Рішення

від 05.11.2018 по справі 826/7665/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2018 року № 826/7665/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М. при секретарі судового засідання Артеменко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №25526552207, №25626552207 від 10.07.2015 року за участі представників сторін:

від позивача - Бучинського О.Й.;

від відповідача - Грицаєнко Р.М.,

На підставі ч.1 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 листопада 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч.3 ст.243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" (далі - ТОВ "ТМС - Монтаж", позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №25526552207, №25626552207 від 10.07.2015 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2016 року суддею Іщуком І.О. відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.08.2016 року.

У зв'язку із припиненням повноважень у судді Іщука І.О. на підставі "Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах" справу №826/7665/16, передано на розгляд судді Клименчук Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2017 року суддею Клименчук Н.М. справу №826/7665/16 прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 25.06.2015 року №143/26-55-22-07/34414914? є безпідставними та необґрунтованими, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку позивача, твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень не вбачає .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" є юридичною особою, зареєстроване Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 13.06.2006 року, номер державної реєстрації 10701020000020511. Взято на облік в органах державної податкової служби 14.06.2016 року за №41572.

Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 34414914.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01014, м. Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, буд. 15, офіс 6.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, на підставі направлень від 17.06.2015 року №336/26-55-22-07, №337/26-55-22-07, виданих ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, наказу ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.06.2015 року №1197 згідно з п.п.75.1.2, п.75.1. ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та з метою виконання постанови слідчого від 10.02.2015 року, податковим органом проведено документальну позапланову виїзної перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" (код ЄДРПОУ 34414914) з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податків по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Мікас Плюс" (код ЄДРПОУ 38148234) за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 25.06.2015 року № 143/26-55-22-07/34414914 (далі - Акт перевірки), у висновках якого встановлено порушення, зокрема:

- ст.134, п.п138.1.1 п.138.1, п.138.2, ст.138, п.п139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 183 217 грн., в тому числі по періодах:

- за 2013 рік на суму 183 217,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 192 8611,00 грн., в тому числі по періодах:

- за лютий 2013 року на суму 1111грн.;

- за червень 2013 року на суму 37366 грн.;

- за липень 2013 року на суму 55 999 грн.;

- за серпень 2013 року на суму 11 547 грн.;

- за вересень 2013 року на суму59 863 грн.;

- за листопад 2013 року на суму 22 975 грн.

Не погодившись із висновками перевірки, викладеними в Акті перевірки від 25.06.2015 року №143/26-55-22-07/34414914, позивачем подано письмові заперечення.

За результатами розгляду вказаних заперечень, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивача про залишення висновку акту перевірки 25.06.2015 року №143/26-55-22-07/34414914 без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі складеного акту перевірки від 25.06.2015 року № 143/26-55-22-07/34414914 ДПІ у Печерському ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №25526552207 від 10.07.2015 року про сплату податку на додану вартість у сумі 192 861,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 48 215,00 грн.;

- №25626552207 від 10.07.2015 року про сплату податку на прибуток у сумі 183 217,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 45 804,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 28.10.2015 року №22702/6/99-99-10-01-0425 податкові рішення-повідомлення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві №25526552207, №25626552207 від 10.07.2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п.153.1.3 п.153.1 ст.153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п.п139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми п.198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі по тексту - Наказ №88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід враховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ "Мікас Плюс".

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ "ТМС - Монтаж" (Покупець) та ТОВ "Мікас Плюс" (Продавець) укладено договір поставки №161117 від 16.11.2017 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити товар у встановлені строки, згідно із Специфікацією або рахунками-фактурою, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах цього Договору.

Згідно умов даного договору, найменування і кількістю товару, йог асортимент та ціна визначається у рахунку -фактурі та видаткових накладних. Разом з товаром Постачальник повинен передати Покупцеві супровідні первинні бухгалтерські документи, а саме рахунок-фактура, видаткова та податкова накладна. Первинні бухгалтерські документи повинні бути складені українською мовою та надаються Постачальником безпосередньо разом з товаром

В рамках вказаного договору ТОВ "Мікас Плюс" поставлено на адресу ТОВ "ТМС - Монтаж" товар: дросель, мікросхеми, резистори, роз'єми, електротехнічна продукція в асортименті, вилки, гніздо на плату, що підтверджено видатковими накладними №261 від 08.11.2013 року на загальну суму 75 757,99 грн. (в тому числі ПДВ 15 151,60 грн.), №216 від 07.10.2013 року на загальну суму 39 113,87 грн. (в тому числі ПДВ 7 822,77 грн.), №1089 від 30.09.2013 року на загальну суму 12 387,93 грн. (в тому числі ПДВ 2 477,59 грн.), №772 від 13.09.2013 року на загальну суму 52 827,17 грн. (в тому числі ПДВ 10 565,43 грн.), №513 від 16.09.2013 року на загальну суму 98 108,17 грн. (в тому числі ПДВ 19 621,63 грн.), №266 від 09.09.2013 року на загальну суму 17 884,65 грн. (в тому числі ПДВ 3 576,93 грн.), №922 від 27.08.2013 року н загальну суму 77 733,71 грн. (в тому числі ПДВ 15 546,74 грн.), №673 від 20.08.2013 року на загальну суму 118 109,41 грн (в тому числі ПДВ 23 621,88 грн.), №1233 від 29.07.2013 року на загальну суму 180,00 грн. (в тому числі ПДВ 36,00 грн.), №923 від 22.07.2013 року на загальну суму 89 435,79 грн, (в тому числі ПДВ 17 887,16 грн.) №619 від 15.07.2013 року на загальну суму 190 379,59 грн. (в тому числі ПДВ 38 075,92,19 грн.), №677 від 18.06.2013 року на загальну суму 12 624,02 грн. (в тому числі ПДВ 2 524,80 грн.), №23 від 03.06.2013 року на загальну суму 174 203,93 грн. (в тому числі ПДВ 34 840,79 грн.), №1229 від 25.02.2013 року на загальну суму 5 553,76 грн. (в тому числі ПДВ 1 110,75 грн.), та податковими накладними №261 від 08.11.2013 року, № 216 від 07.10.2013 року, №1089 від 30.09.2013 року, №772 від 23.09.2013 року, №513 від 16.09.2013 року, №266 від 09.09.2013 року, №922 від 27.08.2013 року, №673 від 20.08.2013 року, №1233 від 29.07.2013 року, №923 від 22.07.2013 року, №619 від 15.07.2013 року, №677 від 18.06.2013 року, №23 від 03.06.2013 року, №1229 від 25.02.2013 року.

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ "Мікас Плюс" складено, підписано та скріплено печаткою для ТОВ "ТМС - Монтаж" рахунки - фактури на загальну суму 1 157 159, 97 грн. в тому числі ПДВ 192 859,99 грн.

В підтвердження проведення грошових розрахунків за договором поставки №161117 від 16.11.2017 року свідчать платіжні доручення, завірені установою банку та банківські виписки.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем до суду було надано всю наявну первинну документацію підприємства: договори, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, виписки банку тощо.

Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період.

Також контролюючим органом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані контрагентами позивача, зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача у спірний період був платниками податку на додану вартість та сплачував його.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару.

Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на продаж товарів та від контрагента, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення до складу податкового кредиту сум ПДВ та формування валових витрат.

Слід вказати, що видами господарської діяльності за КВЕД ТОВ "ТМС - Монтаж" є: Виробництво змонтованих електронних плат; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування; установлення та монтаж машин і устаткування; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього.

Отже, суд вказує на доведеність використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності придбаного у ТОВ "Мікас Плюс" товару, оскільки придбаний товар використаний позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності.

Фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди, сплачені постачальнику кошти віднесені позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, зокрема, внаслідок чого сформовано від'ємний фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток, суми податку на додану вартість віднесені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складенні такої звітності.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Крім того, згідно висновку акту перевірки ТОВ "ТМС - Монтаж" податковим органом зроблено висновок про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс".

Проте, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 року у справі №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Крім того, Верховним Судом в постанові від 27.03.2018 року у справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/170, зазначено, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами .

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 03.2012 року у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06.03.2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13.03.2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

Посилання контролюючого органу на кримінальне провадження, відкрите за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагента платника податку, відхиляються судом, оскільки вказані докази не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №809/1139/17 (адміністративне провадження №К/9901/40809/18), постанові Верховного суду від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Натомість, в матеріалах справи наявний вирок Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к щодо засновника та керівника ТОВ "Мікас Плюс" ОСОБА_3, яким останню визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205, ч.5 ст.27, ч.21 ст.205 КК України та на підставі п. "є" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнено від відбування призначеного покарання, згідно якого встановленим є факт що ТОВ "Мікас Плюс" придбано за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності. Зазначений вирок набрав законної сили.

Податковий орган вказує, що оскільки час розгляду зазначеної справи судом набрав законної сили вирок Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 року, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ "Мікас Плюс', отже первинні документи, які виписані зазначеним контрагентом та стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Однак, суд вважає такі доводи податкового органу необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки іншої юридичної особи - контрагента цього підприємства, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства тією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі за участю інших юридичних осіб без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток судам належить з'ясувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з відповідними нормами Податкового кодексу України.

Зі змісту наявного в матеріалах справи вироку не вбачається, що останній стосується обставин господарських операцій контрагента з позивачем, не встановлено фіктивності документів, оформлених в результаті ведення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс".

Крім того, спірні відносини між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс" відбувалися у 2013 році, тобто, більше ніж за 2 роки до прийняття вироку Печерським районним судом м. Києва відносно засновника та керівника ТОВ "Мікас Плюс" ОСОБА_3, на який посилався податковий орган.

Більш того, суд зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Зокрема, суд зазначає, що позивачем надано докази подальшої реалізації придбаного товару.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №813/1974/17, адміністративне провадження №К/9901/1391/17, ЄДРСРУ №72486629.

Отже, посилання відповідача на порушене кримінальне провадження відносно посадової особи ТОВ "Мікас Плюс" є безпідставними.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентами-постачальниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж"

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому, відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

У цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагента платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

В свою чергу, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України).

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв'язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеними контрагентом-постачальником, а також право на формування податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, суд доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит та валові витрати за господарськими операціями з наведеними контрагентами-постачальниками сформовано безпідставно за господарськими операціями, які фактично не виконувались.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що висновки акту перевірки від 25.06.2015 року №143/26-55-22-07/34414914 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відсутності належних доказів правомірності прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" підлягають задоволенню.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №255265522072, №25626555207 від 10.07.2015 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМС - Монтаж" сплачений судовий збір у розмірі 7 051,00 грн. 46 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук