Постанова

від 13.11.2018 по справі 911/158/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 911/158/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання: Ярмак О.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест

на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2018 (повне рішення складено 04.05.2018)

у справі №911/158/18 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест

про стягнення 73 870,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест (далі - відповідач) про стягнення 73 870,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест допущені порушення під час перевезення вантажу, а саме неправильно зазначено адресу одержувача вантажу в залізничній накладній №34339358, що на підставі статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 , є підставою для нарахування штрафу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2018 у справі №911/158/18 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця 73 870 грн. 00 коп. штрафу та 1762 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем допущено порушення, яке полягає у неправильному зазначені в накладній адреси вантажоодержувача, тому згідно з статтями 24, 118, 122 Статуту залізниць відповідач має нести відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 73 870,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір штрафних санкцій.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначає, що відповідно до ст. 551 ЦК України, ст.ст. 223, 83 ГК України суду надається право на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, проте, суд першої інстанції всупереч законодавству не задовольнив клопотання відповідача про зменшення штрафу. Також, вказує, що дії відповідача не нанесли позивачеві матеріальних збитків, крім того, в позовній заяві позивач не надав доказів понесених матеріальних збитків. Апелянт зазначає, що в результаті нестабільної економічної ситуації в країні, вантажообіг транспортних підприємств значно скоротився, що негативно відбивається на економічних показниках відповідача.

Крім того, в додаткових поясненнях до апеляційної скарги апелянт звертає увагу, що згідно із ст. 122 Статуту залізниць України, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів №457 від 6 квітня 1998, за неправильно зазначені у накладній код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. В той час, як відповідач зазначив невірно лише адресу одержувача. Тобто, на думку апелянта, відсутні підстави для застосування штрафних санкцій. Також, апелянт зазначає, що накладення штрафу згідно Правил, що затверджені Наказом міністерства інфраструктури України або Статуту залізниць, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає вимогам Господарського кодексу України, тому стягнення штрафу не може бути застосовано.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушень. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін. Крім того, вказує, що відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності у відповідності до ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі в судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника відповідача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, у серпні 2017 зі станції Біла Церква Південно-Західної залізниці Товариство з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест здійснило відправлення вагону №60917333 згідно накладної №34339358 на станцію Правда Придніпровської залізниці, одержувач вантажу - Приватне акціонерне товариство Керамет .

На вищевказане відправлення вагону відправник надав станції навантаження Біла Церква Південно-Західної залізниці заповнену накладну, в якій представником відправника в графі 4 Одержувач зазначено: найменування Одержувача - ПРАТ Керамет , адреса 04119, г. Киев, ул. Якира, д. 8 .

16.08.2017 по прибутті вагонної відправки №34339358 на станцію призначення Правда Придніпровської залізниці виявлено, що адреса одержувача, зазначена відправником у накладній №34339358, не відповідає адресі ПрАТ Керамет .

16.08.2017 станцією призначення Правда на станцію відправлення Біла Церква було надіслано телеграму №НР 62 про невірно зазначену адресу в накладній №34339358.

16.08.2017 із станції відправлення Біла Церква на станцію призначення Правда надійшла телеграма-відповідь №НР 23 стосовно виправлення адреси одержувача у накладній №34339358.

На підставі телеграми-відповіді № НР 23 від 16.08.2017 року на станції призначення Правда Придніпровської залізниці у накладній №34339358 зроблено виправлення адреси одержувача на вірну: з 04119, м. Київ, Якіра, 8 на 04119, м. Київ, Деревлянська, 8.

Факт неправильного зазначення відправником адреси одержувача вантажу засвідчений актом загальної форми №41 від 16.08.2017.

У результаті виявленого неправильного зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест адреси вантажоодержувача у згаданій накладній позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць нарахував відповідачу штраф у розмірі 73 870,00 грн.

Стаття 908 Цивільного кодексу України , яка кореспондується із приписами статті 306 Господарського кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Закон України "Про залізничний транспорт" у ст. 3 передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" , цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Господарський кодекс України у ч. 5 ст. 307 передбачає, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року за N457 на виконання вимог ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" , Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Статут у ст. 5 передбачає, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 6 Статуту передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно із ст. 23 Статуту залізниць України відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (стаття 24 Статуту залізниць України).

Відповідно до р. 4 Правил перевезення вантажів Правила оформлення перевізних документів , затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року N 644 , відправник заповнює відповідні графи накладної згідно з додатком 3 до цих Правил, в тому числі графу Одержувач , в яких вказується точне та повне найменування одержувача, адресу та його код. Правильність внесених у накладну відомостей представник відправника підтверджує своїм підписом.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що саме на відправника покладається обов'язок заповнення комплекту перевізних документів, а також надається можливість до укладання договору перевезення, перевірити внесені до перевізного документу відомості і при необхідності скласти новий документ.

Статтею 129 Статуту залізниць України встановлено, що для засвідчення невідповідності обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, під час залізничних перевезень фіксуються комерційними актами або актами загальної форми.

У пункті 3.23. роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 року № 04-5/601 (із змінами та доповненнями від 18.11.2003р. за № 04-5/1429) передбачено, що підставою для покладання на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним указаних відомостей є акт загальної форми, складений у випадках передбачених статтею 129 Статуту.

Таким чином, акт загальної форми є підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним адреси одержувача.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неправильним зазначенням відправником адреси одержувача вантажу було складено акт загальної форми №41 від 16.08.2017 (т. 1; а.с. 17).

Згідно з п. 5.5 Правил оформлення перевізних документів, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України . При цьому і відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу вантажу, його назву, код та адресу одержувача, з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 цього Статуту, а саме у п'ятикратному розмірі від провізної плати. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за всі наслідки, які виникли.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. за № 04-5/601 (зі змінами та доповненнями) та Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 року № 01-8/917 нарахований у відповідності до статті 118 Статуту штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитків.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з статтею 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

В своїх поясненнях відповідач вказав, що при заповненні накладної не занав про зміну назви вулиці з Якіра на Деревлянську. Проте, суд першої інстанції вірно встановив, що розпорядженням Київського міського голови від 19.02.2016 року № 125/1 Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у міста Києві вулицю Якіра перейменовано на вулицю Деревлянську. Тобто, дані про зміну місцезнаходження товариства були офіційно відомі за декілька місяців до спірного залізничного перевезення, про що відповідач повинен був знати.

Крім того, місцевий господарський суд вірно вказав, що зміни, що вносяться до установчих документів юридичних осіб, пов'язаних із прийняттям Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки , а також зміни місцезнаходження юридичної особи, місця проживання фізичної особи у зв'язку із зміною назви (перейменуванням) скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об'єктів топоніміки населених пунктів, згідно з редакцією Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , яка діяла з моменту прийняття Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки , і підлягали безкоштовній державній реєстрації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що зміна назви вулиці призводить до зміни відомостей про місцезнаходження юридичної особи.

Отже, з огляду на неправильне зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест адреси вантаджоодержувача при відправленні вантажу вагоном №60917333 згідно накладної №34339358, яке було здійснено відповідачем зі станції Біла Церква Південно-Західної залізниці на станцію Правда Придніпровської залізниці, що є порушенням Правил, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку стосовно обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача 73 870,00 грн. штрафу (14 774, 00 грн.*5), згідно із статтями 118, 122 Статуту залізниць.

Колегія суддів також вказує, що твердження апелянта про накладення штрафу згідно Правил, що затверджені Наказом міністерства інфраструктури України або Статуту залізниць, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає вимогам Господарського кодексу України, спростовується викладеним вище.

Стосовно посилань апелянта про зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Позивач є таким само господарюючим суб'єктом як і відповідач та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зважаючи на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, врахувати інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання обов'язку, вжиття відповідачем заходів для усунення порушення та його наслідків та інші обставини, які заслуговують на увагу, господарський суд не має права з власної ініціативи зменшувати розмір штрафу, встановлений статтями 118 та 122 Статуту, виходячи тільки з того, що, на думку суду, встановлений Статутом розмір штрафу є занадто великим. Отже, нарахований позивачем на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України штраф підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником порушення, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитків.

Отже, суд першої інстанції з огляду на встановлені ним фактичні обставини справи, встановивши наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та врахувавши, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів невідповідності розміру нарахованого за порушення Правил штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій; саме лише посилання відповідача на його тяжке майнове та фінансове становище не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, дійшов не спростовуваного доводами апеляційної скарги висновку про як обґрунтованість позовних вимог, так і про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені, що не суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №925/1025/17 та постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №917/964/17.

Стосовно тверджень апелянта, що накладення штрафу згідно Правил, що затверджені Наказом міністерства інфраструктури України або Статуту залізниць, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає вимогам Господарського кодексу України, то вони спростовуються вищевикладеним.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 73 870,00 грн. підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2018 у справі №911/158/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду суду Київської області від 25.04.2018 у справі №911/158/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 267, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Транс-Інвест на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2018 у справі №911/158/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду суду Київської області від 25.04.2018 у справі №911/158/18 залишити без змін.

Матеріали справи №911/158/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст складено та підписано 19.11.2018

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б.Михальська

І.М. Скрипка