Рішення

від 07.11.2018 по справі 2040/7210/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 листопада 2018 р. № 2040/7210/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.,

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лук'янцева С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_2) до Головне управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005161315 від 08.05.2018 року, про збільшення зобов'язань зі сплати ПДВ на загальну суму 248 662,00 грн., та нарахування штрафних санкцій на суму 62 165,50 грн. як таке яке, що винесене із порушеннями вимог чинного законодавства України на підставі необґрунтованих та не підтверджених висновків вказаних у акті перевірки № 1443/20-40-13-15-07/НОМЕР_2 від 17.04.2018 року; стягнути із відповідача судовий збір у розмірі 3 108,29 грн., сплачений 30 серпня 2018 року, згідно платіжного доручення № 390, в порядку встановленому чинним законодавством України.

Ухвалою від 03.09.2018 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального провадження. В судовому засіданні 07.11.2018 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та з урахуванням положень ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі пославшись на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту сум за господарськими відносинами з контрагентами; бухгалтерський та податковий облік позивачем здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його використання, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновки актів перевірок ДПІ на обліку у яких знаходилися контрагент позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання фізичної особи, про що видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_4, є платником єдиного податку третьої групи та платником податку на додану вартість, що підтверджується копіями свідоцтв платника єдиного податку серії НОМЕР_3 та витягом № НОМЕР_5 з реєстру платників податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача виробництво сухих будівельних сумішей (код КВЕД 23.64), пакування (код КВЕД 82.92), оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73)

У період з 27.03.2018 року по 10.04.2018 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За наслідками перевірки складено акт від 17.04.2018 року № 1443/20-40-13-15-07/НОМЕР_2, яким зафіксовано порушення вимогп.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.5 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 248662 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 08.05.2018 року № 0005161315, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 310827.50 грн., в тому числі основний платіж 248662.00 грн., штрафні санкції 62165.50 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку відповідно до положень ст.56 ПК України, за результатами якого податкове повідомлення-рішення залишено без змін , а скарга позивача без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Приписами п. 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку(п.187.1 ст.187 ПК України)

Відповідно до п. 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або очинають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних(п.198.5 ст.198 ПК України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст.44 ПК України).

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р. №996-XIV (далі Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст.3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч.2 ст.9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Суд зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПАТ Металургійний завод Азовсталь укладено договір поставки № 350008 від 27.05.2015 року, відповідно до умов якого ПАТ Металургійний завод Азовсталь поставляє, а позивач отримує та оплачує муку известковую , отсев извести ИСД-1 фр0-10 мм відповідно до специфікації до договору (а.с.225-234, т.1, а.с.1-8, т.2)

Відвантаження та взяття на облік придбаних ТМЦ здійснювалася на підставі рахунків-фактури та накладних, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с.54-165 т.1).

Судовим розглядом встановлено, що придбаний товар обліковувався у позивача, фасувався та в подальшому реалізовувався суб'єктам господарювання на підставі укладених договорів постачання, видаткових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с.165-193, т.1).

Із долучених до матеріалів справи договору найму (оренди) № 1-к від 01.04.2016 року встановлено, що позивачем у ТОВ Івера орендується нежитлове приміщення площею 511.5 м 2 , з площею земельної ділянки навколо приміщення площею 375 м 2 та залізничною гілкою довжиною 125.4 м, розташоване за адресою м.Харків, вул.Котлова,208 А (а.с.209-212, т.1).

Доставка придбаних у ПАТ Металургійний завод Азовсталь ТМЦ здійснювалося на орендовані виробничі приміщення залізничним транспортом на підставі Додаткові угоди до договору про транспортно-експедиційне обслуговування від 12.02.2006 року № 2963, укладеного з ПАТ Українська залізнична дорога (а.с.22-24), що підтверджується актами виконаних робіт копії яких містяться у матеріалах справи.

Фасування здійснювалося на орендованому обладнанні відповідно до договору користування від 01.07.2013 року № 021/1, укладеного з ТОВ Сателіт (а.с.28-32, т.2) відповідно до якого позивач отримав у тимчасове користування вивантажувач вагонів шнековий, ємність для зберігання сипучого матеріалу, фасовку для сипучих матеріалів, транспортер стрічкового типу, маніпулятор розвантажувально-навантажувальний, кантерні терези, компресор, термінал для автоматизованого керування виробничим процесом, датчики зворотного зв'язку тощо.

Для забезпечення господарської діяльності (фасування муки известковой , отсева извести ИСД-1 фр0-10 мм ) позивачем укладено з ТОВ Атрокс договір поставки біг бегів 90*90*120 від 15.12.2016 року № 16-1215 та з ТОВ Альфаторг-Сервіс договір поставки біг бегів 90*90*120 від 29.12.2016 року № 16-1229-1 (а.с.197-204).

На підтвердження реальності вказаних правочинів, в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ Атрокс , ТОВ Альфа-Сервіс позивачем надано суду видаткові накладні, матеріальні звіти, акти списання тари одноразового використання (а.с.37, 41, 193-221 т.2)

Крім того із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ Техноконтинент укладено договір транспортно-експедиційних послуг від 01.08.2016 року № 16-0801/1 (а.с.213-215) відповідно до умов якого позивач замовляє та надає для перевезення вантажі, а ТОВ Техноконтинент зобов'язується здійснити їх автоперевезення у міському та міжміському сполученні на території України в тому числі з наступними послугами: навантажувально-розвантажувальні роботи, комплектація замовлень, обробка товару відповідно до вимог замовника, перевезення вантажів з формуванням маршрутів, експедирування вантажу, зберігання та розміщення вантажу, супутні послуги (п.1.1.Договору). Відповідно до п.4.1 вказаного Договору оплата за послуги надається протягом трьох банківських днів з дати надання послуги або на умовах попередньої оплати.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані суду акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні (а.с.216-224, т.1, а.с.108-127, т.2)

Під час розгляду судом справи, відповідач посилався на наявність податкової інформації отриманої ГУ ДФС у Харківській області належним чином про нереальність здійснених господарських операцій, контрагентами позивача ТОВ Атрокс , ТОВ Альфа-Сервіс та ТОВ Техноконтинент , на які містяться посилання в акті перевірки, відповідно до яких зазначені вище контрагенти не мали відповідно до яких вказані підприємства не мають відповідних потужностей для реального здійснення господарських операцій .

З цього приводу суд відмічає, що в силу закону, отримання контролюючим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація щодо контрагентів не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Слід зазначити, що укладені договори, накладні, платіжні документи, довіреності, акти передачі товарів (робіт, послуг) не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.1 та ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 201.1., п.201.8.ст.201 Податкового Кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та їх доказовості.

Таким чином, у суду відсутні підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не відбулися та не були виконані, а документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Окрім того, згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом.

Наведені ГУ ДФС у Харківській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статей 73-76 КАС України.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що спірні правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. Висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку акту про порушення вимог податкового законодавства з боку позивача.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, суд вважає, щодо відсутність в діях позивача порушення вимог податкового законодавства та, як наслідок, неправомірності визначення податковим органом підприємству суми грошових зобов'язань на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є необґрунтованими та такими, що прийняті всупереч приписам чинного законодавства України.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення від 08.05.2018 року № 0005161315

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 3108 (три тисячі сто вісім) грн. 29 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 19.11.2018

Суддя Зоркіна Ю.В.