Ухвала

від 13.11.2018 по справі 446/1890/16-к

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/1890/16-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/207/18 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката: ОСОБА_8 ,

потерпілого: ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката: ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_11 та прокурора Радехівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Товмач Кам`янка-Бузького району Львівської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2018 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбуття покарання з випробуванням іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_7 покладено такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з часу проголошення вироку.

Цим же вироком відмовлено у задовленні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування до нього Закону України «Про амністію».

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. моральної шкоди.

В стягненні матеріальної шкоди, втраченого заробітку та витрат на проведення психолого-психіатричної експертизи відмовлено за недоведеністю.

Вирішено також питання із судовими витратами у справі.

За вироком суду 17.08.2015 року о 05 год. 00 хв. на автодорозі сполучення «Львів-Луцьк», поблизу кафе-бару «Корчма», ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz E220», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив правила безпеки дорожнього руху, в частині невиконання обов`язку бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, заснув за кермом, внаслідок чого не справився з керуванням, втратив контроль над транспортним засобом та здійснив з`їзд у кювет. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_9 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечними в момент заподіяння.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_11 подала на нього апеляційну скаргу, у якій зазначає про безпідставність відмови суду у застосуванні до її підзахисного амністії та неправильне вирішення цивільного позову. Так, зокрема, звертає увагу на те, що ОСОБА_7 є особою пенсійного віку, злочин вчинив з необережності, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він визнаний винуватим, не відноситься до категорії особливо тяжких, а тому, на підставі п.«ґ» ст.1 Закону України «Про амністію» він підлягає звільненню від відбуття призначеного йому судом покарання. При цьому, законодавство про застосування амністії не передбачає врахування судом обставин, які вказують на дійове каяття особи, як обов`язкову умову амністії. Тому, на думку захисника, відмова суду у задоволенні заяви обвинуваченого про згоду на амністію з підстав невстановлення в діях такого обвинуваченого ознак дійового каяття суперечить вимогам кримінального та кримінального процесуального законів. Що стосується заявленого потерпілим ОСОБА_9 цивільного позову про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином, то апелянт вважає такий неналежно оформленим, адже він адресований Радехівському районному суду Львівської області, а не Личаківському районному суду м. Львова, який здійснював розгляд справи по суті, а, крім цього, у ньому не зазначено ціну позову, не наведено обґрунтованого розрахунку сум, які просять стягнути, і підписаний такий представником, який на такі дії повноважень не має. Також адвокат ОСОБА_11 наполягає на тому, що визначена судом першої інстанції сума у розмірі 100 тис. грн., яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого, не відповідає вимогам критеріїв розумності і справедливості, не враховує необережну форму вини ОСОБА_7 , його вік та матеріальний стан. Апелянт вважає, що суд в оскаржуваному вироку не обґрунтував визначену ним до відшкодування суму, як і не визначив підставу для задоволення позову потерпілого, адже не встановлено жодних доказів моральних страждань чи переживань потерпілого. З огляду на викладене адвокат ОСОБА_11 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок місцевого суду змінити: застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 . Закон Країни «Про амністію у 2016 році», а цивільний позов потерпілого залишити без розгляду.

Вирок суду оскаржено також прокурором у кримінальному провадженні, який звертає увагу на неправильне застосування місцевим судом кримінального закону. Так, обвинувачем стверджується, що ОСОБА_7 не відноситься до визначених законодавством категорій осіб, до яких не може бути застосована амністія, навпаки, на підставі п.«ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» такий підлягає безумовному звільненню від відбування покарання як пенсіонер. Тому висновок суду про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого амністії з посиланням на відсутність з його сторони дійового каяття, словесних вибачень, дій щодо компенсації наслідків матеріального і морального характеру апелянт вважає таким, що суперечить вимогам закону. У зв`язку цим прокурор просить оскаржуваний вирок змінити, звільнивши ОСОБА_7 від відбуття призначеного покарання внаслідок досягнення ним пенсійного віку, а в решті вирок залишити без змін.

Заслухавши доповідача, доводи сторін кримінального провадження на підтримання поданих апеляційних скарг, думку потерпілого та його представника адвоката ОСОБА_10 , які із застосуванням до обвинуваченого амністії не погоджуються, вважають, що такий намагався уникнути відповідальності, шкоду не відшкодував, тому на амністію не заслуговує, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга адвоката ОСОБА_11 частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України сумнівів не викликає та в апеляційних скаргах захисника обвинуваченого і прокурора не оспорюється.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні внаслідок безпідставного незастосування до обвинуваченого ОСОБА_7 амністії.

Так, встановлено, що під час розгляду справи місцевим судом ОСОБА_7 , звернувся із заявою про застосування до нього амністії як до особи пенсійного віку (т.2 а.с.17). У задоволенні такої заяви вироком суду відмовлено з посиланням на те, що в діях обвинуваченого відсутні ознаки дійового каяття, адже він за вчинене не вибачився, заподіяну потерпілому шкоду не відшкодував. Наведене, на думку суду першої інстанції, виключає можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі акту амністії.

З такими висновками колегія суддів не може погодитися і вважає їх безпідставними. Так, у відповідності до ч.2 ст.86 КК України законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно ізст.1Закону України«Про амністіюу 2016році» звільненнювід відбуванняпокарання увиді позбавленняволі напевний строкта відінших покарань,не пов`язанихз позбавленнямволі,підлягають,зокрема,особи,визнані виннимиу вчиненнінеобережного злочину,який неє особливотяжким відповіднодо статті12Кримінального кодексуУкраїни.При цьому,відповідно доп.«ґ»ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільненню від відбування покарання за вказаних вище обставин підлягають особи, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7 вчинив злочин, за який його засуджено, 17 серпня 2015 року, тобто до часу вступу в дію Закону України «Про амністію у 2016 році» (який набрав чинності 07 вересня 2017 р.). Скоєний злочин згідно ч.4 ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, при цьому є необережним злочином.

У відповідності до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 06 лютого 2017 р., яка діяла на момент набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році») особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Обвинувачений ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . По досягненню 60-річного віку, а саме 17 березня 2016 року, йому призначено пенсію по віку, про що видано пенсійне посвідчення (т.2 а.с.18).

За таких обставин, умови застосування амністії, передбачені у п.«ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», у випадку ОСОБА_7 є наявними: вчинений ним злочин є необережним, не відноситься до категорії особливо тяжких і на день набрання чинності законом про амністію ОСОБА_7 досяг передбаченого законодавством пенсійного віку. Крім цього, ОСОБА_7 не відноситься до категорії осіб, визначених ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», до яких амністія не може бути застосована.

Тому перешкод для звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень Закону України «Про амністію у 2016 році» немає. При цьому, не можна вважати обґрунтованими посилання суду першої інстанції на невідшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому у добровільному порядку, невибачення ним за вчинений злочин, відсутність дійового каяття як підстави для відмови у застосуванні амністії. Норми Закону України «Про застосування амністії в Україні» та Закону України «Про амністію у 2016 році» не містять положень, які б узалежнювали застосування амністії від вищеперелічених обставин. Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про амністію у 2016 році», ч.1 ст.6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені і від відбування додаткового покарання, призначеного судом. Таким чином, звільнення від відбування додаткового покарання є дискреційним повноваженням суду. Колегія суддів враховує, що вчинений ОСОБА_7 злочин є тяжким, вчиненим внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху, що виразилося у спанні за кермом транспортного засобу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження. За таких обставин апеляційний суд не вважає за можливе звільнити ОСОБА_7 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, останній підлягає звільненню від відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

З приводу порушеного представником потерпілого адвокатом ОСОБА_10 питання про визнання обтяжуючими вину ОСОБА_7 обставинами переховування його від слідства в Італії та невідшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілому, то колегія суддів звертає увагу на те, що такі обставини органом досудового слідства обвинуваченому не інкримінувалися. Зокрема, в обвинувальному акті зазначено про відсутність обтяжуючих обставин на стороні ОСОБА_7 . Водночас відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Таким чином, визнання обтяжуючими покарання обставинами окремих обставин поза межами пред`явленого особі обвинувачення не допускається, адже є виходом за межі такого обвинувачення.

Що стосується заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні (т.1 а.с.49-51), то встановлено, що такий відповідає вимогам процесуального закону та є обґрунтованим в частині заподіяної злочином моральної шкоди. Судом першої інстанції вірно враховано, що потерпілий ОСОБА_9 , 1985 р.н., є молодою особою, внаслідок вчиненого злочину отримав тяжкі тілесні ушкодження під час виконання службових обов`язків, став інвалідом 2 групи. З приводу отриманих травм потерпілий тривалий час лікувався у медичних закладах, повністю свого здоров`я не відновив, за цей час втратив нормальні життєві зв`язки, пережив значні больові відчуття. Тому висновок про необхідність задоволення цивільного позову в частині стягнення з винного моральної шкоди, заподіяної злочином, ґрунтується на дійсних обставинах справи і є належним чином вмотивованим. Водночас заперечення в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_11 щодо неналежного способу звернення з цивільним позовом не можуть вважатися обґрунтованими. Так, вказаний цивільний позов подавався до Радехівського районного суду Львівської області, оскільки на момент звернення власне цим судом здійснювався розгляд кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України. В подальшому ця справа згідно ухвали апеляційного суду від 19 травня 2017 р. (т.1 а.с.164, 165) була передана для розгляду Личаківському районному суду м. Львова у зв`язку із задоволенням відводу судді Радехівського районного суду Львівської області і неможливістю сформувати у цьому суді нового складу суду. Передача справи на розгляд іншому суду не вимагає повторного подання процесуальних документів, зокрема цивільного позову у кримінальному провадженні, які раніше долучалися до справи у встановленому порядку. Не може вважатися порушенням також подача цивільного позову представником, адже згідно з ч.4 ст.58, ч.3 ст.63 КПК України представник користується правами потерпілого, цивільного позивача, яких він представляє. За таких обставин колегією суддів не встановлено порушень місцевим судом вимог процесуального законодавства при розгляді і задоволенні цивільного позову, поданого в інтересах потерпілого ОСОБА_9 , які б могли зумовити необхідність скасування чи зміни вироку у цій частині. На думку апеляційного суду, підстав для залишення цивільного позову, поданого в інтересах потерпілого ОСОБА_9 , без розгляду, про що просить в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , задоволити частково, а апеляційну скаргу прокурора Радехівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 задоволити повністю.

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2018 р., яким ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, змінити.

Звільнити ОСОБА_7 від відбуття призначеного йому за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 23 червня 2018 р. покарання у виді позбавлення волі на підставі п.«ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4