Ухвала

від 22.11.2018 по справі 910/13109/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

22.11.2018 Справа № 910/13109/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., за участі секретаря судового засідання Хмельовського В.О., розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі №910/13109/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхлібпродукт"

про стягнення 140 940 969,19 грн,-

Представники учасників судового процесу не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхлібпродукт" про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 140940969,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 позов задоволено повністю, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхлібпродукт" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" стягнуто 52 186 301,37 грн заборгованості за кредитом, 27 079 333,86 грн заборгованості зі сплати процентів, 35 000 936,18 грн інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту, 6 669 701,65 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 3 562 216, 07 грн 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 858 232, 03 грн 3% річних за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 10 847 906,58 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту та 4 736 341,45грн пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.

03.11.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 було видано відповідні накази.

19.10.2018 до суду надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни, в якій останнє просить:

- визнати неправомірною бездіяльністю державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо ігнорування заяви ПАТ "ВіЕйБі Банк" №08/-10827 від 30.07.2018 про хід виконавчого провадження;

- зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати на адресу ПАТ "ВіЕйБі Банк": 01001, м.Київ, вул.Прорізна, 8, інформацію про хід виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/13109/16 від 17.10.2017.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 19.10.2018 року №05-23/1836 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2018 року, справу №910/13109/16 передано судді О.Є.Блажівській, у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Я.В. Маринченка.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст.341 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 судом було прийнято справу №910/13109/16 для розгляду скарги Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк Славкіної Марини Анатоліївни, судове засідання призначено на 29.10.2018.

Судове засідання 29.10.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є на лікарняному. Наступне засідання у справі призначено на 22.11.2018. У судове засідання 22.11.2018 представники учасників судового процесу не з'явились.

Розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, суд встановив наступне.

03.11.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 було видано відповідні накази.

22.11.2017 стягувачем було подано заяву (вих. № 22/2-29043) про відкриття виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

30.07.2018 стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою вих. № 08/-10827 про хід виконавчого провадження.

Скаржник зазначає суду про те, що станом на дату звернення до суду із даною скаргою, відповідей, постанов про відкриття виконавчого провадження чи повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу разом із оригіналом судового наказу від виконавчої служби не надходило.

Згідно з ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. ч. 1, 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на дату звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на дату звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 11 названого Закону було визначено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на дату звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження) стягувачем було вчасно пред'явлено до примусового виконання наказ Господарського суду міста Києва від 03.11.2017.

В свою чергу, частиною 1 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 та п. п. 1 - 3 ч. 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний, зокрема:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження регламентовано, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження , в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження ).

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч. 1 ст. 28 Закону України Про виконавче провадження ).

З матеріалів, долучених до скарги не вбачається вчинення державним виконавцем жодних дій, передбачених спеціальним Законом, які були б направлені на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.11.2017.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судом та чинним процесуальним законодавством України було надано право надати вмотивовані заперечення проти доводів скаржника із доказами, які підтверджують обставини, викладені у запереченнях, проте таким правом Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не скористався.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За таких обставин, вимога скаржника щодо визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є обґрунтованою.

Проте, суд звертає увагу на наступне.

Положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (статті 15 Цивільного кодексу України), способи якого визначенні статтею 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України та не є вичерпними. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Водночас, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, вимоги скаржника з посиланням саме на бездіяльність державної виконавчої служби щодо розгляду заяви про хід виконавчого провадження не відновить порушеного права скаржника, а відтак, суд не вбачає підстав щодо задоволення скарги саме в частині вимог про скарзі №08/-10827 від 30.07.2018.

Керуючись ст. ст. 232-235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/13109/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхлібпродукт" про стягнення 140 940 969,19 грн, задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 № 910/13109/16 незаконною.

3. В іншій частині у задоволенні скарги відмовити.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Є. Блажівська