Рішення

від 06.11.2018 по справі 914/428/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2018 Справа №914/428/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ГРУП , Львівська область, Яворівський район, с.Жорниська

до Відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 , Львівська область, м.Львів

за участі Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа , м.Київ,

про: стягнення боргу

ціна позову: 268669,50 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 23.02.2018р. №45);

Відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 01.02.2018р. №01/02/18-001);

Третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ГРУП звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 про стягнення 32009,92грн. трьох відсотків річних та 236659,58грн. інфляційних втрат; ціна позову 268669,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов укладеного між ним та ТзОВ Фатра-Ізолфа Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А, укладенням між Позивачем та ТзОВ Фатра-Ізолфа Договором про відступлення права вимоги, за яким до Позивача перейшло право вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.03.2018р. заяву залишено без руху, надано Позивачу десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.04.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 15.05.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.05.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; підготовче засідання відкласти на 23.05.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2018р. суд постановив залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа .

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2018р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 12.06.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2018р. суд постановив задоволити клопотання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія Укрбуд-1 від 18.05.2018р. б/н (17861/18) про витребування доказів, зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа в строк до 20.06.2018р. надати документи бухгалтерської та податкової звітності за 2016-2018 роки з метою встановлення факту визнання дебіторської заборгованості ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 ; зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ГРУП в строк до 20.06.2018р. надати документи бухгалтерської та податкової звітності за 2017-2018 роки стосовно встановлення факту визнання дебіторської заборгованості ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 ; докази прийняття від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа прав вимоги та визнання дебіторської заборгованості ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 шляхом формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія Укрбуд-1 .

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2018р. суд постановив задоволити клопотання ОСОБА_1 обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 від 11.06.2018р. вх. №1551/18 про зупинення провадження у справі; зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1009/18.

Ухвалою від 01.10.2018р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.10.2018р. Окрім того, пунктом 3 резолютивної частини вказаної ухвали суд постановив учасникам справи в строк до 08.10.2018р. надати документально та нормативно обґрунтовані письмові пояснення по суті спору з урахуванням рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2018р. у справі №914/1009/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.10.2018р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 06.11.2018р.

Ухвалою суду у даній справі від 06.11.2018р. суд постановив клопотання ОСОБА_1 обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Укрбуд-1» від 06.11.2018р. за вх.№2945/18 про зупинення провадження у справі №914/428/18 відхилити.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, в судовому засіданні представник Відповідача надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та інших поданих заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, явка визнавалась обов'язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконала, про причини невиконання суду не повідомила.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 32009,92 грн. трьох відсотків річних та 236659,58 грн. інфляційних втрат у зв'язку із порушенням Відповідачем умов укладеного між ним та ТзОВ Фатра-Ізолфа Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А, а також переходом до Позивача права вимоги про стягнення з Відповідача вказаних сум у зв'язку із укладенням між Позивачем та ТзОВ Фатра-Ізолфа Договору про відступлення права вимоги.

Позиція Відповідача:

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що ним було виконано всі існуючі грошові зобов'язання перед ТзОВ Фатра-Ізолфа , а відтак останнім передано Позивачу неіснуюче право вимоги, оскільки ані укладення Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А, ані присудження до стягнення з Відповідача на користь Третьої особи рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 суми основного боргу та пені не породжувало існування в Відповідача обов'язку сплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 р. у справі №914/803/15 позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «УКРБУД-1» на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фатра-Ізолфа» 308 473 грн. 13 коп. основного боргу, 18 077 грн. 53 коп. неустойки та 6 531 грн. 01 коп. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2015 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 р. скасовано, справу №914/803/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.11.2016 (суддя Мазовіта А.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "УКРБУД-1" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фатра Ізолфа" 317 920,71 грн. основного боргу, 21 693, 04 грн. пені та 25 796, 98 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 198 580, 29 грн. основного боргу провадження припинено.

Ухвалою від 02.12.2016 виправлено описку в тексті рішення господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі № 914/803/15, а саме: в мотивувальній частині рішення речення "Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні,а тому в позові слід відмовити" виключено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (колегія у складі суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Кравчук Н.М.) рішення господарського суду Львівської області від 07.11.2016 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2017р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №914/803/15 залишено без змін.

Відтак, рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. набрало законної сили 22.02.2017р. та є обов'язковим до виконання на всій території України.

Вказаним Рішенням встановлено та відповідає матеріалам справи, що 13.11.2014р. між Третьою особою та Відповідачем укладено Договір генпідряду в капітальному будівництві №14/11-01-А, згідно умов якого Замовник (Третя особа у справі) доручає, а Підрядник (Відповідач у справі) забезпечує виконання робіт з асфальтування у відповідності до будівельних стандартів, норм і правил робіт з використанням своїх матеріалів, засобів або із залученням субпідрядних організацій на об'єкті будівництва замовника: Розширення ТОВ Людмила у с. Байківці, Тернопільська область, вул. 15 квітня, 7 . На виконання умов договору ТзОВ Фатра-Ізолфа перерахувало аванс в розмірі 516501, 00 грн. Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 розпочинає виконання робіт протягом трьох календарних днів з дня оплати ТзОВ Фатра-Ізолфа авансу та надання ним будівельного майданчика; загальний термін виконання робіт не більше 10 робочих днів з моменту виконання Замовником своїх зобов'язань.

Згідно п.2.1а вказаного договору початок виконання робіт оформлюється двохстороннім актом з зазначенням дати його складання. Відповідач повинен був приступити до виконання робіт до 18.11.2014 р., а виконати їх - 01.12.2014 р. включно. Проте, у передбачений договором строк ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 не приступив до виконання робіт, що стало підставою для надіслання ТзОВ Фатра-Ізолфа ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 21.12.2014р. повідомлення про розірвання Договору, яке отримано ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 13.01.2015р. Також у повідомленні містилась вимога про повернення авансу у сумі 516501, 00 грн. протягом трьох календарних днів з моменту його отримання, яка ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 не виконана. Таким чином, ТзОВ Фатра-Ізолфа просила суд стягнути з ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 сплачений ним аванс в сумі 516501, 00 грн., за порушення строків здачі робіт - пеню в сумі 21693, 04 грн.

21.12.2014 р. ТзОВ Фатра-Ізолфа надіслало ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 повідомлення про розірвання договору №14/11-01-А від 13.11.2014 р. В повідомленні містилась вимога до ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 про повернення сплаченого позивачем авансу в сумі 516501, 00 грн. протягом трьох календарних днів з моменту отримання даного повідомлення. Вказане повідомлення отримане ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 13.01.2015р., що підтверджується підписом уповноваженої особи ТзОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 на повідомленні про вручення.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно доводів Позивача, які не заперечені Відповідачем, 27.10.2017р. Відповідачем сплачено на користь Третьої особи присуджену рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15, яке набрало законної сили 22.02.2017р., суму авансового платежу та пені.

30.10.2017р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 (ОСОБА_4 кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №2 (надалі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1.-1.3. Договору) Первісний кредитор відступив, а ОСОБА_4 кредитор повністю прийняв на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 36659,58грн. та трьох відсотків річних в сумі 32009,92грн. з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 (Боржник) за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516501грн., сплаченого Первісним кредитором Боржнику згідно Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А. Розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних є додатком до Договору, який являється його невід'ємною частиною. За Договором ОСОБА_4 кредитор повністю одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання зобов'язання зі сплати інфляційних втрат в розмірі 236659,58грн. та трьох відсотків річних в розмірі 32009,92грн., всього на суму 268669,50грн.

Відповідно до пункту 2.1. Договору підписанням Договору сторони підтверджують передачу Первісним кредитором ОСОБА_4 кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за Основним договором.

Згідно пунктів 4.1. та 4.2. Договору сума відступлених прав вимоги становить 268669,50грн. Розрахунки за Договором не передбачені.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за ним (п.5.1. Договору).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Додатком до Договору Сторонами підписано розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

01.12.2017р. Позивачем надіслано Відповідачу ОСОБА_5 про відступлення права вимоги б/н, у якому Позивач повідомив Відповідача про перехід від Третьої особи до Позивача права вимоги про сплату трьох відсотків річних в сумі 32009,92 грн. та інфляційних втрат в сумі 236659,58грн. за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516501грн., сплаченого Третьою особою Відповідачу згідно Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А та надав розрахунок вказаних сум.

Окрім того, 01.12.2017р. Позивачем надіслано Відповідачу ОСОБА_6 про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних б/н, у якій вимагає від Відповідача сплатити на користь Позивача 32009,92грн. трьох відсотків річних та 236659,58грн. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516501грн., сплаченого Третьою особою Відповідачу згідно Договору від 13.11.2014р. №14/11-01-А.

Відповідачем вказану ОСОБА_6 залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового виконання ОСОБА_6 станом на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 32009,92 грн. трьох відсотків річних та 236659,58 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку повернення авансового платежу за Договором генпідряду в капітальному будівництві від 13.11.2014р. №14/11-01-А.

Відповідач у поданому 10.04.2018р. до суду Відзиві на позовну заяву (вх. №12628/18) проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що грошове зобов'язання за Договором підряду від 13.11.2014р. №14/11-01-А виникло саме у Третьої особи, а не у Відповідача, оскільки саме Третя особа була зобов'язана сплатити кошти за виконані Відповідачем роботи.

Також, в спростування заявлених позовних вимог Відповідач зазначає, що ані в позовній заяві, ані в рішенні Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 не ставились вимоги про стягнення з Відповідача на користь Третьої особи трьох відсотків річних та інфляційних втрат. З підстав наведеного Відповідач робить висновки про те, що такі вимоги не існували і, як наслідок, не могли бути відступлені за Договором про відступлення права вимоги від 30.10.2017р. №2.

Також Відповідач зазначає, що Третя особа в силу пункту 17.2.1. Договору підряду від 13.11.2014р. №14/11-01-А була наділена правом стягнення з Відповідача неустойки в разі порушення строків здачі робіт в розмірі 0,05 відсотка від вартості усіх робіт по Договору за кожен день протермінування, а в силу приписів ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Так, Відповідач покликається на те, що вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат є субсидіарними вимогами про стягнення з Відповідача неустойки, і не можуть передаватись окремо від основної вимоги про стягнення суми основного боргу.

З підстав наведеного Відповідач зазначає, що за договором цесії може передаватись лише дійсна вимога, яка існувала на момент переходу прав, а станом на 28.10.2017р. у зв'язку із виконанням ним 27.10.2017р. рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 у Відповідача відсутні будь які зобов'язання перед Третьою особою, а відтак Третя особа не може бути кредитором Відповідача у зобов'язанні про стягнення неустойки за Договором і передавати таке право вимоги Позивачу.

Окрім того, Відповідач зазначає, що судове рішення, яким задоволено вимогу про повернення попередньої оплати не породжує, а підтверджує підставу виникнення приватноправового зобов'язання, в тому числі грошового характеру, яке виникло до, а не внаслідок прийняття такого судового рішення. З підстав наведеного Відповідач зазначає, що право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку передати кредиторові відповідну річ або виконати роботу і не набуває статусу грошового внаслідок прийняття судового рішення.

23.04.2018р. Позивачем подано до суду Заперечення на відзив (вх. №14358/18), у якому в спростування доводів Відповідача, покладених ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, покликається на те, що 13.01.2015р. припинив свою дію Договір підряду від 13.11.2014р. №14/11-01-А, тим самим припинився обов'язок Відповідача щодо виконання робіт за ним, натомість в Відповідача виник інший обов'язок - грошовий щодо перерахування коштів 516501грн., отриманих в якості авансового платежу за Договором.

При цьому Позивач акцентує, що вказаний грошовий обов'язок виник саме з Договору, а не у зв'язку із прийняттям рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15. Вказане судове рішення лише підтверджує наявність грошового зобов'язання з повернення Відповідачем грошових коштів, отриманих в якості авансового платежу за Договором.

В спростування доводів про відсутність у Відповідача станом на 28.10.2017р. зобов'язань перед Третьою особою, Позивач зазначає, що право на стягнення з Відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат було наявним в силу Закону, а саме приписів статті 625 ЦК України та існувало в Третьої особи. Згодом це право було передано Позивачу.

Щодо доводів Відповідача про те, що три відсотки річних та інфляційні втрати є видом додаткової (субсидіарної) відповідальності Відповідача по відношенню до вимог про стягнення суми авансу і такі права не можуть передаватись окремо від основного права вимоги Позивач зазначає, що стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат носить компенсаційний, а не штрафний характер відповідних нарахувань, а відтак такі нарахування не є неустойкою в розумінні ст.549 ЦК України, оскільки неустойкою є штраф та пеня.

Нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності Боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

08.05.2018р. Відповідачем подано до суду заперечення (вх. №16305/18), у яких в спростування доводів Позивача, викладених ним в запереченні на відзив, покликається на те, що застосовані Сторонами у Договорі про відступлення права вимоги від 30.10.2017р. №2 дієслова свідчать про існування процесу передачі прав за ним, але ніяк про результат такої передачі.

Також, Відповідач зазначає, що набуття Позивачем права вимоги повинно було бути ним відображене в своєму бухгалтерській та податковій звітності, як дохід, оскільки майнове право підлягає грошовій оцінці і є грошовим активом.

Окрім того, Відповідач зазначає, що повернення авансу не є основним та грошовим зобов'язанням за Договором, а є лише способом захисту прав Третьої особи на свої грошові кошти, сплачені ним в якості авансового платежу за Договором.

З підстав наведеного Відповідач робить висновки про те, що Позивачем не доведено того, що сторонами договору про відступлення права вимоги виконано всі обов'язки за ним і право вимоги дійсно прийнято на себе Позивачем, а також того, що у Відповідача виникло грошове зобов'язання перед первісним кредитором за Договором від 13.11.2014р. №14/11-01-А.

14.05.2018р. Позивачем подано до суду Відповідь на заперечення (вх. №16896/18), у якій вказує на те, що в підтвердження факту набуття ним прав за Договором про відступлення права вимоги від 30.10.2017р. №2 ним було надіслано Відповідачу ОСОБА_5 про відступлення права вимоги від 01.12.2017р., відповідно до якого Первісний кредитор (Третя особа) відступив ОСОБА_4 кредиторові (Позивачу) належне Первісному кредиторові право вимоги про стягнення з Відповідача 236659,58грн. інфляційних втрат та 32009,92грн. трьох відсотків річних. за несвоєчасне повернення коштів.

Окрім того, Позивач акцентує на тому, що порушення вимог податкового законодавства навіть за умови їх наявності в діях Позивача жодним чином не спростовує факту існування цивільно-правового зобов'язання чи його фіктивності.

Також, Позивач вказує на те, що Відповідач мав грошове зобов'язання перед Третьою особою, підтверджене рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15, та, у зв'язку із порушенням Відповідачем порядку та строку його виконання, а також укладенням Договору про відступлення права вимоги, до Позивача перейшло право вимоги трьох відсотків річних та інфляційних втрат за таке порушення. аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №758/1303/15-ц.

15.05.2018р. Відповідачем подано Доповнення до заперечення (вх. №17003/18), у якому, в доповнення викладених доводів, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, покликається на те, що відступлення прав вимоги відбулось між Сторонами Договору про відступлення права вимоги на підставі недійсного правочину, а відтак, не породжує жодних наслідків, окрім тих, які пов'язані із визнанням такого правочину недійсним.

Окрім того, Відповідач, у поданому до суду 31.10.2018р. за вх. №41469/18 Письмовому поясненні зазначає, що Позивачем не подано належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту відображення укладення Договору про відступлення права вимоги та набуття такого права у своїх фінансовій та податковій звітності, що в свою чергу, на думку Відповідача, спростовує факт набуття таких прав. З підстав наведеного Відповідач робить висновки про недоведеність факту переходу від Третьої особи до Відповідача прав за Договором про відступлення права вимоги.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Приписами ч. ст.206 ГК України визначено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Приписами ч.ч. 2 та 3 вказаної статті встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відтак чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження для його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків

Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена ОСОБА_7 палатою Верховного суду в п.22 постанови від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц. Ці висновки узгоджуються також і з позицією ОСОБА_7 Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічна позиція викладена ОСОБА_7 палатою Верховного суду в п.п.25, 45 постанови від 16.05.2018 року у справі за 686/21962/15-ц.

Отже, наявність судового рішення про стягнення грошової суми у зв'язку є підставою для виникнення грошового зобов'язання, а за невиконання такого зобов'язання боржник несе відповідальність, передбачену статтею 625 цього Кодексу. Аналогічна позиція міститься і в постанові ОСОБА_7 палати Верховного суду від 16.05.2018 року у справі за №686/21962/15-ц, відповідно до котрої, ВП ВС погодившись із тим, що грошове зобов'язання виникає на підставі рішення суду, відступила від правової позиції ВСУ висловленої у постанові від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15, яка полягала у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) та у постанові від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15, яка полягала у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Приписами ч.1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Суд зазначає, що наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. З огляду на зазначене ключовим у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов'язання, після цього моменту нараховуються проценти річні відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 10.04.2018р справі №910/10156/17, провадження №12-14гс18.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2018р. у справі №914/1009/18 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Будексім до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра Ізолфа та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги вирішено в задоволенні позову відмовити повністю.

Окрім того, вказаним рішенням встановлено, що відсутні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги №2 від 30.10.2017р. недійсним, оскільки він не суперечить вимогам, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Тому у задоволенні позову суд відмовляє повністю.

Проаналізувавши та дослідивши умови спірного Договору, суд зазначив, що сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок передачі документації, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст.ст.513, 514, 516, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст.180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним. Незазначення сторонами оспорюваного договору розрахунків за ним (тобто, безоплатність , як зазначає позивач) не суперечить чинному законодавству.

Також, суд зазначає, що зобов'язання Відповідача сплатити на користь Третьої особи суму трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення суми авансового платежу існувало в Відповідача в силу Закону, а саме приписів статті 625 ЦК України, і сам по собі факт прийняття Господарським судом Львівської області рішення від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 не припинив існування цього зобов'язання, а лише встановив примусовий порядок його виконання.

Відтак, грошове зобов'язання Відповідача сплатити на користь Третьої особи суму трьох відсотків річних та інфляційних втрат виникло в момент розірвання Договору та припинилось в момент фактичного виконання вказаного грошового зобов'язання Відповідачем, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15, яким задоволено вимогу про повернення авансового платежу не породило, а лише підтвердило існуючу підставу грошового зобов'язання з повернення авансового платежу, яке виникло до, а не внаслідок прийняття такого судового рішення.

При цьому відсутність вирішення в рішенні Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 питання про стягнення з Відповідача на користь Третьої особи сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат зумовлено не відсутністю таких зобов'язань у Відповідача, а виключно заявленим Позивачем предметом позову у вказаній справі.

Таким чином, Третьою особою правомірно передано Позивачу за Договором від 30.10.2017р. №2 про відступлення права вимоги існуюче грошове зобов'язання Відповідача сплатити на користь Третьої особи три відсотки річних та інфляційні втрати у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання із повернення сплаченого авансового платежу за Договором ген підряду в капітальному будівництві від 13.11.2014р. №14/11-01-А.

Не заслуговують на увагу доводи Відповідача, покладені ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог щодо того, що за договором про відступлення права вимоги субсидіарне право по стягнення неустойки може передаватись виключно з правом на стягнення суми основного зобов'язання, а основним зобов'язанням Відповідача є обов'язок виконати роботи за Договором, оскільки встановлене рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016р. у справі №914/803/15 є саме грошовими, оскільки полягають у стягненні з Відповідача на користь Третьої особи суми неправомірно неповерненого авансового платежу, а також неустойки у формі пені за таке протиправне неповернення.

В той же час, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію закріплено, зокрема у пунктах 3.2 та 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Відтак, три відсотки річних та інфляційні втрати, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України входять до складу грошових вимог і вважаються мірою відповідальності Боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки виступають захистом порушеного майнового права кредитора, яка полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника а користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. ОСОБА_6 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат не відносяться до субсидіарних вимог. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. №3-1522гс16, від 06.06.2012р. №6-49гс12, від 24.10.2011р. №6-38гс11.

При цьому, приписи статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові ОСОБА_7 палати Верховного суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17.

Заперечення Відповідача проти того, що Договір укладено Сторонами та Позивачем, як Новим кредитором прийнято та набуто за ним прав Первісного кредитора спростовуються пунктом 2.1. Договору про відступлення права вимоги від 30.10.2017р. №2, згідно якого підписанням Договору сторони підтверджують передачу Первісним кредитором ОСОБА_4 кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за Основним договором.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем допущено арифметичні помилки при обчисленні сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також не враховано приписів пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо врахування дня виконання зобов'язання при обчисленні сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Відтак, сума трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період (з 17.01.2015р. по 27.10.2017р.) становить 32011,88грн., інфляційних втрат - 277875,01грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 (заява no. 4241/03) Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов'язання щодо вчасного повернення авансового платежу у зв'язку із розірванням договору, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо неповернення такого платежу, перехід прав і обов'язків у вказаному зобов'язанні до Позивача, перевіривши розрахунок сум нарахованих трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 32009,92 грн. трьох відсотків річних та 236659,58 грн. інфляційних втрат за період з 17.01.2015р. по 27.10.2017р. підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4030,05грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 21.02.2018р. №542 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4030,05грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 4030,05грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4030,05грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 50, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 512, 514, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 837, 875 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 (79044, Львівська область, м.Львів, вул.Генерала Чупринки, буд.58-А; ідентифікаційний код 39195086) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 (81082, Львівська область, Яворівський район, с.Жорниська, вул.Промислова, буд.5; ідентифікаційний код 38464872) 32009,92грн. трьох відсотків річних, 236659,58грн. інфляційних втрат та 4030,05грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 15.11.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.