Рішення

від 15.11.2018 по справі 1540/3480/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/3480/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського (фермерського) господарства Рассвет про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського фермерського господарства Рассвет , згідно якого позивач просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СФГ Рассвет , 68220, Одеська обл., Саратський р-н, с. Надежда, вул. Незалежності, 115, тел. (048) 484-12-34, код ЄДРПОУ 21011769, р/р 2600868704, МФО 380805, банк АТ Райффайзен Банк Аваль , на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - УК у Саратському районі, МФО 899998, р/р 31213230015423, код ЄДРПОУ 38037959, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 20052,27 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 962,40 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року судом даний позов залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

18 вересня 2018 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вх.№22483/18), відкрито провадження у даній адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач в адміністративному позові зазначає, що згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників СФГ Рассвет склала 11 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного. На підприємстві протягом 2017 року працювала особа з інвалідністю ОСОБА_2 1 міс. : 12 міс. = 0,08 = 0. Таким чином відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2017 року відповідачем не виконано. Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 20052,27 грн.: середньорічна заробітна плата 441,15 х 1000 : 11 = 40104,55 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій = 40104,55 грн. х 1 : 2 = 20052,27 грн. Зазначає, що станом на 04.07.2018 року відповідач повинен сплатити пеню, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 962,40грн.

Враховуючи вищевикладене та з посиланням на положення ч.1, ч.2, ч.3, ч.5, ч.9, ч.10, ч.11 ст.19, ч.1, ч.2, ч.4 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Інструкцію щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці Україну 10.02.2007 року № 42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

02 жовтня 2018 року до суду від відповідача за вх.№29070/18 надійшов відзив на позов, у якому відповідач зазначає, що протягом звітного 2017 року кожного місяця належним чином інформував Саратський районний центр зайнятості про наявність вільних місць для осіб з інвалідністю на підприємстві шляхом подачі звітів про наявність вакансій різноробочих, звертався до Фонду для направлення йому кадрів. До відзиву додаються копії звітів. Вказує, що відповідач ужив усіх заходів для недопущення господарського правопорушення, а обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

04 жовтня 2018 року до суду за вх.№29535/18 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій посилається на ті самі обставини, що наведені у позовній заяві.

Відповідно до положень ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що провадження у справі відкрито 18 вересня 2018 року, зважаючи на положення ч.1 ст.120 КАС України, дана справа розглянута судом у межах строку, визначеного ст.258 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Позивач, відповідно до Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.22-25), є територіальним органом бюджетної установи - Фонду соціального захисту інвалідів. Одним із покладених на відділення Фонду завдань є збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (п.6 Положення).

Згідно приписів ч.9 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що відповідач - селянське (фермерське) господарство Рассвет (ідентифікаційний код 21011769) зареєстровано як юридична особа 12.11.1992 року та знаходиться за адресою: 68220, Одеська обл., Саратський район, с.Надежда, вул.Незалежності, буд.115.

С(Ф)Г Рассвет зареєстровано в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70 (далі - Положення №70), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що відповідачем за підписами керівника та головного бухгалтера підприємства складено звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою № 10-ПІ (а.с.9-10, 70-71).

Окрім цього, відповідачем у березні 2017 року було прийнято на роботу ОСОБА_2, інваліда 3-ї групи на підставі наказу №6 від 01.03.2017 року та звільнено на підставі наказу №12 від 31.03.2017 року (а.с.72).

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, відповідною нормою для підприємств, установ, організацій, зокрема, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

У поданому до позивача звіті за формою 10-ПН за 2017 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становила 11 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не заповнено; фонд оплати праці штатних працівників - 441,15 грн., та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 40104,55 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка самостійно визначена підприємством - не заповнено.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 (далі - Закон № 5067) визначено, що роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово (декілька разів на рік) подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежний від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто, вчинив дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

При цьому суд зазначає, що зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.

Як вбачається з матеріалів справи, селянське (фермерське) господарство Рассвет кожного місяця після відкриття вакансії для працевлаштування інваліда, а саме протягом квітня-грудня 2017 року постійно інформувало центр зайнятості про попит на робочу силу для осіб з інвалідністю, що підтверджується звітністю форми 3-ПН (а.с.60-68).

Таким чином, судом встановлено, що селянське (фермерське) господарство Рассвет у 2017 році належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно п.3.1 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 року N 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за 1442/11722.

Відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Пунктом 3.4. Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" визначено, що дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Отже, як вбачається з викладеного, з урахуванням наведених положень законодавства, позивачем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність дорівнює 1 особа.

Таким чином, як зазначає позивач, відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2017 року на підприємстві відповідача не виконано.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування і осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Разом з тим, як вбачається з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплати адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави судом зробити наступні висновки:

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;

- обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

- до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, нарахованих відповідачу за 2017 рік від 22.03.2018 року за № 03-1/494, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить - 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих ними - 1, середньорічна заробітна плата складає 40104,55 грн., а тому, сума адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем у 2017 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"дорівнює 20052,27 грн. (а.с.40).

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача надіслано вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2017 звітний рік (а.с.37-38).

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається з позовної заяви, у зв'язку з несплатою відповідачем вказаних адміністративно-господарських санкцій, останньому станом на 04.07.2018 року була нарахована пеня у розмірі 962,40 грн. (а.с.39).

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та податковим законодавством України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч.2 ст. 218 ГК України - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що на підприємстві відповідача протягом 2017 року працювала лише одна людина з інвалідністю протягом одного місяця. При цьому, доказів того, що центром зайнятості до відповідача направлялися люди з інвалідністю для працевлаштування до суду не надавались.

Відповідач у 2017 році належним чином виконав свій обов'язок по інформуванню про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, шляхом надання звітів форми 3-ПН.

Таким чином, як вбачається з викладеного, С(Ф)Г Рассвет своєчасно створювало робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, інформувало центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю шляхом подання звітності згідно вимог законодавства, своєчасно звітувало до Фонду соціального захисту інвалідів.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідач протягом 2017 року вживав залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, а отже відповідачем було вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем до суду не надано. Між тим, позивач не надав до суду жодних належних доказів того, що відповідачем відповідно до чинного законодавства було вжито не всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно нормативу робочих місць, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача застосованих позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені.

Водночас, доводи позивача в обґрунтування позову про те, що оскільки на підприємстві відповідача протягом 2017 року працювала лише одна особа з інвалідністю протягом 1 місяця, то це є свідченням того, відповідачем не створено жодного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні обов'язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, та оскільки відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами на підприємство необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, та за відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 10 липня 2018 року у справі №818/565/17, від 21.08.2018 року у справі №817/650/17 щодо застосування положень статей 18 - 20 Закону № 875, відповідно до яких, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених судом фактів, враховуючи положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позивач не довів суду з посиланням на відповідні докази та положення діючого законодавства правомірність застосування до селянського (фермерського) господарства Рассвет адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, з огляду на викладене позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського (фермерського) господарства Рассвет про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського (фермерського) господарства Рассвет про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю СФГ Рассвет на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 20052,27 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 962,40 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 37894104);

Відповідач - селянське (фермерське) господарство Рассвет (вул.Незалежності, буд.115, с.Надежда, Саратський район, Одеська область, 68220, код ЄДРПОУ 21011769).

Суддя Вовченко O.A.

.