Рішення

від 20.11.2018 по справі 910/12360/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 20.11.2018Справа №  910/12360/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"  (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до  Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (04075, м. Київ, Пуща-Водиця,14-та лінія) про  стягнення 265 157,56 грн. Представники: без виклику представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" про стягнення 265 157,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.02.2015 між позивачем та Державним підприємством "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" (надалі- первісний боржник) був укладений договір купівлі-продажу природнього газу №2640/15-ТЕ-17, за яким у останнього внаслідок порушення умов п. 6.1. договору виникла заборгованість у розмірі 96 000,00 грн. За доводами позивача, внаслідок укладення між первісним боржником та Державним  підприємством України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (надалі-новий боржник, відповідач) договору про переведення боргу №1849/16 від 22.09.2016, за яким новому боржнику був переведений борг за договором №2640/15-ТЕ-17 від 25.02.2015, останній зобов'язаний сплатити на користь позивача основну суму боргу у розмірі 96 000,00 грн., пеню у розмірі 56 118,87 грн., 3% річних у розмірі 16 164,52 грн. та інфляційні втрати у розмірі 96 874,16 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12360/18 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. 19.10.2018 до господарського суду міста Києва надійшов відзив вих. №624 від 16.10.2018, у якому відповідач не заперечує щодо наявності перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" боргу у розмірі 96     000,00 грн. та просить суд в порядку ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки останні значно перевищують суму основної заборгованості. 07.11.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить клопотання відповідача про зменшення пені залишити без задоволення, оскільки збитковість Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" та відсутність коштів не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд     встановив. 25 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі – продавець, позивач) та Державним підприємством "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" (надалі-покупець) був укладений договір №2640/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (надалі – договір). Згідно з п. 1.1. вищевказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У разі невиконання покупцем п. 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2. договору). На виконання умов договору позивач передав, а Державне підприємство "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" прийняло у власність природний газ на загальну суму 193     324,61 грн., про що свідчать підписані між сторонами Акти приймання-передачі природного газу, а саме: - від 30.04.2015 на суму 18     992,85 грн.; - від 31.03.2015 на суму 52     349,67 грн.; - від 28.02.2015 на суму 58     114,08 грн.; -  від 28.02.2015 на суму 63     868,01 грн. 22 вересня 2016 року у зв'язку з припиненням діяльності покупця шляхом приєднання до Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек", що є правонаступником майна, прав та обов'язків (Розпорядження  Керівника Державного управління справами від 01 червня 2016 року № 143 «Про припинення діяльності Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (ідентифікаційний код 05907147) шляхом приєднання до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» (ідентифікаційний код 16502790)) між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі – кредитор), Державним підприємством "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" (надалі - первісний боржник) та Державним підприємством України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (надалі- новий боржник, відповідач) був укладений договір № 1849/16 про переведення боргу (надалі - договір № 1849/16). Згідно з п. 1.1. договору № 1849/16 від 22.09.2016р. первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу № 2640/15-ТЕ- 17 від 25.02.2015 року. Сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення договору дорівнює 193 324,61 грн. (п. 2.1. договору № 1849/16). Відповідно до п. 3.1. договору № 1849/16 до нового боржника перейшли обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, та всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 6.1. договору № 1849/16). З наявної у матеріалах справи довідки по операціям за договором № 1849/16 та сальдо ДП України "Міжнародний дитячий центр "Артек" за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 вбачається, що 08.09.2017 відповідачем було частково сплачено існуючу перед позивачем заборгованість у розмірі 97     324,61 грн. Інша частина заборгованості за договором № 1849/16 від 22.09.2016 у розмірі 96     000,00 грн. була залишена відповідачем без оплати, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення вищевказаної суми боргу, пені у розмірі 56 118,87 грн., 3% річних у розмірі 16 164,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 96 874,16 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу. Відповідно до     статті 655 Цивільного кодексу України     за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Нормами частини 1     статті 656 Цивільного кодексу України     встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно з частиною 1     статті 662 Цивільного кодексу України      продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Судом встановлено, що в період з лютого по квітень 2015 року позивачем на виконання умов договору №2640/15-ТЕ-17 від 25.02.2015 було передано у власність Державного підприємства "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" природний газ на загальну суму 193     324,61 грн., який був частково оплачений ДП України "Міжнародний дитячий центр "Артек" згідно договору № 1849/16 про переведення боргу від 22.09.2016 на суму 97     324,61 грн. Частиною 1     статті 692 Цивільного кодексу України     встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав наявність перед позивачем заборгованості за договором № 1849/16 від 22.09.2016 у розмірі 96     000,00 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд відзначає, що визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи. Аналогічна правова позиція наведена в п. 24     постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції”. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи доводи, наведені у відзиві на позовну заяву, а також те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 16 164,52 грн. та інфляційні втрати у розмірі 96 874,16 грн. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що останній є арифметично вірним та обгрунтованим, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 56 118,87 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахованої пені, суд встановив їх правильність, відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно до ч. 3     ст. 551 Цивільного кодексу України     розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положенням     ст. 233 Господарського кодексу України     встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів     Господарського процесуального кодексу України     щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14. Статтею 546 Цивільного кодексу України   неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1     ст. 549 ЦК України). Згідно з приписами частини 1     ст. 230 ГК України     неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою   застосування неустойки    є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що є державним комерційним підприємством метою діяльності якого є реалізація державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, проведення спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дітей, відновлення фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну підтримку та особливості функціонування дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія» від 03.02.2009 p. № 906-VI, кошти на придбання путівок до дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія» для оздоровлення та відпочинку дітей щороку передбачаються у Державному бюджеті України. Держава викуповує 90% путівок дитячого центру «Артек». Решта путівок реалізується зазначеним дитячим центром без залучення третіх осіб. Таким чином, ДП України "Міжнародний дитячий центр "Артек" має право реалізовувати 10 % путівок, як комерційні путівки та використовувати отримані кошти з реалізації путівок на окремі статті витрат, зокрема на погашення наявної заборгованості. Однак, наявність значного обсягу виконавчих проваджень які перейшли у процесі правонаступництва від Державного підприємства "Санаторний комплекс "Пуща-Озерна" (станом на момент укладення Договору №1849/16 від 22.09.2016р. їх кількість складала близько 52) не дає змоги в повному обсязі здійснити погашення заборгованості перед позивачем. Крім того, відповідач звертає увагу, що заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати в сукупності, а саме у розмірі 169     157,56 грн., значно перевищують суму основної заборгованості, яка рахується за відповідачем у розмірі 96     000,00 грн. З огляду на вищезазначене, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання та вжиття останнім заходів до їх виконання, а також з огляду на те, що з Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек", окрім пені, підлягають стягненню 3% річних, інфляційні втрати у загальному розмірі 113 038,68 грн. та основний борг у розмірі 96 000,00 грн., суд приходить до висновку про можливість задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованої позивачем пені до 1,00 грн. Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, суд повідомляє, що судові витрати покладаються на відповідача у повній сумі про стягнення пені, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення пені, а зменшення судом його розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат. При розподілі сум судового збору суд враховує, що відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені) покладається на відповідача без урахування зменшення такої неустойки. Керуючись ст.ст. 129, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити частково. 2.          Стягнути з Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (04075, м. Київ, Пуща-Водиця,14-та лінія, ідентифікаційний код 16502790) на користь Публічного акціонерного товариства" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) основну суму боргу у розмірі 96     000 (дев'яносто шість тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 16     164 (шістнадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 96     874 (дев'яносто шість тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 16 коп., пеню у розмірі 1 (одна) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 977 (три тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн. 36 коп. 3.          В іншій частині позову відмовити. 4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.         Повний текст рішення складено 20.11.2018                                  Суддя                                                                                                                  Пукшин Л.Г.