Рішення

від 06.11.2018 по справі 808/9013/15

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2018 року ( 12 год. 31 хв.)Справа № 808/9013/15 СН/0840/15/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Конишевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача 1- ОСОБА_3,

відповідача 2- ОСОБА_3,

відповідача 3 - не з'явився,

третя особа 1 - не з'явився,

третя особа 2 - не з'явився,

за позовною заявою ОСОБА_1 (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Лієпайська, буд. 42)

до: 1. Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29)

2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29)

3. Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Рози Люксембург, буд. 3)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: 1.Бердянський міський відділ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Рози Люксембург, буд. 3)

2. Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10).

про: скасування наказу, поновлення на посаді та виплату суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП), Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - ГУ МВС), Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - також Міський відділ ГУ МВС), в якому, з урахуванням останніх уточнених позовних вимог від 24 лютого 2016 року, просила (а.с.87):

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 05.11.2015 №416о/с в частині звільнення з 06.11.2015 у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скороченням штатів) майора міліції ОСОБА_1 старшого слідчого відділення Бердянського міського відділу.

поновити позивача на посаді старшого слідчого слідчого відділення Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Запорізькій області;

зобов'язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області прийняти позивача на посаду старшого слідчого слідчого відділення Бердянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області;

нарахувати позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року до винесення рішення судом і стягнення його з Міського відділу ГУ МВС України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідачів: 1. Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, 2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, 3. Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа: Бердянський міський відділ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного суду від 16.05.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 11.07.2018.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2018 справу передано на розгляд головуючому судді Конишевій О.В.

Ухвалою суду від 16.07.2018 адміністративну справу № 808/9013/15 (Провадження № СН/0840/15/18) прийнято до розгляду суддею Конишевою О.В. та призначено підготовче засідання на 07.08.2018.

Ухвалою суду від 07.08.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 20.09.2018.

Ухвалою суду від 07.08.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10).

20.09.2018 відкладено підготовче засідання на 03.10.2018.

03.10.2018 відкладено підготовче засідання на 17.10.2018.

Ухвалою суду від 17.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06.11.2018.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позові. Зокрема зазначили, що попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штатів їй не вручали, пропозицій щодо переведення на іншу посаду їй також не надходило, хоча, на думку позивача, у Міському відділі ГУ МВС достатньо посад, на яких вона могла б проходити службу і обов'язком відповідача є вжити всіх можливих заходів для працевлаштування працівника. Також позивач зазначила, що відповідає вимогам до поліцейського і від служби в поліції не відмовлялася. За таких обставин вважає, що звільнення її з органів внутрішніх справ та відмова від переведення на службу в поліції є неправомірними.

Представник відповідача 1, 2 проти позову заперечив та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зокрема вказує, Закон України «Про національну поліцію» прийнятий 02.07.2015 та опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України» . Пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень вказаний закон передбачає втрату чинності Закону України «Про міліцію» та відповідно до пункту 7 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів. Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 Кабінетом Міністрів України зазначено про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та не визначено правонаступників. Зазначає, що у даному випадку Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення не про реорганізацію, а про повну ліквідацію органів внутрішніх справ. Враховуючи вищевикладене, вважає, що постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 видана Кабінетом Міністрів України на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а також у межах своїх повноважень. Крім того, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію» , упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції, однак позивач не подавав заяви про бажання проходити службу в поліції. Вважає, що позивач був належним чином попереджений про майбутнє вивільнення в силу Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження. Представник відповідача також зауважив, що наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 скорочені всі штати ГУМВС.

Представник Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заяв про розгляд справи без його участі до суду не надходило, відзив не надсилався.

Представник Бердянського міського відділу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заяв про розгляд справи без його участі до суду не надходило, пояснення не надавалися.

Представник Міністерство внутрішніх справ України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заяв про розгляд справи без його участі до суду не надходило, пояснення не надавалися.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 06.11.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ та мала спеціальне звання майора міліції.

ОСОБА_1 перебувала на посаді старшого слідчого слідчого відділення Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області.

Наказом ГУ МВС № 416 о/с від 5 листопада 2015 року По особовому складу ОСОБА_1 згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII звільнено з органів внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернулась до суду з позовом.

Вислухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, приймаючи до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.02.2018, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (який був чинний на час звільнення позивача) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до вимог пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ та набрав законної сили Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIІI.

Відповідно до п.1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» , цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім, пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Так, Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті «Голос України» 06.08.2015, отже набрав чинності 07.11.2015.

Пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» , визначено, що з дня опублікування цього Закону (06.08.2015) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до п.9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» , працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п.10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» ).

Згідно з п.11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно із пп. «г» п.64 вказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, сукупністю умов, з якими вищезазначені норми Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію та Положення № 114 пов'язують можливість звільнення працівника міліції зі служби через скорочення штатів є: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання працівника міліції на службі.

У судовому засіданні позивач неодноразово зазначала, що не відмовлялася від проходження служби в поліції,що подавала заяву про бажання проходити службу в поліції , однак вона не була прийнята та зареєстрована, про що вона дізналася вже у день звільнення. Зазначила, що у відповідача були відсутні підстави для неприйняття її до служби в поліції.

Відповідач вважає, що неподання позивачем заяви про бажання проходити службу в поліції і є відмовою від проходження служби в поліції.

На час розгляду справи неможливо достовірно встановити факт подачі заяви позивачем, так як відсутні будь-які належні докази, крім пояснень сторін, тому суд критично ставиться до основного аргументу відповідачів, щодо небажання позивача проходити службу у поліції, враховуючи її заперечення.

Крім того, у судовому засіданні був допитаний в якості свідка ОСОБА_4, який є батьком позивачки. Свідок пояснив, що у день звільнення донька повернулася додому у відчаї, на запитання батька про причини звільнення відповідала, що не розуміє чому вона була звільнена, що їй нічого не пояснювали, з'ясувати причини звільнення не виявилося можливим. Зазначав, що донька бажала проходити службу у поліції.

На допиті інших свідків представник позивача не наполягав.

До звільнення позивач проходила службу в органах МВС, має вислугу років на день звільнення. Доказів наявності обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно до ст. 61 Закону України "Про Національну поліцію", відповідачами не надано.

У порушення вимог п. 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію , з 06.08.2015 моменту опублікування Закону України "Про національну поліцію" та до 06.11.2015 прийняття спірного наказу про звільнення позивача за п.64 "г" (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості подальшого використання її на службі та відповідності вимогам поліцейського у порушення п. 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію № 580-VIII від 02.07.2015.

Відповідач 1 та 2 у судовому засіданні пояснив, що посади не пропонувалися, у зв'язку з тим, що позивач не виявила письмово бажання проходити службу у поліції.

З'ясовуючи питання про підстави звільнення позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Наказу ГУМВС України в Запорізькій області № 416о/с від 05 листопада 2015 року, позивача звільнено з 06.11.2015 у зв'язку зі скороченням штатів.

Скорочення штату в ГУ МВС як підстава звільнення працівників цього відомства пов'язана з утворенням Національної поліції та її територіальних органів і скороченням у зв'язку з цим всіх посад органів МВС, зокрема в Запорізькій області.

З опублікуванням Закону № 580-VIII працівникам міліції, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони, за їх згодою, могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Утім, як за правилами КЗпП, так і за змістом положень спеціального законодавства, яке регулює правовідносини щодо проходження служби особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів покладає на роботодавця певні зобов'язання щодо належного повідомлення такого працівника про звільнення, а також вжиття заходів з метою його працевлаштування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В той же час, за змістом пункту 64 «г» Положення № 114, звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідачем не надано суду доказів можливості чи неможливості переведення позивача на іншу посаду, яку б могла зайняти позивач, та докази того, що позивачу пропонувались вакантні посади.

Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Суд наголошує на тому, що відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не відповідає критеріям поліцейського та попереджувалася про наступне вивільнення, чим порушено вимоги ЗУ Про Національну поліцію та КЗпП України.

Крім того, порушені вимоги щодо запропонування особі іншої посади у відділі, з якого скоротили позивача та (або) в іншому підрозділі. Суд звертає увагу на те, що штат слідчих є в апараті МВС і є в апараті Національної поліції, що не заперечувалося відповідачем 1 та 2.

Під час попереднього розгляду справи і повторного встановлено, що у Бердянському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області наявні посади, з яких звільнили позивача, та інших, на яких позивач могла б проходити службу.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, що в свою чергу, свідчить про протиправність прийняття спірного наказу.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 05.11.2015 №416о/с в частині звільнення з 06.11.2015 у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скороченням штатів) майора міліції ОСОБА_1 старшого слідчого слідчого відділення Бердянського міського відділу.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 та від 01.07.2014 (реєстраційні номери судових рішень в ЄДРСР - 39088425 та 39891898 відповідно).

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ України, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, визнання судом протиправним та скасування наказу про звільнення особи має наслідком обов'язок поновити незаконно звільненого працівника на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (номер судового рішення в ЄДРСР - 41602330).

Враховуючи наведене вище, суд вважає позовні вимоги про поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ України, а саме в рядах Національної поліції не підлягають задоволенню, так як поновлення позивача можливо на посаду з якої її було незаконно звільнено - старшого слідчого слідчого відділення Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд наголошує, що в даному випадку для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховується розмір грошового забезпечення та кількість відпрацьованих календарних днів, за які позивачу нараховане грошове забезпечення.

Як вбачається з довідки ГУ МВС в Запорізькій області від №12/1343 від 30.08.2018 сума нарахованого грошового забезпечення позивача за 2 останніх місяця перед звільненням складає 4 188,87 грн., середньоденний 137,34 грн.

Позивач звільнена з 06.11.2015. Рішення у цій справи винесено 06.11.2018.

Вимушений прогул у вказаний період склад 36 місяці. Таким чином, на користь позивача за час вимушеного прогулу належить стягнути 150 799,32грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду у частині в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 4188,87 грн. підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Лієпайська, буд. 42, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 08592187), Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Рози Люксембург, буд. 3, код ЄДРПОУ 08672414), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Бердянський міський відділ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Рози Люксембург, буд. 3, код ЄДРПОУ 08672414), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10, код ЄДРПОУ 00032684) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 05.11.2015 №416о/с в частині звільнення з 06.11.2015 у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скороченням штатів) майора міліції ОСОБА_1 старшого слідчого слідчого відділення Бердянського міського відділу.

Поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя вул. Матросова, 29, код ЄДРПОУ 08592187) на користь ОСОБА_1 (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Лієпайська, буд. 42, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 06.11.2018 у розмірі 150 799,32 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині:

поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 4188,87грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 16.11.2018.

Суддя О.В. Конишева