Постанова

від 13.11.2018 по справі 826/7650/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7650/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України" до Міністерство охорони здоров'я України, третя особа - голова комісії з реорганізації державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України" Головачев І.В. про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Первинна профспілкова організація Державного підприємства Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України звернулася до суду із адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України Про реорганізацію ДП Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України № 781 від 25.04.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.2003 № 17, з метою проведення спецдиспансеризації та надання кваліфікованої медичної допомоги працівника окремих підприємств м. Києва, створено ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код юридичної особи 32453658).

25.04.2018 Міністерством охорони здоров'я України відповідно до положень Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України , Законів України Про управління об'єктами державної власності , Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та згідно з пп. 14 п. 4, п. 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267 , видано наказ № 781 Про реорганізацію Державного підприємства Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України (далі по тексту - оскаржуваний наказ).

Пунктом 1 зазначеного наказу реорганізовано ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код юридичної особи 32453658), що знаходиться за адресою: 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 19, шляхом приєднання до Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код юридичної особи 01981856), що знаходиться за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського буд. 9.

Пунктами 2 та 3 оскаржуваного наказу встановлено, що Державний заклад Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України є правонаступником всього майна, усіх прав та обов'язків ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України . Також, утворено комісію з реорганізації ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України .

Згідно з пп. 3 п. 7 оскаржуваного наказу, Головний лікар Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України Кломейчук В. має забезпечити дотримання трудового законодавства щодо гарантій прав працівників ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України й процеси його приєднання до Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України .

Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що, правовідносини в рамках яких на думку позивача порушено його право, оскаржуваний наказ фактично не врегульовує, а лише містить посилання щодо необхідності їх врегулювання відповідно до положень чинного законодавства, при цьому накази від 27.04.2018 № 2-а та від 15.05.2018 № 48-К, які безпосередньо стосуються відповідних правовідносин, позивач не оскаржує.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (далі по тексту - Положення № 267), встановлено, що Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з пп. 14 п. 4 Положення № 267, Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, у тому числі заклади охорони здоров'я, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ.

Відповідно до п. 8 Положення № 267, Міністерство охорони здоров'я України в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання. Накази Міністерства охорони здоров'я України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Статтею 167 Цивільного кодексу України встановлено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч.1 ст. 110 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно з абз. 5 ч.1 ст. 4 Закону України Про управління об'єктами державної власності суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 6 зазначеного Закону встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.

Відповідно до пп. 1.1, 1.2, 1.3 п. 1 Статуту ДП Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.07.2013 № 137-о, ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ Україна засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України. Уповноваженим органом управління ДП Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України є Міністерство охорони здоров'я України. Підприємство створено згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.2003 № 17.

Також, п. 9.1 зазначеного Статуту уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань приймають рішення про утворення, реорганізацію і ліквідацію Підприємства.

Пунктом 12.1 Статуту ДП Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.07.2013 № 137-о, встановлено, що припинення діяльності Підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням Уповноваженого органу управління, а у випадках, передбачених законами - за рішенням суду.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що Міністерство охорони здоров'я України є уповноваженим органом управління ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ Україна та наділено повноваженнями приймати рішення про його утворення, реорганізацію і ліквідацію.

Так, оскаржуваним наказом від 25.04.2018 № 781 реорганізовано ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код юридичної особи 32453658) шляхом приєднання до Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код юридичної особи 01981856).

Посилання позивача на те, що у відповідача не було повноважень на видання вказаного наказу, оскільки відповідно до ч.3 ст. 16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки оскаржуваним наказом не ліквідовано ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України , а реорганізовано шляхом приєднання Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України , тобто здійснено не ліквідацію закладу охорони здоров'я, а лише внесено зміни до існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ № 781 від 25.04.2018 був виданий Міністерством охорони здоров'я України в межах даних йому повноважень.

Крім того, положення оскаржуваного наказу є актом індивідуальної дії, який містить індивідуально-конкретні приписи та не містить у собі нормативних та індивідуально-конкретних приписів дії Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , а отже не є за своєю природою регуляторним актом та не підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&?о;...&?ц; поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Як вже зазначалося, правовими наслідками оскаржуваного наказу від 25.04.2018 № 781 є здійснення процедури реорганізації ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України шляхом приєднання до Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України .

В свою чергу, позивач, як на обґрунтування того, що наказ від 25.04.2018 № 781 є юридично значимим для нього посилається на порушення відповідачем порядку звільнення працівників ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України , які є його членами.

При цьому, яким чином права позивача порушені саме фактом здійснення реорганізації ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України шляхом приєднання до Державного закладу Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України останнім у позовній заяві не зазначено, а під час розгляду справи доказів не надано.

Щодо попередження працівників ДП Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 Міністерства охорони здоров'я України про звільнення, у зв'язку з припиненням юридичної особи шляхом реорганізації та про розірвання трудових відносин станом на 16.05.2018 відповідними наказами від 27.04.2018 № 2-а та від 15.05.2018 № 48-К, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані накази є чинними та позивачем не оскаржувалися.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Державного підприємства "Спеціалізована медико-санітарна частина №18 МОЗ України" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 19.11.2018.

v