Постанова

від 21.11.2018 по справі 917/968/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2018 р. Справа № 917/968/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №728 П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі № 917/968/18 (рішення підписано 14.09.2018, суддя Тимощенко О.М., м.Полтава),

за позовом ТОВ "Укрнафтогазінвест";

до ТОВ "Інтеграл-4";

про стягнення 509 886,67 грн заборгованості;-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазінвест" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" про стягнення 509 886,67 грн заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням ним договору оренди комплекту обладнання бурової установки Massarenti MR7000 №29-08/2017.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі №917/968/18 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазінвест" суму основного боргу в розмірі 330000,00 грн, збитків від інфляційні втрати в розмірі 16196,63 грн, пені в розмірі 150364,66 грн, трьох відсотків річних в розмірі 13325,38 грн, судовий збір в розмірі 7648,31 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" з вказаним рішенням не погодилося та звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазінвест" суму основного боргу в розмірі 310000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 16196,63 грн, пеню в розмірі місячної орендної плати, три відсотки річних в розмірі 13325,38 грн.

В обґрунтуванні апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" вказує на неприпустимість застосування до останнього наслідків неналежного виконання зобов'язання, оскільки позивачем не доведено існування збитків, спричинених несвоєчасною сплатою відповідачем орендних платежів.

20.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазінвест" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1370), в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі № 917/968/18 без змін.

У судове засідання, яке відбулось 21.11.2018, з'явився представник позивач. Відповідач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі №917/968/18 відповідає вимогам законодавства з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазінвест" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-4" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди комплекту обладнання бурової установки Massarenti MR7000 №29-08/2017 з додатками (Том 1, арк. с. 13-24).

За змістом ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

При укладенні договору сторони, зокрема, узгодили наступне:

-орендодавець зобов'язався передати, а орендар зобов'язався прийняти в тимчасове платне користування (оренду) комплект бурового обладнання бурової установки Massarenti MR7000 та буровий інструмент (надалі - обладнання) для його використання при бурінні (п.2.1. договору);

-номенклатура, асортимент, кількість обладнання, що передається в оренду згідно даного договору визначається додатком №1 до договору (п. 2.2. договору).

Відповідно до акту прийому-передачі обладнання в оренду додаток №4 до договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування відповідно до умов договору оренди комплекту обладнання бурової установки Massarenti MR7000 від 29.08.2017 року майно згідно переліку (Том 1, арк. с. 23-24).

Приписи статті 284 Господарського кодексу України визначають орендну плату в якості істотної умови договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В межах договору сторони визначили, що розмір орендної плати за оренду обладнання за договором становить: добова ставка оренди обладнання бурової установки Massarenti MR7000 (п.1.1. додатку №1) - розмір орендної плати за один день (24 години) оренди, складає 25000,00 грн в т.ч. ПДВ.

Вартість оренди за борового інструменту вказана у Додатку №3 до даного договору (п. 5.1.1. договору);

-орендодавець надає орендареві акт про підтвердження користування обладнанням за кожні 14-15 днів оренди обладнання разом з рахунком на оплату, протягом 2-х днів після закінчення кожної половини місяця оренди (форма акту наведена в додатку №3 до даного договору) (п.5.2.1. договору);

-протягом 2-х робочих днів з моменту отримання акту про підтвердження користування обладнання, орендар зобов'язаний підписати його і передати орендодавцеві, а також провести оплату відповідного рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця (п. 5.2.2.);

-оплата оренди здійснюється орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі відповідного рахунку (п. 5.2.4. договору).

За матеріалів справи вбачається, що позивачем за період з 19.01.2018 року по 04.04.2018 року було надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 3 162 393,22 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами надання послуг №2 від 31.01.2018 року на суму 325000,00 грн; №3 від 21.01.2018 року на суму 240 767,50 грн; №9 від 15.02.2018 року на суму 375000,00 грн; №10 від 15.02.2018 року на суму 230183,00 грн; №11 від 28.02.2018 року на суму 325000,00 грн; №14 від 28.02.2018 року на суму 203629,40 грн; №16 від 15.03.2018 року на суму 375000,00 грн; №17 від 15.03.2018 року на суму 366450,72 грн; №18 від 31.03.2018 року на суму 400000,00 грн; №19 від 31.03.2018 року на суму 221362,60 грн. (Том 1, арк. с. 25-34).

Крім того факт надання послуг підтверджується також відповідними щоденними буровими звітами (добовими рапортами) підписаними обома сторонами, а саме: №91 від 01.04.2018 року; №92 від 02.04.2018 року; №93 від 03.04.2018 року; №94 від 04.04.2018 року (Том 1, арк. с. 35-38).

Згідно копій банківських виписок, а також довідки позивача про стан розрахунків (Том 1, арк. с. 41-43) орендарем здійснено лише часткову оплату послуг оренди на загальну суму 2 832 393,22 грн.

17.04.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до договору (Том 1, арк. с. 39), якою сторони за взаємною згодою вирішили зарахувати оплачений орендарем залоговий платіж в розмірі 600 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості орендаря перед орендодавцем з оплати орендної плати за договором оренди.

04.07.2018 позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором оренди комплекту обладнання бурової установки Massarenti MR7000 №29-08/2017 від 29.08.2017, проте зазначена позивачем заборгованість була погашена відповідачем лише частково в сумі 152 393,22 грн.

З наведеного вбачається, що відповідач своїх зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення плати за оренду належним чином не виконав, та станом на час розгляду справи у суді першої інстанції заборгованість відповідача становила 330 000,00 грн та ним повністю визнавалась у відзиві на позовну заяву.

У зв'язку з чим вимога про стягнення основного боргу в сумі 330 000,00 грн за оренду майна є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а висновок суду першої інстанції в даній частині правомірним.

Колегія суддів не погоджується з позицією апелянта з приводу правомірності стягнення суми основного боргу в розмірі 310000,00 грн, оскільки оплата на підставі платіжного доручення №1017 в сумі 20000,00 грн була проведена ним 19.09.2018, тобто після прийняття оспорюваного рішення, а відтак не впливає на законність висновків суду.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частини 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно п. 7.2.1. договору орендар несе наступну відповідальність за цим договором: у разі прострочення по сплаті ціни орендного користування обладнанням та/або ціни послуг та/або будь-яких збитків по цьому договору, орендар виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 150364,66 грн пені за період з 03.02.2018 - 06.08.2018.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет відповідності вимогам договору оренди та чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшла висновку, що останній є арифметично правильним, обрані періоди прострочення відповідають фактичним обставинам справи, а тому стягнення з відповідача 150364,66 грн пені є законним та обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ "Інтеграл-4" з приводу необхідності стягнення пені в розмірі місячної оренди з підстав відсутності доказів понесення позивачем збитків, оскільки за змістом ст. 546 ЦК України неустойка є заходом забезпечення виконання зобов'язання, стягнення якої не пов'язується з обставиною існуванням у кредитора збитків, а відтак, остання не потребує доведенню з боку ТОВ "Укрнафтогазінвест".

При цьому апелянтом у суді першої інстанції не заявлялось клопотання про зменшення розміру пені в порядку т. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

Одночасно колегія суддів зазначає на недоведеності відповідачем існування підстав для зменшення розміру пені в порядку т. 551 ЦК України , ст. 233 ГК України та зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В той же час відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу як суду першої, так і суду апеляційної інстанції на підтвердження факту завдання йому збитків та не навів відповідних обґрунтувань щодо наявності у останного скрутного фінансового стану, існування обгрунтованих причин неналежного виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені сумі заборгованості, та доказів добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, суд приймає уваги, що розмір заявленої до стягнення пені не перевищує загальної суми заборгованості, а відтак є співрозмірним до суми збитків.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Окрім цього, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок 16196,63 грн інфляційних нарахувань за період 03.2018 – 06.2018 та 13325,38 грн 3% річних за період з 03.02.2018 - 06.08.2018 (Том 1, арк. с. 6-9) дійшов висновку, що останній є арифметично правильним, обрані періоди прострочення відповідають фактичним обставинам справи, а тому їх стягнення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Інтеграл-4" не підлягає задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі № 917/968/18 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Інтеграл-4" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі № 917/968/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 21.11.2018.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя П.В. Тихий