Постанова

від 27.02.2019 по справі 908/1298/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2019 року м.Дніпро Справа № 908/1298/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Кузнецової І.Л.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від прокуратури Запорізької обл.: ОСОБА_1, прокурор, посвідчення № 050278 від 09.07.18 р.;

від прокуратури Запорізької області: ОСОБА_2, прокурор, посвідчення № 037713 від 28.12.15 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 адвокат, договір № 5/19 від 30.01.2019 р.;

від прокуратури Дніпропетровської області: ОСОБА_4, прокурор, посвідчення № 036674 від 11.12.15 р.;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 року, повний текст якого підписаний 15.11.2018 (суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя) у справі №908/1298/18

за позовом Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, м.Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект", м.Запоріжжя

про зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, подана в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах - Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" про зобов'язання повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га, яка розташована за адресою: вул. Глісерна, 28-30.

Позов обґрунтований тим, що землекористувач не використовує земельну ділянку відповідно до умов ОСОБА_5 оренди землі від 28.08.2009, не здійснюючи її забудову та жодних дій для отримання необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт.

У зв'язку із цим, за доводами заявника, відсутні підстави подальшого використання ТОВ "Запоріжресурспроект" земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:01:013:0058, яка розташована по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі, адже відповідно до положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України договір оренди землі є припиненим.

07.08.2018 до Господарського суду Запорізької області надійшла письмова заява позивача, Запорізької міської ради, про відмову від позову та закриття провадження у справі. Заява мотивована відсутністю підстав вважати, що права позивача порушені (т. 1 а.с. 104-105).

З огляду на положення ст. 55 ГПК України та той факт, що прокурор заперечує проти заяви позивача про відмову від позову, підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягає на подальшому розгляді справи по суті, суд залишив без задоволення заяву Запорізької міської ради (позивача) про відмову від позову.

20.09.2018 до Господарського суду Запорізької області від Запорізької місцевої прокуратури № 1 надійшла письмова заява про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, а саме: визнання недійсною додаткової угоди №201801000400135 від 16.07.2018 до договору оренди землі від 28.08.2009 за №040926101625, укладеної між ТОВ "Запоріжресурспроект" та Запорізькою міською радою (т. 2 а.с. 120-123).

В обґрунтування зави прокурор, посилаючись на норми ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, вказує, що право землекористування відповідача припинилось автоматично в силу закону, який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права окремим судовим рішенням.

Прокурор зазначає, що вказану додаткову угоду укладено 16.07.2018, після відкриття провадження по справі за позовом місцевої прокуратури про повернення земельної ділянки у зв'язку з тим, що договір є припиненим в силу закону. Отже, на час пред'явлення відповідної позовної заяви додаткову угоду від 16.07.2018 до спірного договору укладено не було, тому включити вимогу про визнання її недійсною до позовної заяви не було можливим.

24.09.2018 до Господарського суду Запорізької області надійшла письмова заява відповідача про застосування строку позовної давності, у якій відповідач посилається на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (т. 2 а.с. 128).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 у справі №908/1298/18 (суддя Мірошниченко М.В.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Визнано недійсною Додаткову угоду № 201801000400135 від 16.07.2018 про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2009, зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" від 28.08.2009 за № 040926101625, укладену між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект".

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, площею 0,5334 га, яка розташована за адресою: вул. Глісерна, 28-30 у м. Запоріжжя.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 1 кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762 грн. 00 коп.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 у даній справі, прийняти нове рішення, в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що господарський суд безпідставно застосував до правовідносин, які виникли на основі договору оренди, підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), передбачені ст.416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Цивільного кодексу України.

Відзначає, що таких підстав для припинення ОСОБА_5 оренди, як незабудова земельної ділянки протягом трьох років, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_5, не передбачено.

Не погоджується з висновком господарського суду про порушення Відповідачем інтересів держави в особі Запорізької міської ради, які полягають в тому, що не здійснюється поновлення фізично зношеного житлового фонду.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що прокуратурою, не ставиться під сумнів правова природа укладеного правочину та визнається укладення між сторонами договору оренди землі. Разом з тим, статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Вказує, що в даному випадку право землекористування позивача припинилось автоматично в силу закону (ст.ст.416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України), який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права за окремим судовим рішенням. Зазначає, що аналогічну правову позицію щодо застосування положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України саме до договору оренди землі, викладено Верховним Судом у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 21.03.2018 по справі № 910/5963/17.

Стверджує, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 02.08.2018 проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства ТОВ "Запоріжресурспроект" за результатами якої встановлено, що земельна ділянка є вільною від забудови, не огороджена, будь-які будівлі та споруди на ній відсутні, за період дії договору оренди не використовувалась. Вказаний акт є доказом, що підтверджує відсутність будь-яких будівель і споруд на спірній земельний ділянці, внаслідок не використання її для забудови та є належним доказом у справі. Водночас вказує, що надані під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ "Запоріжресурспроект" копії документів не є належними та достатніми доказами на підтвердження здійснення забудови, адже надані документи не підтверджують отримання необхідних дозвільних документів для початку будівництва та здійснення будівництва на спірній земельній ділянці.

Також звертає увагу, що правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 № 923/474/17 жодним чином не суперечить правовій позиції викладеній у Постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 та не спростовує аргументів викладених у позовній заяві.

Наголошує, що прокурором не ототожнюються зазначені види договорів та не наводяться докази того, що між позивачем та відповідачем укладено договір суперфіцію, а не договір оренди. Отже, висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28.03.2018 у справі №923/474/17 у даному випадку не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як правовідносини не є подібними та правові висновки викладені у зазначеній постанові жодним чином не стосуються даної справи.

Водночас, висновки щодо припинення права користування земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки у зв'язку з її не забудовою протягом 3 років викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 та від 04.04.2018 у справі №910/8011/17 і відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Стосовно застосування строку позовної давності до спірних правовідносин зазначає. що в даному випадку вони не застосуються, оскільки порушення має триваючий характер, тому у даному випадку позовна давність не може поширюватись на вимогу про повернення земельної ділянки її власнику - Запорізькій міській раді.

Окрім того, звертає увагу суду, що залишення спірної земельної ділянки у користуванні ТОВ "Запоріжресурспроект" є фактичним наданням безпідставних преференцій окремому суб'єкту господарювання на противагу інтересам територіальної громади міста Запоріжжя в цілому.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект" відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 року у справі №908/1298/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.02.2019; на час розгляду апеляційної скарги зупинено дію оскаржуваного рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2019 розгляд справи відкладено на 25.02.2019.

В судовому засіданні 25.02.2019 оголошено перерву до 27.02.2019.

В судовому засіданні 27.02.2019 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

28.08.2009 відповідно до рішення двадцять восьмої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради № 52 від 24.12.2008 та протоколу земельного аукціону з продажу права оренди земельної ділянки № О-1/42/09 від 28.05.2009 року між позивачем (Орендодавцем) та відповідачем (Орендарем) було укладено договір оренди землі (надалі - Договір), за умовами якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування багатоповерхового житлового будинку, яка знаходиться: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б. 28-30 (т. 1 а.с. 16-20).

Вказаний Договір було зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", про що у державному реєстрі земель вчинено записи від 28.08.2009 за № 040926101625.

Відповідно до п. 14 ОСОБА_5 земельну ділянку передано в оренду для розташування багатоповерхового житлового будинку.

Цільове призначення земельної ділянки, відповідно до п. 15 ОСОБА_5, землі житлової та громадської забудови.

Підпунктом 5 п. 30 ОСОБА_5 встановлено обов'язок Орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору оренди землі, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 37 ОСОБА_5).

Відповідно до п. 19 ОСОБА_5 передача земельної ділянки Орендарю здійснюється в п'ятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

ОСОБА_6 прийому-передачі земельної ділянки за ОСОБА_5, Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:01:013:0058, загальною площею 0,5334 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б. 28-30. В ОСОБА_6 зазначено, що земельна ділянка знаходиться у стані придатному для розташування багатоповерхового житлового будинку (т. 1 а.с. 20 зв.).

З огляду на те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір оренди землі від 28.08.2009 вважається укладеним.

Додатковою угодою № 201801000400135 від 16.07.2018 про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2009, зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" від 28.08.2009 за № 040926101625 внесено зміни до спірного договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати (т. 2 а.с. 168-170).

Також, у тексті додаткової угоди зазначено, що умови не передбачені даною додатковою угодою залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.

Відповідно до інформації Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області від 04.05.2018 відомості щодо реєстрації документів дозвільного та/або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів будівництва за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30, в Департаменті відсутні (т. 1 а.с. 27).

За інформацією Державного архіву Запорізької області від 04.06.2018 документи дозвільного та/або декларативного характеру на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 на зберігання до архіву не передавались (т. 1 а.с. 30).

ОСОБА_6 з інформацією Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 04.05.2018 за даними містобудівного кадастру, держателем якого є вказаний Департамент, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (МБУ та ОЗ) для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 для замовника ТОВ "Запоріжресурспроект" або на інших юридичних чи фізичних осіб не зареєстровано (т. 1 а.с. 26).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна за ТОВ "Запоріжресурспроект" об'єкти нерухомого майна не зареєстровані, як і відсутні об'єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 28-30 (т. 1 а.с. 22-25).

ОСОБА_6 з інформацією Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 26.06.2018 зазначена земельна ділянка є вільною від забудови, що підтверджується відповідними фото земельної ділянки (т. 1 а.с. 31-32).

ОСОБА_6 перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "Запоріжресурспроект" від 02.08.2018 проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, спірна земельна ділянка є вільною від забудови, не огороджена, будь-які будівлі та споруди на ній відсутні, за період дії договору оренди не використовувалась (т. 2 а.с. 103-104).

Прокурор вважає, що вказана земельна ділянка підлягає поверненню, так як право ТОВ "Запоріжресурспроект" на користування земельною ділянкою припинено автоматично в силу закону, у зв'язку із невикористанням її для забудови протягом трьох років підряд. Не повертаючи земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,5334 га, ТОВ "Запоріжресурспроект" діє всупереч норм законодавства, порушуючи тим самим права територіальної громади в особі Запорізької міської ради, як власника землі.

На думку прокурора, оскільки момент, з якого необхідно обраховувати початок перебігу трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, а Орендар взагалі не звертався за отриманням необхідних дозвільних документів для забудови з моменту укладення договору, то право землекористування у нього підлягає припиненню зі спливом трьох років з моменту реєстрації договору оренди землі, який надавав право користування земельною ділянкою.

Прокурор наголошує, що ТОВ "Запоріжресурспроект" всупереч вимог закону більше п'яти років не використовує земельну ділянку по вул. Глісерній, 28-30 у м. Запоріжжі, не здійснює її забудову, що у свою чергу, негативно впливає на стан інфраструктури міста, що безумовно порушує інтереси держави та територіальної громади міста Запоріжжя в особі жителів міста.

У позові "суспільним", "публічним" інтересом звернення керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 до суду з вимогою про повернення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні не лише законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання використання землі, яка належить територіальній громаді, а також забезпечення можливості раціонального використання земель для їх забудови та покращення інфраструктури міста.

Посилаючись на приписи норм ст. ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 416 ЦК України, 102-1, 125, 152 ЗК України ст.ст. 525, 526, 762, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 14, 287 Податкового кодексу України, ст.ст. 32, 34 Закону України "Про оренду землі", прокурор просив позов задовольнити.

На підтвердження факту ведення будівництва на спірній земельній ділянці, відповідачем надані:

- копія договору про надання послуг №0302_02 від 12.01.2011 з актом наданих послуг;

- копія договору підряду на виконання проектних робіт №14/12-01 від 14.12.2010 з актом виконаних робіт;

- копія договору підряду на проектні роботи №11.10 від 08.02.2011 з актом виконаних робіт;

- копія договору про проведення державної екологічної експертизи №49 від 20.04.2011 з актом виконаних робіт;

- копія договору на проектні роботи № 201-072 від 24.12.2010 з актом виконаних робіт;

- копія договору про надання послуг № 0302_01 від 14.07.2010 з актом наданих послуг;

- копія договору на виконання робіт/надання послуг № 5 2/09 від 02.06.2009 з актом виконаних робіт та послуг;

- копія договору підряду на виконання проектних робіт № 7 від 25.06.2010 з актом

виконаних робіт;

- копія договору на виконання послуг № 09/0051 від 17.01.2011 з актом наданих послуг;

- копія договору № 0857 від 02.08.2010 з актом виконаних робіт;

- копія договору про приєднання до електричних мереж № П234/81-10 від 26.10.2010;

- копія договору на виконання робіт по створенню (передачі) технічної продукції №13 від 22.02.2011 з актом виконаних робіт;

- копія договору про надання послуг з підготовки та видачі технічних умов на телефонізацію об'єкта №300012053 від 27.12.2010 (т. 2 а.с. 6-85)

Відповідно до копій податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009-2018 роки Відповідачем задекларовано свої зобов'язання зі сплати орендної плати (т. 1 а.с. 63-88).

Також, відповідачем отримана довідка про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами державної фіскальної служби №23581/10/08-01-50-03 від 06.08.2018, яка підтверджує факт того, що відповідач сплачує, а позивач приймає орендну плату за спірну земельну ділянку (т. 2 а.с. 86).

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що Відповідачем не надано жодного належного доказу початку будівельних робіт, а також не наведено жодних доводів неможливості виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки, тому згідно з положеннями ст. 416 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України у зв'язку з невикористанням земельної ділянки для забудови протягом 3 років підряд, відповідне право оренди земельної ділянки автоматично припинено з 28.08.2012.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

ОСОБА_6 ч. 1 ст. 2 Закону України"Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними главами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України і Закону України "Про оренду землі".

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначено Главою 16-1 Земельного кодексу України та Главою 34 ЦК України.

Статтею 102-1 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. При цьому право суперфіцію може бути безстроковим, окрім земель державної та комунальної власності, строк користування якими не може перевищувати 50 років.

ОСОБА_6 ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102-1 Земельного кодексу України.

Разом з тим, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст. 792 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

ОСОБА_6 із ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

ОСОБА_6 зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) також передбачає можливість одержання власником такої земельної ділянки плати за користування землекористувачем (суперфіціарієм) земельною ділянкою (частина 4 статті 414 ЦК України). Проте ця плата не є орендною.

При цьому слід враховувати, що договір суперфіцію має особливу правову природу, відмінну від договору оренди. Перевагою договору суперфіцію порівняно з договором оренди є можливість відчуження права суперфіцію без отримання згоди власника (частина 2 статті 413 Цивільного кодексу України), проте, право суперфіцію земель державної і комунальної власності не може бути відчужене.

У той же час орендні правовідносини земельних ділянок усіх форм власності під забудову характеризуються можливістю передачі предмета оренди у володіння та користування іншій особі (суборенда) виключно за згодою орендодавця (стаття 93 Земельного кодексу України, стаття 8 Закону України "Про оренду землі"). Надання орендарю права суборенди земельної ділянки, тобто правовідносини, за яких орендар переуступає іншій особі предмет оренди не втрачаючи при цьому правового зв'язку з орендодавцем, є виключною особливістю саме оренди та є неможливим за суперфіцієм.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

ОСОБА_6 з вимогами частини 1 статті 629 ЦК України та відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Внаслідок вільного волевиявлення, керуючись принципом свободи договору, дотримуючись норм чинного законодавства, що регулюють правовідносини оренди, сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та уклали саме договір оренди земельної ділянки. При цьому Відповідач сплачував за спірним договором саме орендні платежі і державна реєстрація цього договору була здійснена саме як договору оренди.

Тобто, між Запорізькою міською радою (Орендодавець), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" (Орендар), з іншого боку, виникли саме орендні правовідносини.

Наявності у спірних правовідносинах вищезазначених ознак правовідносин суперфіцію не вбачається.

Доказів порушення цільового призначення використання земельної ділянки у справі не встановлено.

З цими доводами погоджується й прокурор, який в своїх поясненнях зазначає, що сторонами укладено саме договір оренди, а не договір суперфіцію, це також встановлено під час розгляду справи і зазначено у судовому рішенні.

В свою чергу, відповідно до ст.34 Закону України "Про оренду землі" повернення орендодавцеві земельної ділянки є наслідком припинення або розірвання договору оренди землі.

Стаття 141 ЗК України є загальною нормою, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Крім того, підстави для припинення договору оренди також визначені статтею 31 Закону України "Про оренду землі", однак таких підстав для припинення договору оренди, як незабудова земельної ділянки протягом трьох років не передбачено.

В свою чергу, випадки припинення передбачені також договором оренди. Пунктом 33 ОСОБА_5 оренди визначено, що договір припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- придбання Орендарем земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- розірвання договору оренди згідно п.34;

- ліквідації юридичної особи-орендаря.

Тобто, таких підстав для припинення договору оренди, як незабудова земельної ділянки протягом трьох років, ані законодавством, що регулює орендні правовідносини, ані договором не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не, наприклад, невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд (пункт 2.21). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України під час розгляду справи № 3-16бгс15 від 20.05.2015 про те, що підставою для розірвання договору оренди є саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не факт того, що ділянка взагалі не використовувалася.

На виконання своїх обов'язків за договором, Відповідачем своєчасно, в порядку та в розмірі визначеному договором здійснювалась сплата орендної плати. Відсутність заборгованості із сплати податків, зборів та платежів підтверджується довідкою Державної фіскальної служби №23581/10/08-01-50-03 від 06.08.2018.

Таким чином, виходячи з норм чинного законодавства та умов договору оренди земельної ділянки, підстави для припинення договору оренди землі відсутні.

Крім того, оскільки договір не є припиненим, оспорювана додаткова угода також є чинною, підстави для визнання її недійсною відсутні.

Колегія суддів вважає, що до правовідносин оренди, не повинні застосовуватись правові норми, що регулюють правовідносини суперфіцію, з огляду на наступне.

ОСОБА_6 ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Тобто, аналогія закону застосовується у випадку наявності прогалин у правовому регулюванні відповідних правовідносин.

Однак, такі прогалини у правовому регулюванні правовідносин оренди відсутні. Питання припинення орендних правовідносин врегульовані, як Земельним кодексом України, так і Законом України "Про оренду землі".

Так, в пункті 2.39 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" №6 від 17.05.2011 року роз'яснено, що договір суперфіцію має особливу правову природу, відмінну від договору оренди, тому положення законодавства про суперфіцій не підлягають застосуванню до правовідносин оренди. Зокрема, помилковим є застосування господарськими судами приписів статті 416 ЦК України у вирішенні спорів про припинення оренди земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №923/474/17.

Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для співвіднесення норм, які регулюють право оренди земельної ділянки, з нормами які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови, як загальних та спеціальних.

Так само, відсутні підстави для застосування аналогії закону, а саме, застосування у правовідносинах щодо припинення права оренди земельної ділянки норм, які регулюють підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), так як застосування аналогії закону можливо виключно у випадку відсутності правового регулювання у певних правовідносинах, тоді як у даному випадку таке регулювання законодавцем здійснено.

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що господарський суд безпідставно застосував до правовідносин, які виникли на основі договору оренди, за аналогією закону підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), передбачені ст.416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Цивільного кодексу України.

В якості підстави для цього, господарський суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №910/5963/17.

Однак, у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що в договорі встановлено, як істотну умову, строк для забудови земельної ділянки, який складає три роки і обчислюється з моменту реєстрації договору оренди, це також визначено як підстава для розірвання договору.

В той же час, на відміну від цього, в договорі оренди, укладеному між Відповідачем та Запорізькою міською радою, терміну будівництва встановлено не було, також не встановлено такої підстави для розірвання договору оренди як невикористання земельної ділянки протягом трьох років підряд.

Отже, фактичні обставини у справі №910/5963/17 та у справі, яка переглядається, є різними.

За викладених обставин, а також враховуючи більш пізню правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №923/474/17, ніж ту, на яку посилається господарський суд в оскаржуваному рішенні (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №910/5963/17), беручи до уваги, що фактичні обставини у справі №910/5963/17 та у справі, яка переглядається, є різними, а також з урахуванням Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" №6 від 17.05.2011 року (п. 2.39), колегія суддів вважає, що правова позиція у справі №910/5963/17 від 21.03.2018, на яку посилається прокурор, не підлягає застосуванню.

З огляду на вищевикладене, застосуванню підлягає саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 28.03.2018 у справі №923/474/17.

Отже, висновки суду про те, що право оренди Відповідача припинилось автоматично в силу закону, на підставі ст.416 ЦК України та ст.102-1 Земельного кодексу у зв'язку з незабудовою земельної ділянки протягом трьох років, є хибними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Висновок господарського суду про порушення Відповідачем інтересів держави в особі Запорізької міської ради, які полягають в тому, що не здійснюється поновлення фізично зношеного житлового фонду, на думку колегії суддів є передчасним, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

ОСОБА_6 з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурспроект" про зобов'язання повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Проте, здійснюючи розгляд справи, господарським судом залишено поза увагою загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права, із необхідністю дослідження обставин стосовно того, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце, а відтак, не розглянуто спір, виходячи з предмету та підстав позову, визначених позивачем.

У відповідності до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відтак, основною умовою договору найму (оренди) в розумінні ЦК України є оплатність, а основною метою орендодавця від укладання цього договору є отримання прибутку у вигляді орендної плати.

Безумовно, у випадку наявності заборгованості з орендної плати не дотримується умова оплатності - договір найму (оренди) втрачає сенс, оскільки наймодавець не отримує плати, що призводить до виключення елементу договору.

В той же час, матеріалами справи підтверджено своєчасність та повноту сплати Відповідачем орендної плати за спірну земельну ділянку протягом усього часу її використання.

Більш того, Додатковою угодою № 201801000400135 від 16.07.2018 сторонами внесено зміни до спірного договору оренди земельної ділянки в частині зазначення нової нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та, відповідно, збільшення розміру орендної плати до 276 567,37 грн. на рік. (т. 2 а.с. 168-170).

Отже, право Запорізької міської ради на отримання орендної плати не є порушеним, а мета укладання ОСОБА_5 оренди є досягнутою.

Про це свідчить заява Запорізької міської ради про відмову від позову та закриття провадження у справі, яка мотивована відсутністю підстав вважати, що будь-які права Позивача, в тому числі й право на отримання орендної плати, порушені (т. 1 а.с. 104-105).

Доводи прокурора щодо порушення інтересів держави, які полягають в тому, що не здійснюється поновлення фізично зношеного житлового фонду, є передчасними, оскільки механізм захисту інтересів держави та громадян в сфері поновлення фізично зношеного фонду визначено, зокрема, Законом України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" від 16.12.2012 №525-V.

Зазначеним Законом встановлені правові, економічні, соціальні та організаційні засади проведення заміни застарілого житлового та нежитлового фондів.

Законом визначено, що органи місцевого самоврядування укладають інвестиційні договори з інвесторами, для яких встановлюються пільги з орендної плати. Інвестор визначається на конкурсній основі.

В свою чергу, Відповідач не укладав ніяких інвестиційних договорів з цього приводу та не отримував жодних пільг.

Навпаки, Відповідач отримав земельну ділянку саме за результатами аукціону, запропонувавши найбільш високу орендну плату порівняно з іншим учасником (т. 1 а.с. 138-141).

Підтвердженням того, що інтереси держави, в особі органу місцевого самоврядування не порушенні, є позиція Запорізької міської ради, викладена у відмові від позову.

Навпаки, Позивач наголошує, що задоволенням позову буде спричинено зменшення надходжень до бюджету міста.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що обґрунтування підстав позову інтересами держави у вигляді зношеності житлового фонду м. Запоріжжя та необхідності покращення житлових умов мешканців, при наявності спеціального Закону, який визначає порядок реконструкції застарілого житлового фонду, не є сумісним з розумінням "інтересів держави" і не може вважатися обґрунтованим втручанням у мирне володіння майном.

Таким чином, господарський суд при винесенні рішення не взяв до уваги, що матеріалами справи не доведено порушення Відповідачем прав Позивача.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що прокурором не доведено порушення Відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, то в задоволенні позовної заяви слід відмовити з підстав її необґрунтованості.

Оскільки за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, то в задоволенні клопотання Відповідача про застосування позовної давності слід відмовити.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам, що мають значення для справи. Слід прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 року у справі №908/1298/18 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2018 року у справі №908/1298/18 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект", м.Запоріжжя про зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Судові витрати за подання позову покласти на Запорізьку місцеву прокуратуру №1.

Стягнути з Запорізької місцевої прокуратури № 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжресурпроект", м.Запоріжжя 2643,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її оголошення.

Повний текст постанови складений 07.03.2019.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.Л. Кузнецова