Постанова

від 13.11.2018 по справі 910/5204/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 910/5204/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Разіної Т.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання: Ярмак О.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2018

у справі №910/5204/18 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Максігран

до Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс

про стягнення 271 034,12 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Максігран (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс (далі - відповідач) про стягнення 271 034,12 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 30/10-1 від 30.10.2015 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 199 802,86 грн. основного боргу, 34 239,00 грн. пені, 13 552,29 грн. інфляційні збитки, 3 459,68 грн. 3% річних, 19 980,29 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/5204/18 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Максігран 199 802,86 грн. боргу, 34 239,00 грн. пені, 13 552,29 грн. інфляційних втрат, 3 459,68 грн. 3% річних, 19 980,29 грн. штрафу, 4 065,51 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Бетомікс звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 271 034,12 грн., ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення боргу з 199 802,86 грн. на 140 000,01 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем на момент винесення рішення було додатково сплачено позивачу 59 802,85 грн., тобто здійснено часткове погашення основної суми боргу за договором поставки № 30/10-1 від 30.10.2015, що підтверджується актом звіряння розрахунків за період 01.01.2018 по 07.08.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

В судове засідання нележні представники позивача та відповідача не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності належних представників позивача та відповідача, які повідомлялися про час та місце розгляду справи, однак не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Максігран (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бетомікс (далі - покупець) укладено договір поставки № 30/10-1 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебеневу продукцію, пісок (в подальшому - продукція), а останній зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна продукції є договірною і включає вартість поставки продукції до відповідного пункту призначення та закріплюється сторонами у відповідних накладних, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка продукції за даним договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом згідно з угодженою заявкою покупця. Заявки подаються покупцем у письмовій або усній формі, за допомогою факсу, електронної пошти, пошти тощо. Заявка вважається узгодженою обома сторонами, якщо вони дійшли згоди щодо асортименту, кількості, ціни продукції та строків її поставки.

Приписами пункту 4.4 договору встановлено, що приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної накладної уповноваженими представниками сторін.

За умовами пункту 6.1 договору оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем протягом п'яти календарних днів після отримання покупцем у власність партії продукції відповідно до п. 4.4 договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016. У випадку, якщо жодна із сторін за 15 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не виявляє намірів щодо його припинення, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік (п.п. 7.1 та 7.3. договору).

Відповідно до п. 8.4 договору, у разі прострочення оплати покупцем за поставлену продукцію, постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (включаючи день оплати), без застосування 6-го (шестимісячного) строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 16 січня 2003 року № 436-ІV . В разі прострочення оплати за поставлену продукцію понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець додатково повинен сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми заборгованості.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем зобов'язання, передбачені договором поставки № 30/10-1 від 30.10.2015, виконано в повному обсязі, проте відповідач здійснив оплату поставленого товару частково.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Максігран та Товариством з обмеженою відповідальністю Бетомікс за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Пунктом 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктами 4.4, 6.1 договору встановлено, що приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної накладної уповноваженими представниками сторін. Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем протягом п'яти календарних днів після отримання покупцем у власність партії продукції відповідно до п. 4.4 договору.

31.12.2017 уповноважені представники Товариства з обмеженою відповідальністю Максігран та Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс склали акт звірки взаємних розрахунків станом за період 2017, який підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становила 214 802,86 грн.

11.01.2018 відповідачем перераховано грошові кошти за щебеневу продукцію у розмірі 15 000,00 грн., з яких 477,74 грн. зараховано в рахунок часткової оплати видаткової накладної №6290 від 14.09.2017.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 200 280,60 грн., за період з 14.09.2017 по 26.09.2018, що підтверджується наступними копіями видаткових накладних: № 6290 від 14.09.2017 на суму 8 575,20 грн.; № 6312 від 15.09.2017 на суму 50 843,70 грн.; № 6385 від 18.09.2017 на суму 23 325,30 грн.; № 6415 від 19.09.2017 на суму 8 000,10 грн.; № 6474 від 20.09.2017 на суму 40 321,80 грн.; № 6502 від 21.09.2017 на суму 33 415,20 грн.; № 6652 від 25.09.2017 на суму 24 902,10 грн.; № 6687 від 26.09.2017 на суму 10 897,20 грн.

Таким чином, в порушення вимог п. 6.1 договору та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість за період з 14.09.2017 по 26.09.2017, яка становить 199 802,86 гривень (200 280,60 грн. (поставлений товар) - 477,74 грн. (оплачений товар, а саме зарахований в рахунок часткової оплати видаткової накладної №6290 від 14.09.2017) =199 802,86 грн.).

Стосовно посилання апелянта, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем на момент винесення рішення було додатково сплачено позивачу 59 802,85 грн., тобто здійснено часткове погашення основної суми боргу за договором поставки № 30/10-1, що підтверджується актом звіряння за період з 01.01.2018 по 07.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Дослідивши акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 07.08.2018, що був доданий відповідачем до апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що останній не підписано та не скріплено печаткою позивача. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю Максігран зазначеного акту звіряння. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 07.08.2018 не є належним та допустимим доказом оплати боргу за поставлений товар за договором поставки № 30/10-1 від 30.10.2015.

Інших належних доказів оплати боргу за договором поставки № 30/10-1 від 30.10.2015, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, відповідач не надав.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 199 802,86 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач у позовній заяві також просив суд стягнути з відповідача 34 239,00 грн. пені та 19 980,29 грн. штрафу.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну оплату покупцем за поставлену продукцію передбачена п. 8.4 договору.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Пунктом 8.4 договору встановлено, що у разі прострочення оплати покупцем за поставлену продукцію, постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (включаючи день оплати), без застосування 6-го (шестимісячного) строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 16 січня 2003 року № 436-ІV .

Отже, з огляду на положення п. 8.4 договору, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 34 239,00 грн. за період з 20.09.2017 по 23.04.2018 є арифметично правильною.

Стосовно заявленої у позовній вимозі суми штрафу, колегія суддів зазначає.

Згідно з п. 8.4 договору в разі прострочення оплати за поставлену продукцію понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець додатково повинен сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми заборгованості.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок штрафу по заборгованості за договором поставки №30/10-1, встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов договору.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 10 13 552,29 грн. - інфляційних втрат та 3 459,68 грн. - 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 3 459,68 грн. та індексу інфляції у розмірі - 13 552,29 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 271 034,12 грн підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/5204/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/5204/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Бетомікс на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/5204/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/5204/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5204/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.11.2018.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Т.І. Разіна

І.М. Скрипка