Ухвала

від 20.11.2018 по справі 910/14221/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

20.11.2018Справа № 910/14221/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про зобов'язання перерахувати кошти в сумі 196.921,93 грн.

суддя Сівакової В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

За участю представників сторін :

від позивача Бевза М.О., довіреність № 2205/17 від 22.05.2017

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс про зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн. на поточний рахунок у ПАТ КБ Приватбанк № 26006050009070.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 позовні вимоги задоволено та зобов'язано Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн. на поточний рахунок у ПАТ КБ Приватбанк № 26006050009070.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/14221/17 від 23.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14221/17 за касаційною скаргою ПАТ КБ Приватбанк .

06.02.2018 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 видано відповідний наказ.

08.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 в частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн. на поточний рахунок у ПАТ КБ Приватбанк № 26006050009070 стягнувши з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошові кошти у розмірі 196.921,93 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2018 заяву, у відповідності до ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, призначено до розгляду на 20.11.2018.

Позивач (заявник) в судовому засіданні 20.11.2018 вимоги заяви підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 20.11.2018 не з'явився, заперечень з приводу поданої заяви не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки у відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала від 13.11.2018 була направлена відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 01030 за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Наказом Міністерства фінансів України № 519 вiд 21.05.2018 Про рішення акціонера публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк змінено тип банку з публічного акціонерного на приватне акціонерне товариство; затверджено нове найменування банку - Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк ; доручено внести зміни до статуту Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк та затвердити його нову редакцію.

Національним банком України 11.06.2018 погоджено статут Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (нова редакція).

Відповідно до ст. 5 Закону України Про акціонерні товариства зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією.

З огляду на викладене, відповідачем у даній справі є Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк .

Розглянувши подану заяву та заслухавши пояснення представника позивача, суд відзначає наступне

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України Про виконавче провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що державним виконавцем вчинено всі можливі заходи щодо примусового виконання рішення суду, що передбачені законом, а рішення суду залишається невиконаним, останній просить суд змінити спосіб та порядок виконання судового рішення шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 196.921,93 грн.

Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

Як зазначалось вище рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у даній справі позовні вимоги зобов'язано Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн. на поточний рахунок у ПАТ КБ Приватбанк № 26006050009070 на виконання якого 06.02.2018 видано відповідний наказ.

Позивач звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/14221/17 від 06.02.2018.

23.03.2018 заступником начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 56039690 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/14221/17 від 06.02.2018.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 56039690, державним виконавцем вживалися заходи, передбачені ст.ст. 63, 75 Закону України Про виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду.

Державним виконавцем надіслано боржнику вимогу № 4273/17 від 14.05.2018 виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн.

17.05.2018 заступником начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ, у зв'язку з невиконання рішення суду, прийнято постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 5.100,00 грн., зобов'язано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

На підставі ч.ч. 2, 3 ст. 63, ч. 2 ст. 75 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем винесено подання № 4273/18 від 03.09.2018 до Печерського управління поліції ГУНП в місті Києві про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування за невиконання судового рішення у даній справі та притягнення до кримінальної відповідальності службової особи Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк за вчинення злочину передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у даній справі, яке не може бути виконано без участі боржника, державним виконавцем на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження 20.09.2018 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, а також рішення від 26 червня 2013 року, № 5-рп/2013.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Законом України № 475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція ) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Відтак, присудженні до перерахування позивачеві рішенням у даній справі грошові кошти, є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення наведеного рішення гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, в рішеннях у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002 та Ясіуньєне проти Латвії від 06.03.2003 Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1.

Тоді як у даному випадку невиконання судового рішення призводить до порушення забезпечення права стягувача на мирне володіння відповідним майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

За приписами чинного процесуального законодавства, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1829цс15.

У даному випадку суд не вбачає зміни суті рішення, оскільки боржник фактично буде зобов'язаний перерахувати стягувачу присуджені рішенням суду у даній справі грошові кошти в розмірі 196.921,93 грн., проте змінивши спосіб та порядок виконання рішення суду від 12.10.2017, стягувач отримає можливість його реально виконати.

За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Заявником у встановленому процесуальним законом порядку доведено суду наявність обставин щодо зміни способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у даній справі.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених судом обставин щодо неможливості виконання судового рішення у даній справі у спосіб та порядок, раніше встановленими, суд дійшов до висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 196.921,93 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 задовольнити.

2. Змінити спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/14221/17 в частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411312 від 06.11.2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошових коштів на суму 196.921,93 грн. на поточний рахунок у ПАТ КБ Приватбанк № 26006050009070 - стягнувши з Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акваполіс грошові кошти в розмірі 196.921 (сто дев'яносто шість тисяч дев'ятсот двадцять одна) грн. 93 коп.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст ухвали складено 22.11.2018.

СуддяВ.В. Сівакова