Постанова

від 13.11.2018 по справі 41/286

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 41/286

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Дяченко В.Є. - представник за довіреністю № 590 від 10.04.2018

від відповідача: Дроботько О.В. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 30.07.2018, повний текст якого складений та підписаний 09.08.2018,

у справі № 41/286 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельного кооперативу Квазар-7

про стягнення 161 227,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 116 513,58 грн. за послуги, надані за договором № 04821/4-03 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.09.2004 в період з 01.10.2005 по 31.05.2008, та 44 713,51 грн. інфляційних втрат.

З матеріалів справи слідує, що заявлена позивачем до стягнення сума складається з:

- заборгованості за надані за кодом 3-272 (питна вода для потреб холодного водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період березень-квітень 2008 року послуги в сумі 4 109,43 грн.;

- заборгованості за надані за кодом 3-50272 (питна вода для потреб гарячого водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період з жовтня 2005 року по травень 2008 року включно послуги в сумі 112 404,15 грн. (вказана сума складається з заборгованості за постачання питної води для потреб гарячого водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період з жовтня 2005 року по квітень 2008 року;

- інфляційних втрат, нарахованих на вказану вище заборгованість, в сумі 44 713,51 грн.

Водночас у поданій в суді першої інстанції довідці № 5834/8/8/02-18 від 05.06.2018 (а.с. 98 т. 1) позивач зазначив про те, що станом на 05.06.2018 заборгованість відповідача перед позивачем за заявлений до стягнення період становить 112 404,15 грн. та надав копію витягу з виписки з банківського рахунку, згідно з якою відповідачем було перераховано позивачу в рахунок оплати послуг, наданих у жовтні 2007 року, 7 500 грн., які, як слідує з матеріалів справи, позивач зарахував в рахунок оплати за надані за кодом 3-272 (питна вода для потреб холодного водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період березень-квітень 2008 року послуги.

З огляду на вказані обставини, у поданій суду першої інстанції відповіді на відзив (а.с. 218-221 т. 1) позивач просив закрити провадження в частині стягнення 4 109,43 грн. у зв'язку з оплатою їх відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2018, повний текст якого складений та підписаний 09.08.2018, у справі № 41/286 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кодом 3-50272, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 3-50272.

Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов виходячи з такого:

- умовами спірного договору не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 3-50272, а доказів укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано;

- пунктом 12.17 Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190 (Правил) передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом;

- відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання, а відтак, до моменту набрання чинності Правилами, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води;

- разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води та належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву, в той час як з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що постачання гарячої води для потреб відповідача здійснюється з виносного бойлеру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 3-А, який перебуває на балансі КП Київтеплоенерго (в заявлений до стягнення період перебував на балансі ПАТ Київенерго );

- в пункті 2.1.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником, проте матеріали справи № 41/286 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ АК Київодоканал водолічильників Житлово-будівельного кооперативу Квазар-7 .

Також суд врахував, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Щодо заборгованості за період з березня по квітень 2008 року за кодом № 3-272 суд першої інстанції зазначив таке:

- з розрахунків позивача слідує, що ним виставлялись рахунки відповідачу за період з березня по квітень 2008 року з урахуванням тарифу на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджений Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, проте вказане розпорядження не було подане на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано ними, а отже, не набрало чинності у встановленому законом порядку;

- за таких обставин, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449), згідно з яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій встановлений в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, а всього 0,68 грн. (без ПДВ);

- при перерахунку вартості наданих послуг за кодом № 3-272 за період з березня 2008 року по квітень 2008 року за тарифами, встановленими Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , та враховуючи перераховані відповідачем кошти за надані послуги, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за заявлений до стягнення період за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-272);

- з огляду на вказані обставини, суд визнав безпідставним клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення холодної води (код № 3-272) та відмовив в його задоволенні.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 41/286 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача 112 404,15 грн. основного боргу та 44 713,51 грн. інфляційних втрат, а в частині стягнення основного боргу за питну холодну воду та відведення стоків холодної та гарячої води в розмірі 4 109,43 грн. закрити провадження.

В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:

- нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації в позовний період не підлягали, а тому відсутність їх реєстрації не може бути підставою для визнання розпоряджень нечинними та такими, що не підлягають застосуванню;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за питну воду для виготовлення гарячої води з мотивів відсутності первинних документів, суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки поданим позивачем з супровідним листом № 800/12 від 06.06.2018 копіям маршрутних карт.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2018 справа № 41/286 передана на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. (головуючий), судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 41/286 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, роз'яснено відповідачу право подати до суду відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, роз'яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив в письмовій формі протягом п'яти днів з дня його отримання, запропоновано учасникам справи надати на огляд колегії суддів оригінали документів, пов'язаних з предметом спору (копії яких надано до суду першої інстанції), призначено до розгляду апеляційну скаргу на 17.10.2018.

02.10.2018 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що:

- надані позивачем копії маршрутних листів (карт), на які він посилається, не підтверджують постачання ним холодної води для виготовлення гарячої води, а з їх змісту неможливо визначити, за якій період, які нарахування та ким підписані зазначені листи. Крім того, листи подані не за весь період позовних вимог;

- між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання послуг з постачання питної води, які використовується для виготовлення гарячої води, а позивачем не надано доказів на підтвердження реєстрації водолічильників відповідача;

- судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що чинним у спірний період було розпорядження розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах , яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті Голос України № 185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 № 475, за актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу № 41/286 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018 справа № 41/286 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.

18.10.2018 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому апелянт послався на те, що:

- згідно з Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 та які діяли у спірний період, первинними документами вважались не акти про зняття показань з приладу обліку, а саме маршрутні карти, які наявні в матеріалах справи та які є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягів спірних послуг;

- спірний договір регулює відносини у сфері постачання питної води та приймання каналізаційних стоків без розподілу її на будь-які види, а відтак, відповідач має оплачувати всі спожиті ним куб.м. води.

Ухвалою від 22.10.2018 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.:

- прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 41/286;

- засідання суду призначено на 13.11.2018 о 14-20.

Станом на 13.11.2018 до Київського апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

07.09.2004 позивач як Постачальник та відповідач як Абонент уклали договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі № 04821/4-03 (далі Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а відповідач зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому позивачем послуг на умовах Договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила 1), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 116513,58 грн., який, як слідує з наданих позивачем розрахунків, складається з:

- заборгованості за надані за кодом 3-272 (питна вода для потреб холодного водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період березень-квітень 2008 року послуги в сумі 4 109,43 грн.;

- заборгованості за надані за кодом 3-50272 (питна вода для потреб гарячого водопостачання та відповідний об'єм стоків) послуги в сумі 112 404,15 грн. (вказана сума складається з заборгованості за постачання питної води для потреб гарячого водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період з жовтня 2005 року по квітень 2008 року;

- інфляційних втрат, нарахованих на вказану вище заборгованість в сумі 44 713,51 грн.

При цьому позивачем не розраховано окремо заборгованість за постачання питної води для потреб гарячого водопостачання та заборгованість за водовідведення відповідного об'єму стоків, оскільки у виконаних ним розрахунках вказані послуги поєднані у одну - питна вода (вода), та обліковуються за кодом 3-50272.

Щодо вимог про стягнення з відповідача боргу за послуги з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (далі - Закон), одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Правилами 1 (п. 12.1.), так саме як і Законом, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Пунктом 2.1.1 Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами 1. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом.

Пунктами 1.3, 12.2 Правил 1 передбачено, що абонентами, які користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил 1 встановлено, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Отже, особовий рахунок (абонентська картка) має бути відкритий щодо кожного вводу води на підставі заяви та розрахунку-заявки абонента щодо потрібної кількості води, і облік такої води має здійснюватись за показниками лічильників.

Пунктом 3.1.1 Договору встановлено, що позивач зобов'язаний забезпечувати відповідачу постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна до його водопровідного вводу, а згідно з п. 2.1.2 Договору, підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг є дані, зняті позивачем з лічильника.

З матеріалів справи слідує, що для обліку наданих послуг з водопостачання та водовідведення за Договором позивач відкрив відповідачу абонентські коди:

- 3-272 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та відповідний об'єм стоків;

- 3-50272 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб гарячого водопостачання) та відповідний об'єм стоків.

Пунктом 12.17 Правил 1 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання, а відтак, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Відповідно до ст. ст. 1 , 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води .

Відповідно до ст. 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги , порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Укладений між сторонами у даній справі договір не регулює відносини з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про теплопостачання , теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 ГК України , за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 , централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги з централізованого постачання гарячої води повинні відповідати вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Таким чином, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 у справі № 910/23521/16.

Із наявних в матеріалах справи доказів (а.с. 227 т. 1) вбачається, що тепловий пункт за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, не знаходяться на балансі останнього.

Отже, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів, які не перебувають на балансі відповідача.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була ним поставлена на тепловий пункт, що не перебувають на балансі відповідача, для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за кодом 3-50272 за період з жовтня 2005 року по травень 2008 року включно послуг з водовідведення питної води для потреб гарячого водопостачання колегія суддів зазначає таке.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за ці послуги є правомірними, оскільки їх надання обумовлено укладеним сторонами Договором.

Щодо обсягу таких послуг та розміру плати за них слід зазначити таке.

Як слідує із розрахунку, позивач обраховує кількість прийнятих стоків гарячої води виходячи з кількості поставленої ним води за кодом 3-50272 (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1.1. Договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Відповідно до п. 2.1.4. Договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та ін. джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника.

Пунктом 21.1 Правил 1 визначено, що:

- кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил 1;

- Водоканал має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..

Отже, визначення кількість прийнятих стоків, в даному випадку гарячої води, повинно бути здійснено виходячи з даних водолічильників, які обліковують воду, яка постачається для приготування гарячої води.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в підтвердження реєстрації позивачем водолічильників відповідача.

Водночас надані позивачем на підтвердження обсягів наданих послуг копії маршрутних карт (а.с. 133-148 т. 1) місять лише 7 відміток про зняття показань з лічильників про постачання гарячої води (позначені гв ), 4 з яких свідчать про те, що вода за вказаним кодом не постачалась.

Отже наявні в матеріалах справи докази не є належними доказами на підтвердження того які саме показники лічильників свідчать про постачання та, відповідно, відведення води за кодом 3-50272.

Враховуючи викладене вище, підстави для задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за кодом 3-50272 за період з жовтня 2005 року по травень 2008 року включно послуги з водовідведення питної води для потреб гарячого водопостачання відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цих вимог залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані за кодом 3-272 (питна вода для потреб холодного водопостачання та відповідний об'єм стоків) за період березень-квітень 2008 року послуги в сумі 4 109,43 грн. колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 2.2.1. Договору визначено, що тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно з чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні № 21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу № 493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою № 731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз. 2 п. 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку: Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 по справі № 21-470а14.

З матеріалів справи слідує, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 № 1576 в редакції від 15.12.2006 № 1786, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, за якими позивач розраховує плату на послуги, не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції, та не зареєстровані ними, що свідчить про те, що вони не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок вартості наданих позивачем послуг необхідно здійснювати згідно тарифів, встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення від 28.08.2002 р. № 1680, що є чинним у спірний період та яким передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,68 грн. (без ПДВ) (0,816 з ПДВ) за 1 куб.м наданих послуг з водопостачання та водовідведення холодної води та 0,30 грн. з ПДВ за відведення гарячої води, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

За таких обставин, при перерахунку вартості послуг у заявлених позивачем до стягнення обсягах та враховуючи перераховані відповідачем кошти в рахунок їх оплати, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що на момент звернення до суду з цим позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом 3-272.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив як у задоволенні позовних вимог про стягнення цієї заборгованості, так і в задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення холодної води (код 3-272). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Позовна вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 44 713,51 грн. також не підлягає задоволенню, оскільки вона не сформульована як самостійна, не містить окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком стягнення основного боргу, а тому, за відсутності підстав для такого, не може бути задоволена. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 41/286 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 41/286 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі № 41/286 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 41/286.

Повний текст постанови складено: 19.11.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов