Рішення

від 20.11.2018 по справі 200/7462/16-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57

тел. канцелярії 744-00-77, факс 744-17-64, email - inbox@bs.dp.court.gov.ua

Справа № 200/7462/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2018 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого - судді Шевцової Т.В.,

при секретарі судового засідання - Агашаріфовій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради, Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, треті особи: Дніпровська міська рада, про визнання договору недійсним -

В С Т А Н О В И В:

25.04.2016 року ОСОБА_2 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, фінансово-економічного департаменту ДМР з вимогами про визнання договору зобов'язання №2/69 від 06.07.2007 року недійсним.

В обгрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини. 19.02.2009 року вона уклала з ОСОБА_1 міською радою договір оренди землі за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Шевченко, 51, кадастровий номер №1210100000:03:309:0078. 03.07.2009 року вона уклала з Управлінням економіки ОСОБА_1 міської ради договір №133/3, на умовах якого зобов'язалась зробити внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до ст.27-1 ЗУ Про планування і забудови територій . Внесок було перераховано позивачем у повному обсязі. 06.07.2009 року вона уклала з виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської рали договір зобов'язання №2/69, за яким вона зобов'язалась передати ОСОБА_1 міській раді двокімнатну квартиру, площею не менше ніж 48,4 кв.м. в рахунок компенсації витрат виконкому по відселенню з будівельного майданчика мешканців будинку. Вважає даний договір недійсним, оскільки він суперечить ст.19, 144 Конституції України, ст.27-1 ЗУ Про планування і забудову територій , а також через відсутність повноважень у відповідача на його укладення. Так, ОСОБА_1 міською радою рішення з приводу укладення договору не приймалось, вимагати від неї будь-які матеріальні цінності, не передбачені законом відповідач, як суб'єкт владних повноважень не має права, а у Управління економіки ОСОБА_1 міської ради не було повноважень на підписання оспорюваного договору.

Ухвалою судді Кудрявцевої Т.В. від 26.04.2016 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження по справі.

13.07.2016 року до суду надійшли письмові пояснення Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету ОСОБА_1 міської ради на позовну заяву, у яких просили в позові відмовити з тих підстав, що рішенням міської ради від 26.11.2008 року про передання земельної ділянки позивачу в оренду, на останню було покладено обов'язок з компенсації витрат на відселення мешканців з будівельного майданчика у розмірі двокімнатної квартири, площею не менше 48,4 кв.м., а сам договір укладено на виконання вимог ЗУ Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду .

25.10.2016 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача до змісту позовної заяви.

27.10.2016 року до суду надійшли заперечення позивача на пояснення відповідача, у яких позивач викладає обставини незгоди з застосуванням до спірних правовідносин положень ЗУ Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду .

27.01.2017 року справу прийнято до провадження суддею Шевцовою Т.В.

02.03.2018 року від Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету міської ради надійшли заперечення на позовну заяву, у яких зазначено, що на час початку будівництва вищезазначеного об'єкта з буд.51 по вул.Шевченка було відселено громадян з наданням їм квартири площею 48,36 кв.м., отже ОСОБА_2 має компенсувати міській раді витрати, пов'язанні з відселенням громадян. ОСОБА_2, укладаючи договір оренди земельної ділянки, погодилась з усіма його умовами та з рішенням міської ради від 26.11.2008 року. Оспорюваний договір від 06.07.2009 року підписано ОСОБА_2 без будь-яких зауважень та протоколу розбіжностей. 02.06.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ Аверс-Груп було укладено договір суборенди землі, у зв'язку з чим, Департаментом скеровано ТОВ Аверс-Груп пропозицію переукласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та договір-зобов'язання. Окрім цього, зазначають, що ТОВ Аверс-Груп зверталось до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з аналогічними вимогами та рішенням від 03.09.2015 року, яке набрало законної сили 20.04.2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

16.03.2018 року до суду надійшов відзив виконкому Дніпровської міської ради, у якому посилаються на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності та просять суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Також, зазначають, що ст.8 ЦК України, ст.171, 174 ЖК України передбачено обов'язок з надання квартир наймачам житла, що підлягає знесенню. Ч.5 ст.351 ЦК України визначено, що знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, наймач або член сім'ї, помешканням у розмірах та в порядку, встановленому законом Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду . Вказаним законом обов'язок відселення власників та наймачів квартир покладений на забудовника. ОСОБА_2 не виконала прийнятих на себе зобов'язань, не сплатила у повному обсязі пайовий внесок, не компенсувала квартиру, не виконала будівництво комерційної нерухомості. Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 07.02.1989 року було здійснено відселення території майбутньої забудови по вул.Шевченка, 51 мешканців будинку та надано їм двокімнатну квартиру, загальною площею 48,6 кв.м.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.11.2008 року ОСОБА_1 міською радою прийнято рішення №240/39 Про передачу гр. ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, земельної ділянки по вул. Шевченка, 51 (Жовтневий район) в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе , п.3.8 якого визначено, що ОСОБА_2 має забезпечити виконання вимог, викладених у висновку Управління економіки ОСОБА_1 міської ради від 22.10.2008 року №2/4-1074. П.5.2 цього рішення встановлено заборону на передання земельної ділянки в суборенду. /т.1 а.с.40 - 43/

Згідно висновку Управління економіки ОСОБА_1 міської ради №2/4-1074 від 22.10.2008 року, підписаного начальником Управління ОСОБА_3, ОСОБА_2 для отримання земельної ділянки в оренду для будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе по вул.Шевченка, 51 необхідно перерахувати кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в сумі 698 725 грн. та компенсувати міській раді витрати по відселенню з будівельного майданчика у розмірі двокімнатної квартири, загальною площею не менше ніж 48,4 кв.м. /т.1 а.с.68/

Повноваження ОСОБА_3 на укладення договорів цивільно-правового характеру посвідчуються довіреністю від 30.01.2007 року, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №90. /т.1 а.с.133/.

На підставі вказаного рішення 19.02.2009 року між ОСОБА_1 міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:309:0078 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Шевченка, 51. /т.1 а.с.20-28/ Умовами договору оренди землі визначено цільовим використанням земельної ділянки - інша комерційна діяльність. Так, п.5.1 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе. П.9.6 договору оренди визначено, що передача земельної ділянки в суборенду забороняється.

Ця земельна ділянка була передана орендарю ОСОБА_2 згідно акту приймання-передачі від 19.02.2009 року, а актом № 13/6096 від 21.07.2008 року встановлено і узгоджено зовнішні її межі / т.1 а. с.29, 31/.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради №239/48 від 22.07.2009 року внесено зміни до рішення №240/39 від 26.11.2008 року Про передачу гр. ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, земельної ділянки по вул. Шевченка, 51 (Жовтневий район) в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе , в частині строку дії договору до 06.03.2019 року.

Факт понесення міською радою витрат на відселення громадян з житлового будинку по вул.Шевченка, 51 у виді двокімнатної квартири площею 48,36 кв.м. підтверджується листом комітету комунальної власності ОСОБА_1 міської ради від 17.06.2004 року №5/9/1915.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради №195/49 від 12.03.2014 року внесено зміни до рішення №240/39 від 26.11.2008 року Про передачу гр. ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, земельної ділянки по вул. Шевченка, 51 (Жовтневий район) в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе та викладено п.п.1, 5.2 в такій редакції: Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул.Шевченка, 51, розроблений тОВ Квартал , площею 0,0931 га (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078). Зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,0931 га (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), за територіальною громадою м.Дніпропетровська в особі ОСОБА_1 міської ради. Затвердити умови передачі земельної ділянки площею 0,0931 га (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), визначені підчас погодження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки і передати гр.ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 земельну ділянку, площею 0,0931 га (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), в оренду строком на три роки для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе по вул.Шевченка, 51 за рахунок земель не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 1.11.6 (інша комерційна діяльність). Встановити розмір річної орендної плати за користування цієї земельною ділянкою у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим Кодексом України. 5.2. Надати згоду на передачу земельної ділянки або її частини по вул.Шевченка, 51, площею 0,0931 га (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), що знаходиться у оренді гр. ОСОБА_2 строком до 06.03.2019 року на підставі договору оренди землі (державна реєстрація від 06.03.2009 року за №040910400277) та додаткового договору (державна реєстрація від 19.01.2010 року за №041010400020), для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе, у суборенду, на умовах, визначених договором оренди землі (державна реєстрація від 06.03.2009 року за №040910400277) та додатковим договором (державна реєстрація від 19.01.2010 року за №041010400020). Відзначити, що умови договору суборенди землі мають бути визначені в межах договору оренди землі (її частини) і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди землі. Після припинення або розірвання договору оренди землі чинність договору суборенди автоматично припиняється, що не потребує складення будь-яких угод з цього приводу. У тримісячний строк з моменту реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), укласти у встановленому порядку договір суборенди цієї земельної ділянки. Провести державну реєстрацію прав за договором суборенди відповідно до чинного законодавства. Зобов'язати суборендаря вирішити з фінансово-економічним департаментом ОСОБА_1 міської ради питання щодо пайової участі у створенні (розвитку) інженерно-транспортної інфраструктури м.Дніпропетровська протягом 90 днів з моменту реєстрації договору суборенди. У разі невиконання умов договору суборенди вважати його недійсним.

02.06.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ Аверс-Груп укладено договір суборенди землі, предметом якого є земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:03:309:0078), площею 0,0931 га за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 51./т.1 а.с.168-174/

Позивачем доказів повного виконання зобов'язання зі сплати пайового внеску на розвиток на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в сумі 698 725 грн., як нею зазначено у позові /т.1 а.с.3/ не надано, а відповідачем даний факт заперечується.

Також, судом встановлено, що в листопаді 2014 року ТОВ Аверс-Груп звернулось до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з аналогічним позовом до виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_1 міська рада та фінансово-економічний департамент ОСОБА_1 міської ради, про визнання недійсним договору-зобов'язання № 2/69 від 06 липня 2009 року, який укладено між ОСОБА_2 та виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради. ТОВ Аверс-Груп посилалось на те, що 02 червня 2014 року між ОСОБА_5 та товариством укладено договір суборенди, посвідчений нотаріально, згідно з яким орендар надала, а суборендар узяв у суборенду, земельну ділянку по вул. Шевченка, 51 у м. Дніпропетровську площею 0,0931 га, з кадастровим номером 1210100000:03:309:0078, для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торгівельними приміщеннями і кафе. Товариство узяло на себе обов'язок зі сплати залишку внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська у сумі 489107 гривень 50 копійок. 06 липня 2009 року ОСОБА_1 міською радою із ОСОБА_2 укладено договір-зобов'язання № 2/69, затверджений міським головою та посвідчений нотаріально, яким її зобов'язано перерахувати у цільовий фонд міської ради гроші у сумі 698725 гривень та компенсувати раді витрати по відселенню із будівельного майданчика у розмірі двокімнатної квартири, із житловою площею не менше, ніж 48,4 кв.м. Даний договір вважали недійсним, оскільки відповідно до вимог п.п. 5-6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими особами органів містобудування та архітектури на безоплатній основі. Нормами п. 7 ст. 40 цього Закону України встановлено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових чи нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченого цією статтею, а також, крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 30 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , замовник сплачує пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка може бути зменшена на суму кошторисної вартості інженерних мереж чи об'єктів інфраструктури, а у разі перевищення вартості цих об'єктів розміру пайової участі, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між понесеними витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури. Згідно з вимогами ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюється органами місцевого самоврядування, замовник зобов'язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті; пайова участь полягає у перерахуванні замовником, до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, до місцевого бюджету коштів для створення та розвитку зазначеної інфраструктури; у разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного з ним договору про пайову участь. У ст. 27-1 Закону України Про планування та забудову територій зазначено, що замовник зобов'язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, шляхом здійснення пайового внеску, що полягає у перерахуванні до місцевого бюджету коштів на ці цілі, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Вважає, що внаслідок того, що наведеними нормами чинного законодавства України прямо заборонено органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва передачу ним у власність будь-яких матеріальних чи нематеріальних активів, зокрема житла, вимога виконавчого комітету міської ради про передачу двокімнатної квартири порушує його права та інтереси.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.09.2015 року в задоволенні позовних вимог ТОВ Аверс-Груп відмовлено. Вказаним рішенням встановлено, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 228 від 07 лютого 1989 року, родині Матвієнко-Ремезових, що мешкали у житловому будинку по вул.Шевченка, 51 у м. Дніпропетровську, який рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 812 від 17 липня 1987 року визнано непридатним для житла, виділено двокімнатну квартиру житловою площею 27,4 кв.м., загальною площею 48,36 кв.м. ОСОБА_2 мала бажання отримати в оренду для будівництва комерційних об'єктів земельну ділянку по вул. Шевченка, 51 у м. Дніпропетровську. З цією метою вона звернулася до власника землі - територіальної громади м. Дніпропетровська в особі ОСОБА_1 міської ради з пропозицією укласти відповідний правочин. Отримавши згоду на цю свою пропозицію, уклала із власником в особі міської ради, низку договорів, за одним з яких, на підставі вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , зобов'язалася сплатити кошти на створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська. Також, на підставі вимог Закону України Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду , уклала із виконавчим комітетом міської ради, який здійснив відселення із території майбутньої забудови вул. Шевченка, 51 у м. Дніпропетровську мешканців, які мали житло, договір про передачу у власність міської ради двокімнатної квартири загальною площею не менше 48,4 кв.м. Не здійснюючи комерційного будівництва, та не виконавши в повному обсязі взяті на себе, на підставі договорів, зобов'язання, тобто не виплативши у повному обсязі зазначену у договорі суму на створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська, не передавши у власність ради житлову квартиру, уклала договір суборенди. Суд не вбачає у діях ОСОБА_2 при укладанні нею договору № 2/69 від 06 липня 2009 року із виконавчим комітетом міської ради, ні передбаченої нормою п. 3 ст. 203 ЦК України вади у вигляді її невільного волевиявлення, внаслідок відсутності надання належних та достовірних доказів, ні помилки в обставинах укладання цього договору, які мають істотне значення. Суд дійшов висновку, що укладаючи правочин - оскаржений договір, кожна зі сторін бажала отримати те, що отримала - ОСОБА_2 бажала отримати земельну ділянку для здійснення нею комерційної діяльності, а відповідач - житло, за рахунок інвестора-забудовника, якою, до укладення договору суборенди, вважалася ОСОБА_2 /т. а.с.142-147/

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 року залишено без змін рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.09.2015 року. Даною ухвалою суду апеляційної інстанції також встановлено факт часткового виконання ОСОБА_2 обов'язку внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 року встановлено, що Договір-зобов'язання № 2/69 від 06.07.2009 року про компенсацію витрат виконкому по відселенню з будівельного майданчика укладений у відповідності з вимогами ст. ст. 11-12 ЗУ Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 22.12.2006 року № 525-У (з послідуючими змінами та доповненнями). Договір оренди землі від 19.02.2009 року укладався між ОСОБА_1 міською радою та ОСОБА_2 на підставі рішення сесії ОСОБА_1 міської ради № 240/39 від 26.11.2008 року Про передачу гр. ОСОБА_2 земельної ділянки по вул.Шевченка, 51 в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями і кафе , а отже ОСОБА_2 достеменно було відомо про те, що вона повинна компенсувати міській раді витрати по відселенню з будівельного майданчика у розмірі двокімнатної квартири, у зв'язку з чим нею і було укладено спірний договір-зобов'язання № 2/69 від 06.07.2009 року про компенсацію витрат виконкому по відселенню з будівельного майданчика у відповідності з вимогами ст. ст. 11-12 ЗУ Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 22.12.2006 року № 525-У (з послідуючими змінами та доповненнями). Також, є безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що укладення спірного договору-зобов'язання № 2/69 від 06.07.2009 року відбулося в порушення вимог ст. 40 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності, оскільки цей Закон № 3038-УІ було прийнято 17.02.2011 року, а спірний договір укладався 06.07.2009 року і як було вище вказано він, зокрема, відповідає вимогам ст. ст. 11-12 чинного на той момент ЗУ Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 22.12.2006 року № 525-У (з послідуючими змінами та доповненнями). /т.1 а.с.148-152/

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.07.2016 року залишено без змін рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.09.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 року. /т.1 а.с.153-157/

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та Інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін. Зокрема, частина 5 вказаної статті передбачає можливість залучення виконавчим органом міської ради, на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

14.01.2009 року набрав чинності Закон України N 800-VI від 25.12.2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким внесено зміни до Закону України "Про планування і забудову територій", в т. ч. доповнено частину 8 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" положенням, згідно якого органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.

12.03.2011 року набрав чинності Закон України N 3038-VI від 17.02.2011 року "Про регулювання містобудівної діяльності", а Закон України "Про планування і забудову територій" втратив чинність. Абзацом 2 п. 7 прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього закону, прийняті до набрання чинності цим законом, підлягають приведенню у відповідність із цим законом, а саме внесення відповідних корективів у прийняті рішення та/або укладені договори, виходячи з норм вказаного Закону, в тому числі і припинення зобов'язань, а згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, при цьому ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України встановлено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Органи місцевого самоврядування за зверненням замовника будівництва (факт не звернення замовника будівництва щодо перегляду зазначених вище умов, встановлених отриманими рішеннями або умов укладених на підставі цих рішень договорів, може розглядатись як добровільна згода замовника будівництва на виконання таких рішень) зобов'язані з дотриманням строків розгляду таких звернень внести відповідні корективи у прийняті рішення та/або укладені договори, виходячи з норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Аналогічна правова позиція викладена у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 року N 23-11/6294/0/6-11.

Позивач не зверталась до відповідача з вимогою про приведення рішення від 26.11.2008 року за №240/39 Про передачу гр. ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, земельної ділянки по вул. Шевченка, 51 (Жовтневий район) в оренду для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торговельними приміщеннями й кафе у відповідність до вимог ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , вимоги про припинення дії договору - зобов'язання від 06.07.2009 року нею не заявлені, оспорюваний договір укладено відповідачем в межах повноважень, на підставі рішення від 26.11.2008 року та довіреності від 30.01.2007 року, в порядку ст.28 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , у зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

На підставі ст.141 ЦПК України сплачений ОСОБА_2 судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 4, 12 , 1 3, 15, 16, 58, 60 , 76, 77 , 81, 133, 141, 209 , 228-2 29, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради, Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, треті особи: Дніпровська міська рада, про визнання договору недійсним - відмовити.

Судовий збір не відшкодовувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Шевцова