Постанова

від 07.02.2019 по справі 1540/3480/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 р.м. ОдесаСправа № 1540/3480/18

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Кравченка К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства Рассвет про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з Селянського (фермерського) господарства Рассвет адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 20 052,27 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 962,4 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відповідач у 2017 році зобов'язаний був виконати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Проте в порушення вимог Закону у вказаний період відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів на підприємстві на одній вакантній посаді, що свідчить про наявність безумовних підстав для нарахування адміністративно-господарських санкцій та, оскільки відповідач самостійно санкції не сплачує, ці санкції та пеня, нарахована Фондом у зв'язку із затримкою їх сплати, підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем подано до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (а.с. 9-10).

За даними звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві становить 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 0 осіб; фонд оплати праці штатних працівників визначено на рівні 441,15 тис.грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника визначена у сумі 40 104,55 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн.

Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишається не зайнятим, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника, з урахуванням пені за затримку їх сплати, у загальному розмірі 21 014,67 грн.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, відповідач вжив необхідних заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, а тому Відділенням Фонду не доведено вчинення підприємством правопорушення у сфері господарювання, у зв'язку із чим вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є безпідставними.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову вважає правильними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 7, 9, 10 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 року №875-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за №117/13384.

Відповідні форми звітності та інструкції щодо їх заповнення затверджені Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року №420.

Цим наказом затверджено форму звітності №3-ПН Звіт про наявність вакансій та інструкцію щодо її заповнення.

У загальних положеннях цієї Інструкції зазначено, що відповідно до Закону України Про зайнятість населення підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неподання звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період та невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та свідчить про невжиття особою, що використовує найману працю, усіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення і підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 18-1 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Водночас, згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 року №5067-VІ роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 п. 3.1 Порядку від 31.05.2013 року №316 визначено, що у звіті № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.

Аналіз наведених правових норм показав, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця, а тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Разом з цим, як вірно встановив суд першої інстанції, підставою для звернення до суду із цим позовом стало не забезпечення підприємством фактичного працевлаштування інвалідів на 1 робочому місці за 2017 рік.

Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що наказом від 01.03.2017 року №6 відповідач прийняв на роботу ОСОБА_2, інваліда 3-ї групи. Наказом від 31.03.2017 року №12 вказану особу звільнено з роботи.

В подальшому, а саме з 03.04.2017 року, тобто протягом десяти днів з відкриття посади, про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватись праця осіб з інвалідністю, підприємство інформувало службу занятості шляхом надання звіту за формою 3-ПН (а.с. 60).

Подання відповідних звітів до центру зайнятості здійснено відповідачем і у травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2017 року (а.с. 61-69).

Випадків щодо неправомірної відмови відповідача у прийнятті на роботу осіб не зафіксовано, відповідних даних матеріали справи не містять.

Отже, підтвердження належними доказами вжиття підприємством заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом повідомлення уповноваженого органу щодо наявності вакантних посад для їх працевлаштування, відсутність фактичного працевлаштування осіб з незалежних від відповідача обставин, свідчить про відсутність обставин про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства з цих підстав.

Таким чином, протягом звітного періоду, відповідач в установленому порядку вжив заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, оскільки доводи позивача про порушення відповідачем вимог законодавства з питань соціальної захищеності інвалідів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, а відтак про необґрунтованість позовних вимог про їх стягнення в судовому порядку.

Враховуючи наведене, оскільки висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 11.02.2019 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

К.В. Кравченко