Постанова

від 22.11.2018 по справі 820/2396/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

Київ

справа №820/2396/15

адміністративне провадження №К/9901/3189/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року (судді Шевцова Н.В., Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.) у справі за позовом Асоціації власників квартир АДРЕСА_1 (далі - Асоціація) до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішнього Євгена Вікторовича (далі - Нотаріус), реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (далі - Управління юстиції), комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП), треті особи: Харківська міська рада Харківської області, приватний нотаріус Харківського нотаріального округу Жиляєва Ніна Володимирівна, ОСОБА_1, про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У березні 2015 року Асоціація звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- скасувати рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення №№ 10, 10 а, 11-:-21 в житловому будинку АДРЕСА_1 (далі - спірні нежитлові приміщення), а саме: рішення державного реєстратора КП Михайлової І.В. від 20 січня 2011 року про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_5, номер запису 1944 в книзі 1, реєстраційний номер 32685250, прийняте на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2010 року у справі № 2-13393/10, витяг № 28734292 про державну реєстрацію прав, виданий 20 січня 2011 року КП; рішення державного реєстратора КП Михайлової І.В. від 28 січня 2011 року про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_6, номер запису 1944 в книзі 1, реєстраційний номер 32685250, прийняте на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Управління юстиції Жиляєвою Н.В. за реєстровим № 251, витяг № 28821386 про державну реєстрацію прав, виданий 28 січня 2011 року КП; рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішнього Є.В. від 15 квітня 2013 року № 1654429 про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_6 та відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, прийняте на підставі заяви ОСОБА_6 від 15 квітня 2013 року № 840741; рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішнього Є.В. від 15 квітня 2013 року № 1663459 про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1, номер запису про право власності 668092, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 41658263101, прийняте на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є.В. за реєстровим № 826; витяг № 2441334 від 15 квітня 2013 року.

На обґрунтування позову зазначила, що на балансі Асоціації перебуває житловий будинок АДРЕСА_1 з підвальними нежитловими приміщеннями №№ 10, 10 а, 11-:-21, загальною площею 130,9 кв.м. (спірні нежитлові приміщення). За рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року у цивільній справі № 2-13393/10 (№ 22-ц-/790/4689/13) вказані підвальні нежитлові приміщення належать співвласникам цього будинку на праві спільної сумісної власності. Ним встановлено цільове призначення та статус підвальних приміщень. Протягом 2010-2013 років підвальні спірні нежитлові приміщення були відчужені третіми особами, що встановлено заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 квітня 2014 року по справі № 638/12920/13-ц, яке набрало законної сили.

У зв'язку зі скасуванням підстави державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 - заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2010 року по справі № 2-13393/10; скасуванням підстави державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 - договору купівлі-продажу від 28 січня 2011 року, позивач вважає, що є підстави для скасування рішення реєстратора КП Михайлової І.В. про реєстрацію права власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та рішення приватного нотаріуса Горішного Є.В. про реєстрацію права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 04 червня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 09 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив із того, що державний реєстратор під час прийняття рішення від 20 січня 2011 року про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_5, номер запису 1944 в книзі 1, реєстраційний номер 32685250, не врахував, що вказані приміщення передані в користування і належать до неподільного майна Асоціації та не підлягають відчуженню. Зазначив суд також, що скасуванню підлягають інші оспорені позивачем рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_1, оскільки вони є похідними від незаконного рішення.

ОСОБА_1 не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і 09 жовтня 2015 року звернулася із касаційною скаргою про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі аргументує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ненадання позивачем документальних доказів на підтвердження того, що діями відповідачів порушені його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі, як випливає зі змісту її фактичних обставин, були реєстраційні дії із державної реєстрації за заявником права приватної власності на підвальні нежитлові приміщення, що належать співвласникам будинку на праві спільної сумісної власності.

Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб'єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Як видно зі змісту позовної заяви, Асоціація фактично оспорює державну реєстрацію за ОСОБА_5 (а надалі і за ОСОБА_6 та ОСОБА_1.) права приватної власності на спірні нежитлові приміщення, оскільки вважає, що це майно належить співвласникам будинку на праві спільної сумісної власності та не підлягає відчуженню. 23 жовтня 2014 року набрало законної сили заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 квітня 2014 року у справі № 638/12920/13-ц про припинення права власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення, яке залишено без змін судами вищестоящих інстанцій. Йдеться у позовній заяві й про те, що ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 втратили законні підстави вважатися власниками спірних нежитлових приміщень, а єдиною підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав власності вказаних осіб на ці приміщення та повернення сторін до первісного стану є рішення суду, тому Асоціація вимушена звернутися до адміністративного суду.

Отже, у цій справі фактично існує спір про цивільне право.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Асоціації до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд рішення суду апеляційної інстанції в якій подано скаргу, спір стосується не стільки правомірності дій державних реєстраторів щодо реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення, скільки фактичного набуття права власності на ці приміщення третьою особою - ОСОБА_5 (в подальшому - ОСОБА_6 та ОСОБА_1.), яке, на думку позивача, передано йому (третій особі) у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання його користувачем цих приміщень.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У цьому спорі правові висновки виводилися з того, що державні реєстратори, Реєстраційна служба, коли зареєстрували право власності на спірні нежитлові приміщення за третьою особою - ОСОБА_5 (а надалі за ОСОБА_6 та ОСОБА_1.), не здійснювали владних управлінських функції, спрямованих щодо позивача - Асоціації, оскільки було встановлено, що провадили реєстраційні дії винятково стосовно об'єктів права власності ОСОБА_5 (ОСОБА_6, ОСОБА_1.), а не об'єктів власності, право на які заявляє Асоціація.

Інакше кажучи, фактично було визнано про існування спору між Асоціацією та третьою особою щодо права власності на спірні нежитлові приміщення.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішень суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є органи реєстрації речових прав на нерухоме майно, стосується відносин щодо власності третьої особи на спірні нежитлові приміщення і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного , а не адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Подібного змісту правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14 та у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 822/3362/15.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко