Постанова

від 12.11.2018 по справі 910/7044/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2018 р. Справа№ 910/7044/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дикунської С.Я.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Погосян С.Г., адвокат, довіреність № б/н від 17.08.2018;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 у справі №910/7044/18 (суддя Курдельчук І.Д., м. Київ, повний текст складено - 29.08.2018) за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" про стягнення 81 913, 49 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" про стягнення з відповідача 81 913,49 грн. пені за порушення строків поставки продукції за договором від 08.12.2017 №803(2)17УК.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем строків поставки товару позивачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 у справі №910/7044/18 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 65 558 грн. 69 коп. пені.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що розмір, заявленої до стягнення, пені повинен обмежуватися подвійною обліковою ставкою НБУ.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ застосовується лише у випадку порушення грошового зобов'язання, яким в свою чергу, зобов'язання поставити товар, не є.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Відповідач своїм правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була направлена за адресою офіційного місцезнаходження вказаної особи.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні частині присудженої до стягнення суми пені, з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупець) 08.12.2017 було укладено Договір поставки продукції №803(2)17УК.

Згідно п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар згідно переліку.

Строк поставки товару: грудень 2017 року (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору за порушення зазначених строків поставки або недопоставку товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення більш 30 (тридцяти) днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару.

На виконання умов Договору відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суму 4 745 748 грн., що підтверджується видатковими накладними: від 26.12.2017 №31 на суму 117 952,80 грн.; від 27.12.2017 №33 на суму 832 940,40 грн.; від 18.01.2018 №5 на суму 2 344 774,80 грн.; від 30.01.2018 №8 на суму 1 450 080 грн.

Позивач звернувся до відповідача претензією від 17.01.2018 №28-23/1422/182, якою вимагав сплатити 60 717,68 грн. пені, нарахованої у зв'язку з порушенням строків поставки товару.

Листом від 31.01.2018 №ТЕ00000007 відповідач повідомив позивача про те, що ним виконано всі договірні зобов'язання.

Претензією від 26.02.2018 №23-23/4798/613 позивач вимагав сплатити 21 195,81 грн. пені.

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи порушення відповідачем строків поставки товару позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені в сумі 81 913,49 грн.

Суд першої інстанції, пославшись в оскаржуваному рішенні на положення статті 343 Господарського кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", вказав, що розмір, заявленої до стягнення, пені повинен обмежуватися подвійною обліковою ставкою НБУ.

Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір від 08.12.2017 №803(2)17УК за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строки виконання обов'язку постачальника передати товар покупцю було передбачено пунктом 1.2 Договору - грудень 2017 року.

Як вже було зазначено, відповідач поставив позивачу товар, зокрема, за видатковими накладними від 18.01.2018 №5 на суму 2 344 774,80 грн. та від 30.01.2018 №8 на суму 1 450 080 грн.

Отже, відповідачем було допущено прострочення терміну поставки товару, оскільки пунктом 1.2 договору строк поставки товару визначено - грудень 2017 року, тоді як фактично останні дві поставки товару здійснено постачальником лише у січні 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 546 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами абз.3. ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно п. 7.2 Договору за порушення зазначених строків поставки або недопоставку товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення більш 30 (тридцяти) днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені.

При цьому, сторонами за взаємною згодою визначено не тільки такий вид штрафної санкції, як пеня, а й її розмір за порушення зобов'язань за Договором.

У пункті 3 листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 № 14/80-09-2056).

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно позиції викладеній у постановах Верховного Суду України від 27.09.05 р., від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі №06/113-38 застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошових.

Тому, у даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, що передбачають можливість застосування такого виду санкції як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання у розмірі, обумовленому сторонами в договорі.

Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що розмір, заявленої до стягнення, пені повинен обмежуватися подвійною обліковою ставкою НБУ, слід зазначити наступне.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного слідує, що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України відбувається лише у разі її нарахування саме за порушення грошового зобов'язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (підпункт 1.1 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У випадку нарахування пені за допущення прострочення виконання негрошового зобов'язання (що має місце у даному випадку), наведені положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не застосовуються.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про необхідність обмеження розміру, заявленої до стягнення, пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Враховуючи викладене, часткове задоволення позовних вимог визнається колегією суддів неправомірним, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми пені.

Так, розрахунок позивача визнається апеляційним судом обґрунтованим, а тому відповідно позовні вимоги задовольняються колегією суддів в повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині обмеження розміру пені, нарахованої за прострочення виконання не грошового зобов'язання, подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 у справі №910/7044/18 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 у справі №910/7044/18 змінити в частині присудженої до стягнення суми пені.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" про стягнення 81 913, 49 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" (04119, м. Київ, вул. вул. Зоологічна, 4-А, офіс 139; ідентифікаційний код 40349403) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133; ідентифікаційний код 19355964) 81 913 грн. 49 коп. пені та 1 762 грн. судового збору. .

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП-Енергопостач" (04119, м. Київ, вул. вул. Зоологічна, 4-А, офіс 139; ідентифікаційний код 40349403) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133; ідентифікаційний код 19355964) 2 643 грн. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 19.11.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.Я. Дикунська

М.А. Руденко