Рішення

від 15.11.2018 по справі 810/1936/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 року № 810/1936/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2016 № 4/13-02.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки об'єктом оподаткування транспортним податком є легковий автомобіль, від випуску якого минуло чотири роки, має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. та підлягає сплаті лише з 2017 року, а відповідачем нараховано такий податок за 2016 рік. Також зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів того, що вартість автомобіля позивача станом на 2016 року становила більше ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, що становить 1 033 500,00 грн.

Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення неправомірними, а тому просить суд визнати його протиправним та скасувати.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що позивач є власником транспортного засобу марки "LEXUS" модель GX 460, реєстраційний номер AI 2225 CI, 2013 року випуску, об'єм двигуна 4608 куб.см., який зареєстрований 17.04.2013, а з 01.01.2015 об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.

Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідачем було прийнято правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки LEXUS, модель GX 460, державний реєстраційний номер AI 2225 CI, 2013 року випуску, об'ємом двигуна 4608 куб.см., тип пального - В, як платник податків перебуває на обліку у Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Податковим органом в автоматизованому режимі сформовано податкове повідомлення-рішення форми Ф від 22.06.2016 № 4/13-02, яким позивачу на підставі ст. 267 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що автомобіль позивача віднесено до переліку об'єктів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком, а підстави для незастосування до позивача транспортного податку відсутні.

На підтвердження правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань надав копію рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 28.01.2016 № 47-05-VII та Додаток 1 до вказаного Рішення, а саме - Положення про транспортний податок.

Згідно пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Як слідує з п. 267.6.2 п. 267.2 ст. 267 ПК України, податкове повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Суд зазначає, що з 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України введено новий податок з громадян України - транспортний податок.

Відповідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Отже, з набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Вказана норма є чинною, Закон №71-VIII неконституційним визнано не було.

Проте, згідно з вимогами ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Відповідно до вимог п. 8.1. ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, є податок на майно (п.п. 10.1.1.), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами, як це визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Згідно ст. 265 ПК України (у редакції Закону № 71-VIII) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3. ст. 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Як зазначено в п. 10.3. ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

Водночас, згідно п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Проте, відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому до спірних правовідносин не може бути застосовано положення пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, оскільки до 31.12.2014 відповідний транспортний податок не справлявся.

Згідно з вимогами ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що 2016 рік - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період, а тому, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати, принаймні у 2016 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2015 рішення про встановлення таких податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 19.09.2018 у справі № 826/838/17.

Водночас, судом не можуть бути прийняті до уваги викладені у відзиві посилання відповідача на Закон № 71-VIII, згідно з яким транспортний податок було введено з 01.01.2015, оскільки названий закон не скасовує передбаченого п.п. 12.3.4 п. 12 ст. 12 ПК України порядку встановлення місцевих податків та зборів.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.06.2016 № 4/13-02 відповідачем винесено протиправно.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 704,80 грн. (квитанція від 05.05.2018 № QS06143201).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 143, 194, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 22.06. 2016 № 4/13-02.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 (09170, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ідентифікаційний код 39393260) судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.