Постанова

від 15.11.2018 по справі 727/399/17

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/399/17

Головуючий у 1-й інстанції: Семенко О.В.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

15 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Охрімчук І.Г. Капустинського М.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

представників сторін, третіх осіб та третіх осіб,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного проектно-кошторисного бюро побуту на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2018 року (м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року Колективне проектно-кошторисне бюро побуту звернулось до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення 25 засідання виконавчого комітету Чернівецької міської ради №832/25 від 28 грудня 2016 року "Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1".

До участі у справі як третя особа було залучено Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради правомірно надано Колективному проектно-кошторисному бюро побуту містобудівні умови та обмеження №1075/15 від 11.08.2015 року забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1.

При цьому рішення про скасування містобудівних умов та обмежень було прийнято виконавчим комітетом Чернівецької міської ради необґрунтовано та з численними порушеннями норм чинного законодавства з підстав зазначених в позові, без дотримання принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, прийняття вказаного рішення суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.01.2017 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в особі представника за довіреністю ОСОБА_10.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2018 року в задоволенні адміністративного позову Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради - відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій порушив питання про його скасування з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи й таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_9 у відзиві на апеляційну скаргу просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Зазначають, що при наданні містобудівних умов та обмежень не було враховано невідповідності цільового використання земельної ділянки землевпорядній документації. Не враховано, що забудова проходитиме в історичному ареалі міста, а при видачі містобудівних умов не враховано максимально-допустиму щільність населення, відстані об'єкта до меж червоних ліній, максимально допустимі відстані до існуючих будинків тощо.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.08.2015 року Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради було надано Проектно-кошторисному бюро містобудівні умови та обмеження №1075/15 від 11.08.2015 року забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1.

30.10.2016 року до виконавчого комітету Чернівецької міської ради надійшла електронна петиція "Про заборону будівництва багатоповерхового будинку в центрі міста на місці спортивного майданчика по АДРЕСА_1".

За наслідками її розгляду та аналізу містобудівних умов та обмежень №1075/15 від 11.08.2015 року було встановлено ряд порушень та невідповідностей їх раніше прийнятим міською радою рішень.

28 грудня 2016 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради прийнято рішення №832/25 "Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1". Дане рішення прийнято відповідно до статей 31, 52, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про охорону культурної спадщини", Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, який затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011р. №109 чинним на момент прийняття рішення (далі - Порядок № 109).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовано різними нормативно-правовими актами, норми яких суд наводитиме у рішенні в редакції на час існування відповідних спірних правовідносин, а зокрема на дату прийняття спірного рішення виконавчим комітетом.

Так основним законодавчим актом, який регулює спірні правовідносини є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (надалі Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

У пункті 8 частини 1 статті 1 Закону № 3038-VI визначено поняття містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до ст.6 Закону № 3038-VI, управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать : центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган державного архітектурно-будівельного контролю; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР (далі - Закон України №280/97-ВР).

З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом "б" частини першої статті 31 Закону України №280/97-ВР, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 31 Закону №280/97-ВР визначені власні (самоврядні)повноваження, до яких, зокрема, віднесено надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок (пункт 9 підпункту "а" частини першої статті 31).

Підпунктом "б" частини першої статті 31 Закону №280/97-ВР визначені делеговані повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема:

1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";

2) організація роботи, пов'язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів;

3) здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;

4) здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів;

5) організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників;

6) вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування;

7) здійснення державного контролю за дотриманням договірних зобов'язань забудовниками, діяльність яких пов'язана із залученням коштів фізичних осіб у будівництво багатоквартирних житлових будинків.

Відтак слід погодитись, що право надавати містобудівні умови та обмеження належить виключно виконавчим органам місцевого самоврядування або їх структурними підрозділами.

Разом з тим, наведені вище положення законодавства не надають виконавчим органам місцевого самоврядування права скасовувати вже надані містобудівні умови та обмеження.

Такі висновки логічно випливають з інших норм, що регулюють містобудівну діяльність та визначають систему управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Частинами 2 та 3 статті 8 Закону № 3038-VI передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Статтею 26 цього Закону передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

У частині 5 цієї статті визначено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку : 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Згідно ст. 29 цього ж Закону, основними складовими вихідних даних є : 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Містобудівні умови та обмеження Є ЧИННИМИ ДО ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА об'єкта незалежно від зміни замовника.

ЗМІНИ до містобудівних умов та обмежень можуть вноситися тільки ЗА ЗГОДОЮ ЗАМОВНИКА.

Частиною 7 названої статті було передбачено, що склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

На виконання зазначеної норми Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було видано наказ №109 від 07.07.2011 року, яким затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст.

Зазначеним порядком також визначено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника, а зміни до містобудівних умов та обмежень можуть вноситися тільки за згодою замовника (пункт 1.3 Розділу 1, пункт 2.4 Розділу 2)

Аналіз згаданих вище норм законодавства дає підстави дійти однозначних висновків, що власні повноваження органу виконавчої влади органу місцевого самоврядування правовідносинах щодо надання містобудівних умов та обмежень носять вичерпний характер.

Так, виконавчий орган місцевого самоврядування (а в даному випадку його структурний підрозділ) має виключно такі повноваження:

1. Відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень з мотивів невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

2. Надати містобудівні умови та обмеження.

Після видачі містобудівних умов вони не можуть бути скасовані та зберігають чинність навіть у випадках розроблення, внесення змін або оновлення містобудівної документації на місцевому рівні.

Виконавчий орган місцевого самоврядування після надання містобудівних умов та обмежень має право виключно на внесення змін до цих умов та обмежень, але виключно за згодою замовника.

Тобто, після видачі містобудівних умов та обмежень, вони можуть бути скасовані виключно в судовому порядку за позовом зацікавлених осіб, або ж у порядку здійснення архітектурно-будівельного нагляду, який полягає, у тому числі й наділенням права на скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих об'єктами нагляду.

Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду врегульовано ст. 41 Закону №3038-VI.

Так, державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відтак, виконавчий комітет Чернівецької міської ради, не маючи повноважень здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, протиправно скасував рішення про надання містобудівних умові та обмежень.

Наведені вище висновки суду знайшли своє логічне відображення у змінах до законодавства, що регулює спірні правовідносини на час розгляду справи.

Так, Законом України №1817-VIII від 17.01.2017 року частина 8 статті 29 Закону України №3038-VI викладена у новій редакції:

Абзац другий частини восьмої названої норми передбачає, що скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;

3) за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

Зазначені зміни у законодавство не змінювали попереднє регулювання відповідних правовідносин і не встановлювали нових правих норм, а лише деталізували окремі аспекти існуючого правового регулювання.

За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню через прийняття його неуповноваженим органом з порушенням законодавства про регулювання містобудівної діяльності.

Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції невірно з'ясовано характер спірних правовідносин та невірно визначені обставини, що підлягали з'ясуванню в межах заявленого позову, внаслідок цього судом ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Справа "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04)71 вказав, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п.58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.58, а також рішення у справі"Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

В даному випадку підставою для розгляду питання по скасування містобудівних умов та обмежень стала електронна петиція окремих мешканців територіальної громади Про заборону будівництва багатоповерхового будинку в центрі міста на місці спортивного майданчика по АДРЕСА_1 .

Як слідує з тексту самої петиції, її автор не покликався на жодні порушення, що були допущені на етапі видачі містобудівних умов та обмежень, які є лише одним із багатьох етапів будівництва. У тексті петиції зазначено прохання заборонити будівництво багатоповерхового будинку, на місці дитячого спортивного майданчика, і відновити цю площадку, щоб можна було б хоч десь дітям та дорослим БЕЗКОШТОВНО займатися спортом.

Про певну загрозу порушення певних суспільних інтересів або ж інтересів окремих осіб свідчить лише, те, що автор петиції зазначає, що "всі будинки навколо даної території, мають більше 100 років, знаходяться в аварійних станах, і це може призвести до їхньої ще більшої руйнації, проте це депутатів чомусь зовсім не цікавить".

Прийняте за результатами розгляду спірної петиції спірне рішення органу місцевого самоврядування є яскравим прикладом неналежного урядування, коли замість вирішення порушених питань у межах наданих повноважень, приймається рішення, яке не належить до компетенції відповідача.

Крім того, зазначеним рішенням відповідач не лише перебрав на себе не властиві йому функції та повноваження, а й втрутився в нове право, яке вже виникло у забудовника і який покладався на легітимність дій державного органу при зверненні із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень.

Також суд не може оминути ту обставин, що рішення про надання містобудівних умов та обмежень по суті є індивідуальним актом, оскільки воно стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Дії, що виразилися у наданні містобудівних умов та обмежень, могли бути оскаржені в судовому порядку виключно особами, права та законні інтереси яких порушені і в межах визначеного законом процесуального строку (в даному випадку шестимісячного строку).

В даному випадку петиція, яка стала підставою для розгляду відповідного питання, була подана лише 31.10.2016 року, 04.11.2016 року була подана петиція "Щодо благоустрою внутрішнього простору будинків за адресою: АДРЕСА_1".

Тобто, у разі оскарження дій по видачі містобудівних умов та обмежень в судовому порядку, відповідним особам необхідно було б доводити поважність пропуску строку звернення до суду. Натомість виконавчий комітет, який фактично перебрав на себе повноваження, яких йому не надано, скасував рішення про надання містобудівних умов та обмежень навіть поза межами строку звернення до суду, чим грубо порушив принцип правової визначеності.

Наведена позиція підтверджується і висновком Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 16.04.2009 у справі № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та зазначає при цьому наступне.

Конституційний Суд України у згаданому рішенні вказав, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування НЕ МОЖУТЬ СКАСОВУВАТИ СВОЇ ПОПЕРЕДНІ РІШЕННЯ, ВНОСИТИ ДО НИХ ЗМІНИ, ЯКЩО ВІДПОВІДНО ДО ПРИПИСІВ ЦИХ РІШЕНЬ ВИНИКЛИ ПРАВОВІДНОСИНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПЕВНИХ СУБ'ЄКТИВНИХ ПРАВ ТА ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ, І СУБ'ЄКТИ ЦИХ ПРАВОВІДНОСИН ЗАПЕРЕЧУЮТЬ ПРОТИ ЇХ ЗМІНИ ЧИ ПРИПИНЕННЯ. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вже зазначалось вище, після отримання позивачем містобудівних умов та обмежень, позивач вчинив ряд дій, спрямованих на розроблення проектної документції її затвердження тощо, а тому з врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення підлягає скасуванню.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України , у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, суд має встановити порушення прав саме тієї особи, що звертається до суду за їх захистом. В даному спорі, факт порушення прав позивача рішенням відповідача встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для скасування рішення 25 засідання виконавчого комітету Чернівецької міської ради №832/25 від 28 грудня 2016 року "Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставами для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позову.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч.6,7 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення має право на відшкодування їй за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, понесених нею документально підтверджених судових витрат, розрахованих у відповідності до Закону 3674-VI.

З квитанцій про сплату від 12.01.2017 № 36 та від 04.09.2018 № 47 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в розмірі 1600, 00 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 2400 грн., які слід присудити на користь Колективного проектно-кошторисного бюро побуту за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернівецької міської ради .

Окремо колегія суддів вважає за необхідне вказати, що доводи сторін про недотримання певних вимог або дотримання певних вимог законодавства Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради при видачі містобудівних умов та обмежень не можуть бути перевірені в межах даного спору за встановлених судом обставин відсутності повноважень виконавчого комітету скасовувати містобудівні умови та обмеження.

Зазначені доводи можуть бути предметом юридичної оцінки виключно в межах спору з Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради щодо правомірності його дій при видачі містобудівних умов та обмежень.

Відтак висновки суду першої інстанції про певні порушення на етапі надання містобудівних умов та обмежень не ґрунтуються на обставинах, що підлягали дослідженню при вирішенні даного спору і виходять за його межі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Колективного проектно-кошторисного бюро побуту задовольнити повністю.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 25 засідання виконавчого комітету Чернівецької міської ради №832/25 від 28 грудня 2016 року Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Присудити на користь Колективного проектно-кошторисного бюро побуту (Код ЄДРПОУ 21414007) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чернівецької міської ради (Код ЄДРПОУ 04062216).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 листопада 2018 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Охрімчук І.Г. Капустинський М.М.