Рішення

від 16.11.2018 по справі 910/12593/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2018Справа № 910/12593/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС"

до Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"

про стягнення 62 681,06 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" (відповідач) про стягнення 62 681,06 грн. заборгованості за поставлений товар на підставі Договору постачання № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 та Договору постачання № 323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 та Договору № 323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 не оплатив, поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС" до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12593/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

В матеріалах справи наявні докази того, що суд належним чином повідомляв сторін про відкриття провадження у справі № 910/12593/18.

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/12593/18 було направлене позивачу за адресою 01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 15-А, нежиле приміщення 17, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження позивача, що підтверджується наявним в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштове відправлення з наведеною ухвалою суду та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі 910/12593/18 було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, суд дійшов висновку про те, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

22.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ БАЗІС (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством КИЇВЕНЕРГО (покупець, відповідач) було укладено Договір постачання № 310/ДМТЗ-18 та Договір постачання №323/ДМТЗ-18 (надалі - Договори), відповідно до п. 1.1. яких постачальник зобов'язується поставити покупцю товар зазначений в специфікації, а покупець - прийняти і оплатити такий товар в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно із специфікацією.

Згідно п. 3.2. зазначених договорів, ціна товару вказується в специфікації та є незмінною протягом строку Договору крім випадків, встановлених діючим законодавством України.

Пунктом 4.1. Договорів передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару протягом 14 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за умови надання постачальником належним чином оформленої накладної.

Згідно п. 10.1. Договорів, зазаначені договори набирають чинності з дня їх підписання обома сторонами і діють до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань.

Станом на час розгляду справи по суті Договори є чинними, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

У позовній заяві позивач зазначив, що 04.04.2018 ним було поставлено товар на виконання умов Договору № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 на загальну суму 9 870,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 404-02 від 04.04.2018, а також поставлено товар 05.04.2018 на виконання умов Договору №323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 на загальну суму 52 811,06 грн., що підтверджується видатковою накладною №504-02 від 05.04.2018.

Втім, як стверджує позивач, відповідач порушив зобов'язання щодо оплати поставленого товару протягом 14 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та не оплатив поставлений позивачем товар.

За наведених обставин, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар на підставі укладених Договорів за вищевказаними видатковими накладними становить 62 681,00 грн.

11.05.2018 позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензіями № 1 та № 2 про погашення заборгованості, відповідно до яких просив відповідача сплатити борг протягом трьох банківських днів, зазначивши для цього необхідні реквізити.

У відповідь на вказану претензію відповідач направив позивачу лист № 63/4-3007 від 31.05.2018, зі змісту якого вбачається, що відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем, проте докази погашення відповідачем заборгованості в подальшому матеріали справи не містять, а відповідач такі докази не залучив до матеріалів справи.

Враховуючи що, станом на 18.09.2018, відповідач взяті на себе зобов'язанні за Договором № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 та Договіром №323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 щодо оплати за поставлений позивачем товар не виконав, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 62 681,00 грн. заборгованості по оплаті за поставлений згідно Договорів від 22.02.2018 товар.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладених між сторонами Договору № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 та Договору №323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказані договори є договорами поставки, а тому саме вони та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договорами поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 404-02 від 04.04.2018 та №504-02 від 05.04.2018 позивач 04.04.2018 та 05.04.2018 здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 62 681,00 грн. (в т.ч. ПДВ).

Наведені видаткові накладні на загальну суму 62 681,00 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача, приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 62 681,00 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1. Договорів передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару протягом 14 днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за умови надання постачальником належним чином оформленої накладної.

Таким чином, повна оплата товару повинна була здійснена:

- за видатковою накладною № 404-02 від 04.04.2018 до 18.04.2018;

- за видатковою накладною № 504-02 від 05.04.2018 до 19.04.2018.

Отже, враховуючи дату отримання товару за кожною видатковою накладною окремо, судом встановлено, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання по оплаті за поставлений позивачем товар на загальну суму 62 681,00 грн.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас судом враховано, що згідно листа № 63/4-3007 від 31.05.2018, адресованого директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС", відповідач визнав наявність у нього спірної заборгованості, проте докази погашення відповідачем цієї заборгованості в подальшому матеріали справи не містять, а відповідач такі докази не залучив до матеріалів справи.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті за поставлений згідно Договору № 310/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 та Договору №323/ДМТЗ-18 від 22.02.2018 товар в розмірі 62 681,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивач разом із позовною заявою подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зі змісту якого вбачається, що сума судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складається тільки з суми судового збору у розмірі 1 762,00 грн. Інші судові витрати у наведеному попередньому розрахунку позивач не вказав.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" (04050, м.Київ, вул. Мельникова, будинок 31; ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "БАЗІС" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, будинок 15-А, нежиле приміщення 17; ідентифікаційний код 41637436) 62 681,06 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот вісімдесят одну грн. 00 коп.) основного боргу, 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 16.11.2018.

Суддя Гумега О.В.