Постанова

від 16.11.2018 по справі 915/247/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

---

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року м. ОдесаСправа № 915/247/18 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Колоколова С.І.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання - Селиверстова М.В.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2, за посвідченням;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_3, за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Фермерського господарства «Парус»

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 31 липня 2018 року (повний текст складено 08 серпня 2018 року)

по справі № 915/247/18

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави

до відповідачів: 1. Первомайської центральної районної лікарні

2. Фермерського господарства «Парус»

про визнання недійсним договору №1 від 12.01.2018р.,-

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_4

час та місце винесення рішення: 31.07.2018р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 16.11.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Первомайської центральної районної лікарні та Фермерського господарства Парус про визнання недійсним договору №1 від 12.01.2018, укладеного між Первомайською центральною районною лікарнею та Фермерським господарством "Парус".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що договір №1 від 12.01.2018 укладено за відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань, які могли б забезпечити його виконання. Умови спірного договору за своїм змістом унеможливлюють його виконання, оскільки є заздалегідь не виконуваними в повному обсязі закладом охорони здоров'я.

З огляду на те, що договір №1 від 12.01.2018 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та він за своїм змістом посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства а частині раціонального та ефективного використання бюджетних коштів, останній підлягає визнанню недійсним згідно з положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2018р. по справі №915/247/18 (суддя Семенчук Н.О.) задоволено позовні вимоги у повному обсязі, визнано недійсним договір №1 від 12.01.2018, укладений між Первомайською центральною районною лікарнею та Фермерським господарством Парус , стягнуто з відповідачів на користь позивача по 881,00 грн. судового збору.

У вказаному рішенні, суд першої інстанції встановив, що Первомайська районна центральна лікарня взяла бюджетне зобов'язання, шляхом укладення відповідного договору від 12.01.2018, без відповідних встановлених бюджетних призначень та асигнувань на 2018 рік, що суперечить вимогам статей 23, 48 Бюджетного кодексу України. Тобто, умови спірного договору за своїм змістом унеможливлюють його виконання, оскільки є заздалегідь не виконуваними в повному обсязі закладом охорони здоров'я через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

З огляду на те, що договір №1 від 12.01.2018 укладено з порушенням вимог чинного законодавства, є завідомо не виконуваний бюджетною установою, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що останній підлягає визнанню недійсним згідно з положеннями ст.ст.203, 215 ЦК України та ст.207 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство «Парус» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2018р. по справі №915/247/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначає, що питання щодо укладення договору по організації ведення підсобного господарства попередньо розглядалося на засіданні районної робочої групи з аналізу ефективності використання земельних ресурсів та водних об'єктів, створеної при Первомайській районній державній адміністрації Миколаївської області. Після аналізу отриманих пропозицій Первомайській центральній районній лікарні було запропоновано укласти договір з ФГ Парус , оскільки дане господарство надало найбільш цікаві та вигідні умови співпраці.

Крім того, скаржник зауважує, що враховуючи положення ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України кошти, які у майбутньому Первомайська центральна районна лікарня планувала отримати від виконання оскаржуваного по справі договору класифікуються як власні надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності (підгрупа 2 другої групи Власні надходження бюджетних установ ). У відповідності до положень тієї ж частини 4 ст. 13 БК України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини 9 ст. 51 БК України), в тому числі на організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ, а також на утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ. Таким чином, зміст договору, не суперечить нормам бюджетного законодавства, які регулюють напрями використання коштів, отриманих за результатами такої господарської діяльності.

Також, апелянт вказує, що за своїм змістом оскаржуваний позивачем договір можна визначити як договір про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників. Чинне цивільне законодавство, зокрема ст. 1130 ЦК України, не передбачає в якості обов'язкової умови такого договору визначення ціни спільної діяльності. На виконання вимог ст. 1131 ЦК України договір про організацію ведення підсобного сільського господарства укладено в простій письмовій формі.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що під час укладення оскаржуваного по справі договору дотримано всі умови, визначені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2018р. справу № 915/247/18 прийнято до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Колоколова С.І., Принцевської Н.М. з початку.

Відповідно до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2018р. справу № 915/247/18 призначено до розгляду на 16.11.2018р.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018р.

У судовому засіданні 16.11.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Фермерського господарства «Парус» , заслухавши представників позивача та відповідача-2, колегія суддів встановила.

Як зазначає позивач, наказами Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 17.09.2014 за №№1595-сг, 1596-сг, 1597-сг вирішено надати Первомайській центральній районній лікарні в оренду земельні ділянки площами 121,8375 га, 22,8115 га, 74,8974 га відповідно, із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Земельні ділянки надані для ведення підсобного сільського господарства (арк.спр.20-22).

Надалі, 21.10.2014 на підставі вищевказаних наказів між Головним управління Держземагентства у Миколаївській області (орендодавець) та Первомайською центральною районною лікарнею (орендар) укладено три договори оренди землі (а.с.23-36).

Відповідно до п. 13 договорів земельні ділянки передаються в оренду для ведення підсобного господарства.

Пунктом 15 договорів визначено, що умовою збереження стану об'єкта оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2018р. між Первомайською центральною районною лікарнею (замовник) та Фермерським господарством Парус (виконавець) було укладено договір №1, за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов'язується на свій ризик організувати та здійснити виробничий процес з вирощування сільськогосподарських культур на площі виробництва, визначеній замовником, для цілей ведення підсобного сільського господарства замовником.

Відповідно до п.1.3 договору виконавець зобов'язаний організувати і виконати всі заходи, що передбачені виробничим процесом, на свій ризик за власні кошти відповідно до завдання замовника, оформленого у формі специфікації до даного договору.

За положеннями п.1.4 договору замовник зобов'язується надати виконавцеві відповідне завдання та площу виробництва, відшкодувати виконавцеві витрати на організацію і забезпечення виробничого процесу, а також сплатити винагороду виконавцеві в порядку, визначеному даним договором.

Економічний результат від реалізації умов даного договору у вигляді відшкодування витрат на організацію виробничого процесу та винагороди виконавця належить виконавцеві (п.1.6).

Насіння сільськогосподарських культур, поміщене виконавцем в землю на відповідній площі виробництва (посіви), сходи та утворені в наслідок виробничого процесу (росту посівів, сходів) плоди (врожай) є власністю замовника. Ризик випадкового пошкодження або знищення посівів несе замовник (п.1.7 договору).

Пунктом 1.8 договору сторони передбачили, що термін дії договору з дати його укладення до 21 жовтня 2024 року.

За положеннями п. 1.9 договору виконавець за власні кошти вживає заходи для забезпечення схоронності посівів, сходів та плодів (врожаю), в тому числі шляхом залучення на договірній основі спеціалізованих підприємств, установ та організацій. Предметом діяльності яких є надання охоронних послуг. Витрати на вжиття цих заходів підлягають відшкодуванню замовником виконавцю.

Відповідно до п. 1.11 договору замовник здійснює відчуження вирощеної в наслідок виробничого процесу сільськогосподарської продукції (врожаю) виключно на користь виконавця. Замовник не має права будь-яким чином обтяжувати (передавати в заставу, вносити в якості внеску до статутного капіталу юридичних осіб тощо) та відчужувати сільськогосподарську продукцію (врожай) на користь третіх осіб. Виключно виконавець має право на придбання сільськогосподарської продукції (врожаю) на умовах, визначених в даному договорі. Замовник не має право будь-яким чином сприяти виникненню у третіх осіб будь-яких прав на сільськогосподарську продукцію (врожай). Ціна продажу сільськогосподарської продукції (врожаю) виконавцеві не повинна бути більшою за 80 відсотків від середньо ринкової ціни на відповідну продукцію. Яка склалася на момент продажу, а строк розрахунків не повинен бути меншим ніж 30 календарних днів від дати відчуження (дати оформлення видаткової накладної). Замовник зобов'язаний відчужити сільськогосподарську продукцію (врожай) на користь виконавця протягом 10 календарних днів від дати закінчення її збору (збору врожаю).

Виконавець повинен за власні кошти придбати насіннєвий (посадковий) матеріал і добрива в необхідному асортименті та кількості, достатній для забезпечення виконання зобов'язання, передбаченого договором на всій площі земельних ділянок, визначених у відповідній специфікації (п.2.6 договору).

Виконавець зобов'язаний, зокрема, визначати всі агротехнічні, в тому числі щодо збирання продукції, що проводяться на площі виробництва (п.2.8.4 договору).

Згідно п.5.1 договору ціна даного договору дорівнює загальній сумі вартості, понесених виконавцем витрат з метою виконання умов даного договору. та вартості винагороди виконавця за виконання умов договору за весь період дії договору.

Відповідно до п. 5.3 договору замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцю витрати на організацію виробничого процесу протягом 40 (сорока) календарних днів від дати закінчення збору врожаю відповідної сільськогосподарської продукції, але в будь-якому випадку не пізніше останнього дня календарного року, протягом якого виконавцем понесені ці витрати, на підставі звіту виконавця, підтвердженого оформленими належним чином копіями первинних документів.

Згідно з п. 5.4 договору замовник зобов'язаний сплатити виконавцеві винагороду за виконання умов даного договору в розмірі _____ % (

---

) від вартості витрат виконавця на організацію виробничого процесу, щодо якого здійснюється розрахунок, протягом 40 (сорока) календарних днів від дати закінчення збору врожаю відповідної сільськогосподарської продукції, але в будь-якому випадку не пізніше останнього дня календарного року, протягом якого виконавцем здійснюється відповідний виробничий процес.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що у зв'язку з характером та особливостями виробничого процесу (циклічність процесу вирощування, необхідність підготовки ґрунту до наступного агротехнічного року), відшкодуванню виконавцеві з боку замовника підлягають всі витрати, понесені виконавцем на момент проведення розрахунків між сторонами, у тому числі, але не виключно, витрат на після врожайну обробку ґрунту та його підготовку до наступного агротехнічного циклу (в тому числі під пар-поле сівозміни).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 Статуту Первомайської центральної районної лікарні, затвердженого рішенням XV сесії районної ради №4 від 12.07.2017, заклад фінансується за рахунок районного бюджету, є неприбутковою організацією та здійснює господарську діяльність у межах бюджетних асигнувань.

Як вбачається з інформації наданої Первомайської ЦРЛ №288-01-05 від 15.02.2018 у бюджетному запиті Первомайської ЦРЛ на 2018 рік не передбачено фінансування з метою виконання умов договору, укладеного з ФГ Парус (арк. спр.53).

Згідно з інформаціями Первомайської районної державної адміністрації №483-01.02-07 від 12.03.2018, на 2018 рік бюджетні асигнування для Первомайської ЦРЛ на оплату послуг з організації ведення підсобного сільського господарства не передбачались. Договір про організацію ведення підсобного господарства на земельних ділянках, що перебувають в оренді у ПЦРЛ, укладений між Первомайською ЦРЛ та ФГ Парус 12.01.2018 року не надходив до бухгалтерії ПЦРЛ та відповідно до нього не планувались будь-які видатки. (арк. спр. 69).

Вважаючи, що спірний договір укладено за відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань, які могли б забезпечити його виконання, внаслідок чого договір є наперед не виконуваним бюджетною організацією, прокурор звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Як вбачається з п. 8.1 Статуту Первомайської центральної районної лікарні, затвердженого рішенням XV сесії районної ради №4 від 12.07.2017, заклад фінансується за рахунок районного бюджету і є неприбутковою організацією.

Згідно із п.8.2 Статуту, заклад здійснює господарську діяльність у межах бюджетних асигнувань та на основі оперативного управління майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Положеннями ст. 23 Бюджетного кодексу України зазначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Частиною 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно зі статтями 88 - 91 Бюджетного кодексу України (частина 1 статті 70 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, зокрема, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що взяття розпорядником бюджетних коштів бюджетного зобов'язання, у тому числі шляхом укладення відповідного договору, без відповідних бюджетних призначень та асигнувань на період виконання договору, суперечить вимогам статей 22, 23 Бюджетного кодексу України та наперед унеможливлює виконання такого зобов'язання (укладеного договору), унаслідок чого воно є наперед не виконуваним бюджетною організацією.

Відповідно до рішення №1614274600069 від 29.12.2016 Южноукраїнської ОСОБА_5 у Миколаївській області, на підставі п.п.133.4.5 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України та реєстраційної заяви Первомайській центральній районній лікарні присвоєно ознаку неприбутковості (0031) з 29.12.2016 (арк. спр.68).

Як вбачається з інформації №483-01.02-07 від 12.03.2018 Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, при використанні земель державної власності на 2018 рік бюджетні асигнування для Первомайської центральної районної лікарні на оплату послуг з організації ведення підсобного сільського господарства не передбачались. Договір про організацію ведення підсобного господарства на земельних ділянках, що перебувають в оренді у ПЦРЛ, укладений між Первомайською ЦРЛ та ФГ Парус 12.01.2018 не надходив до бухгалтерії ПЦРЛ та відповідно до нього не планувались будь-які видатки (арк. спр.69).

Водночас, умовами спірного договору передбачено відшкодування Первомайською ЦРЛ вартості витрат понесених виконавцем (відповідачем) та вартості винагороди виконавцю за виконання умов договору за весь період дії договору, витрат понесених виконавцем на придбання насіннєвого матеріалу і добрив, вжиття заходів для забезпечення схоронності посівів, сходів та плодів (п.1.7, 1.9, 2.6, 5.1 договору).

Отже, апеляційний господарський суд погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що Первомайська районна центральна лікарня взяла бюджетне зобов'язання шляхом укладення відповідного договору від 12.01.2018 без відповідних встановлених бюджетних призначень та асигнувань на 2018 рік, що суперечить вимогам статей 23, 48 Бюджетного кодексу України. Тобто, умови спірного договору за своїм змістом унеможливлюють його виконання, оскільки є заздалегідь не виконуваними в повному обсязі закладом охорони здоров'я через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

За положеннями ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Приймаючи до уваги той факт, що договір №1 від 12.01.2018 було укладено з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки Первомайська районна центральна лікарня взяла бюджетне зобов'язання без відповідних встановлених бюджетних призначень та асигнувань на 2018 рік, що суперечить вимогам статей 23, 48 Бюджетного кодексу України, а також те, що спірний договір є завідомо не виконуваний бюджетною установою, судова колегія вважає, що останній підлягає визнанню недійсним згідно з положеннями ст.ст.203, 215 ЦК України та ст.207 ГК України (чинній на дату укладення договору).

За таких обставин, правомірним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків господарського суду попередньої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апелянтом не наведено аргументів, що спростували б висновки суду першої інстанції.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2018р. по справі №915/247/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства «Парус» - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2018р. по справі №915/247/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений 21.11.2018р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Принцевська Н.М.