Постанова

від 13.11.2018 по справі 803/990/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/556/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Довгої О.І., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

представника апелянта Кондратюк В.В.

представника відповідача Решетник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернет Технологія на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року (ухвалене головуючим - суддею Ксензюк А.Я., о 14 год. 45 хв. у м. Луцьку, повний текст рішення складено 11 липня 2018 року) у справі № 803/990/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернет Технологія до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення від 16.03.2018 № 4234/10/03-20-12-07-07 про відмову в переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018, зобов'язання прийняти рішення про реєстрацію ТзОВ Інтернет Технологія як платника єдиного податку та про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість форми №3 - ПДВ з 01.04.2018.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що при зверненні до відповідача з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування та про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість форми №3-ПДВ, товариству листом від 16.03.2018 № 4234/10/03-20-12-07-07 відмовлено у переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018. Вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки є провайдером програмних послуг та здійснює діяльність у сфері телевізійного мовлення, а не послуги пошти та зв'язку, і здійснення вказаного виду діяльності не є підставою для відмови у переході на спрощену систему оподаткування

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може бути платником єдиного податку, оскільки здійснює діяльність, яка за своєю суттю є діяльністю з надання послуг зв'язку, що підлягає ліцензуванню.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що видані їм ліцензії провайдера програмної послуги не мають ніякого відношення до сфери зв`язку та ліцензуванню у сфері телекомунікацій.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача заперечив щодо задоволення та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 16.03.2018 ТзОВ Інтернет Технологія звернулося до ГУ ДФС у Волинській області із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування та про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість форми №3-ПДВ. Згідно поданої заяви обраний позивачем вид господарської діяльності - 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення .

Листом від 16.03.2018 № 4234/10/03-20-12-07-07 відповідач відмовив позивачу у переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018, у зв'язку з тим, що позивач є суб'єктом господарювання, що здійснює ліцензовану діяльність з надання послуг зв'язку і згідно із абзацом восьмим підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не може застосовувати спрощену систему оподаткування.

Аналогічна заява про застосування спрощеної системи оподаткування була подана позивачем також 14.03.2018, за результатами розгляду якої ГУ ДФС у Волинській області листом від 15.03.2018 № 4116/10/03-20-12-01-09 відмовило ТзОВ Інтернет Технологія у переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018 з посиланням на абзац восьмий підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу восьмого підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності) та зв'язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню).

Положенням розділу І Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року №457, передбачено, що класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою.

Згідно із І Національним класифікатором України КВЕД ДК 009:2010 клас 60.10 Діяльність у сфері радіомовлення , клас 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення розділу 60 Діяльність у сфері радіомовлення та телевізійного мовлення , клас 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку та 61.20 Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку розділу 61 Телекомунікації (електрозв'язок) - належить до секції J Інформація та телекомунікації .

Згадані у КВЕД ДК 009:2010 класи відповідають групі 64.2 Діяльність зв'язку розділу 64 Діяльність пошти та зв'язку , групі 72.4 Діяльність пов'язана з банками даних розділу 72 Діяльність у сфері інформатизації та групі 92.2 Діяльність у сфері радіомовлення та телебачення розділу 92 Діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг .

Відповідно до ст. 3 Закону України Про телекомунікації сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв'язку України. Телекомунікації є невід'ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах.

Тобто діяльністю з надання послуг зв'язку в розумінні Податкового кодексу України, є діяльністю, яка пов'язана з передачею, випромінюванням або прийманням знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуку або будь-якої інформації за допомогою провідних, радіо-, оптичних чи інших електромагнітних систем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за КВЕД здійснює вид діяльності 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення та має ліцензії провайдера програмної послуги серії НР №1225-п та серії НР №00418-п, видані Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Відтак визначена в свідоцтві платника єдиного податку діяльність у сфері телевізійного мовлення (60.20), на яку попередньо була отримана ліцензія Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, містить у собі складові поняття зв'язок та послуги зв'язку.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не може бути платником єдиного податку, оскільки здійснює діяльність, яка за своєю суттю є діяльністю з надання послуг зв'язку, що підлягає ліцензуванню.

Щодо доводів апелянта про те, що їхня діяльність не відноситься до галузі зв`язку, ні до сфери телекомунікацій, а така відноситься до ПрАТ Корпорація Аверс з якими у них укладено договір про надання телекомунікаційних послуг, що свідчить про відсутність перешкоди для реєстрації платником єдиного податку, суд зазначає наступне.

Так між ПрАТ Корпорація Аверс (надалі - Оператор) з однієї сторони та ТОВ Інтернет технологія (надалі - Провайдер) укладено 01.01.2017 договір Про надання телекомунікаційних послуг .

Відповідно до п. 1.1. цього Договору Оператор надає право Провайдеру користуватись ресурсами телекомунікаційної мережі Оператора з метою здійснення Провайдером діяльності з надання послуг абонентам, для чого Оператор виконує роботи з підключення для забезпечення можливості цілодобового доступу Провайдера до Мережі Оператора, а також надає регулярні послуги з технічного супроводження цього доступу.

Згідно умов цього договору колегія суддів дійшла висновку, що по суті ПрАТ Корпорація Аверс надає право позивачу користуватись ресурсами їхньої телекомунікаційної мережі з метою здійснення останнім діяльності з надання послуг абонентам, а не надають послуги в галузі зв`язку. Отже це в свою чергу також підтверджує, що позивача згідно КВЕД 60.20 та отриманих ліцензій займається діяльністю по надання послуг зв'язку.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути платником єдиного податку, оскільки здійснює діяльність, яка за своєю суттю є діяльністю з надання послуг зв'язку, що підлягає ліцензуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернет Технологія залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у справі № 803/990/18 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 19 листопада 2018 року