Рішення

від 14.11.2018 по справі 826/4799/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2018 року № 826/4799/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю АДМ Україна до третя особаОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби Товариство з обмеженою відповідальністю Прометей -Зерноторгова компанія про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, наказу №934 від 15 листопада 2016 року та визнання дій протиправними

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АДМ Україна (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Прометей -Зерноторгова компанія , в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2017 №0000694108, 0000704108;

- визнати протиправним та скасувати наказ на проведення перевірки №934 від 15.11.2016;

- визнати протиправними дії відповідача з проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми фінансового результату та витрат, а також податкового кредиту є хибними , базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Третя особа просить позовні вимоги задовольнити, підтримуючи при цьому правову позицію позивача.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к надано дозвіл на проведення позапланової виїзної документальної податкової перевірки фінансово-господарської діяльності товариства обмеженої відповідальності ТОВ АДМ Україна (ЄДРПОУ 33546533), яке розташоване за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Петра Сагайдачного,16-А, по взаємовідносинам з ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія (ЄДРПОУ 38169254) у період часу з 01.01.2015 по 01.09.2016, законності формування податкового кредиту з ПДВ ТОВ АДМ Україна у 2015 році по взаємовідносинам з ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія (ЄДРПОУ 38169254), а також, як наслідок, правомірності віднесення ТОВ АДМ Україна до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 6628,3 тис. грн. по взаємовідносинам з ТОВ Прометей - Зерноторгова компанія та подальшого відшкодування ТОВ АДМ Україна ПДВ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також в резолютивній частині вказаної ухвали зазначено про необхідність проведення перевірки з використанням висновків, викладених посадовими особами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в актах №389/14-03-22-05-05/38169254 від 29.09.2015 та №393/14-03-22-05/38169254 від 02.10.2015 позапланових документальних перевірок ТОВ Прометей - Зерноторгова компанія .

Як наслідок, 15 листопада 2016 року відповідачем на підставі пп.78.1.11 Податкового кодексу України, на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к, видано наказ № 934 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АДМ Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія та ФГ Олександра-М за період вересень-грудень 2014; січень - грудень 2015; січень-серпень 2016.

За наслідками проведеної перевірки складено акт №2279/28-10-41-08/33546533 від 28.12.2016.

16 січня 2017 відповідачем на підставі вказаного акту перевірки прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0000694108, яким позивачу за порушення п.п.14.1.36, 44.1, 134.1.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього в сумі 7 933 070 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 7 738 404 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 194 666 грн;

- 0000704108, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 185.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 200.4 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього в сумі 8 598 226 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2 149 557 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру бюджетного відшкодування, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія , ФГ Олександра-М .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується виключно на матеріалах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016100000000522 від 24.05.2016 та обставинах порушення норм податкового законодавства контрагентами контрагентів позивача, тобто особами, з яким позивач в господарські взаємовідносини не вступав.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання, застосування штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру бюджетного відшкодування акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на матеріали досудового розслідування, а також порушення норм податкового законодавства особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин.

Також, як на час проведення перевірки, так і станом на час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, судом не встановлено наявності вироку/ухвали про закриття кримінального провадження №42016100000000522 від 24.05.2016, яке і стало передумовою для проведення контрольного заходу позивача.

Як свідчить інформація ЄДРСР, єдиним документом по вказаному кримінальному провадженню, є ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к про надання дозволу на проведення позапланової перевірки позивача.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірними контрагентами, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах купівлі-продажу соняшнику, договорах зберігання, прибуткових (видаткових) та податкових накладних, платіжних дорученнях, ТТН, актах приймання-передачі, складських квитанціях, картках аналізу зерна (а.с.34-35, 40-46, 80-82 том 1).

Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Разом з цим, як вже зазначалось, не прийняття до уваги вказаних документів, як належних доказів правомірності формування позивачем показників податкової звітності, обумовлено отриманням Офісом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к (ст.30 акту перевірки) та порушенням норм податкового законодавства третіми особами (а.с.47-78 том 1).

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оскільки в основу прийнятих ППР покладено висновки про безтоварність господарських операцій внаслідок отриманням Офісом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к (ст.30 акту перевірки) та порушенням норм податкового законодавства третіми особами, Окружний адміністративний суд міста Києва не вбачає за необхідне повторно здійснювати аналіз первинних бухгалтерських, перевізних та податкових документів по взаємовідносинам позивача зі спірними контрагентами, адже, як вже зазначалось, акт перевірки жодних претензій до належності та повноти вказаних документів, в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства третіми особами, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до кладу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій по проведенню перевірки та скасування Наказу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки встановлено у пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Як свідчить зміст оскаржуваного наказу, в якості підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача зазначено пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно із пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, посилання на який міститься в оскаржуваному наказі, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення.

У свою чергу можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України виникає виключно за наявності двох умов: 1) отримання ухвали слідчого судді (суду); 2) відповідності ухвали слідчого судді (суду) закону.

Відповідно до резолютивної частини ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к, вказаним процесуальним документом задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва з розслідування кримінальних проваджень слідчими прокуратури м. Києва Перебойчук А.С. про надання дозволу на проведення позапланової додаткової перевірки та надано дозвіл на призначення позапланового контрольного заходу.

Зазначений в ухвалі слідчого судді порядок оскарження даної ухвали фактично передбачає, що ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення. Строк пред'явлення ухвали до виконання не зазначено.

Поряд з цим, ухвала слідчого судді по справі № 757/46716/16-к про надання дозволу на призначення позапланової документальної перевірки позивача постановлена 23.09.2016 року, натомість оскаржуваний наказ Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки прийнятий - 15.11.2016 року, тобто, зі спливом майже 2 місяців.

Між тим, приписами п. 56.21 ст. 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Положення Кримінально процесуального кодексу України не містять безпосередньої норми, якою визначено компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки, та не передбачають порядок розгляду питання призначення позапланової перевірки слідчим суддею.

Отже, з аналізу норм Податкового кодексу України та положень Кримінального процесуального кодексу України вбачається певна неузгодженість. Визначена в Податковому кодексі України процедура проведення позапланової перевірки за рішенням слідчого судді (суду) не узгоджується з приписами кримінального процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження та, крім того, взагалі відсутня процедура розгляду такого клопотання.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище положень нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків контролюючого органу у спірному випадку, а саме у правомірності прийняття рішення, оформленого наказом, про проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в рамках кримінального провадження.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин приписів п.56.21. ст. 56 ПК України на користь позивача.

Більш того, як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2018 №243/6674/17-к:

37. Частина друга статті 93 КПК передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

38. Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу витребування та отримання передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження витребувати повноваження призначити перевірку.

39. Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження призначати ревізії та перевірки означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

40. Пункт 18 частини першої статті 3 КПК визначає:

слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні… .

41. Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

42. Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК, коли законодавство зобов'язує слідчого суддю вжити необхідних заходів , не визначаючи перелік цих заходів.

43. Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

44. У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

50. Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

51. Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством.

З огляду на викладене, враховуючи зазначену вище правову позицію Верховного Суду, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини, з якими положення пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов'язують можливість призначення та проведення перевірки, а тому наказ відповідача від 15.11.2016 не можна вважати правомірним.

Втім, в даному випадку суд не вбачає за можливе скасувати оскаржуваний наказ, з урахуванням наступного.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24.12.2010 №21-25а10, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

До аналогічних висновків дійшов також Вищий адміністративний суд України в ході розгляду адміністративних справи про скасування наказу та визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень (ухвали від 26.04.2017 року № К/800/23565/15, 12.04.2016 № К/800/34845/14, 04.10.2016 № К/800/8821/16).

Наявні матеріали справи свідчать про допуск працівників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки товариства та надання останнім відповідних документів по взаємовідносинах з контрагентами.

Отже, враховуючи вищенаведене та встановлені обставини справи, зокрема, допуск позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, надання відповідних документів для проведення перевірки, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 15.11.2016 № 934.

Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій по проведенню перевірки, задоволенню не підлягають, як такі, що є нерозривно пов'язаними з позовними вимогами в частині наказу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2017 №0000694108, 0000704108, складені Офісом великих платників Державної фіскальної служби.

3. В решті позову - відмовити.

4. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АДМ Україна понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 280 212,80 (двісті вісімдесят тисяч двісті дванадцять грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АДМ УКРАЇНА" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33546533, адреса: 04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО, будинок 16-А).

ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 11 Г)

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович