Рішення

від 08.11.2018 по справі 757/2940/14-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2940/14-ц

Категорія 31

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого- судді Литвинової І.В.

при секретарі Чепізі Є.І.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів Отроди Т. Ю., Райчук О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2013 року позивач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом до Міністерства внутрішніх справ України. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у військовій частині № 3004 на посаді стрілка 1-го відділення 2-го взводу третьої стрілкової роти у період з 28 жовтня 2010 року до 26 жовтня 2011 року. В обов'язки ОСОБА_4 входило конвоювання ув'язнених, зокрема конвоювання хворих на туберкульоз. Під час проходження служби позивач заразився туберкульозом. Позивачу було завдано як матеріальну, так і моральну шкоду, тому просить стягнути з Міністерства внутрішніх справ України відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 у розмірі 100000,00 грн.

18 листопада 2013 року ухвалою судді Володарського районного суду Донецької області позовну заяву залишено без руху /т. І а. с. 14/.

29 листопада 2013 року позивач усунув недоліки позовної заяви /т. І а. с. 17-18/ та ухвалою Володарського районного суду Донецької області відкрите провадження у справі /т. І а. с. 20/.

17 грудня 2013 року представник відповідача звернувся з клопотанням про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва з метою належного захисту інтересів МВС України /т. І а. с. 25-26/ та клопотання про залучення Державного казначейства України як співвідповідача /т. І а. с. 29-30/.

17 грудня 2013 року представник відповідача МВС України подав до суду свої заперечення на позовну заяву, у яких вказує на те, що позивач проходив службу у військовій частині № 3004, а не в МВС України, а тому МВС України не відправляло ОСОБА_4 конвоювати засуджених. Позивач не наводить жодних доказів на підтвердження того, що на МВС України покладено обов'язок по забезпеченню дезінфекції приміщень в яких відбувається конвоювання засуджених, не наводить жодних доказів на підтвердження того, що з боку МВС України по відношенню до позивача вчинено протиправні діяння чи бездіяльність, а також наявності причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та нанесеною моральною шкодою, не наводить доказів на підтвердження того з чого він виходив при визначенні розміру відшкодування. У зв'язку із вищевикладеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі /т. І а. с. 33-34/.

Ухвалою Володарського районного суду Донецької області 20 січня 2014 року клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю задоволене, справа передана на розгляд до Печерського районного суду м. Києва /т. І а. с. 46/.

12 лютого 2014 року ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т. Г. призначено дату судового засідання на 19 лютого 2014 року /т. І а. с. 50/.

26 березня 2014 року новий представник позивача ОСОБА_1 подала клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні у зв'язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи /т. І а. с. 67/. Суд задовольнив клопотання представника позивача /т. І а. с. 68-69/.

08 квітня 2014 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотаннями про залучення в якості співвідповідача Державної казначейської служби України /т. І а. с. 73/, про долучення до матеріалів справи виписки із амбулаторної карти та службової характеристики ОСОБА_4 /т. І а. с. 74/. Суд, з урахуванням думки учасників справи, задовольнив клопотання представника позивача /т. І а. с. 82-84/.

08 квітня 2014 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення доказів, у якій просила витребувати низку документів з військової частини № 3004, Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи, Центральної військово-лікарської комісії /т. І а. с. 78-79/. Суд, заслухавши думку учасників справи, ухвалою від 08 квітня 2014 року задовольнив заяву представника позивача /т. І а. с. 80-81/.

30 квітня 2014 року представник позивача звернулася з клопотанням, у якому просила суд не розглядати справу призначену на 30 квітня 2014 року та призначити розгляд справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю подання інших документів та відсутності у матеріалах справи витребуваних раніше документів /т. І а. с. 90/. Суд задовольнив клопотання представника позивача /т. І а. с. 91-92/.

05 травня 2014 року до суду від Центральної військово-лікарської комісії надійшли витребувані ухвалою суду від 08 квітня 2014 року документи /т. І а. с. 95-97/.

12 травня 2014 року з Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи до суду надійшла медико-експертна справа ОСОБА_4 /т. І а. с. 99, окремий додаток до матеріалів справи на 59 арк./.

21 травня 2014 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про призначення військово-лікарської експертизи /т. І а. с. 105-106/.

У судовому засіданні 21 травня 2014 року представник відповідача МВС України звернувся до суду з клопотанням про залучення в якості співвідповідача по справі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України /т. І а. с. 108-109/. Суд залишив клопотання без розгляду, оскільки дане клопотання може заявляти лише позивач /т. І а. с. 118-120/.

Також представник відповідача МВС України звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи пояснень на позовну заяву. Окрім раніше наведених заперечень представник відповідача зазначає, що обов'язок по забезпеченню конвоювання заарештованих та засуджених покладено на Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а не на МВС України. Окрім того призов та попередній розподіл призовників за видами (родами військ) Збройних Сил здійснюється районними військовими комісаріатами, а призначення на посади та звільнення з посад оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. У зв'язку з вищевикладеним просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /т. І а. с. 113-117/.

У судовому засіданні 21 травня 2014 року представник позивача клопотала направити повторно ухвалу суду у військову частину, у зв'язку з чим оголосити перерву у судовому засіданні, а вже потім розглянути подане нею клопотання про призначення експертизи. Заслухавши думку учасників справи, суд задовольнив клопотання /т. І а. с. 118-120/.

23 травня 2014 року суд направив повторно ухвалу до виконання у військову частину 3004 /т. І а. с. 123/.

У судовому засіданні 07 липня 2014 року представник позивача клопотала про долучення до матеріалів справи психологічного висновку, наданого психологом ОСОБА_7 /т. І а. с. 131-141/, листа Центральної районної лікарні Володарського району та виписки із амбулаторної карти диспансерного хворого /т. І а. с. 142-143/. Також представник позивача просила оголосити перерву у судовому засіданні у зв'язку з ненаданням матеріалів військовою частиною. Суд, з урахуванням думки учасників справи, задовольнив клопотання, долучив вищезазначені документи до матеріалів справи, оголосив перерву у судовому засіданні /т. І а. с. 144-145/.

Від представника позивача ОСОБА_1 28 липня 2014 року та 06 серпня 2014 року надходили клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку з ненадходженням витребуваних документів з військової частини /т. І а. с. 150, 156/.

Також 06 серпня 2014 року представник позивача подала до суду клопотання, у якому просить зобов'язати Національну гвардію України встановити причини та умови порушення закону, а саме невиконання Ухвали Печерського районного суду м. Києва військовою частиною 3004, та зобов'язати військову частину 3004 виконати вимоги ухвали суду /т. І а. с. 155/.

08 серпня 2014 року суд постановив окрему ухвалу, якою довів до відома Національної гвардії України про вищенаведені порушення вимог чинного процесуального законодавства військовою частиною № 3004 під час судового розгляду даної цивільної справи для вжиття відповідних заходів реагування та усунення недоліків з покладенням обов'язку в місячний термін повідомити суд про виконання ухвали /т. І а. с. 158-159/.

17 вересня 2014 року до суду надійшло повідомлення від Головного управління Національної гвардії України про результати виконання окремої ухвали від 08 серпня 2014 року, у якому повідомлялося, що внаслідок нападу озброєних осіб 26 червня 2014 року територія, матеріально-технічна база та документація військової частини 3004 були повністю захоплені, а особовий склад тимчасово переміщено в м. Харків. Крім того, особовий склад військової частини залучений до виконання завдань військової служби, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції та на час її проведення підпорядковуються оперативному штабу, який очолюється керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України. У зв'язку з вищевикладеним на цей час неможливо надати до суду документи, визначені окремою ухвалою суду, та встановити службових осіб військової частини 3004, які не виконали ухвалу від 08.04.2014 щодо забезпечення доказів /т. І а. с. 173-174/.

06 листопада 2014 року представник позивача заявила клопотання про проведення експертизи в ЦВЛК МВС України щодо встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання позивача під час проходження служби /т. І а. с. 181/. Представник відповідача МВС України не заперечував щодо задоволення клопотання, однак просив поставити перед експертом додаткові питання.

Ухвалою від 06 листопада 2014 року суд призначив по справі військово-лікарську експертизу, проведення якої доручив Центральній військово-лікарській комісії МВС України. На вирішення експерту постав питання: Визначити та встановити причинний зв'язок захворювання ОСОБА_4 на туберкульоз легень з проходженням військової служби у військовій частині № 3004? Суд відхилив питання, які просив поставити перед експертом представник відповідача, оскільки за своєю суттю вони відображають зміст питання поставленого представником позивача. Провадження у справі зупинене до отримання висновку експерта /т. І а. с. 185-186/.

23 грудня 2014 року у зв'язку із закінченням повноважень судді Ільєвої Т. Г. у межах п'ятирічного строку здійснено повторний автоматичний розподіл справ за результатами дану справу передано на розгляд судді Вовк С. В. /т. І а. с. 193-194/.

10 січня 2015 року до суду надійшов протокол ЦВЛК МВС від 12 січня 2015 року із зазначенням експертного висновку, складений за результатами проведеної військово-лікарської експертизи /т. І а. с. 190-193/.

23 січня 2015 року суд ухвалою відновив провадження у справі та призначив судове засідання на 24 лютого 2015 року /т. І а. с. 197/.

19 лютого 2015 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Вовк С. В., здійснено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд судді Цокол Л. І. /т. І а. с. 201, 202-204/.

04 березня 2015 року суддя Цокол Л.І. прийняла справу до свого провадження /т. І а. с. 205/.

У судовому засіданні 09 червня 2015 року представник позивача заявила клопотання про виклик свідків. Суд задовольнив клопотання частково /т. І а. с. 234, 238-239/.

Представник відповідача МВС України у судовому засіданні 09.06.2015 надав додаткові пояснення на позовну заяву. Окрім того, що раніше вже зазначалося у запереченнях та поясненнях до позовної заяви, представник відповідача зазначає, що правонаступником внутрішніх військ МВС України є Національна гвардія України, а правонаступником Головного управління внутрішніх військ МВС України - Головне управління Національної гвардії України. Також наголошує, що в матеріалах справи не вбачаються докази, які підтверджують, що захворювання ОСОБА_4 на туберкульоз пов'язане саме з конвоюванням останнім засуджених, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі /т. І а. с. 228-233/.

Представник позивача клопотала про залучення в якості співвідповідача Національної гвардії України, як правонаступника внутрішніх військ МВС України. Суд задовольнив клопотання /т. І а. с. 235-237, 238-239/.

12 серпня 2015 року до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення доказів шляхом витребування у Головного управління Національної гвардії України низки документів /т. ІІ а. с. 1-4/. Суд задовольнив заяву представника позивача та ухвалив направити копію ухвали від 08 квітня 2014 року, якою витребовувались зазначені документи, Головному управлінню Національної гвардії України та Міністерству внутрішніх справ України та зобов'язати їх надати інформацію про військову частину номер 3004 та місцезнаходження цієї частини /т. ІІ а. с. 6-8/. Ухвала від 08 квітня 2014 року направлена МВС України на ГУ Національної гвардії України для виконання 19 серпня 2015 року /т. ІІ а. с. 10/.

05 жовтня 2015 року від МВС України надійшов лист з додатками щодо виконання ухвали суду, у якому зазначено, що МВС України не володіє документами, зазначеними в ухвалі. Крім того, військова частина 3004 внутрішніх військ МВС України станом на 05 жовтня 2015 року перебуває у стані припинення, правонаступником визначено військову частину 3005 Національної гвардії України /т. ІІ а. с. 12-19/.

У судовому засіданні 06 жовтня 2015 року представник відповідача Головного управління Національної гвардії України Єрмоленко Ю. О. просив надати додатковий час для відшукання документів. Представник позивача подала заяву про збільшення позовних вимог. Суд на місці ухвалив оголосити перерву, надати можливість представнику відповідача ГУ Національної гвардії України надати документи або підтвердити неможливість їх надання, представнику позивача надати можливість змінити предмет позову (належно оформити заяву), зобов'язати представника відповідача Єрмоленка Ю. О. забезпечити явку свідків /т. ІІ а. с. 20-21/.

11 листопада 2015 року представник позивача подала до суду заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, у якій посилається на те, що позивач ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині № 3004 на посаді стрілка 1-го відділення 2-го взводу третьої стрілецької роти в період з 28 жовтня 2010 року до 26 жовтня 2011 року. Обов'язком ОСОБА_4 було конвоювання ув'язнених, зокрема конвоювання хворих на туберкульоз. Під час проходження військової служби він заразився туберкульозом. Протягом усього часу з 2009 до 2011 року МВС України не здійснювало закупівлю дезинфікуючих засобів як передбачає законодавство, а Головне управління внутрішніх військ України (правонаступником є Головне управління Національної гвардії України) не здійснює контроль, щодо заходів дезінфекції у військових частинах, військовослужбовці яких здійснюють конвоювання хворих на туберкульоз. Заходи дезінфекції, які робилися для захисту військовослужбовців від зараження таким важким захворюванням як туберкульоз, були явно недостатніми, внаслідок чого ОСОБА_4 була заподіяна як матеріальна, так і моральна шкода. Тому просить суд визнати незаконною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України в межах своїх компетенцій, щодо відсутності забезпечення та контролю, щодо заходів дезінфекції, які надаються для захисту військовослужбовців у військових частинах від зараження такими важкими захворюваннями як туберкульоз. Стягнути солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4, у розмірі 650 000 грн. Визнати право ОСОБА_4 на проведення експертизи Центральної військово-лікарської комісії для отримання компенсації та пільг відповідно до чинного законодавства України, у зв'язку із захворюванням на туберкульоз легень з перебуванням на військовій службі /т. ІІ а. с. 32-37/.

У зв'язку з надходженням вищезазначеної заяви 24 листопада 2015 року у судовому засіданні оголошено перерву з метою надання представникам відповідачів підготувати заперечення на заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог. Суд зобов'язав представника ГУ Національної гвардії України подати документи, які витребовувались раніше та забезпечити явку свідків /т. ІІ а. с. 38-39/.

У судовому засіданні 09 лютого 2016 року представник позивача просила долучити до матеріалів справи документи в обґрунтування позовних вимог та просила допитати в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 Суд задовольнив клопотання представника позивача, долучив документи до матеріалів справи /т. ІІ а. с. 52, 53, 54/, допитав в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 /т. ІІ а. с. 61-68/.

Представник відповідача ГУ НГУ надав заперечення на позовну заяву, у яких зазначає, що позивач не наводить жодних доказів на підтвердження того, що на МВС України та ГУ НГУ покладено обов'язок по забезпеченню дезінфекції приміщень в яких відбувається конвоювання засуджених. Також позивач не наводить жодних доказів на підтвердження того, що з боку МВС України та ГУ НГУ по відношенню до нього було вчинено протиправні дії чи бездіяльність, а також наявності причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та нанесеною моральною шкодою, не наводить доказів на підтвердження того, з чого він виходив при визначенні розміру відшкодування. Причинно-наслідковий зв'язок повинен підтверджуватися відповідною довідкою МСЕК. У матеріалах справи не вбачаються докази, які підтверджують, що захворювання ОСОБА_4 на туберкульоз пов'язане саме із конвоюванням останнім засуджених /т. ІІ а. с. 57-59/.

Також представник відповідача ГУ НГУ надав пояснення щодо виконання ухвали суду, у яких зазначає, що ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині 3004 з 28 жовтня 2010 року по 26 жовтня 2011 року, м. Донецьк. У травні 2014 року військову частину було захоплено терористичними формуваннями так званої ДНР. Під час захоплення, на території частини виникла пожежа в результаті якої майно, зброя, боєприпаси та документи, що на той час знаходилися в частині, було знищено. У зв'язку з вищенаведеним інформація щодо наявності або відсутності зазначених в ухвалі документів у ГУ НГУ відсутня. Окрім того військову частину 3004 ліквідовано та до складу НГУ така частина не входить /т. ІІ а. с. 60/.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотання, у якому просить суд закрити провадження у справі в частині позовної вимоги щодо визнання незаконною бездіяльності МВС України та ГУ НГУ в межах своїх компетенцій, щодо відсутності забезпечення та контролю, щодо заходів дезінфекції, які надаються для захисту військовослужбовців у військових частинах від зараження такими важкими захворюваннями як туберкульоз, посилаючись на те, що відповідно до частини першої ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, а дана вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства /т. ІІ а. с. 55-56/.

Ухвалою суду від 09 лютого 2016 року провадження у справі закрите у зв'язку з тим, що вимоги позивача підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства /т. ІІ а. с. 69-70/.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року скасовано та направлено питання на новий розгляд /т. ІІ а. с. 98-101/.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2016 року справу передано на розгляд судді Литвиновій І.В. /т. ІІ а. с. 104/.

04 серпня 2016 року представник відповідача ГУ НГУ подав заперечення на позовну заяву, аналогічні тим, що надавались раніше та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі /т. ІІ а. с. 128-130/.

22 листопада 2016 року у судовому засіданні представник відповідача ГУ НГУ подав заперечення на позовну заяву, які частково є аналогічними тим, що надавались раніше. Додатково зазначає, що згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Оскільки винна особа, якою було нанесено моральну шкоду позивачу на даний час досудовим слідством не встановлена та судом не приймались процесуальні рішення стосовно цього, підстави для стягнення моральної шкоди з ГУ НГУ відсутні. Вимога щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованою. Подані позивачем документи не дають можливості чітко встановити особу, яка нанесла шкоду здоров'ю позивача. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до ГУ НГУ в повному обсязі /т. ІІ а. с. 156-160/.

Представник позивача заявила клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача військову частину 3005 Національної гвардії України. Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки спірні правовідносини, на думку суду, не впливають на права та обов'язки зазначеної юридичної особи /т. ІІ а. с. 163-165, 175-179/. Також представник позивача клопотав про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Суд, заслухавши думку учасників, ухвалив клопотання задовольнити, витребувати документи у військової частини № 3005 Національної гвардії України, які перелічені у письмовому клопотанні /т. ІІ а. с. 161-162, 175-179/. 22 листопада 2016 року відповідний запит направлено у військову частину № 3005 Національної гвардії України /т. ІІ а. с. 190/.

Представник відповідача МВС України заявив клопотання про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги щодо визнання незаконною бездіяльності МВС України та ГУ НГУ в межах своїх компетенцій, щодо відсутності забезпечення та контролю, щодо заходів дезінфекції, які надаються для захисту військовослужбовців у військових частинах від зараження такими важкими захворюваннями як туберкульоз, посилаючись на те, що відповідно до частини першої ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, а дана вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства /т. ІІ а. с. 170-171/.

Суд ухвалою від 22 листопада 2016 року задовольнив вищезазначене клопотання та закрив провадження у заявленій частині /т. ІІ а. с. 173-174/.

Представник позивача заявила клопотання про виклик та допит свідків /т. ІІ а. с. 172/. Суд задовольнив клопотання /т. ІІ а. с. 175-179/.

16 грудня 2016 року до суду надійшла відповідь від військової частини 3005 на запит про надання документів, у якій повідомляється про неможливість надати запитані судом документи у зв'язку з нижченаведеним. З 05 листопада 2014 року по 31 січня 2015 року проведено ліквідацію військової частини 3004. Відповідно до опису додатків до ліквідаційного акту, документи, зазначені у клопотанні представника позивача про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, військовій частині не передавалися /т. ІІ а. с. 191-193/.

У судовому засіданні 17 січня 2017 року, після оголошення судом відповіді на запит від військової частини № 3005, представник позивача клопотав про надання часу для підготовки клопотання про витребування додаткових доказів. Суд задовольнив клопотання /т. ІІ а. с. 201-202/.

23 січня 2017 року до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_4 про виклик його в якості свідка /т. ІІ а. с. 209/.

У судовому засіданні 25 квітня 2017 року представник позивача заявила клопотання долучити до матеріалів справи адвокатський запит від 22 лютого 2017 року до ЦАВ НГУ та документи, отримані у відповідь на цей запит /т. ІІ а. с. 242-250; т. ІІІ а. с. 1-4/. Суд, за відсутності заперечень учасників справи, задовольнив клопотання /т. ІІІ а. с. 14-16/.

Представник позивача заявила клопотання про витребування доказів /т. ІІІ а. с. 5-13/. Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки зазначені докази не містять жодної інформації щодо предмету доказування в даній справі. Окрім того, заява не відповідає вимогам ЦПК України /т. ІІІ а. с. 14-16/.

У судовому засіданні 15.11.2017 представник позивача заявила клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_10 /т. ІІІ а. с. 65/. Суд задовольнив клопотання та зобов'язав представника позивача забезпечити явку свідка в судове засідання /т. ІІІ а. с. 66-67/.

У судовому засіданні 28 березня 2018 року представник позивача подала заяву про письмове опитування учасників справи як свідків /т. ІІІ а. с. 93-94/. Суд керуючись ст. 93, ст. 222 ЦПК України відмовив у прийнятті до розгляду вищезазначеної заяви /т. ІІІ а. с. 100-102/.

Представник позивача звернулась до суду з клопотання про долучення до матеріалів справи електронного доказу, а саме роздруківки з сайту МВС України /т. ІІІ а. с. 95-99/. Суд задовольнив клопотання /т. ІІІ а. с. 100-102/.

30 травня 2018 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про уточнення (доповнення) до позовної заяви, у якій подав додаткові обґрунтування своїх вимог без зміни підстав та предмета позову. Просить суд стягнути солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України відшкодування моральної шкоди на його користь у розмірі 650 000 грн. Заява містить відмітки представників відповідачів про її отримання /т. ІІІ а. с. 114-122/.

Представник позивача позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів МВС України та ГУ НГУ заперечували проти задоволення позову.

Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача, представників відповідачів, провівши допит позивача в якості свідка, свідків у справі, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів у матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині 3004 на посаді стрільця з 24 жовтня 2010 року до 24 жовтня 2011 року /т. І а. с. 12 - копія військового квитка; окремий додаток до матеріалів справи, а. с. 23, 24-26 - довідка військового комісаріату, копія військового квитка/.

Згідно з архівною довідки № 193 від 27 лютого 2017 року вбачається, що ОСОБА_4 наказом № 217 від 29 жовтня 2010 року зарахований в списки особового складу частини та призначений стрільцем навчального збору. Наказом № 228 від 15 листопада 2010 року призначений стрільцем 1 відділення 2 взводу 3-ї стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) /т. ІІ а. с. 245/.

Військова частина 3004 внутрішніх військ МВС України (м. Донецьк) на даний час ліквідована. Її правонаступником визнана військова частина 3005 Національної гвардії України (м. Харків) /т. ІІ а. с. 12-19, 60, 191/.

У період проходження військової служби ОСОБА_4 виконував службово-бойові завдання щодо конвоювання і охорони підсудних та засуджених під час судових процесів /т. І а. с. 75 - службова характеристика/, у тому числі спецконтингенту хворого на туберкульоз /окремий додаток до матеріалів справ, а. с. 35-36, 28-34 - висновки службового розслідування/.

Як вбачається із відповіді ЦРЛ Володарського району № 96 від 16 квітня 2014 року, згідно із записом в амбулаторній карті № 36004 поліклініки Володарської ЦРЛ ОСОБА_4 02 вересня 2010 року обстежений флюрографічно: серце та легені в нормі. До 06 грудня 2011 року ОСОБА_4 з приводу патології легень не звертався /т. І а. с. 142/.

ОСОБА_4 з 07 січня 2011 року до 21 січня 2011 року перебував на лікуванні у зв'язку із захворюванням на грип у 5 інфекційному відділенні Центральної міської клінічної лікарні № 1 м. Донецьк, де 09 січня 2011 року проходив обстеження за допомогою рентгену грудної клітини. За результатами обстеження легені та серце в нормі /т. І а. с. 8 - виписка з історії хвороби І 09/.

Згідно з випискою № 165/16 з медичної картки стаціонарного хворого ТБ 09 від 16 серпня 2012 року /т. І а. с. 7/, випискою з історії хвороби № 251 від 27 серпня 2012 року /т. І а. с. 9/, випискою з амбулаторної карти хворого ЦРЛ Володарського району від 15 травня 2013 року /т. І а. с. 76/, випискою із амбулаторної картки диспансерного хворого ЦРЛ Володарського району від 16 квітня 2014 року /т. І а. с. 143/ вперше туберкульоз у ОСОБА_4 був виявлений 06 грудня 2011 року, тобто приблизно через півтора місяці після закінчення військової служби у військовій частині 3004. Зазначеними виписками також підтверджується той, факт, що ОСОБА_4, у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, проходив тривале лікування (близько 2 років), в тому числі стаціонарне.

У матеріалах справи даних про проходження ОСОБА_4 медичного огляду на час звільнення (24 жовтня 2011 року), даних про наявність чи відсутність у нього проявів захворювання на цей час немає. Доказів на підтвердження факту належного медичного обстеження ОСОБА_4 при звільненні в запас, як того вимагає чинне законодавство України, відповідачі не надали.

06 вересня 2012 року ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням /т. І а. с. 11/.

На звернення матері позивача ОСОБА_9 в період з 24 лютого 2012 року по 23 березня 2012 року у військовій частині 3004 проведено службове розслідування /т. І а. с. 6 - лист/.

Відповідно до заключення службового розслідування по факту можливого захворювання на туберкульоз під час проходження військової служби колишнього військовослужбовця строкової служби військової частини 3004 солдата ОСОБА_4, затвердженим т. в. о. командира військової частини 3004 (без дати), ОСОБА_4, під час проходження строкової військової служби у військовій частині 3004, залучався до виконання службово-бойових задач з конвоювання 35 разів за весь час проходження служби, з них входив до складу варт з конвоювання, якими конвоювався спецконтингент хворих на туберкульоз, 30 разів. Останній раз ОСОБА_4 призначався до складу варт з конвоювання, якими перевозився спецконтингент хворий на туберкульоз 27 вересня 2011 року, тобто за два з половиною місяці до його захворювання. Проводиться дезінфекційна обробка спецтранспорт військової частини, особовий склад варт з конвоювання, перед виконанням службово-бойових завдань, проходить обов'язковий медичний огляд. У період з 21 січня 2011 року по 26 жовтня 2011 від ОСОБА_4 скарг з боку органів дихання до медичного пункту частини не надходило. У період з 2009 року по 2011 рік фактів захворювання військовослужбовців військової частини 3004 на туберкульоз не було. За результатами службового розслідування пропонується вважати, що захворювання туберкульозом ОСОБА_4 не пов'язане з проходженням строкової військової служби у військовій частині 3004 /окремий додаток до матеріалів справ, а. с. 28-34/.

З метою розгляду питання причинно-наслідкового зв'язку захворювання ОСОБА_4 з проходженням військової служби матеріали медико-експертної справи ОСОБА_4 були направлені до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України /окремий додаток до матеріалів справ, а. с. 5, 6/. Згідно з наданим висновком медико-експертної комісії № 35 від 28 січня 2013 року, враховуючи той факт, що хворий протягом року (з 24 жовтня 2010 року до 24 жовтня 2011 року) під час служби в рядах Збройних сил неодноразово залучався до конвоювання хворих з різними формами туберкульозу, можна вважати, що виявлений деструктивний процес в легенях міг виникнути ще в період проходження ним служби. Таким чином комісія вважає, що захворювання пов'язане з проходженням військової служби /окремий додаток до матеріалів справ, а. с. 7/.

Згідно з висновком повторного розслідування від 21 березня 2013 року, затвердженим начальником управління Східного територіального командування за фактом можливого захворювання колишнього військовослужбовця строкової служби військової частини 3004 під час проходження військової служби, підтверджується факт залучення ОСОБА_4 до конвоювання спецконтингенту хворого на туберкульоз 30 разів. Також підтверджені інші факти, встановленні раніше проведеним службовим розслідуванням. Додатково зазначено, з посиланням на підручник, що основним джерелом МБТ (мікобактерій туберкульозу) являються люди, хворі на заразну форму туберкульозу, при цьому головна роль належить хворим з активним туберкульозом з локалізацією процесу в легенях. При первинному інфікуванні МБТ інкубаційний період продовжується від двох тижнів до декількох місяців. Точно встановити терміни максимального інкубаційного періоду досить складно. Також комісія, з посиланням на статистичні дані ГУ Держсанепідемслужби у Донецькій області, вказує на можливість захворювання ОСОБА_4 в громадських місцях після звільнення в запас. Окрім цього комісія поставила під сумнів висновок медико-експертної комісії ДУ Укр. Держ НДІ МСПІ МОЗ України . За результатами повторного службового розслідування комісія не дійшла до висновку про те, що виявлений у ОСОБА_4 06 грудня 2011 року розповсюджений деструктивний процес у легенях міг виникнути під час проходження ним строкової військової служби у військовій частині 3004. При цьому у висновку від 21 березня 2013 року пропонується з метою об'єктивності, повноти дослідження причин та встановлення давності виникнення можливого захворювання гр. ОСОБА_4 у вигляді розповсюдженого деструктивного процесу в легенях, організувати обстеження останнього у відповідній державній спеціалізованій установі судово-медичних експертиз /окремий додаток до матеріалів справ, а. с. 35-36/.

Відповідно до протоколу засідання ЦВЛК МВС України від 12 січня 2015 року, складеного за результатами проведеної військово-лікарської експертизи, ЦВЛК МВС вважає, що є підстави для експертного висновку про встановлення причинного зв'язку захворювання на туберкульоз легень ОСОБА_4 з проходженням ним військової служби. Разом з тим, враховуючи те, що під час військової служби, згідно наданих матеріалів, ОСОБА_4 не було встановлено діагноз туберкульозу легень, ЦВЛК МВС не має правових підстав для прийняття постанови по причинному зв'язку його захворювання з проходженням військової служби. У випадку, коли суд погодиться з попереднім вищезазначеним висновком комісії, ЦВЛК МВС винесе постанову щодо ОСОБА_4 на виконання судової ухвали /т І а. с. 191-192/.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються наступні факти. ОСОБА_4 з 24 жовтня 2010 року до 24 жовтня 2011 року проходив строкову військову службу у військовій частині 3004, де 30 разів залучався до конвоювання підсудних, хворих на туберкульоз. У 2010 та на початку 2011 року проходив обстеження легень, за результатами яких патологій виявлено не було. Після звільнення в запас, через два з половиною місяці після останнього контакту з хворим на туберкульоз, а саме 06 грудня 2011 року ОСОБА_4 поставлено діагноз туберкульоз у відкритій формі з некрозом правої легені. Захворювання виявлене в межах інкубаційного періоду (кілька місяців) даного захворювання, тому є підстави вважати, що воно пов'язане з проходженням військової служби у військовій частині 3004.

Згідно з висновками службових розслідувань у військовій частині 3004 організовано та здійснюються відповідні заходи щодо недопущення захворювань особового складу на туберкульоз, у тому числі і під час несення служби у вартах з конвоювання, охорони спецконтингенту під час судових засідань, зокрема: перед виконанням завдань з конвоювання спецконтингенту проводиться комісійний огляд особового складу варти; після комісійного обстеження військовослужбовці проходять медичне обстеження (як до відбуття на службу, так і після повернення), де перевіряється їх фізичний стан, проводиться опитування скарг на стан здоров'я, забезпеченість складу варт марлевими пов'язками та індивідуально-перев'язувальними пакетами; під час прийому засуджених, хворих на туберкульоз, та під час їх конвоювання використовуються марлеві пов'язки; зал судового засідання Апеляційного суду Донецької області забезпечений кварцовими лампами; проводиться обробка спецавтомобілів дезинфікуючим розчином тощо /окремий додаток до матеріалів справи, а. с. 28-34, 35-36/.

Згідно з показами ОСОБА_4, допитаного як свідка, військовозобов'язані забезпечувались марлевими пов'язками, але коли їх використовувати чітко не інструктувались.

За показаннями допитаного в якості свідка т.в.о. командира військової частини 3004 майора ОСОБА_11, у спецтранспорті, де перебували особи, хворі на відкриту форму туберкульозу, взагалі не використовувались закриті лампи УФО.

У відкритому листі, розміщеному на офіційному сайті МВС України 13 серпня 2008 року міститься інформація, що підтверджує наявність серйозних проблем у сфері забезпечення засобами гігієни та захисту від туберкульозу в установах МВС України, неналежне фінансування, неналежні умов праці, внаслідок чого працівники органів внутрішніх справ піддаються ризику зараження та захворювання на туберкульоз. Також наводиться невтішна статистика захворювань на туберкульоз серед працівників органів внутрішніх справ. Зазначається, що важливим завданням для МВС та для профспілки атестованих працівників МВС є робота в напрямку формування правових підстав для визнання цієї хвороби професійною /т. ІІІ а. с. 97-99/.

У позові, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить стягнути солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України відшкодування моральної шкоди на його користь у розмірі 650 000 грн.

На підтвердження наявності та розміру моральної шкоди позивач надав висновок психологічного дослідження, відповідно до якого після встановлення діагнозу ОСОБА_4 відчув певну точку неповернення, стан відчаю призвів до думок про суїцид, він почав шукати небезпеку, вступаючи в серйозні конфлікти. Після проходження тривалого медичного лікування з прийомом великої кількості медичних препаратів, постійне знаходження в медичних закладах, ще більше погіршили його психічний стан. З'явились роздратування, агресія, які зруйнували його відносини з дівчиною та зіпсували стосунки з близькими людьми. Він не може реалізувати свої цілі. Постійні обмеження, пов'язані з хворобою та відсутність роботи пригнічують його.

Розмір компенсації розрахований за методикою А. М. Ерделевського, яка не пройшла державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та не входить до переліку методик проведення судових експертиз.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини наявність у людини моральної шкоди в результаті порушення її прав презюмується.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди встановив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі.

Згідно з частиною третьою, п'ятою ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди , суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з частиною першою ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п. 5 згадуваної Постанови Пленуму Верховного Суду України, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно з положеннями ст. 1, 2 Закону України Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України , чинного на час виникнення правовідносин, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. До основних завдань внутрішніх військ належить, зокрема, конвоювання заарештованих і засуджених.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України фінансування внутрішніх військ провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів міністерств і відомств, у розпорядженні яких знаходяться об'єкти, які охороняються цими військами. Внутрішні війська забезпечуються бойовою і спеціальною технікою, зброєю, спеціальними засобами, засобами індивідуального захисту особового складу відповідно до виконуваних ними завдань, матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно зі ст. 14 Закону України Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України контроль за діяльністю внутрішніх військ здійснює Міністр внутрішніх справ України.

Вищезазначений закон втратив чинність на підставі Закону України Про національну гвардію України .

Згідно з перехідними положеннями Закону України Про національну гвардію України військові частини Національної гвардії України є правонаступниками відповідних військових частин внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Національна гвардія України продовжує, зокрема, виконувати завдання з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів у частині забезпечення виконання зазначених завдань. Дія цього Закону в частині соціального і правового захисту військовослужбовців Національної гвардії України поширюється,зокрема, на осіб, звільнених з військової служби в запас із складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами під час проходження військової служби до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про національну гвардію України Матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної гвардії України матеріально-технічне забезпечення органів військового управління оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України, з'єднань, військових частин і підрозділів, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я, установ Національної гвардії України здійснюється головним органом військового управління Національної гвардії України та іншими органами виконавчої влади через відповідні військові частини Національної гвардії України в межах коштів, передбачених на зазначені цілі. Фінансове і матеріальне забезпечення заходів, пов'язаних з проходженням служби у військовому резерві Національної гвардії України, здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Національної гвардії України.

Статтею 24 Закону України Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз встановлено, що витрати, пов'язані з проведенням протитуберкульозних заходів і наукових досліджень у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, фінансуються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до наказу МОЗ № 684 від 08 серпня 2010 року Про затвердження Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в лікувально-профілактичних закладах, місцях довгострокового перебування людей та проживання хворих на туберкульоз , в основі заходів профілактики захворювання на туберкульоз лежить інфекційний контроль. Заходами захисту повітря закритих приміщень, зокрема є постійне використання закрити ламп УФО, використання припливно-витяжної/змішаної/природної вентиляції в приміщеннях де перебувають люди, тощо. Заходами індивідуального захисту органів дихання та дотримання особистої гігієни під час респіраторних актів, зокрема, є використання особами, які спілкуються з хворими на заразні форми туберкульозу респіраторів. Хворі на заразні форми туберкульозу при іншими особами зобов'язані використовувати хірургічні маски (марлеві/одноразові).

Відповідно до п 2.3 спільного наказу МОЗ України та МВС України від 06 липня 2004 року № 331/645 Про проведення спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих та взятих під варту осіб, які тримаються у спеціальних установах органів внутрішніх справ, у терміни, установлені законодавством України начальників головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті зобов'язано забезпечити своєчасне направлення до територіальних закладів охорони здоров'я за місцем проживання працівників спеціальних установ органів внутрішніх справ, які перебували в контакті з хворими на туберкульоз, з метою їх обстеження.

При проведенні військово-лікарської експертизи військово-лікарські комісії МВС України керуються, зокрема, Положенням про діяльність військово-лікарської комісії та Порядком проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України , затвердженим наказом МВС України від 06 лютого 2001 року № 85.

Пунктом 1.92 Порядку передбачено, що військово-лікарські комісії МВС виносять постанови про причинний зв'язок захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв) у колишніх осіб рядового і начальницького складу і військовослужбовців, якщо при медичному огляді в період проходження служби був встановлений відповідний діагноз .

Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково, так як в судовому засіданні доведено, що: має місце наявність моральної шкоди завданої ОСОБА_4 бездіяльністю органів державної влади, а саме Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії України при здійсненні ними своїх повноважень щодо відсутності забезпечення та контролю щодо заходів дезінфекції, які надаються для захисту військовослужбовців у військових частинах від зараження туберкульозом; захворювання ОСОБА_4 пов'язане з проходженням ним строкової служби у військовій частині 3004 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що є підставою для відшкодування завданої моральної шкоди. Шкода завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою.

На підставі досліджених доказів з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлений розмір відшкодування у розмірі 650 000 гривень є надмірним та необґрунтованим, тому вважає за необхідне стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

На підставі викладено, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, Законами України Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України , Про Національну гвардію України , Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз , Наказом МОЗ України № 684 від 08 серпня 2010 року, спільним Наказом МОЗ України та МВС України № 331/645 від 06 липня 2004 року, Наказом МВС України № 85 від 06 лютого 2001 року, ст.ст. 3, 4, 10-13, 76-84, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстр. АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 100000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова