Рішення

від 18.10.2018 по справі 826/10191/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2018 року 14:39 № 826/10191/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі: представника позивача - Лубяниченка В.О., представника відповідача - Кравченка Є.В., свідків - ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Сантехснаб" доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2018, - На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 жовтня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Сантехснаб (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) , в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 00005671402 та № 00005681402 від 15.05.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2018 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 275/26-15-14-02-02/36940243 від 26.04.2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 18.10.2018 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Щодо інших процесуальних дій, вчинених судом, слід вказати, що під час перебування справи на розгляді, в порядку ст. 91 КАС України, в судовому засіданні 18.10.2018 року були допитані в якості свідків директор ТОВ Українська Сантехнічна Компанія (код ЄДРПОУ 39412445) ОСОБА_4 та директор ПАТ Менеджмент Груп (код ЄДРПОУ 32042675) ОСОБА_3 відповідно, які надали суду пояснення про відомі їм по справі обставини, обсяг яких буде відображено у мотивувальній частині рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПП Сантехснаб податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, валютного законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.04.2018 року №275/26-15-14-02-02/36940243.

Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення суб'єктом перевірки :

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 , п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПП Сантнхснаб податку на додану вартість на загальну суму заниження 332101 грн.;

- пп. 14.1.13, п.14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44 , пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 п.5 та п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого встановлено заниження ПП Сантехснаб податку на прибуток за період з 01.01.2015 року по 30.09.2017 року на загальну суму 875856 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України ненадання звітності, а саме дод Р1 за період 2015 - 2017 роки.

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00005671402 від 15.05.2018 року про донарахування 875856 грн. податку на прибуток та застосування 34816 грн. штрафних санкцій;

- №00005681402 від 15.05.2018 року про донарахування 332101 грн. податку на додану вартість та застосування 83026 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачем було оскаржено спірне рішення податкового органу до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України №21076/6/99-99-11-01-01-25 від 20.06.2018 року скарга ПП Сантехснаб залишення без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись із даним податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до вимог п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Як убачається з п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з вимогами п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як убачається з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Судом всебічно, повно та об'єктивно дослідженні всі фактичні обставини справи і встановлено таке.

Відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у зв'язку з тим, що на його думку, позивачем було занижено об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податок на прибуток по господарським взаємовідносинам з ТОВ Українська Сантехнічна Компанія (код ЄДРПОУ 39412445), ПАТ Менеджмент Груп (код ЄДРПОУ 32042675), ТОВ НПЛ Ком (код ЄДРПОУ 39729391), ТОВ Домус Альянс (код ЄДРПОУ 39815354), ТОВ Вітара-Груп (код ЄДРПОУ 40526149), ТОВ Канреморг (код ЄДРПОУ 39915974), ТОВ Ісіда-груп (код ЄДРПОУ 39520175) та ТОВ Ідеал-інвест (код ЄДРПОУ 39421863).

При вирішенні справи судом враховано, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до вимог ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Тобто, у даному конкретному випадку підлягають встановленню реальність господарських операцій між позивачем та спірними контрагентами, та підлягає перевірці наявність таких обов'язкових реквізитів первинних документів: назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП Сантехснаб (покупець) та ТОВ Українська Сантехнічна Компанія , ПАТ Менеджмент Груп , ТОВ Домус Альянс , ТОВ Вітара-Груп , ТОВ Канреморг , ТОВ Ісіда-груп та ТОВ Ідеал-інвест (постачальники) укладено типові договори доставки.

Між ПП Сантехснаб (замовник) та ТОВ НПЛ КОМ (виконавець) укладено договір про надання послуг від 30.11.2015 року №15/11/1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати за засоленням замовника роботи з проектування, виготовлення та монтажу системи вентиляції приміщення і косметичний ремонт приміщення у строк з 01.12.2015 року по 14.12.2015 року, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з акту перевірки від 26.04.2018 року №275/26-15-14-02-02/36940243 вбачається, що висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

На підтвердження реальності виконання сторонами вказаних договорів позивачем було надано суду копії:

- видаткових накладних № РН-0000071 від 20.01.2015, № РН-0000079 від 21.01.2015, № РН-000063 від 23.01.2015, № РН-000061 від 26.01.2015, № РН-000060 від 26.01.2015, № РН-000074 від 27.01.2015, № РН-000109 від 29.01.2015, № РН-000110 від 29.01.2015, № РН-000134 від 02.02.2015, № РН-000207 від 06.02.2015, № РН-000251 від 11.02.2015, № РН-000252 від 11.02.2015, № РН-000287 від 16.02.2015, № РН-000295 від 16.02.2015, № РН-000334 від 19.02.2015, № РН-000344 від 19.02.2015, № РН-000330 від 19.02.2015, № РН-000329 від 19.02.2015, № РН-000350 від 20.02.2015, № РН-000356 від 23.02.2015, № РН-000361 від 23.02.2015, № РН-000383 від 25.02.2015, № РН-000404 від 27.02.2015, № РН-000440 від 03.03.2015, № РН-000466 від 05.03.2015, № РН-000481 від 06.03.2015, № РН-000480 від 06.03.2015, № РН-000509 від 10.03.2015, № РН-000508 від 10.03.2015, № РН-000510 від 11.03.2015, № РН-000519 від 12.03.2015 та інші, згідно з якими було відвантажено позивачу товар ;

- платіжних доручень № 2198 від 12.02.2015, № 2155 від 21.01.2015, № 2157 від 23.01.2015, № 2197 від 12.02.2015, № 2159 від 26.01.2015, № 2196 від 12.02.2015, № 2167 від 29.01.2015, № 2195 від 12.02.2015, № 2194 від 12.02.2015, № 2189 від 06.0.2015, №2192 від 12.02.2015, № 2193 від 12.02.2015, № 2209 від 20.02.2015, № 2203 від 16.02.2015, № 2207 від 20.02.2015, № 2209 від 20.02.2015, № 2204 від 18.02.2015, № 2205 від 18.02.2015, № 2209 від 20.02.2015, №№ 2210, 2211, 2212, 2226 від 23.02.2015, №№ 2218, 2219 від 23.02.2018, № 2227 від 24.02.2015, № 2237 від 25.02.2015, № 2245 від 27.02.2015, № 2288 від 23.03.2015, № 2278 від 18.03.2015, № 2260 від 06.03.2015, №2277 від 18.03.2015, № 2276 від 18.03.2015, №2287 від 23.03.2015, № 2287 від 23.03.2015, №2275 від 18.03.2015, № 2274 від 18.03.2015 та інші, згідно з якими позивачем було сплачено за поставлений товар;

- рахунки-фактури № СФ-0000139 від 20.01.2015, № СФ-0000149 від 21.01.2015, № СФ-0000181 від 22.01.2015, № СФ-0000222 від 26.01.2015, № СФ-0000210 від 26.01.2015, № СФ-0000238 від 27.01.2015, № СФ-0000308 від 29.01.2015, № СФ-0000308 від 29.01.2015, № СФ-0000349 від 02.02.2015, № СФ-0000463 від 06.02.2015, № СФ-0000551 від 11.02.2015, № СФ-0000544 від 11.02.2015, № СФ-0000622 від 16.02.2015, № СФ-0000636 від 16.02.2015, № СФ-0000690 від 18.02.2015, № СФ-0000697 від 18.02.2015, № СФ-0000670 від 18.02.2015, № СФ-0000687 від 18.02.2015, № СФ-0000736 від 20.02.2015, № СФ-0000745 від 23.02.2015, № СФ-0000748 від 23.02.2015, № СФ-0000799 від 25.02.2015, № СФ-0000858 від 27.02.2015, № СФ-0000916 від 03.03.2015, № СФ-0000947 від 04.03.2015, № СФ-0000978 від 06.03.2015, № СФ-0000974 від 06.03.2015, № СФ-0001036 від 10.03.2015, № СФ-0000993 від 10.03.2015, № СФ-0001034 від 11.03.2015, № СФ-0001065 від 12.03.2015 та інші.

Оплата за надані послуги була здійснена згідно з платіжними дорученнями.

Також, судом встановлено, що позивачем надано докази використання отриманих товарів у власній господарській діяльності, а саме продажу кінцевим споживачам згідно договорів: № 2012/2-15 від 14.02.2012, № 2013/9-6 від 26.09.2013, № 79-ЕМ-13 від 28.10.2013, № 2014/9-3 від 01.09.2014, № 2012/3-14 від 14.03.2012, №2012/10-3 від 03.10.2012, № 2015/12-3 від 23.12.2015, № 2013/9-8 від 30.09.2013, № 2015/06-1 від 15.06.2015, № 58 від 03.09.2015, № 47/2210/15 від 06.07.2015, № 2015/09-1 від 23.09.2015, № 2015/03-1 від 13.03.2015, № 010 від 19.09.2011, № 2015/5-1 від 27.05.2015, № 20/20 від 20.01.2016, № 2016/1-7 від 20.01.2016, № 2016/1-6 від 20.01.2016, № 2016/1-4 від 20.01.2016, № 2016/1-2 від 20.01.2016, № 2014/2-1 від 17.02.2014, № 2015/2-1 від 10.02.2015, № 2016/11-1 від 10.11.2016, № 2012/3-01 від 01.03.2012, № 2015/2-2 від 30.01.2015, № 2012/2-03 від 03.02.2012, № 2012/5-5, від 29.05.2012, № 2012/5-5 від 29.05.2012, № 2014/8-1 від 28.08.2014, № 2013/02-2 від 18.02.2013.

У своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Водночас, суд наголошує, що відповідачем не заперечується, що ТОВ Українська Сантехнічна Компанія , ПАТ Менеджмент Груп , ТОВ НПЛ Ком , ТОВ Домус Альянс , ТОВ Вітара-Груп , ТОВ Канреморг , ТОВ Ісіда-груп та ТОВ Ідеал-інвест , на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію як платників податку на додану вартість. Доказів в підтвердження визнання недійсними або анулювання свідоцтв про державну реєстрацію до суду не надано.

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем вказаних договору дійсно мало місце та вони були вчинені з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем названих договору призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання договору у позивача не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності названих товариств, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно зазначених контрагентів.

При цьому, суд наголошує, що наявність товаро-транспортних накладних від складів постачальника на склад позивача (згідно договору оренди), а також наявність сукупності первинних документів щодо подальшого продажу отриманих товарів кінцевим споживачам і є в сукупності доказом руху активів та використання товару у власній господарській діяльності, а саме з метою подальшої реалізації.

Отже, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку .

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ Українська Сантехнічна Компанія , ПАТ Менеджмент Груп , ТОВ НПЛ Ком , ТОВ Домус Альянс , ТОВ Вітара-Груп , ТОВ Канреморг , ТОВ Ісіда-груп та ТОВ Ідеал-інвест , складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, на підставі якого винесені спірні податкові повідомлення-рішення, висновки відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, крім іншого, ґрунтуються на підставі відсутності джерела походження товару (робіт, послуг) у постачальників.

Судом такі доводи податкового органу не приймаються з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та його використання в господарській діяльності.

При цьому, протокольною ухвалою суду витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві докази які свідчать про відсутність джерела походження товару (робіт, послуг) у постачальників, а саме : ТОВ Українська Сантехнічна Компанія (код ЄДРПОУ 39412445), ПАТ Менеджмент Груп (код ЄДРПОУ 32042675), ТОВ НПЛ Ком (код ЄДРПОУ 39729391), ТОВ Домус Альянс (код ЄДРПОУ 39815354), ТОВ Вітара-Груп (код ЄДРПОУ 40526149), ТОВ Канреморг (код ЄДРПОУ 39915974), ТОВ Ісіда-груп (код ЄДРПОУ 39520175) та ТОВ Ідеал-інвест (код ЄДРПОУ 39421863 - Далі підприємства постачальники), штучного формування податкового кредиту підприємствами постачальниками Позивача , відсутності факту постачання товару Позивачу підприємствами постачальниками, встановлених Відповідачем фактів не відвантаження підприємствами постачальниками товару Позивачу, маніпулювання даними податкової звітності Позивачем та його контрагентами - підприємствами постачальниками, а також пояснення та протоколи допитів службових осіб та засновників підприємств постачальників та вироки суду щодо притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб підприємств постачальників.

Однак, суб'єктом владних повноважень витребувані докази суду не надано, також не повідомлено про причини неможливості надання останніх.

Згідно ст.27 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.73,75 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 79 КАС України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судом встановлено, що відповідачем до відзиву не надано жодного доказу, на які останній посилається як на підставу відсутності реальності господарських операцій позивача та спірних контрагентів.

За таких обставин, оскільки Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, яке є суб'єктами владних повноважень, не подало до суду доказів наявних кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача та відсутності джерела походження товару (робіт, послуг) у постачальників, суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Відповідно до ч.ч. 6, 9 ст. 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач в акті перевірки як на відсутність реальних операцій позивача посилається на інформацію, що міститься в Єдиному реєстрі судових рішень, зокрема ухвали слідчих суддів на проведення слідчих дій під час досудового розслідування, що були винесені в рамках кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача.

При цьому будь-яких судових рішень (вироків) або даних (доказів), що хоча б опосередковано підтверджували фіктивність господарських відносин позивача з підприємствами постачальниками до перевірки надано не було.

Аналізуючи вищенаведене та відповідно до ч.9 ст.80 Кодексу адміністративного судочинства, суд не визнає обставини, які покладені в основу висновків акту перевірки 26.04.2018 року №275/26-15-14-02-02/36940243 та стали підставою прийняття спірних рішень.

Водночас, в судовому засіданні було допитано посадових осіб контрагентів в якості свідків, а саме директора ТОВ Українська Сантехнічна Компанія (код ЄДРПОУ 39412445) ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1) та директора ПАТ Менеджмент Груп (код ЄДРПОУ 32042675) ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2) для дачі відповідних свідчень та пояснень щодо фактичності, реальності та обставин здійснення фінансово-господарських відносин з ПП Сантехснаб , яких попереджено про кримінальну відповідальність передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

Так, під час допиту у якості свідків директори контрагентів ТОВ Українська Сантехнічна Компанія ОСОБА_4 та ПАТ Менеджмент Груп ОСОБА_3 підтвердили реальність господарських операцій з позивачем щодо поставки товарів відповідно до укладених договорів. Так свідками було зазначено, що на час встановлення фактичних взаємовідносин товариства зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Свідки в судовому засіданні підтвердили, що дійсно товар постачався. Наголошували на наявності трудових та матеріальних ресурсів.

При цьому, свідками було надано пояснення щодо того, де та у придбавали товар, куди продавали отриманий товар, який, яким чином, ким та чим відвантажувався товар, місце відвантаження товару. А також зазначили, що продовжують проводити підприємницьку діяльність і могли надати на вимогу податкової всю потрібну інформацію та підтверджуючи документи, але ніяких запитів від неї не надходило.

Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, зокрема податкових накладних, видатковими накладними, що відповідають договорам.

До того ж вказані договори були укладені з метою здійснення позивачем господарської діяльності, визначеної останнього, а доказами зміни в активах позивача за результатами виконання сторонами вказаних договорів є платіжні доручення, звіти про рух грошових коштів та укладені в подальшому договори.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б .

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 р. №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України . Так, у п.37 рішення вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови . Відповідно до п.38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, а також наявних в матеріалах справи документів, суд приходить до висновку, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства (матеріали справи містять договори, видаткові накладні, рахунок фактуру. товаро-транспортні накладні, договори на підтвердження подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а саме продаж іншому господарюючому суб'єкту), а також враховуючи висновки державного податкового органу викладені в акті перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість та прибутку та податку на прибуток, які фактично обргунтовано лише відсутністю у постачальників контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), що підтверджує факт реального настання правових наслідків за господарськими операціями з придбання товару у спірних контрагентів.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення, а отже, з огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень № 00005671402 та № 00005681402 від 15.05.2018 року протиправними та їх скасування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства Сантехснаб (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, код ЄДРПОУ 36940243) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 00005671402 та № 00005681402 від 15.05.2018 року.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства Сантехснаб (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, код ЄДРПОУ 36940243) судові витрати у розмірі 19 887,10 грн. (дев'ятнадцять вісімсот вісімдесят сім гривень 10 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 листопада 2018 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа