Рішення

від 08.11.2018 по справі 916/1772/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1772/18

Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши справу №916/1772/18 за позовом державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород – Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ СЕНАТ" про стягнення 52 905, 03грн. грн., в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород – Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ СЕНАТ" 52 905,03 грн., де 46 096,35 грн. – основна заборгованість, 5 667,55 грн. – пеня, 497,82 грн. – 3% річних, 643,31 грн. – інфляційні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

30.06.2015 року між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в

особі Білгород-Дністровської філії (надалі іменується Балансоутримувач/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний сенат» (надалі іменується Орендар/Відповідач) було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за № 48-1-П-БДФ-15.

Згідно абз.2 п. 5.1. Розділу 5 Строк чинності, умови зміни та припинення Договору, умови

договору застосовуються до відносин, що виникли з 26.03.2015 року. Договір діє протягом строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 26.03.2015 року, укладеного із Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області.

Строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 26.03.2015 року, укладений між Орендарем/Відповідачем та Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області, відповідно до додаткової угоди від 15.02.2018 року, продовжено до 26.01.2021 року.

Предметом Договору, відповідно до п.1.1. є забезпечення Балансоутримувачем обслуговування та експлуатації будівлі адміністративного призначення №2, інв. №34, реєстровий № 01125689.5.ПКПИЧС116, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, а також утримання прибудинкової території, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на надання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі нежитлових приміщень. Орендар користується нежитловим приміщенням № 3, 4, 5, 10, 11, 12 загальною площею 43,00 кв.м., які розміщені в будівлі. Орендовані приміщення використовуються з метою розміщення офісних приміщень.

Відповідно до абз.3 п.п.2.1.1. п.2.1. Розділу 2 Обов'язки сторін Договору, розмір плати за обслуговування та утримання будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються Балансоутримувачу житлово- експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат - Додаток №2) за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача.

Відповідно до умов п.п.2.2.3. п.2.2. Розділу 2 Обов'язки сторін Договору, Орендар зобов'язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім місяцем, вносити плату на рахунок Балансоутримувача будівлі за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщень, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщень, а також за комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Згідно п.3.1.2 п.3.1. Розділу 3 Права сторін Договору, Балансоутримувач будівлі має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах, що наведені в п.2.2.3 договору.

За період з 01.01.2018 по 30.06.2018 рік Балансоутримувачем/Позивачем було надано Орендарю/Відповідачу відповідні послуги за Договором, виставлено та надано для оплати рахунки, які Орендар/Відповідач не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 46 096,35 грн., з врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Білгород – Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (вх.№1915/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1772/18, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (пр-т Перемоги, буд. №14, м. Київ, 01135), про що свідчить поштове повідомлення (35407/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (вул. Софіївська, буд. №13, м. Одеса, 65082), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№35935/18), повернуте на адресу суду з відміткою про невручення з відміткою “вибуло”.

Відповідач подав до суду відзив на позов (вх.№19109/18), відповідно до якого заявлені позовні вимоги позивача не визнає, а штрафні санкції просить зменшити.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві відповідачем договірні зобов'язання з відшкодування витрат за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за № 48-1-П-БДФ-15, не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 46 096,35 грн.

Зазначена сума заборгованості була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду із даним позовом за платіжним дорученням №5282 від 20.08.2018р., у зв'язку з чим, провадження в цій частині підлягає закриттю в порядку п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 667,55 грн., 3% річних в сумі 497,82 грн. та інфляційні в сумі 643,31 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 497,82 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 497,82 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 643,31 грн., суд встановив, що його здійснено неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

11.02.2018 - 10.08.20187845.941.021165.258011.19

11.02.2018 - 10.08.2018845.461.02117.81863.27

11.02.2018 - 10.08.2018295.721.0216.23301.95

11.02.2018 - 10.08.20181590.831.02133.511624.34

11.03.2018 - 10.08.2018295.721.0123.54299.26

11.03.2018 - 10.08.20181590.831.01219.021609.85

11.03.2018 - 10.08.201810444.501.012124.8610569.36

11.03.2018 - 10.08.2018845.461.01210.11855.57

11.04.2018 - 10.08.2018295.721.0010.28296.00

11.04.2018 - 10.08.20181590.831.0011.501592.33

11.04.2018 - 10.08.2018845.461.0010.80846.26

11.04.2018 - 10.08.20188852.481.0018.368860.84

11.05.2018 - 10.08.20182043.220.993-14.302028.92

11.05.2018 - 10.08.2018295.720.993-2.07293.65

11.05.2018 - 10.08.20181590.830.993-11.141579.69

11.05.2018 - 10.08.2018845.460.993-5.92839.54

11.06.2018 - 10.08.2018295.720.993-2.07293.65

11.06.2018 - 10.08.20181590.830.993-11.141579.69

11.06.2018 - 10.08.2018204.160.993-1.43202.73

11.06.2018 - 10.08.2018845.460.993-5.92839.54

11.07.2018 - 10.08.2018295.720.993-2.07293.65

11.07.2018 - 10.08.20181590.830.993-11.141579.69

11.07.2018 - 10.08.2018845.460.993-5.92839.54

11.07.2018 - 10.08.2018313.990.993-2.20311.79

За самостійним розрахунком суду, інфляційні позивача з врахуванням дефляційних процесів складають 315,95 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в сумі 315,95 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних в сумі 327,36 грн. суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору пеню в сумі 5 667,55 грн., при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок здійснений належним чином.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 677,25 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 202, 231, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження в частині стягнення основної заборгованості в сумі 46 096,35 грн. – закрити.

2. Позов – задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ СЕНАТ" (вул. Барикадна, буд. №15А, м. Дніпро, 49044, код 37351941) на користь державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (пр-т Перемоги, буд. №14, м. Київ, 01135, код 38727770) в особі Білгород – Дністровської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (67701, Одеська обл., м. Білгород – Дністровський, вул. Шабська, 81, 38728376) пеню в сумі 5 667 (п'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 55 коп., 3% річних в сумі 497 (чотириста дев'яносто сім) грн. 82 коп., інфляційні в сумі 315 (триста п'ятнадцять) грн. 95 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 677 (одна тисяча шістсот сімдесят сім) грн. 25 коп.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

Наказ видати в порядку, передбаченому ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 листопада 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський