Рішення

від 19.11.2018 по справі 904/3202/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3202/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПС і К", м. Дніпро

про стягнення 1225393,20 грн

у присутності представників:

від позивача: адвокат Стрюк С.В., довіреність від 09.08.2018; представник Слюсарев А.М., довіреність від 09.08.2018;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

18.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПС і К" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення основного боргу у сумі 944551,92 грн, пені у сумі 105582,79 грн, штрафу у сумі 124680,85 грн, 3% річних у сумі 9316,13 грн та інфляційних втрат у сумі 41261,51 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №К29/12/17-00004, укладеного між сторонами 29.12.2017.

Ухвалою суду від 23.07.2018 було залишено позовну заяву без руху та надано позивачу час для усунення недоліків на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою від 20.08.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, встановленими ГПК України, з призначенням підготовчого засідання на 24.09.2018.

24.09.2018 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, якою, після здійсненого ним перерахунку сум пені, річних, інфляційних нарахувань та штрафу, просить стягнути з відповідача: 185235,50 грн - пеню, 16148,00 грн - 3% річних, 11291,53 грн - інфляційні втрати, 1039,01 грн - штраф. Таким чином, з урахуванням суми основного боргу, яка залишена незмінною, позивач заявляє до стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 1158265,96 грн.

Суд дійшов висновку, що заява не суперечить приписам ст. 46 ГПК України, а тому прийнята та буде врахована при вирішенні спору по суті, наразі розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 11.10.2018, про що свідчить в ухвалі суду від 24.09.2018.

01.10.2018 відповідач подав відзив на позов, у якому проти позову заперечив та зазначив, що ним виконувалися зобов'язання перед позивачем, що підтверджується реєстром платежів.

Не погодившись з доводами відповідача, вважаючи доводи останнього недостовірними, позивач 11.10.2018 надав до справи реєстр поставок та оплат за період з січня 2016 року по вересень 2018 року.

Ухвалою від 11.10.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.11.2018. Разом з тим, 16.10.2018 суд призначив розгляд заяви про забезпечення позову разом з позовною заявою у судовому засіданні з викликом сторін, про що постановив відповідну ухвалу.

У зв'язку з відпусткою судді Воронько В.Д. у призначену дату засідання (06.11.2018) розгляд справи по суті та заяви про забезпечення позову було перенесено на 19.11.2018, про що свідчить ухвала суду від 22.10.2018.

Відповідач не забезпечив участі свого представника у судовому засіданні.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснено всі необхідні заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи за місцезнаходженням останнього згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Ухвали по справі надсилались судом завчасно у відповідності до норм, передбачених ГПК України, та з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документах. В матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення, що повернулись від відповідача, про вручення останньому поштової кореспонденції суду, а тому є всі підстави вважати, що відповідач був достеменно обізнаний про розгляд цієї справи у суді.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

Тож, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮПС і К" (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № К29/12/17-00004 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах, передбачених даним договором, наступний товар: Поліетилен ВТ у кількості 20000т у загальній сумі 944551,92 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору умови оплати: відтермінування платежу на строк 60 календарних днів з моменту відвантаження партії товару, згідно з п. 4.1 даного договору.

Оплата за товар здійснюється покупцем у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на суму 944551,92 грн, що підтверджується видатковою та товарно-транспортною накладними за № 29/12000008 від 29.12.2017.

Відповідач товар отримав на підставі довіреності № 1251 від 29.12.2017, про що свідчить підпис його представника на вказаній накладній, але не здійснив оплату поставленого товару.

Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом.

Звертаючись до суду, позивач окрім основного боргу заявляє до стягнення пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати. На стадії підготовчого провадження позивач фактично збільшив пеню та 3% річних, а також зменшив інфляційні втрати і штраф, що, в свою чергу, загалом слугувало зменшенню предмету позову, про що свідчить заява про зменшення позовних вимог, подана до суду 25.09.2018.

Відповідач проти позову заперечив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність повного задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу та отримання його останнім підтверджений матеріалами справи та не оспорений.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що поставка товару здійснена 29.12.2017 на підставі видаткової та товарно-транспортної накладних за № 29/12000008, а умовами договору сторони передбачили відстрочку платежу на 60 календарних днів, то відповідач зобов'язаний був оплатити товар до 27.02.2017.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем оплати за поставлений товар, а отже останній не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 944551,92 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Звертаючись до суду, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, за період з 28.02.2018 по 24.09.2018 пеню у сумі 185235,50 грн, 3% річних у сумі 16148,00 грн, інфляційні втрати у сумі 11291,53 грн та штраф у сумі 1039,01 грн.

Стаття 216 ЦК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення заборгованості до дня фактичної оплати та штрафу у розмірі 0,11 % від суми заборгованості за поставлений товар за кожен день прострочення з дня виникнення заборгованості до дня фактичної оплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладені правові норми, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, штрафу та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та вірність. Стосовно ж нарахування 3% річних за 208 днів прострочення відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару слід зазначити, що за власним розрахунком суду належна сума можливого складає 16147,96 грн, а відтак заявлені позивачем вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню частково у визначеній судом сумі.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 944551,92 грн основного боргу, 16147,96 грн 3% річних, 11291,53 грн інфляційних втрат, 185235,50 грн пені та 1039,01 грн штрафу з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні; в решті позовних вимог слід відмовити.

Разом з тим, суд розглянув у судовому засіданні подане позивачем клопотання про забезпечення позову та дійшов наступного.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Отже, позивач, подаючи заяву про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з нею до суду. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано доказів наявності фактичних обставин, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема: витрачання коштів боржником не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, факту отримання сторонами акту опису та арешту майна боржника, результатів визначення вартості майна, а тим більш, початку процедури його реалізації (шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, з огляду на що у вищевказаній заяві слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у сумі 17373,99 грн покладаються на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір; витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 881,00 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 140, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПС і К" (м. Дніпро, вул. Паторжинського, буд. 30, кв. 7; ідентифікаційний код 40182274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" (м. Дніпро, вул. Старокозацька, (Комсомольська), буд. 54, кв. 43; ідентифікаційний код 31477264) основний борг у сумі 944551,92 грн, 3% річних у сумі 16147,96 грн, інфляційні нарахування у сумі 11291,53 грн, пеню у сумі 185235,50 грн, штраф у сумі 1039,01 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 17373,99 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохим" про забезпечення позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 881,00 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 26.11.2018.

Суддя В.Д. Воронько