Постанова

від 13.11.2018 по справі 826/595/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/595/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31 жовтня 2016 року №0021151404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТСК Проф з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Канремторг за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

За результатами перевірки складено акт, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 306 124,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0021151404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 382 655 грн, у тому числі за основним платежем на 306 124 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 76 531 грн

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що висновки акту перевірки про порушення норм ПК в частині формування податкового кредиту нормативно та документально не підтверджуються, а визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Канремторг .

Так, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ТСК Проф" (покупець) та ТОВ "Канремторг" (постачальник) 12 грудня 2015 року укладено договір поставки №К-121215, за умовами якого постачальник, на підставі заявки покупця, зобов'язується передати у власність покупця товари, а саме асортимент, кількість, та вартість, який визначена в специфікаціях, рахунках-фактурах та видаткових накладних до Договору, що надані постачальником та являють собою невід'ємну частину даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Замовлення покупця на поставку товару обов'язкові для постачальника. Замовлення можуть надаватись постачальникові в усній та письмовій формі, засобами поштового зв'язку, факсимільного зв'язку, по електронній пошті або у іншій спосіб, прийнятий для покупця. У заявці має бути зазначена кількість, асортиментний перелік товару та, в разі необхідності, місце поставки товару (пункт 2.1 договору).

В підтвердження прийняття замовлення постачальник, протягом 2-х банківських днів надає покупцю відповідний рахунок-фактуру (пункт 2.2 договору).

Зі специфікації від 12 грудня 2015 року №1 до договору поставки від 12 грудня 2015 року №К-121215 вбачається, що ТОВ "Канремторг" поставляло позивачу термофляги у кількості 9744 шт. на загальну суму 1 836 744 грн.

ТОВ "Канремторг" виписало позивачу рахунок-фактуру від 14 грудня 2015 року №РФ-00001245 та податкові накладні від 28 грудня 2015 року №1201 на загальну суму 282 750,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 47 125,00 грн.; від 28 грудня 2015 року №1202 на загальну суму 286 519,99 грн., у тому числі податок на додану вартість 47 753,33 грн.; від 28 грудня 2015 року №1203 на загальну суму 278 980,01 грн., у тому числі податок на додану вартість 46 496,67 грн.; від 28 грудня 2015 року №1204 на загальну суму 250 705,01 грн., у тому числі податок на додану вартість 41 784,17 грн.; від 28 грудня 2015 року №1205 на загальну суму 288 405,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 48 067,50 грн.; від 28 грудня 2015 року №1206 на загальну суму 263 899,99 грн., у тому числі податок на додану вартість 43 983,33 грн.; від 28 грудня 2015 року №1207 на загальну суму 185 484,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 30 914,00 грн.

В оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджують копії відповідних платіжних доручень.

Окрім того, матеріалами справи також підтверджується подальше використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ "Канремторг" товару шляхом його продажу ТОВ Епіцентр-К на суму 1 846 488 грн, що підтверджується наданими суду копіями договору, видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкових накладних, виписок банку.

З наведено також вбачається, що позивач отримав прибуток у результаті спірних операцій, продавши придбаний товар за більшою ціною.

Таким чином, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що з наданих позивачем документів достовірно вбачається реальність спірних господарських операцій, спрямованих на настання відповідних правових наслідків - отримання прибутку.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач посилався на те, що позивач не надав товаро-транспортні накладні. Проте, як зазначив позивач, перевезення товару здійснювалося власними силами своїх працівників на підтвердження цього ним надано копію наказу про прийняття на роботу ОСОБА_4, його посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ЗАЗ LANOS.

Посилання на відсутність письмових замовлень не може свідчити про нереальність господарських операцій, які документально підтверджені матеріалами справи. Сторони не договору не позбавлені можливості виконати його умови щодо замовлення товару у інший спосіб, зокрема в усному порядку.

Також не є обґрунтованим посилання на відсутність документів щодо якості придбаного товару, оскільки їх ненадання не можу безумовно свідчити про нездійснення спірної операції.

Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції необґрунтованими є посилання на ухвалу Печерського районного суду в м. Києві від 29 березня 2016 року №757/14274/16-к, якою досудовим розслідуванням встановлено, що у період з 2014 року по 2016 рік невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрували на ім'я підставних осіб, зокрема ТОВ "Канремторг", за наслідками чого накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунку ТОВ "Канремторг", оскільки в матеріалах справи наявна ухвала Печерського районного суму м. Києві від 29 квітня 2016 року у справі №757/18120/16-к, якою знято арешт з рахунків ТОВ "Канремторг" у зв'язку із тим, що посадові особи товариства не є підозрюваними чи обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ланцюгу постачання товарів, податок на додану вартість фактично має бути сплаченим із кінцевої вартості (першим продавцем у повному обсязі первісної вартості, а наступними лише частково на збільшену суму вартості товару - за рахунок податкового кредиту, сформованого при придбанні цього товару). У даному випадку позивач, як продавець товару у відносинах з ТОВ Епіцентр-К , є особою, яка сплачує податок на додану вартість за результатами цих операцій. Тобто у ланцюгу постачання спірного товару оскаржуване податкове повідомлення-рішення фактично дублює розмір податку на додану вартість, не зважаючи на те, що при продажі цього ж товару на суму 1 846 488 грн у позивача вже виникло податкове зобов'язання на відповідну суму ПДВ.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини п. 70 рішення від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У п. 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, позивачем правомірно сформовано суми податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ "Канремторг", а тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 16.11.2018.