 2 статті 413 Цивільного кодексу України), проте право суперфіцію земель державної і комунальної власності не може бути відчужене.

Також у викладеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що керуючись принципом свободи договору, сторони уклали саме строковий договір оренди землі для розташування багатоповерхового житлового будинку з правом суборенди з дотриманням норм чинного законодавства, що регулюють правовідносини оренди. При цьому позивач сплачував за спірним договором саме орендні платежі і державна реєстрація цього договору була здійснена саме як договору оренди.

З урахуванням викладеного, судом було зроблено висновок про те, що наявності у спірних правовідносинах вищезазначених ознак правовідносин суперфіцію не вбачається.

За таких обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі N 923/474/17, як таку, що прийнята однією і тією ж колегією суддів пізніше ніж та на яку посилається прокуратура в своєму позові, застосуванню підлягає саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 28.03.2018 у справі N 923/474/17.

Наголошує, що підстави для тверджень про те, що право оренди відповідача припинилось автоматично в силу закону у зв'язку з не забудовою є неправомірними.

Також, відповідачем надані додаткові документи в обґрунтування своєї позиції та пояснення з цього приводу.

Згідно вимог ст. 4 Закону України Про архітектурну діяльність створення об'єкту архітектури (будинків і споруд, об'єктів благоустрою, території) передбачає проведення цілого комплексу робіт, як-то підготовку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у випадках і порядку, передбачених законодавством, здійснення в необхідних випадках передпроектних робіт, пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження у визначених законом випадках і затвердження проекту, виконання робочої документації для будівництва, будівництво.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Виготовлення та затвердження проектної документації врегульовано статтями 7, 9, 27 Закону України Про архітектурну діяльність та статтею 31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Таким чином, однією з основних складових будівництва є обов'язкова наявність складеної та затвердженої замовником проектної документації, а для виконання будівельних робіт - дозволу на виконання будівельних робіт (до 17.02.2011), декларацій про початок виконання підготовчих, будівельних робіт.

На підтвердження факту ведення будівництва на спірній земельній ділянці, відповідачем надані: копія договору про надання послуг №0302_02 від 12.01.2011 р. з актом наданих послуг; копія договору підряду на виконання проектних робіт №14/12-01 від 14.12.2010 р. з актом виконаних робіт; копія договору підряду на проектні роботи №11.10 від 08.02.2011 р. з актом виконаних робіт; копія договору про проведення державної екологічної експертизи №49 від 20.04.2011 р. з актом виконаних робіт; копія договору на проектні роботи № 201-072 від 24.12.2010 р. з актом виконаних робіт; копія договору про надання послуг № 0302_01 від 14.07.2010 р. з актом наданих послуг; копія договору на виконання робіт/надання послуг № 5 2/09 від 02.06.2009 р. з актом виконаних робіт та послуг; копія договору підряду на виконання проектних робіт № 7 від 25.06.2010 р. з актом

виконаних робіт; копія договору на виконання послуг № 09/0051 від 17.01.2011 р. з актом наданих послуг; копія договору № 0857 від 02.08.2010 р. з актом виконаних робіт; копія договору про приєднання до електричних мереж № П234/81-10 від 26.10.2010 р.; копія договору на виконання робіт по створенню (передачі) технічної продукції №13 від 22.02.2011 р. з актом виконаних робіт; копія договору про надання послуг з підготовки та видачі технічних умов на телефонізацію об'єкта №300012053 від 27.12.2010р.

Також, відповідачем отримана довідка про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами державної фіскальної служби №23581/10/08-01-50-03 від 06.08.2018 р., яка підтверджує факт того, що відповідач сплачує, а позивач приймає саме орендну плату за спірну земельну ділянку, а не плату за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою для забудови.

Зазначені обставини, на думку відповідача, також підтверджують, що між відповідачем та позивачем виникли правовідносини саме з приводу оренди земельної ділянки, а не суперфіцію.

20.09.2018 р. в господарський суд Запорізької області від Запорізької місцевої прокуратури № 1 надійшла письмова заява про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, а саме: визнання недійсною додаткової угоди № 201801000400135 від 16.07.2018 р. до договору оренди землі від 28.08.2009 р. за № 040926101625 укладеної між ТОВ "Запоріжресурспроект" та Запорізькою міською радою.

В обґрунтування зави прокурор, посилаючись на норми ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, вказує, що право землекористування відповідача припинилось автоматично в силу закону, який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права окремим судовим рішенням.

Отже, додаткова угода укладена між Запорізькою міською радою та відповідачем підлягає визнанню недійсною, як така, що суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

Прокурор зазначає, що вказану додаткову угоду укладено 16.07.2018р., після відкриття провадження по справі за позовом місцевої прокуратури про повернення земельної ділянки у зв'язку з тим, що договір є припиненим в силу закону. Отже, на час пред'явлення відповідної позовної заяви додаткову угоду від 16.07.2018р. до спірного договору укладено не було, тому включити вимогу про визнання її недійсною до позовної заяви не було можливим.

Прокурор вважає, що укладення вказаної додаткової угоди також підтверджує неналежне здійснення міською радою своїх повноважень щодо розпорядження земельними ділянками та ставить під сумнів спрямованість вказаних дій на захист інтересів держави.

Зазначає, що за період дії договору нормативно грошова оцінка земель та відповідно розмір орендної плати Запорізькою міською радою неодноразово змінювались, шляхом прийняття відповідних рішень.

Незважаючи на це, за останні п'ять років фактичного користування спірною земельною ділянкою ТОВ Запоріжресурспроект , сплачено орендну плату у розмірі лише 21 тис.грн., що не є співрозмірним із реальною орендною платою, з урахуванням її постійного та поступового збільшення у м. Запоріжжі.

Окрім того, у даному випадку порушення інтересів держави має очевидний характер, адже земельна ділянка надана для будівництва фактично не використовується землекористувачем, жодних дій для здійснення її забудови відповідачем з 2009 року не здійснено.

Отже, міська рада за наявності факту порушення інтересів держави та відповідних повноважень для їх захисту, всупереч цим інтересам з захистом до суду не зверталась. Більше того, шляхом укладення вказаної додаткової угоди, яка суперечить закону, підтверджує свої зобов'язання за договором оренди землі, який є припиненим в силу закону.

Таким чином, враховуючи викладене, підтверджується також наявність другого критерію, передбаченого ст. 1 Першого протоколу, а саме наявність суспільного , публічного інтересу.

Разом з цим, залишення земельної ділянки у користуванні ТОВ Запоріжресурспроект може негативно вплинути на інвестиційну привабливість міста Запоріжжя, адже відсутність вільних земельних ділянок, які можуть бути використані для забудови, гальмує процес залучення до міста нових платоспроможних інвесторів та забудовників, які б мали можливість реально будувати нові житлові будинки у місті.

Враховуючи зношеність житлового фонду міста та невелику кількість вільних земельних ділянок, які можуть бути використані для будівництва нового житла, не раціональне використання спірної земельної ділянки безумовно порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста та кожного його мешканця.

Водночас, як вказує прокурор, Запорізька міська рада наполягаючи на чинності спірного договору оренди, фактично ставить інтереси конкретного суб'єкта господарювання на противагу інтересам територіальної громади міста.

Враховуючи те, що упродовж останніх років у м. Запоріжжя мала місце тенденція щодо надання в оренду вільних від забудови земельних ділянок суб'єктам господарювання, які їх фактично не використовували та не здійснювали їх забудову, такі дії Запорізької міської ради порушують принцип пропорційності, передбачений ст. 1 Першого протоколу.

Відповідач проти заяви прокурора про визнання недійсною додаткової угоди № 201801000400135 від 16.07.2018 р. до договору оренди землі від 28.08.2009 р. за № 040926101625 укладеної між ТОВ "Запоріжресурспроект" та Запорізькою міською радою, заперечив.

Вважає, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить ознак правовідносин суперфіцію і є саме договором оренди земельної ділянки. Вказує, що договір оренди земельної ділянки та додаткові угоди до нього укладені у відповідності до вимог законодавства, підстави для визнання їх недійсними відсутні.

24.09.2018 р. в господарський суд Запорізької області надійшла письмова заява відповідача про застосування строку позовної давності.

У своїй заяві відповідач посилається на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України право на звернення до суду в інтересах держави в особі Запорізької міської ради з позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, яке (право) пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, тобто Запорізькій міській раді, стало відомо про таке порушення, а саме про неповернення земельної ділянки.

Звертає увагу суду, що в позовній заяві зазначено про те, що право оренди земельної ділянки є припиненим з 28.08.2012 р.

Оскільки між Орендодавцем (позивачем) та Орендарем (відповідачем) не підписувався акт приймання-передачі земельної ділянки, позивачу було достеменно відомо про те, що земельна ділянка не повернута відповідачем станом на 28.08.2012 р.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, прокурор, звернувшись із позовною заявою 09.07.2018 року, пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Посилаючись на приписи ч. 3 та ч. 4 ст. 267, Цивільного кодексу України, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Керівника Запорізької прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Запорізької міської ради про зобов'язання повернути земельну ділянку та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У письмовому запереченні прокурор просить залишити без задоволення заву відповідача про застосування строків позовної давності. Вказує, що місцева прокуратура, дізналась про наявність відповідних правовідносин та порушення інтересів держави, лише у травні поточного року, за результатами опрацювання відомостей Публічної кадастрової карти України та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Наголошує, що власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

З урахуванням того, що відповідачем жодних заходів з метою отримання дозвільних документів для здійснення будівництва не вживалося та будівництво ним до цього часу не розпочато, договір оренди землі є припиненим з 28.08.2012р.

Водночас, спірну земельну ділянку до цього часу не повернуто відповідачем Запорізькій міській раді, яка є її власником, що у свою чергу і є підставою для звернення місцевої прокуратури з відповідним позовом до суду.

У письмовому поясненні (вих. № 131-3692-18 від 04.10.2018 р.) прокурор, зокрема, зазначив, що надані ТОВ Запоріжресурспроект копії документів не є належними та достатніми доказами здійснення забудови, адже надані документи не підтверджують отримання необхідних дозвільних документів для початку будівництва та здійснення будівництва на спірній земельній ділянці. Відповідач також зазначає, що проведені ним роботи є підготовчими, однак враховуючи, що документи отримані відповідачем упродовж 2009-2011 років, виникає питання чому упродовж подальших семи років ним не здійснено жодних дій з метою забудови спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України під час судового розгляду справи здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

У судовому засіданні 06.11.2018 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 28.08.2009 р. відповідно до рішення двадцять восьмої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради № 52 від 24.12.2008р. та протоколу земельного аукціону з продажу права оренди земельної ділянки № О-1/42/09 від 28.05.2009 року між позивачем (Орендодавцем) та відповідачем (Орендарем) було укладено договір оренди землі (надалі - Договір), за умовами якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування багатоповерхового житлового будинку, яка знаходиться: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б. 28-30.

Вказаний Договір було зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства центр Державного земельного кадастру , про що у державному реєстрі земель вчинено записи від 28.08.2009р. за № 040926101625.

Згідно Акту прийому-передачі земельної ділянки за Договором, Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, загальною площею 0,5334 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б. 28-30. В Акті зазначено, що земельна ділянка знаходиться у стані придатному для розташування багатоповерхового житлового будинку.

Відповідно до п. 14 Договору земельну ділянку передано в оренду для розташування багатоповерхового житлового будинку.

Цільове призначення земельної ділянки, відповідно до п. 15 Договору, землі житлової та громадської забудови.

Підпунктом 5 п. 30 Договору встановлено обов'язок Орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

В ході вивчення стану законності у сфері земельних відносин, прокуратурою з'ясовано, що землекористувач (відповідач) не використовує земельну ділянку відповідно до умов Договору, не здійснюючи її забудову та навіть здійснивши жодних дій для отримання необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт.

Так, відповідно до інформації Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області від 04.05.2018р. відомості щодо реєстрації документів дозвільного та/ або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів будівництва за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30, в Департаменті відсутні.

За інформацією Державного архіву Запорізької області від 04.06.2018р. документи дозвільного та/ або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 на зберігання до архіву не передавались.

Згідно з інформацією Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 04.05.2018р. за даними містобудівного кадастру, держателем якого є вказаний Департамент, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (МБУ та ОЗ) для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 для замовника ТОВ Запоріжресурспроект або на інших юридичних чи фізичних осіб не зареєстровано.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна за ТОВ Запоріжресурспроект об'єкти нерухомого майна не зареєстровані, як і відсутні об'єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30.

Згідно з інформацією Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 26.06.2018р. зазначена земельна ділянка є вільною від забудови, що підтверджується відповідними фото земельної ділянки.

У позовній заві прокурор вказує, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню, так як право ТОВ Запоріжресурспроект на користування земельною ділянкою припинено автоматично з 28.08.2012 р. в силу закону, у зв'язку із невикористанням її для забудови протягом трьох років підряд.

Під час судового розгляду даної справи, позивачем до матеріалів справи було надано Додаткову угоду № 201801000400135 від 16.07.2018р. про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2009 р., зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру від 28.08.2009р. за № 040926101625.

Вказаною додатковою угоди внесено зміни до спірного договору оренди земельної ділянки від 28.08.2009 за № 040926101625, в частині розміру орендної плати.

Також, у тексті додаткової угоди зазначено, що умови не передбачені даною додатковою угодою залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.

Посилаючись на те, що Додаткову угоду № 201801000400135 від 16.07.2018р. до Договору було укладено після відкриття провадження по даній справі, і включити вимогу про визнання її недійсною до позовної заяви не було можливим, прокурор, звернувся до суду із заявою про визнання недійсною додаткової угоди № 201801000400135 від 16.07.2018р. до договору оренди землі від 28.08.2009р. за № 040926101625 укладеної між ТОВ Запоріжресурспроект та Запорізькою міською радою.

Згідно зі ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Частиною 3 ст. 237 ГПК України передбачено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладені обставини та приписи норм чинного законодавства, суд приймає до розгляду заяву прокурора про визнання недійсною додаткової угоди № 201801000400135 від 16.07.2018р. до договору оренди землі від 28.08.2009р. за № 040926101625 укладеної між ТОВ Запоріжресурспроект та Запорізькою міською радою.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до приписів ст. 93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Як зазначено в п. 14 Договору, земельна ділянка передається в оренду для розташування багатоповерхового житлового будинку.

Цільове призначення земельної ділянки (категорія земель): землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 30 вказаного Договору встановлено, що Орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 37 Договору).

З огляду на те, що сторони досягнули згоди щодо усіх істотних умов договору, договір оренди землі від 28.08.2009р вважається укладеним.

Відповідно до п. 19 Договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється в п'ятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Згідно Акту прийому-передачі земельної ділянки за Договором, Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, загальною площею 0,5334 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б. 28-30. В Акті зазначено, що земельна ділянка знаходиться у стані придатному для розташування багатоповерхового житлового будинку.

В ході вивчення стану законності у сфері земельних відносин, прокуратурою з'ясовано, що землекористувач (відповідач) не використовує земельну ділянку відповідно до умов Договору, не здійснюючи її забудову та навіть здійснивши жодних дій для отримання необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт.

Так, відповідно до інформації Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області від 04.05.2018р. відомості щодо реєстрації документів дозвільного та/ або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів будівництва за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30, в Департаменті відсутні.

За інформацією Державного архіву Запорізької області від 04.06.2018р. документи дозвільного та/ або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 на зберігання до архіву не передавались.

Згідно з інформацією Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 04.05.2018р. за даними містобудівного кадастру, держателем якого є вказаний Департамент, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (МБУ та ОЗ) для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 для замовника ТОВ Запоріжресурспроект або на інших юридичних чи фізичних осіб не зареєстровано.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна за ТОВ Запоріжресурспроект об'єкти нерухомого майна не зареєстровані, як і відсутні об'єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30.

Згідно з інформацією Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 26.06.2018р. зазначена земельна ділянка є вільною від забудови, що підтверджується відповідними фото земельної ділянки.

Надання забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, установлених правилами забудови міста; ведення містобудівного кадастру, чергового плану, створення архіву містобудівної документації, ведення обліку проектів окремих будинків і споруд, інженерних комунікацій міського значення, належить до завдань Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, згідно Положення про Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 23.02.2012 №64.

Проте, ТОВ Запоріжресурспроект за отриманням жодних необхідних дозвільних документів для будівництва багатоповерхового житлового будинку не зверталось.

Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ Запоріжресурспроект від 02.08.2018 р. проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, спірна земельна ділянка є вільною від забудови, не огорожена, будь-які будівлі та споруди на ній відсутні, за період дії договору оренди не використовувалась.

Згідно ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, вказана стаття Цивільного кодексу України встановлює чотири випадки, у яких право землекористування припиняється автоматично, та містить посилання на можливість припинення права землекористування у судовому порядку в інших випадках.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102-1 Земельного кодексу України .

Отже, вказані статті передбачають автоматичне припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Відповідна правова позиція щодо застосування положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України саме до орендних правовідносин, викладена Верховним Судом у постанові від 21.03.2018р. по справі № 910/5963/17.

Разом з тим, ані стаття 416 Цивільного кодексу України , ані стаття 102-1 Земельного кодексу України не вказують момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови.

В даному випадку, оскільки момент, з якого необхідно обраховувати початок перебігу трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, а Орендар взагалі не звертався за отриманням необхідних дозвільних документів для забудови з моменту укладення договору, то право землекористування у нього підлягає припиненню зі спливом трьох років з моменту реєстрації договору оренди землі, який надавав право користування земельною ділянкою.

Враховуючи те, що договір оренди землі зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру за №040926101625 - 28.08.2009р., то право користування спірною земельною ділянкою виникло у ТОВ Запоріжресурспроект з моменту реєстрації Договору.

Отже, згідно з положеннями ст. 416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України у зв'язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом 3 років підряд, відповідне право оренди земельної ділянки автоматично припинено з 28.08.2012р.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідачем не надано жодного належного доказу початку будівельних робіт, а також не наведено жодних доводів неможливості виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки.

Надані відповідачем копії договорів про надання послуг та виконання робіт, зокрема щодо телефонізації об'єкту, приєднання до електричних мереж, проведення топографічної зйомки тощо, не є належними та достатніми доказами здійснення забудови, адже надані документи не підтверджують отримання необхідних дозвільних документів для початку будівництва та здійснення будівництва на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Як свідчить п. 20 Договору після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимогу про зобов'язання повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку кадастровий номер 25310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га, яка розташована за адресою: вул. Глісерна, 28-30, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про те, що оскільки між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі, норми передбачені ст. 416 Цивільного кодексу України та 102-1 Земельного кодексу України не можуть буди застосовані до спірних правовідносин, оцінюються судом критично.

Необхідно зазначити, що прокуратурою, не ставиться під сумнів правова природа укладеного правочину, дійсно між позивачем і відповідачем укладено договір оренди землі.

Разом з тим, статтею 32 Закону України Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

В даному випадку, право землекористування позивача припинилось автоматично в силу закону (ст.ст. 416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України), який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права за окремим судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України саме до договору оренди землі, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 21.03.2018р. по справі № 910/5963/17

Крім того, судом враховується, що в силу ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідно зазначити, що саме Верховним Судом сформульовано правову позицію щодо можливості застосування положень ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України до орендних правовідносин.

У зв'язку із цим правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та інших судів.

Також, Верховним Судом у зазначеній постанові наголошено, що у відповідності до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Зазначений принцип, хоч і не містить нормативного визначення, однак розуміється в контексті необхідності врахування всіх обставин справи в їх сукупності з точки зору дотримання сторонами при виконання своїх договірних зобов'язань принципів добросовісності, належного виконання зобов'язань, прагнення до утвердження суспільного блага тощо.

Необхідно зазначити, що відповідач при наданні відзиву на позовну заяву, не подав жодного доказу щодо початку будівельних робіт або будь-яких інших дій, які б свідчили про його свідоме, належне та добросовісне ставлення до свого зобов'язання приступити до забудови земельної ділянки.

Також, слід зауважити, що доводи відповідача з приводу того, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, прокурором не оспорюється.

Дійсно у позовній заяві є посилання на пп. 5 п. 30 Договору оренди, яким встановлено обов'язок Орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

У зазначеному підпункті фактично викладено два обов'язки відповідача: використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; використання з дотриманням умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Так, підставою припинення орендних правовідносин стало саме порушення вимог земельного законодавства (ст.ст. 102-1 ЗК України, ст. 416 ЦК України )

Доводи відповідача про те, що прокурор намагається довести факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням суперечать змісту позовної заяви та не відповідають дійсності.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного суду у справі № 923/474/17 від 28.03.2018 р., якою, нібито висловлено протилежну позицію стосовно ототожнення положень законодавства щодо оренди земельних ділянок та користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), слід зазначити, що правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 923/474/17 жодним чином не суперечить правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі № 910/5963/17 та не спростовує аргументів наведених прокурором.

Так дійсно в постанові Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 923/474/17 зазначено, що між договором оренди землі та договором суперфіцію є певні відмінності. Зокрема, встановлено, що договір суперфіцію має особливу правову природу, відмінну від договору оренди. Перевагою договору суперфіцію порівняно з договором оренди є можливість відчуження права суперфіцію без отримання згоди власника (частина 2 статті 413 Цивільного кодексу України), проте право суперфіцію земель державної і комунальної власності не може бути відчужене.

В той же час, вказана постанова Верховного Суду не містить жодних висновків щодо не можливості застосування до орендних правовідносин ст.102 Земельного кодексу України та ст.416 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, прокурором не ототожнюються зазначені види договорів та не наводяться докази того, що між позивачем та відповідачем укладено договір суперфіцію, а не договір оренди.

Отже, висновки Верховного Суду викладені в постанові від 28.03.2018р. у справі №923/474/17 у даному випадку не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як правовідносини не є подібними та правові висновки викладені у зазначеній постанові жодним чином не стосуються даної справи.

Необхідно зазначити, що в ході розгляду справи, 16.07.2018р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі, якою, в тому числі, п. 5. договору оренди викладено в наступній редакції: нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 9218912,22 грн. в цінах 2018 року. . Пункт 9 Договору викладено в такій редакції: Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі: 276567,37 грн., що складає 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки за календарний рік в цінах 2018 року .

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України дає визначення правочину, як дії особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення ) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, у розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України спірна додаткова угода є оспорюваним правочином, який може бути визнаний недійсним у разі наявності підстав, які свідчать про його невідповідність Закону.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону , а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Як вже зазначалось вище, статтею 416 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування земельною ділянкою для забудови припиняється, у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Аналогічна норма закріплена ст. 102-1 Земельного Кодексу України.

Тому, у даному випадку право землекористування відповідача припинилось автоматично в силу закону (ст.416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України), який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права окремим судовим рішенням.

Відповідна правова позиція щодо застосування положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України саме до орендних правовідносин, викладена Верховним Судом у постанові від 21.03.2018р. по справі № 910/5963/17.

Отже, додаткова угода укладена між Запорізькою міською радою та відповідачем підлягає визнанню недійсною, як така, що суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

При цьому, суд відзначає, що за період дії Договору нормативно грошова оцінка земель та відповідно розмір орендної плати Запорізькою міською радою неодноразово змінювались, шляхом прийняття відповідних рішень.

Незважаючи на це, за останні п'ять років фактичного користування спірною земельною ділянкою ТОВ Запоріжресурспроект , сплачено орендну плату у розмірі лише 21 тис.грн., що не є співрозмірним із реальною орендною платою, з урахуванням її постійного та поступового збільшення у м. Запоріжжі.

Окрім того, у даному випадку порушення інтересів держави має очевидний характер, адже земельна ділянка надана для будівництва фактично не використовується землекористувачем, жодних дій для здійснення її забудови відповідачем з 2009 року не здійснено.

Отже, міська рада за наявності факту порушення інтересів держави та відповідних повноважень для їх захисту, всупереч цим інтересам з захистом до суду не зверталась.

З огляду на вищевикладене, суд визнає недійсною Додаткову угоду № 201801000400135 від 16.07.2018р. про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2009 р., зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру від 28.08.2009р. за № 040926101625.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом норм чинного законодавства, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань та не здійснення забудови є триваючим правопорушенням.

В свою чергу у разі наявності триваючого порушення постійно відбувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права позивача. У зв'язку з цим неможливо встановити момент, з яким пов'язується початок перебігу строку позовної давності, отже предмет захисту в спірних правовідносинах не обмежений у часі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.10.2018р. у справі №345/609/17.

З урахуванням того, що відповідачем жодних заходів з метою отримання дозвільних документів для здійснення будівництва не вживалося та будівництво ним до цього часу не розпочато, договір оренди землі є припиненим з 28.08.2012р.

Водночас, спірну земельну ділянку до цього часу не повернуто відповідачем Запорізькій міській раді, яка є її власником, що у свою чергу і є підставою для звернення місцевої прокуратури з відповідним позовом до суду.

Викладене свідчить про те, що порушення має триваючий характер, тому у даному випадку позовна давність не може поширюватись на вимогу про повернення земельної ділянки її власнику - Запорізькій міській раді.

Спростовуючи доводи відповідача про те, що прокурором не обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави, слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені в ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру зазначає про порушення або загрозу порушення інтересів держави , якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади (1), орган місцевого самоврядування (2) чи інший суб'єкт владних повноважень (3), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (4).

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що інтереси держави (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту).

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - інтересів держави , про які зазначено в ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Крім того, згідно зі ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Статтями 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави.

Закріплений Конституцією та законодавством України порядок у галузі земельних відносин, у тому числі щодо передачі земель комунальної власності у постійне користування чи оренду, спрямований на забезпечення інтересів територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про основи містобудування , основними вимогами до містобудівної діяльності, зокрема, є раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови.

Згідно зі ст. 21 Закону України Про основи містобудування визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахування планів земельно - господарського устрою.

У додатку № 1 до Стратегії розвитку міста Запоріжжя до 2028 року, затвердженої рішенням Запорізької міської ради № 57 від 20.12.2017р., житловий фонд багатоповерхової забудови м. Запоріжжя станом на 01.01.2017р. нараховував 3609 житлових будинків комунальної власності, 148 будинків житлово-будівельних кооперативів, 823 будинків об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Так, більша частина житлового фонду збудована у 40-60-ті роки минулого сторіччя, а кількість будинків, які збудовані та введені в експлуатацію після 1970 року складає всього 26,7 % від загальної кількості, зношеність житлового фонду міста понад 70%, лише 172 із 3903 будинків побудовані протягом останніх 25 років (4,4%).

Основні цілі у містобудівній сфері передбачені Правилами забудови міста Запоріжжя, які затверджені рішенням Запорізької міської ради № 24 від 30.11.2007р.

Так, згідно зазначених Правил, пріоритетними задачами є забудова міста згідно генерального плану розвитку Запоріжжя та підвищення містобудівної дисципліни при забудові території міста.

Окрім того, основним містобудівним документом є генеральний план розвитку міста, який затверджений рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004р. № 4 на підставі узгоджень та висновків, виконаних в установленому законом порядку. Затверджений генеральний план розвитку міста є основою для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення, розміщення всіх видів будівництва, розробки проектів конкретних об'єктів.

Так, згідно з Генеральним планом міста Запоріжжя земельна ділянка раніше надана в оренду ТОВ Запоріжресурспроект належить до багатоквартирної каскадної забудови.

Проте, ТОВ Запоріжресурспроект всупереч вимог закону більше п'яти років не використовує земельну ділянку по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі, не здійснює її забудову, що у свою чергу, негативно впливає на стан інфраструктури міста, що безумовно порушує інтереси держави та територіальної громади міста Запоріжжя в особі жителів міста.

За таких обставин у позові суспільним , публічним інтересом звернення керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 до суду з вимогою про повернення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні не лише законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання використання землі, яка належить територіальній громаді, а також забезпечення можливості раціонального використання земель для їх забудови та покращення інфраструктури міста.

Норми ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру встановлює дві альтернативні групи умов, при наявності яких, прокурор наділений правом здійснення представництва в суді законних інтересів держави. Перша група альтернативних умов - порушення або загроза порушення інтересів держави. Друга група альтернативних умов - захист цих інтересів (порушених, або щодо порушення яких існує загроза) не здійснює (1) або неналежним чином здійснює (2) орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (3).

За інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка: кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га для розташування об'єктів нежитлової нерухомості, що розташована по Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі відноситься до земель комунальної власності.

Запорізька міська рада відповідно до п.п. 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірних земельних ділянок.

Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в України Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою м. Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Разом з цим, за інформацією виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.05.2018р. вказана земельна ділянка Запорізькій міській раді не поверталась, у тому числі за актом приймання-передачі, що є перешкодою для подальшого здійснення міською радою прав власника земельної ділянки.

Вказані обставини свідчать про наявність передбачених ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади міста Запоріжжя.

З огляду на вищевикладене, позов задовольняється у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 201801000400135 від 16.07.2018р. про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2009 р., зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру від 28.08.2009р. за № 040926101625, укладену між Запорізькою міською радою (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206. код ЄДРПОУ 04053915) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, б. 7, код ЄДРПОУ 35346086).

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, б. 7, код ЄДРПОУ 35346086) повернути Запорізькій міській раді (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206. код ЄДРПОУ 04053915) земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га, яка розташована за адресою: вул. Глісерна, 28-30 у м. Запоріжжя.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, б. 7, код ЄДРПОУ 35346086) на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 1 (69035, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, б. 17, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 15 листопада 2018 р.

Суддя М.В. Мірошниченко