Постанова

від 14.11.2018 по справі 0640/4237/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0640/4237/18

Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

14 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року (прийняте у м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач 27.08.2018 звернулась із адміністративним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просила: визнати протиправними дії Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо стягнення з неї боргу у розмірі 8831,62 грн; зобов'язати відповідача повернути їй безпідставно стягнуті кошти у сумі 790,25 грн.

Рішенням суду першої інстанції від 25.09.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт серед іншого вказала, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, те що дії відповідача мають визнатись протиправними щодо стягнення податкового боргу з огляду на скасування податкової вимоги №Ф-241-17 від 22.06.2016.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

30.12.2016 постановою державного виконавця Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відкрито виконавче провадження №53221448 з примусового виконання вимоги Головного управління Державної фіскальної служби в Житомирській області №Ф-241-17 від 22.06.2016 щодо стягнення з позивача на користь держави податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 7850,02 грн.

При цьому 14.03.2018 постановою старшого державного виконавця Рябчук О.М. звернуто стягнення на доходи позивача: зобов'язано Пенсійний фонд здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства на користь стягувача, у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 8831,62 грн., в тому числі 7850,02 грн. борг відповідно до податкової вимоги 785,00 грн. виконавчий збір та 196,60 грн витрати виконавчого провадження та перераховувати кошти у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлений до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення.

Водночас згідно відомостей про відрахування з особового рахунку позивача №180930, в період з квітня по липень 2018 року з пенсійного забезпечення позивача здійснено відрахування у загальній сумі 1110,80 грн. Зокрема в квітні 2018 року 274,60 грн, в тому числі відповідно до платіжного доручення №2138 від 23.04.2018 перераховано на депозитний рахунок стягувача 70,91 грн, згідно платіжного доручення №2123 від 23.04.2018 виконавчий збір у сумі 7,09 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 196,60 грн відповідно до платіжного доручення №2124 від 23.04.2018. У травні 2018 року з рахунку позивача надійшли кошти у сумі 274,60 грн на депозитний рахунок Малинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області, які згідно платіжного доручення №2888 від 18.05.2018 перераховано на депозитний рахунок стягувача (борг у розмірі 249,62 грн) та відповідно до платіжного доручення №2706 від 18.06.2018 виконавчий збір у сумі 24,96 грн.

Разом з тим податкова вимога №Ф-241-17 від 22.06.2016 визнана протиправною і скасована постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 в справі № 806/225/17. Постанова набрала законної сили 25 лютого 2017 року.

Малинським управлінням ГУ ДФС у Житомирській області 15.06.2018 скеровано до відповідача лист №5315/5/06-30-53-17-10 щодо відкликання вимоги №Ф-241-17 від 22.02.2016 у зв'язку з її скасуванням постановою суду в справі № 806/225/17.

Окрім цього, 20.06.2018 старшим державним виконавцем Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №53221448. Вказана постанова супровідним листом №9640/7/.10-30 надіслана позивачу 20.06.2018.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено неправомірність дій державного виконавця по стягненню коштів у межах виконавчого провадження №53221448, оскільки про наявність підстав для закриття виконавчого провадження в період з 25.02.2017 до 19.06.2018 відповідачу не було відомо, у зв'язку із чим останнім вчинялися виконавчі дії, спрямовані на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-241/17 від 22.02.2016.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

В силу частини 1 статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч.1 ст.19 Закону № 1404-VIII).

Частиною 4 статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно ч. 1 та 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З наведеного слідує, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.

Пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно частини 2 статті 39 Закону № 1404-VIII, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини та має бути доведена до відома, надіслана сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення.

Згідно матеріалів справи, податкову вимогу №Ф-241-17 від 22.02.2016 про стягнення боргу з позивача в сумі 7850,02 грн, на підставі якої було відкрито виконавче провадження, скасовано постановою суду, що набрала законної сили 27.02.2017.

Разом з тим, 19.06.2018 державним виконавцем було отримано лист від Малинського управління ГУ ДФС у Житомирській області щодо відкликання вимоги №Ф-241-17 від 22.02.2016 у зв'язку з її скасуванням постановою суду в справі № 806/225/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що чинним законодавством не встановлено обов'язку державного виконавця звертатись із запитами до судів України з метою з'ясування факту скасування податкової вимоги рішенням суду щодо тієї чи іншої особи, а насамперед такий обов'язок і кореспондуючий йому інтерес лежить на зацікавленій стороні виконавчого провадження, з огляду на таке.

Так, у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і органи ДВС зокрема, зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку). Держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Таким чином, з огляду на принцип "належного урядування" дії державного виконавця по стягненню з позивача боргу у розмірі 8831,62 грн. у межах виконавчого провадження №53221448 є неправомірними, оскільки держава не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж, а тому і відповідно державним виконавцем безпідставно стягнуті з позивача кошти виконавчого збору у сумі 790,25 грн.

Разом з тим, варто зазначити, що позивач повідомляла Малинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про виникнення обставин, що обумовлюють зміни у виконанні рішення, про що зазначала в позовній заяві, в доповненнях на ухвалу про залишення позову без руху та апеляційній скарзі і відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого ч. 2 ст. 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності жодним чином не довів правомірність винесення оскаржуваних рішень.

Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Відтак, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Отже, суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку що позивач не позбавлена права на звернення до суду у випадку відмови відповідачем у поверненні коштів в сумі 790,25 грн. (в тому числі і суми стягнутого виконавчого збору) або ж відмови у поверненні внаслідок неузгодженості суми цих коштів, оскільки право позивача вже порушено неправомірними діями відповідача і особа звертаючись до суду вправі очікувати поновлення порушених прав і отримання бажаного результату в контексті ст. 13 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.

В силу пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у відповідності до вищезазначеної статті, на користь позивача підлягає стягненню 1762 грн. судового збору сплаченого згідно квитанцій від 23.08.2018 №0.0.1116987794.1 на суму 704,80 грн. та згідно квитанції від 12.10.2018 №0.0.1157003699.1 на суму 1057,21 грн. за рахунок Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року скасувати.

Визнати протиправними дії Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо стягнення з ОСОБА_2 податкового боргу у розмірі 8831,62 грн. (вісім тисяч вісімсот тридцять одна грн. 62 коп.).

Зобов'язати Малинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (код ЄДРПОУ 34829095) повернути ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) стягнуті кошти у сумі 790,25 грн. (сімсот дев'яносто грн., 25 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Малинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (код ЄДРПОУ 34829095) в розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 4 ст.272, 328, 329 КАС України

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.