Рішення

від 08.11.2018 по справі 914/654/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2018 р.м. ХарківСправа № 914/654/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід", 79053, АДРЕСА_1, код 37612960 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд", 61000, м. Харків, пр. Московський, 142, код 38627208 про стягнення 469 839,21 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №06-11/18-Д від 06.11.2018

першого відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Харківської області з господарського суду Львівської області надійшла за підсудністю справа № 914/654/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд" 469 839,21 грн. заборгованості за непоставлений товар згідно договору № 08/09-01 від 09.08.2017.

Розгляд зазначеної справи здійснювався в порядку загального позовного провадження, справу було передано за підсудністю на стадії підготовчого провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 справу було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.08.2018 було прийнято справу № 914/654/18 до провадження та призначено підготовче засідання на 27.08.2018.

Підготовче засідання було відкладено на 10.09.2018 у зв'язку з неявкою представників сторін.

10.09.2018 представники сторін в підготовче засідання не з'явилися.

Ухвалою суду від 10.09.2018 було продовжено строк підготовчого провадження до 29.10.2018.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 10.09.2018 про відкладення підготовчого засідання на 25.09.2018.

25.09.2018 судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті на 16.10.2018.

В судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 16.10.2018 про відкладення розгляду справи по суті на 08.11.2018 для отримання доказів про повідомлення відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 08.11.2018 місцезнаходження відповідача - м. Харків, Московський проспект, 142, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 08.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2017 року між ТОВ ГРАНДЮРБУД (Продавець, Відповідач по справі), в особі директора гр. ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, з однієї Сторони, та ТОВ Неодім Захід (Покупець, Позивач по справі), в особі генерального директора гр. ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, з іншої Сторони, було укладено Договір № 08/09-01.

Відповідно до умов вищевказаного Договору, а саме пункту 1.1.: Продавець передає у власність Покупцеві наступний перелік механізмів:

Підйомник гідравлічний, ножничного типу, марка GENIE, модель GS2646. 2006 року випуску, в кількості 2 (дві) штуки (надалі іменується Товар).

Згідно пункту 1.2. Договору - Загальна сума Договору становить 450 200,00 грн. (Чотириста п'ятдесят тисяч двісті гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ.

У відповідності до пункту 2.3. Договору Покупець (ТОВ Неодім Захід ) зобов'язується здійснити передоплату в розмірі 100 % від загальної суми Договору, яка вказана в п. 1.2. даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач платіжним дорученням № 4074 від 11.08.2017 р. на суму 350 200,00 грн. в т.ч. ПДВ та платіжним дорученням № 161 від 18.08.2017 р. на суму 100 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, здійснив попередню оплату за договором в повному обсязі.

Згідно умов пункту 2.2. Договору - Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар протягом 15 днів з моменту здійснення передоплати згідно п. 2.3. даного Договору.

Як зазначає позивач та, що не було оспорено відповідачем під час розгляду справи, у строки, передбачені договором, відповідачем поставку здійснено не було, у зв'язку з чим, позивачем було надіслано відповідачу лист № 174/17 від 11.09.2017 р., з проханням повернути грошові кошти у розмірі 450 200,00 грн., сплачені авансом, відповідно до умов Договору №08/09-01 від 09.08.2017 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 50 200,00 грн. в т.ч. ПДВ, згідно Платіжного доручення № 357 від 24.11.2017 р.

Решту суми у розмірі 400 000,00 грн. відповідачем повернуто позивачу не було.

02.03.2018 р. директору ТзОВ ГРАНЮРБУД було вручено лист-претензію з вих. № 57/18 від 23.02.2018 р.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Предстаник позивача в судовому засіданні підтвердив, що станом на момент розгляду справи товар відповідачем поставлено не було та грошові кошти в розмірі 400 000 грн., сплачені в якості попередньої оплати не повернуті.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач платіжним дорученням № 4074 від 11.08.2017 р. на суму 350 200,00 грн. в т.ч. ПДВ та платіжним дорученням № 161 від 18.08.2017 р. на суму 100 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, здійснив попередню оплату за договором в повному обсязі.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно умов пункту 2.2. Договору - Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар протягом 15 днів з моменту здійснення передоплати згідно п. 2.3. даного Договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, у визначені договором строки, поставку товару здійснено не було.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

В даному випадку судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою (лист № 174/17 від 11.09.2017 р.) про повернення грошових коштів у розмірі 450 200,00 грн., сплачених авансом, відповідно до умов Договору №08/09-01 від 09.08.2017 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 50 200,00 грн. в т.ч. ПДВ, згідно Платіжного доручення № 357 від 24.11.2017 р.

Решту суми у розмірі 400 000,00 грн. відповідачем повернуто позивачу не було.

02.03.2018 р. директору ТзОВ «ГРАНЮРБУД» було вручено лист-претензію за вих. № 57/18 від 23.02.2018 р.

Тобто, станом на момент розгляду спору, за відповідачем рахується неповернута позивачу попередня оплата у розмірі 400 000,00 грн.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Доказів, які б свідчили про повернення відповідачем залишку суми попередньої оплати у розмірі 400 000,00 грн. матеріали позовної заяви не містять.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 400 000,00 грн. попередньої оплати, обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 69 839,21 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до пункту 5.2 договору сторони встановили, що у разі затримки поставки Товару, Продавець за вимогою Покупця, сплачує останньому пеню, що нараховується на суму Товару непоставленого своєчасно, за кожний день прострочення поставки Товару за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період такого прострочення .

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих виконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем пені 69 839,21 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В даному випадку позивачем перевищено період нарахування пені, встановлений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені на суму заборгованості.

Приймаючи до уваги, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 58 658,13 грн.

В частині стягнення пені в сумі 11 181,08 грн. суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд" (61000, м. Харків, пр. Московський, 142, код 38627208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід" (79053, АДРЕСА_1, код 37612960) - 400 000,00 грн. попередньої оплати за договором № 03/01 від 03.01.2018 та 58 658,13 грн. пені.

В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 11 181,08 грн. відмовити.

Судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд" (61000, м. Харків, пр. Московський, 142, код 38627208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід" (79053, АДРЕСА_1, код 37612960) - 6 879,87 грн. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Неодім Захід" (79053, АДРЕСА_1, код 37612960).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандюрбуд" (61000, м. Харків, пр. Московський, 142, код 38627208).

Повне рішення складено 15.11.2018 р.

Суддя ОСОБА_1