Постанова

від 07.02.2019 по справі 914/428/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2019 р. Справа №914/428/18

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів: Мирутенка О.Л.

ОСОБА_1

За участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 - адвокат;

відповідача: ОСОБА_3 - директор;

третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 , м. Львів б/н від 29.11.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2018

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 , с. Жорниська, Львівська область

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 , м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на

стороні позивача: ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа , м. Київ

про стягнення 268 669,50 грн

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

ТОВ ПКБ ГРУП звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 про стягнення 32 009,92 грн трьох відсотків річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між ним та ТОВ Фатра-Ізолфа договору від 13.11.2014 №14/11-01-А, укладенням між позивачем та ТОВ Фатра-Ізолфа договором про відступлення права вимоги, згідно якого до позивача перейшло право вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського Львівської області від 06.11.2018 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 на користь ТОВ ПКБ ОСОБА_2 32 009,92 грн трьох відсотків річних, 236 659,58 грн інфляційних втрат та 4 030,05грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем зобов'язання щодо вчасного повернення авансового платежу у зв'язку із розірванням договору генпідряду, а також наявністю вини відповідача щодо неповернення такого платежу, перехід прав і обов'язків у вказаному зобов'язанні до позивача згідно договору про відступлення права вимоги від 30.10.2017.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення суду першої інстанції. У своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що місцевий господарський суд під час прийняття рішення не повністю з'ясував всі обставини справи. Апелянт зазначає, що на обґрунтування своїх заперечень щодо позовної заяви відповідач звернув увагу суду першої інстанції на те, що наданий позивачем договір про відступлення права вимоги №2 від 30.10.2017 не є достатнім доказом того, що право вимоги прийнято новим кредитором з огляду на те, що існує чітко визначена законодавством процедура обліку та руху дебіторської заборгованості юридичних осіб, дотримання якої є єдиним належним доказом руху такої заборгованості між юридичними особами.

Позивачем та третьою особою не подано відзивів на апеляційну скаргу.

Клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 у справі №914/803/15 позов ТОВ Фатра-Ізолфа задоволено частково, стягнуто з ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 на користь ТОВ Фатра-Ізолфа 308 473, 13 грн основного боргу, 18 077,53 грн неустойки та 6 531, 01 грн судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2015 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 скасовано, справу №914/803/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.11.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 на користь ТОВ Фатра Ізолфа 317 920,71 грн основного боргу, 21 693, 04 грн пені та 25 796, 98 грн витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 198 580, 29 грн основного боргу провадження припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 рішення господарського суду Львівської області від 07.11.2016 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №914/803/15 залишено без змін.

Відтак, рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 набрало законної сили 22.02.2017 та є обов'язковим до виконання на всій території України.

Вказаним рішенням встановлено та відповідає матеріалам справи, що 13.11.2014 між третьою особою та відповідачем укладено договір генпідряду в капітальному будівництві №14/11-01-А, згідно умов якого замовник (третя особа у справі) доручає, а підрядник (відповідач у справі) забезпечує виконання робіт з асфальтування у відповідності до будівельних стандартів, норм і правил робіт з використанням своїх матеріалів, засобів або із залученням субпідрядних організацій на об'єкті будівництва замовника: Розширення ТОВ Людмила у с. Байківці Тернопільської області, вул. 15 квітня, 7 . На виконання умов договору ТзОВ Фатра-Ізолфа перерахувало аванс в розмірі 516501, 00 грн. Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 розпочинає виконання робіт протягом трьох календарних днів з дня оплати ТОВ Фатра-Ізолфа авансу та надання ним будівельного майданчика; загальний термін виконання робіт не більше 10 робочих днів з моменту виконання замовником своїх зобов'язань.

Згідно п. 2.1а вказаного договору початок виконання робіт оформлюється двохстороннім актом з зазначенням дати його складання. Відповідач повинен був приступити до виконання робіт до 18.11.2014, а виконати їх до 01.12.2014 включно.

Проте, у передбачений договором строк ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 не приступило до виконання робіт, що стало підставою для надіслання ТОВ Фатра-Ізолфа 21.12.2014 повідомлення про розірвання договору, яке отримано ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 13.01.2015. Також у повідомленні містилась вимога про повернення авансу у сумі 516501, 00 грн протягом трьох календарних днів з моменту його отримання, яка ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 не виконана. Таким чином, ТОВ Фатра-Ізолфа просило суд стягнути з ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 сплачений ним аванс в сумі 516501, 00 грн, за порушення строків здачі робіт - пеню в сумі 21693, 04 грн.

Вказане повідомлення отримане ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 13.01.2015, що підтверджується підписом уповноваженої особи ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 на повідомленні про вручення.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно доводів позивача, які не заперечені відповідачем, 27.10.2017 відповідачем сплачено на користь третьої особи присуджену рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі №914/803/15, яке набрало законної сили 22.02.2017, суму авансового платежу та пені.

В подальшому, як підтверджується матеріалами справи, 30.10.2017 між ТОВ Фатра-Ізолфа (первісний кредитор) та ТОВ ПКБ ОСОБА_2 (кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №2.

Згідно п.п.1.1.-1.3. 2.1, 4.1, 4.2, 5.1 вказаного договору, первісний кредитор відступив, а новий кредитор повністю прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 36659,58грн та трьох відсотків річних в сумі 32 009,92 грн з ТОВ Холдингова компанія Укрбуд-1 (боржник) за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516 501грн, сплаченого первісним кредитором боржнику згідно договору від 13.11.2014 №14/11-01-А.

Розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних є додатком до договору, який являється його невід'ємною частиною.

Новий кредитор повністю одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язання зі сплати інфляційних втрат в розмірі 236 659,58 грн та трьох відсотків річних в розмірі 32 009,92 грн, всього на суму 268 669,50 грн.

Сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором.

Сума відступлених прав вимоги становить 268 669,50грн.

Розрахунки за договором не передбачені.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Вказаний договір підписано повноважними представниками їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору.

Додатком до договору сторонами підписано розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Матеріалами справи також встановлено, що 01.12.2017 позивачем надіслано відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги, у якому позивач повідомив відповідача про перехід від третьої особи до позивача права вимоги про сплату трьох відсотків річних в сумі 32 009,92 грн та інфляційних втрат в сумі 236 659,58 грн за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516 501 грн, сплаченого третьою особою відповідачу згідно договору від 13.11.2014 №14/11-01-А та надав розрахунок вказаних сум.

Окрім того, 01.12.2017 позивачем надіслано відповідачу вимогу про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у якій вимагає від відповідача сплатити на користь позивача 32 009,92 грн трьох відсотків річних та 236 659,58грн інфляційних втрат за несвоєчасне повернення авансу в розмірі 516 501грн, сплаченого третьою особою відповідачу згідно договору від 13.11.2014 №14/11-01-А.

Відповідачем вказану вимогу залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового виконання вимоги станом на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні, учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 32 009,92 грн трьох відсотків річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат за порушення строку повернення авансового платежу за договором генпідряду в капітальному будівництві від 13.11.2014 №14/11-01-А.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. ст. 193, 265 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст.ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відтак чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження для його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтями 514 та 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень до договору відступлення права вимоги, адже цей договір за своєю правовою суттю є цивільно-правовим зобов'язанням сторін та не має відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що зобов'язання відповідача сплатити на користь третьої особи суму трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення суми авансового платежу існувало у відповідача в силу закону, а саме приписів ст. 625 ЦК України, і сам по собі факт прийняття Господарським судом Львівської області рішення від 07.11.2016 у справі №914/803/15 не припинив існування цього зобов'язання, а лише встановив примусовий порядок його виконання.

При цьому, відсутність вирішення в рішенні Господарського суду Львівської області від 07.11.2016 у справі №914/803/15 питання про стягнення з відповідача на користь третьої особи сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат зумовлено не відсутністю таких зобов'язань у відповідача, а виключно заявленим позивачем предметом позову у вказаній справі.

Таким чином, третьою особою правомірно передано позивачу за договором від 30.10.2017 №2 про відступлення права вимоги існуюче грошове зобов'язання відповідача сплатити на користь третьої особи три відсотки річних та інфляційні втрати у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання із повернення сплаченого авансового платежу за договором генпідряду в капітальному будівництві від 13.11.2014 №14/11-01-А.

За викладених обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 320 09,92 грн трьох відсотків річних та 236 659,58 грн інфляційних втрат за період з 17.01.2015 по 27.10.2017.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2018 у справі №914/428/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Холдингова компанія Укрбуд-1 , м. Львів - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.02.2019

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

ОСОБА_1