Рішення

від 01.11.2018 по справі 911/2575/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/2575/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участі секретаря судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального провадження справу

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі 1) Державного підприємства "Київське лісове господарство" та 2) Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

до 1) Підгірцівської сільської ради Обухівського району, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) ОСОБА_2, 2) ОСОБА_3, 3) ОСОБА_4, 4) ОСОБА_5, 5) ОСОБА_6, 6) ОСОБА_7, 7) Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк"

про визнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

за участю представників сторін:

від позивача-1: Козюн З.М. - довіреність від 02.01.2018 вих. № 01-1;

від позивача-2: не прибув;

від вiдповiдачів-1,2: не прибули;

від третіх осіб-1,2,3,4,5,6: не прибули;

від третьої особи-7: Полумиско В.І. - довіреність №52 від 11.09.2018;

прокурор: Івашин О.Є. - службове посвідчення № 031867 від 02.02.2015.

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство" і Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про:

- визнання недійсним рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005 "Про вилучення земельної ділянки та передачу її до земель запасу Підгірцівської сільської ради";

- визнання недійсними рішень Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005, якими затверджено наступні проекти землеустрою та передано у власність:

ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,409 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2;

ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,3018 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,5016 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,4373 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,4371 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- про витребування на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство" з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, АДРЕСА_2, загальною ринковою вартістю 1275200,00 грн;

- визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_17 від 04.09.2006 на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016, позов задоволено повністю.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018 рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 у справі № 911/2575/14 було скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

У зв'язку з наведеним та враховуючи надходження матеріалів справи № 911/2575/14 до Господарського суду Київської області для нового розгляду, розпорядженням керівника апарату цього суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи №911/2575/14.

Згідно з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2018, справу № 911/2575/16 було передано для розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою від 23.06.2018 Господарський суд Київської області прийняв справу №911/2575/14 до свого провадження та призначив її до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 19.07.2018.

16.07.2018 до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов б/н від 12.07.2018 (вх. №13543/18) та заява про застосування строків позовної давності б/н від 12.07.2018 (вх. №13544/18).

Ухвалою від 19.07.2018 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 13.09.2018.

Ухвалою від 13.09.2018 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.10.2018.

В судовому засіданні 04.10.2018 Господарський суд Київської області оголосив перерву до 01.11.2018.

Після перерви представники позивача-2, відповідачів-1,2, третіх осіб-1,2,3,4,5,6 в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином.

Представник позивача-1 та прокурор в засіданні суду позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та відповідях на відзив, проти застосування у справі строків позовної давності заперечили.

Представник третьої особи-7 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, зокрема з підстав пропущення прокурором строків позовної давності у справі.

Заслухавши пояснення представників позивача-1, третьої особи-7 та прокурора, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позовна заява мотивована тим, що проведеною прокуратурою Київської області перевіркою встановлено, що:

- рішенням XІІІ сесії XXIV скликання Підгірцівської сільради від 08.07.2004 було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що розташовані у АДРЕСА_2, у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4, загальною площею 0,3018 га; ОСОБА_3, загальною площею 0,5016 га; ОСОБА_5, загальною площею 0,4373 га; ОСОБА_6, загальною площею 0,4371 га;

- рішенням XVII сесії XXIV скликання Підгірцівської сільради від 26.10.2004 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки загальною площею 0,409 га, що знаходиться за адресою: с. Підгірці, АДРЕСА_2;

- листом від 17.11.2004 вих. № 01-946 Київське державне лісогосподарське об'єднання "Київліс" не заперечило проти вилучення з держлісфонду Козинського лісництва (90 квартал 2 виділ) на користь Підгірцівської сільради земельної ділянки площею 2,55 га, що розташована в межах населеного пункту села Підгірці, з подальшою передачею її сільській раді з метою використання для потреб територіальної громади;

- рішенням XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільради від 20.01.2005, остання вилучила земельну ділянку держлісфонду Козинського лісництва в квадраті №90, виділ - 2, загальною площею - 2,5472 га, розташовану в межах населеного пункту с. Підгірці, з земель об'єднання "Київліс" та передала її до земель запасу Підгірцівської сільської ради;

- іншими рішеннями XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільради від 20.01.2005 було затверджено розроблені ТОВ "Земельно-кадастровий офіс" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, та надано дозвіл на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю;

- 12.08.2005 ОСОБА_2 отримала державний акт серії НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, загальною площею 0,4090 га;

- 12.08.2005 ОСОБА_4 отримав державний акт серії НОМЕР_9 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_7, загальною площею 0,3018 га:

- 12.08.2005 ОСОБА_3 отримала державний акт серії НОМЕР_10 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_11, загальною площею 0,5016 га;

- 12.08.2005 ОСОБА_5 отримала державний акт серії НОМЕР_12 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_13, загальною площею 0,4373 га;

- 12.08.2005 ОСОБА_6 отримав державний акт серії НОМЕР_15 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_16, загальною площею 0,4371 га.

- в подальшому вищезазначені земельні ділянки на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 18.05.2006, зареєстрованих в реєстрі за номерами 3518, 3526, 3510, 3506, 3522, правовласниками було відчужено на користь громадянина ОСОБА_7, який, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006, перепродав придбанні за вищевказаними договорами земельні ділянки, площа яких в сукупності склала 2,0868 га (кадастровий номер новоутвореної земельної ділянки НОМЕР_14 згідно з державного акту на право власності від 04.09.2006 серії НОМЕР_17), Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп". Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за номером 5819;

- на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" було видано державний акт від 02.07.2007 серії НОМЕР_18 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_14, загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор у позовній заяві та своїх поясненнях посилається на те, що в результаті вивчення питання законності вилучення Підгірцівською сільською радою з держлісфонду Козинського лісництва земельної ділянки загальною площею 2,5472 га та її подальшого відчуження на користь третіх осіб, було виявлено порушення радою вимог земельного та лісового законодавства України, внаслідок чого у діяльності сільської ради виявлено значні порушення законодавства, чим грубо порушено державні інтереси.

Прокурор вважаючи, що Підгірцівська сільська рада прийняла протиправні рішення, звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив визнати незаконними рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельних ділянок державної форми власності та передачу їх у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх, оскільки сільрада не вправі була розпоряджатися землями державної власності лісогосподарського призначення без зміни їх цільового призначення та вилучення у попереднього землекористувача, а також просив витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" як власника (добросовісного набувача) на підставі статті 388 ЦК України спірну земельну ділянку як таку, що вибула з володіння власника (держави) не з його волі іншим шляхом, у зв'язку із чим скасувати також державний акт на право власності товариства на спірне нерухоме майно.

Позовні вимоги прокурор обгрунтовує з посилання на чинні в момент існування спірних правовідносин норми законів, зокрема, ст. ст. 4, 79, 116, 149, 152, 202 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 20, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 181, 182, 330, 387, 388, 396 Цивільного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, п. 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, п. 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 № 677.

Надаючи правову характеристику правовідносинам, що склалися між сторонами, та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд зважає на таке.

Щодо вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним рішення Підгірцівської сільської ради XIX сесії XXIV скликання від 20.01.2005 "Про вилучення земельної ділянки та передачу її до земель запасу Підгірцівської сільської ради".

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України (тут і надалі Закон в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно зі статтею 6 Лісового кодексу України (тут і надалі Закон в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

За нормами статті 9 Лісового кодексу України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 22 Лісового кодексу України передбачено, що постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, необхідно враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Судом встановлено та неодноразово під час розгляду даної справи господарськими судами було підтверджено, що спірна земельна ділянка є державною власністю, відноситься до земель лісогосподарського призначення та на праві постійного користування була передана для ведення лісового господарства Київському державному лісогосподарському об'єднанню "Київліс", правонаступником якого є ДП "Київське лісове господарство", що узгоджується із приписами ст. 57 Земельного кодексу України.

04.10.2004 Підгірцівська сільська рада звернулася до Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" листом з проханням надати дозвіл на вилучення із земель об'єднання "Київліс" та з подальшою передачею до земель запасу Підгірцівської сільської ради частини земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту с. Підгірці, Обухівський район, Київська область.

Згоду на вилучення земельної ділянки державної форми власності, Підгірцівська сільська рада отримала від об'єднання "Київліс" у формі листа за ревізитами вих. № 01-946 від 17.11.2004, що стало підставою для прийняття нею оскаржуваного рішення від 20.01.2005 "Про вилучення земельної ділянки та передачу її до земель запасу Підгірцівської сільської ради".

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому, як вказано у ч. 3 та ч. 5 вищевказаної статті, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів

територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

З аналізу норм законодавства, чинного станом на 20.01.2005 випливає, що Підгірцівська сільська рада була неуповноважена на прийняття рішення про вилучення на свою користь земельної ділянки державної власності, яка на праві постійного користування перебувала у об'єднання "Київліс", що є підставою для визнання такого рішення недійсним в судовому порядку, оскільки за змістом статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності. Тобто припинення права постійного землекористування ДП "Київське лісове господарство" повинно було здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Окрім того, суд вважає за необхідне вказати, що отримання згоди землекористувача при вилученні земельної ділянки, може бути реалізоване лише у формі погодження останнім проекту вилучення земельної ділянки, а не у формі листа, який може бути лише підставою для розробки вказаного проекту, що узгоджується із нормами ст.ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", п. 9 "Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року за № 677, та ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України, які передбачають обов'язковість розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, яка вилучається, з метою встановлення координат вказаної земельної ділянки та формування її, в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України, як об'єкта права.

До того ж, при вирішенні спору суд зважає на ту обставину, що в листі від 17.11.2004 вих. № 01-946, наданому Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс", йдеться про надання згоди на вилучення земельної ділянки Козинського лісництва, яка розташована в квадраті №90, виділ - 2, тоді як згідно з долучених до справи копій планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме викопіювання з планшету № 6 Козинського лісництва, вбачається, що спірна земельна ділянка, яка була вилучена у землекористувача, знаходиться у 87 кварталі (2,3,4 виділ) Козинського лісництва, що свідчить про нетотожність майна, вказаного у листі від 17.11.2004, та яке в подальшому було вилучено на користь сільради.

Суд вказує, що за відсутності проекту землеустрою про вилучення спірної земельної ділянки та, як наслідок, подальшого проведення припинення на неї прав постійного користувача в порядку, визначеному законом, остання юридично продовжує перебувати у володінні законного правоволодільця, яким наразі є ДП "Київське лісове господарство", що узгоджується з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.

За приписами ст. 202 Земельного кодексу України визначено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

В свою чергу, державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно з п. 3.10 "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі", затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 за № 43 передбачено, що у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому порядку не спростовано факт припинення за Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс" (наразі ДП "Київське лісове господарство") права постійного користування на частину земельної ділянку, яку вилучено на підставі незаконного рішення XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 у порядку, встановленому законом. Докази зворотного в матеріалах господарської справи відсутні.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка, загальною площею 2,5472 га, юридично продовжує перебувати в постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" і право останнього на оскарження незаконних рішень Підгірцівської сільської ради та витребування на його користь землі, має законний інтерес у даній справі.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним

Зважаючи, що в процесі розгляду справи суд встановив обставини дії Підгірцівської сільської ради поза межами наданих їй повноважень щодо вилучення спірної земельної ділянки, отже рішення XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 підлягає визнанню судом недійсним як таке, що суперечить вимогам закону.

Щодо вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними рішень Підгірцівської сільської ради XIX сесії XXIV скликання від 20.01.2005, якими було затверджено проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, та надано їм дозвіл на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю.

У відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, але не виключно, на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення та землі лісового фонду.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону (ч. 3 ст. 33 Земельного кодексу України).

Водночас до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Стаття 42 Лісового кодексу України визначає органи, які уповноважені на зміну цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 42 Лісового кодексу України переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

З матеріалів справи вбачається, що первинно цільове призначення земельних ділянок, наданих у приватну власність громадян згідно з рішенням Підгірцівської сільської ради XIX сесії XXIV скликання від 20.01.2005, було землі лісового фонду. Оспорюваним рішенням рада затвердила громадянам розроблені ТОВ "Земельно-кадастровий офіс" проекти землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок, які на підставі іншого рішення ради від 20.01.2005 були вилучені з постійного користування Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс", однак уже з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що загальний розмір земельної ділянки площею 2,0868 га, яка розташована в с. Підгірці Обухівського району Київської області та була придбана Товариством з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" для ведення особистого селянського господарства, перетинається із земельною ділянкою, що перебувала в постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" та належить до земель лісового фонду.

При цьому в матеріалах господарської справи відсутня та Підгірцівською сільською радою не була надана суду письмова згода відповідного державного органу лісового господарства на переведення спірних земель із категорії земель лісового фонду до іншої категорії - землі сільськогосподарського призначення. Також сільська рада не довела суду, що нею у відповідності до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України було прийнято рішення про віднесення вилучених земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Зокрема, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки рішеннями Підгірцівської сільської ради XIX сесії XXIV скликання від 20.01.2005 спірні земельні ділянки було передано у власність громадян з грубим порушенням вимог ст. 21 Земельного кодексу України та ст. 42 Лісового кодексу України, вказане відповідно до ст. ст. 21, 152 Земельного кодексу України є безумовною підставою для визнання таких рішень недійсними в судовому порядку, зважаючи, що ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою уповноважений державою орган не вчиняв.

Щодо вирішення питання про наявність або відсутність підстав для витребування на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство" з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, АДРЕСА_2, загальною ринковою вартістю 1275200,00 грн

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41), а також рівність суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13).

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Водночас, вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування майном.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 388 ЦК України, у разі відсутності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені законом, які дають право витребувати в набувача це майно.

Тобто витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Нормами ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Надаючи правову оцінку вимогам прокурора про правомірність витребування спірного майна на користь законного землекористувача, господарськмй суд враховує правовий режим земельної ділянки, який станом на момент її вилучення та подальшого відчуження на підставі незаконних рішень Підгірцівської сільської ради був та залишається незмінним.

Так, з листа Державного підприємства "Київське лісове господарство" від 13.01.2016 вих. № 02-37 вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель держлісфонду Козинського лісництва (87 квартал, 2,3,4 виділ), утворилась внаслідок об'єднання 5 земельних ділянок, придбаних на підставі договорів купівлі-продажу, яким в подальшому присвоєно один кадастровий номер НОМЕР_14, розташована на території Підгірцівської сільської ради, перебуває у постійному користуванні Державного підприємства "Київське лісове господарство" і документом, що підтверджує таке право до одержання державного акта про право постійного користування землею, є планово-картонрафічні матеріали лісовпорядкування.

Водночас, 02.07.2007 Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 було видано державний акт серії НОМЕР_18 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_14, загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до приписів ст. 330 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З огляду на те, що в процесі розгляду спору суд встановив, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Підгірцівською сільською радою з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом влади не вчинялося (тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею через незаконні дії Підгірцівської сільської ради щодо її вилучення і була включена до земель комунальної власності), та зважаючи на той факт, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, господарський суд вважає, що права Державного підприємства "Київське лісове господарство", як особи, яка має речове право на спірне майно, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а спірні земельні ділянки, які незаконно перебувають у власності ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп", мають бути витребувані на користь їх законного землекористувача.

Подібного правового висновку щодо можливості застосування у спірних правовідносинах приписів ст. 388 Цивільного кодексу України дотримується і Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц.

При цьому суд вказує, що право Державного підприємства "Київське лісове господарство" на захист свого речового права шляхом витребування майна на його корись не може ставитися в залежність від обставин включення цього майна до предмету іпотеку, яким забезпечені вимоги Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" за договором іпотеки № 1264-270214/І від 27.02.2014, укладеним з ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп", оскільки право власності держави на спірне майно є абсолютним.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_17 від 04.09.2006 на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України визначено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При цьому, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Державне підприємство "Київське лісове господарство" як особа, якій належить право постійного користування спірною земельною ділянкою, наділене правом на звернення до суду з метою захисту свого порушеного права як шляхом визнання актів органів місцевого самоврядування недійсними, так і шляхом скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі таких актів.

Разом з тим, суд вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 викладено правову позицію згідно з якою Суд вказав на можливість розгляду позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, оскільки останнє вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

Таким чином Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 відступив від правового висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, в якій вказувалося про те, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З урахуванням висновку Верховного Суду у справі №923/466/17, господарський суд при оцінці обгрунтованості підстав звернення прокурора до суду з даними позовом враховує, що реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, прокурор вказав у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право Державного підприємства "Київське лісове господарство" та спосіб його захисту, який не суперечить чинному закону та прямо передбачений нормою матеріального права.

Водночас, надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту порушеного права особи у спірних правовідносинах, суд зважає, окрім іншого, й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим, суд вказує, що нормами статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що неправомірність отримання ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" спірної земельної ділянки була встановлена судом в процесі розгляду спору за наслідками дослідження всіх обставин справи в їх сукупності згідно з поданих доказів, незважаючи на здійснену за товариством державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, останнє не набуло права власності на неї, тому господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним в судовому порядку і державного акту на право власності на земельну ділянку від 02.07.2007 серія НОМЕР_18, виданого ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" Обухівським районним відділом земельних ресурсів, оскільки його існування в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушує публічний порядок через те, що посвідчує факт протиправного вилучення з користування держави спірної земельної ділянки.

При цьому, при прийнятті рішення у даній справі судом враховано помилкове зазначення прокурором у прохальній частині заявленого ним позову серії та дати видачі ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, який останній просить визнати недійсним в судовому порядку.

Зазначення в резолютивній частині прийнятого судом рішення достовірних даних правовстановлюючого документа, який скасовується судом, не є виходом за межі заявлених прокурором позовних вимог, а є діями суду, спрямованими на усунення неточностей в реквізитах оскаржуваного документа.

Відповідно до статей 74 та 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, господарський суд вважає обгрунтованими доводи прокурора про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі шляхом визнання недійсними оспорюваних рішень Підгірцівської сільської ради, державного акту, виданого на ім'я ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп", на право власності на спірну земельну ділянку та витребування вказаної земельної ділянки з незаконного володіння на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство".

Враховуючи, що відповідач-2 згідно з поданої заяви від 12.07.2018 (вх. №13544/18) просив застосувати позовну давність щодо вимог прокурора про витребування земельної ділянки на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Відповідно до ч. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України було виключено.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону України передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якими порушено право власності або інше речове право особи.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як вказано у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

В процесі розгляду справи суд встановив порушення права законного володільця земельної ділянки лісового фонду, яка на праві постійного користування належала Державному підприємству "Київське лісове господарство" та в подальшому на підставі незаконних рішень Підгірцівської сільської ради була вилучена та передана у власність громадян, які за договорами купівлі-продажу перепродали її відповідачу-2 у даній справі.

Також суд дійшов висновку, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, то позовні вимоги прокурора, обгрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, відповідають способам захисту порушених прав держави як власника майна, тому наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Таким чином, розглядаючи обгрунтованість клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог, господарський суд враховує, що оскільки прокурор звернувся до суду із позовом про визнання незаконними правових актів органу місцевого самоврядування, якими порушено право власності держави та речове право Державного підприємства "Київське лісове господарство" на спірну земельну ділянку в межах трирічного строку, про який йдеться у 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", позовна давність до вищевказаних вимог станом на момент пред'явлення позову ще не спливла.

Що стосується можливості застосування у даній справі позовної давності до інших позовних вимог, то суд вказує про таке.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність. Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Зазначені правові висновки відповідають усталеній судовій практиці (постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 904/9637/16, від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14).

Разом з тим, суд вказує, що не може застосовуватися позовна давність щодо вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, оскільки така вимога є додатковою до вимоги про захист права власника шляхом витребування майна з незаконного володіння, а тому відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України за відсутності спливу строку позовної давності до основної вимоги про віндикацію майна, в суду є всі підстави для захисту права власності держави щодо вимоги, яка за своєю природою є додатковою, оскільки шляхом реєстрації права власності за іншою особою оспорюється право власності законного власника землі.

При вирішенні питання щодо розподілу судового збору за наслідками розгляду даної справи, господарський суд враховує положення ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволення вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Станом на момент подачі цього позову до суду, органи прокуратури, у відповідності до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", при здійсненні своїх повноважень були звільнені від оплати позовної заяви судовим збором, в той час як сільська рада та приватна юридична особа таких пільг зі сплати судового збору не мали.

Таким чином, судовий збір у даній справі має бути стягнутий в дохід бюджету за всіма позовними вимогами задоволеними судом в розглянутому спорі.

Водночас, суд вказує, що оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій Підгірцівської сільської ради, що стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом про захист державних інтересів, суд вважає за справедливе витрати по сплаті судового збору у даній справі покласти саме на сільську раду.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005 "Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради"ю

3. Визнати недійсними рішення XIX сесії XXIV скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005, якими затверджено наступні проекти землеустрою та передано у власність:

- ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, земельну ділянку загальною площею 0,409 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2;

- ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, земельну ділянку загальною площею 0,3018 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, земельну ділянку загальною площею 0,5016 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, земельну ділянку загальною площею 0,4373 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, земельну ділянку загальною площею 0,4371 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1.

4. Витребувати на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство" (08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Стоянка, вулиця Лісна, будинок 15, код ЄДРПОУ 00991373) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" (82300, Львівська обл., місто Борислав, вул. Шевченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 34414474) земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, АДРЕСА_2, загальною ринковою вартістю станом на 26.12.2006 - 1275200,00 грн;

5. Визнати недійсним державний акт від 02.07.2007 серії НОМЕР_18 на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" (82300, Львівська обл., місто Борислав, вул. Шевченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 34414474) на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_14 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства.

6. Стягнути з Підгірцівської сільської ради (08710, Київська обл., Обухівський район, село Підгірці, вул. Васильківська, будинок 39, код ЄДРПОУ 04361574) в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 34030 (тридцять чотири тисячі тридцять) гривень 00 копійок.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Повне рішення складено: 22.11.2018.

Суддя В.М. Антонова