Постанова

від 14.11.2018 по справі 200/10826/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1020/18 Справа № 200/10826/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Литвиненко І.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2016 року у справі за позовом територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська у місті Дніпрі районна рада, про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

29 травня 2015 року Дніпропетровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Бабушкінська районна у місті Дніпропетровську рада про повернення земельної ділянки. Просила зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,464 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, територіальній громаді міста Дніпропетровська, в особі Дніпропетровської міської ради, відповідно до умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, встановлених пунктами 7.1-7.8 договору оренди землі від 13.01.2006, який є невід'ємною частиною зазначеного договору. Зобов'язати ОСОБА_2 привести земельну ділянку до придатного використання стану та повернути її територіальній громаді, в особі Дніпропетровської міської ради, за актом приймання-передачі шляхом звільнення залишків фундаменту кафе. Судові витрати по справі покласти на Відповідача (а.с.1-3).

На момент розгляду справи відбулося законодавче перейменування назви міста з Дніпропетровська на Дніпро, району з Бабушкінського на Шевченківський, а вулиці на якій розташовано нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,0464 га з кадастровим номер НОМЕР_1, з вулиці АДРЕСА_4

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2016 року позов територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради задоволено у повному обсязі. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по пр. АДРЕСА_2 згідно з умовами повернення земельної ділянки орендодавцеві, що встановлені у п.п. 7.1-7.8 договору оренди землі від 13 січня 2006 року. Зобов'язано ОСОБА_2 привести земельну ділянку площею 0,0464 гп, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по пр. АДРЕСА_3 у придатний для використання стан шляхом звільнення від залишків фундаменту кафе та повернути її власнику за актом приймання-передачі. Вирішено питання судових витрат (а.с.72-75).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1, особа, яка не приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі (а.с.90-100).

Згідно п.9 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 січня 2006 року, на підставі рішення сесії Дніпропетровської міської ради 4 скликання №256/31 від 30 листопада 2005 року, між ОСОБА_2 та Дніпропетровської міською радою укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську площею 0,0464 га, з кадастровим номер НОМЕР_1, для будівництва кафе, на 5 років, до 13 січня 2011 року, який посвідчено нотаріально (а.с.11-16,18-19).

Передача земельної ділянки орендарі відбулася на підставі акту-прийому передачі у 2006 році (а.с.17). Згідно з п. 7.8 цього договору оренди, повернення земельної ділянки здійснюється за актом прийому-передачі (а.с.13).

Відповідно до комісійного акту № 1513 від 27 квітня 2015 року перевірки дотримання вимог земельного законодавства України групою по самоврядному контролю за використанням та охороною земель виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, яку здійснено на виконання листа департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради № 5/9 від 08 квітня 2015 року, на підставі рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 34/18 від 14 липня 2004 року "Про організацію здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель", земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0464 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького", яка надавалася у користування ОСОБА_2, після закінчення дії договору - 13 січня 2011 року, власнику за актом прийому-передачі не повернута, поновлення договору не відбулося, новий договір із нею не укладено (а.с.4-5). Копію акту направлено ОСОБА_2 (а.с.6), про повернення земельної ділянки поінформовано в.о. Дніпропетровського міського голови та її заступницю (а.с. 7-8).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції керуючись положеннями ч. 1ст. 319, 386, 391, 526 ЦК України, ч.1, 3 ст. 212 ЗК України, виходив із того, що відповідач добровільно, на вимогу власника, не звільняє земельну ділянку від залишків фундаменту та не передає її власнику за актом прийому-передачі.

Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може.

Згідно ст. 213 ЦПК України (у редакції 2004 року, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України (у редакції 2004 року), під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 10 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування нерухомого майна кафе з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №3806 (а.с.102-103).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власником нерухомого майна: кафе з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.104).

03 червня 2015 року рішенням Дніпропетровської міської ради №72/64 надано ОСОБА_1, дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по фактичному розміщенню кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_1

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції не було з'ясовано, хто є власником нерухомого майна на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по пр. АДРЕСА_1

Матеріалами справи підтверджено, що власником нерухомого майна кафе з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, пр. ім. АДРЕСА_1 що розташована на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 є ОСОБА_1.

Проте, зазначена особа до участі у справі залучена не була, хоча ухваленим судовим рішенням зачіпаються її права та інтереси.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав особи, без її залучення до справи.

Що відповідно до п. 4 ч.3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.367, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2016 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська у місті Дніпрі районна рада, про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Стягнути з територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2643,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: