Рішення

від 22.11.2018 по справі 1740/1932/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 листопада 2018 року м. РівнеСправа №1740/1932/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Чучаліна К.В.,

відповідача: представники Форет М.С., Гузик А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Дубрик" доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Дубрик" (далі - ПАТ "Дубрик") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 №0003721401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 66803,75грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству.

Ухвалою суду від 14.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Разом з тим, судом встановлено строк для подачі відповідачем відзиву на позовну заяву (відзив).

У встановлений судом строк відповідачем до суду подано відзив, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій із трьома контрагентами спростовуються фактичними обставинами справи та первинними документами, що є належним чином складені та підтверджують фактичне здійснення господарських операції. Відтак, оспорюване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм чинного податкового законодавства України та підлягає скасуванню. Просила позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили, надавши пояснення тотожні відзиву. Зокрема, вказали, що реальність господарських операцій із низкою контрагентів не підтверджуються, враховуючи протиправну діяльність таких контрагентів. Вважають, що оспорюване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ "Дубрик" з питань проведення взаєморозрахунків з ТОВ "Террапродукт" (код 38067318) за жовтень 2016 року, ТОВ "Мастербізнес" (код 39599905) за листопад 2016 року, ТОВ "Альта Прім" (код 39762219) за грудень 2015 року. За наслідками перевірки було сформовано акт №1023/17-00-14-03/13980603 від 13.04.2018.

У висновках акті перевірки встановлено порушення ПАТ "Дубрик" п.185.1 ст.185, пп. а п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 53443грн., в т.ч. за грудень 2015 року в сумі 17289грн., за жовтень 2016р. в сумі 20840грн., за листопад 2016 року в сумі 15314грн.

На підставі складеного акту перевірки, було прийняте податкове повідомлення-рішення №0003721401 від 27.04.2018, яким ПАТ "Дубрик" збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість (далі - ПДВ) по вітчизняних товарах в сумі 66803,75грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями в сумі 53443,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 13360,75грн.

Вважаючи таке рішення податкового органу протиправним, ПАТ "Дубрик" звернулося до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Приписами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Отже, правові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання або продажу товарів/робіт/послуг з метою ведення господарської діяльності, що пов'язане з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, суд повинен з'ясувати, чи позивачем дійсно здійснювалися ті правочини, що ним задекларовані, чи має місце спотворення податкової звітності, як стверджує контролюючий орган.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 28.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербізнес" (Постачальник) та ПАТ "Дубрик" (Покупець) було укладено Договір поставки. За умовами Договору, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити матеріали/Товар (п.п.1.1 п.1 Договору). Загальна вартість Товару за даним Договором становить 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38грн. (п.п.3.1 п.3 Договору). Згідно з п.п.4.3 та п.п.4.6 Договору, поставка Товару здійснюється автотранспортом Постачальника.

Виконання сторонами вказаного Договору від 28.11.2016 на загальну суму 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38грн. підтверджується: видатковою накладною №141 від 30.11.2016 на загальну суму 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38грн.; податковою накладною №31 від 30.11.2016 на загальну суму 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38грн.; платіжним дорученням №2259 від 22.12.2016 на суму 91886,26грн.; товарно-транспортною накладною №1/30-11 від 30.11.2016, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 за 4 квартал 2016 року.

Придбання ТМЦ, що зазначені у наведених вище первинних документах, було пов'язано із необхідністю проведення ремонту, що підтверджується відповідними дефектними актами від 15.10.2016. Вказані ТМЦ були використані позивачем у господарській діяльності, що вбачається з актів списання матеріалів від 21.12.2016 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 102 за грудень 2016 року.

Крім того, 21.12.2015 ПАТ "Дубрик" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альта-Прім" (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг. За умовами Договору, Виконавець надає Замовнику послуги з встановлення та монтажу металопластикових вікон (п.п.1.1 п.1 Договору).

Виконання сторонами вказаного Договору від 21.12.2016 на загальну суму 19800,00грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00грн. підтверджується: актом надання послуг від 23.12.2015 на загальну суму 19800,00грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00грн.; податковою накладною №121 від 23.12.2015 на загальну суму 19800,00грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00грн.; платіжним дорученням №1837 від 28.12.2015 на суму 15045,00грн.

Для виконання вказаних робіт, 21.12.2015 ТОВ "Альта-Прім" (Постачальник) та ПАТ "Дубрик" (покупець) уклали Договір купівлі-продажу товару (вікна металопластикові) на загальну суму 83934,00грн., у т.ч. ПДВ - 13989,00грн. Виконання сторонами Договору підтверджується: видатковою накладною №05/23 від 23.12.2015 на загальну суму 83934,00грн., у т.ч. ПДВ - 13989,00грн.; податковою накладною №122 від 23.12.2015 на загальну суму 83934,00грн., у т.ч. ПДВ - 13989,00грн.; товарно-транспортною накладною №115698 від 23.12.2015.

Необхідність отримання таких робіт та використання придбаних ТМЦ пов'язано із ремонтом основних засобів, що використовуються в господарській діяльності позивача та сприяють отриманню доходу та формуванню податкових зобов'язань з ПДВ, що підтверджено дефектним актом від 01.11.2015 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 103 за грудень 2015 року, актом списання товарів від 23.12.2015, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 205 за грудень 2015 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1531 за грудень 2015 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.10.2012, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.10.2012.

Судом також встановлено, що 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Террапродукт" (Постачальник) та ПАТ "Дубрик" (Покупець) було укладено Договір поставки. За умовами Договору, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити матеріали/Товар (п.п.1.1 п.1 Договору). Загальна вартість Товару за даним Договором становить 125040,00грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00грн. (п.п.3.1 п.3 Договору). Згідно з п.п.4.5 та п.п.4.6 Договору, поставка Товару здійснюється автотранспортом Постачальника.

Виконання сторонами вказаного Договору від 25.102016 на загальну суму 125040,00грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00грн. підтверджується: рахунком-фактурою №СФ-15 від 31.10.2016 на загальну суму 125040,00грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00грн.; видатковими накладними: №10 від 31.10.2016 на загальну суму 42263,52грн., у т.ч. ПДВ - 7043,92грн., №12 від 31.10.2016 на загальну суму 82776,48грн., у т.ч. ПДВ - 13796,08грн.; податковими накладними: №37 від 31.10.2016 на загальну суму 42263,52грн., у т.ч. ПДВ - 7043,92грн., №40 від 31.10.2016 на загальну суму 82776,48грн., у т.ч. ПДВ - 13796,08грн.; товарно-транспортною накладною №33110 від 31.10.2016 актом списання матеріалів від 29.12.2016.

Придбані ТМЦ були використані позивачем у господарській діяльності, що підтверджується: актами списання матеріалів від 20.12.2016, дефектним актом від 15.03.2016, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.10.2012, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.10.2012.

10 листопада 2016 року між ТОВ "Террапродукт" (Первісний кредитор) та ПП "Комп і ка" (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №17. За умовами Договору, ТОВ "Террапродукт" передало Новому кредиторові право вимоги за Договором поставки від 25.10.2016, що був укладений із позивачем (п.п.1.1 п.1 Договору). На підставі Договору про відступлення права вимоги №17 від 10.11.2016, ПАТ "Дубрик" було погашено заборгованість ПП "Комп і ка" за поставлені ТМЦ, що підтверджується платіжними дорученнями: №2189 від 16.11.2016 в сумі 40000,00грн., №2201 від 21.11.2016 в сумі 66909,20грн.

Суд зазначає, що правова природа договорів купівлі-продажу (постачання/надання послуг) визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця (постачальника/виконавця) - на передачу покупцеві товару/робіт/послуг, у покупця (замовника) - на прийняття товару/робіт/послуг та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагенти виконали умови укладених між ними договорів, чим і підтвердили факт їх укладання.

Отже, наявними письмовими доказами підтверджується факт того, що наведені вище господарські операції спричинили рух активів, зобов'язань та зміни у власному капіталі ПАТ "Дубрик". Придбання ТМЦ та послуг було пов'язано з господарською діяльністю позивача, тому суд доходить до висновку, що формування податкового кредиту з ПДВ за даними господарськими операціями було здійснено у межах чинного законодавства.

Посилання відповідача на те, що первинні документи позивача містять дефекти, суд відхиляє з огляду на те, що допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення. Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним судом у Постановах від 17.01.2018 у справі №К/9901/1187/18 (№2а/0270/4386/12) та від 17.01.2018 у справі №К/9901/1524/18 (№802/537/13-а), де суд висловив правову позицію, відповідно до якої допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення.

Суд зауважує, що висновки відповідача про те що відсутність сертифікатів якості свідчить про безтоварність господарських операцій, не є обґрунтованими, оскільки сертифікати не є первинними документами на підставі яких відбуваються господарські операції, здійснюються зміни у русі активів, зобов'язань та власного капіталу. Вказане твердження було підтримано Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі №804/7025/16 (№К/9901/902/17).

Щодо тверджень органу ДФС про те, що не надання до перевірки журналу обліку довіреностей, журналу в'їзду-виїзду на територію позивача свідчить про нереальність господарських операцій суд зазначає таке. Вказані вище документи не є тими документами на підставі яких відображаються господарські операції у бухгалтерському та податковому обліку. Такі документи є лише допоміжними для господарського контролю.

Крім того, Наказ Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за №293/1318 (із змінами) 01.01.2015 втратив чинність. За таких обставин вимагання від суб'єкта господарювання ведення журналу довіреностей, який не є обов'язковим, є неправомірним втручанням у його діяльність.

Суд не може визнати обґрунтованими посилання відповідача на те, що транспортні засоби, за допомогою яких контрагентами-постачальниками позивача здійснювалося перевезення ТМЦ, є зареєстровані на інших осіб, а не на таких контрагентів-юридичних осіб, а отже такі господарські операції є безтоварними з огляду на таке.

У главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за №363 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2563, далі - Порядок №363), перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Суд зазначає, що Порядком №363 не передбачено, що такий автомобіль повинен належати перевізнику виключно на підставі права власності.

Відповідачем досліджувалося лише питання щодо права власності контрагентів-постачальників позивача на вантажні автомобілі, якими здійснювалося перевезення ТМЦ, що вбачається з Листа від 20.03.2018 №31/17-1033, виданого відповідачу Регіональним сервісним центром МВС в Рівненській області.

Разом із тим, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388, передбачено, що облік транспортних засобів ведеться виключно у розрізі встановлення/зміни права власності на автомобіль.

З таких обставин, відповідачем не спростовано під час перевірки можливість користування контрагентами-продавцями автотранспортом на підставі договорів оренди (найму), позички, договорів зі здійснення перевезення ТМЦ.

Суд зауважує, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів (зокрема відсутність окремих підписів, даних про посвідчення водія тощо) допущених при оформленні товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови її підтвердження іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Подібну правову позицію було підтримано і Верховним Судом, зокрема в Постанові від 21.08.2018 у справі №804/76/15 (адміністративне провадження №К/9901/7293/18).

Крім того, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду з подібних правовідносин, суд зазначає таке. Верховний Суд у Постанові від 24.04.2018 у справі №К/9901/3438/17 вказав на таке. "… сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу". Аналогічні правові позиції було підтримано Верховним судом і у Постановах: від 15.05.2018 у справі №810/4391/16 (№К/9901/29144/18), від 19.06.2018 у справі №826/7704/16 (№К/9901/38191/18).

Суд також не може визнати належними доказами надані відповідачем до матеріалів справи картки платника податків контрагентів позивача, оскільки такі картки є лише видом обліку платників контролюючим органом. Фактично, до цієї картки вносяться дані, які або сам платник подає органу ДФС, або вносить контролюючий орган, у т.ч. з ймовірністю наявних помилок. Також з доданих карток платника податків вбачається, що на момент здійснення господарських операцій із ПАТ "Дубрик", такі контрагенти були зареєстровані в органах ДФС і претензій до таких контрагентів щодо їх реальності у державних органів не було. Це також вбачається з долучених позивачем виписок з ЄДР та витягів щодо платників ПДВ.

Відповідачем також було додано до матеріалів справи реєстру облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва. Суд також не може взяти їх до уваги, оскільки такий реєстр чинним законодавством не передбаченим та є лише видом внутрішнього обліку органу ДФС на підставі не перевірених та невстановлених судом даних (інакше б було долучено судове рішення про визнання посадових осіб такої юридичної особи винними у кримінальному злочині). Крім того, з вказаних карток вбачається, що щодо посадових осіб таких платників податків не було винесено обвинувальні вироки.

Податкові декларації з ПДВ за місяць здійснення господарських операцій із позивачем також не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки контролюючим органом не перевірялася достовірність інформації, що зазначена у таких податкових деклараціях шляхом проведення виїзних перевірок. Тобто, немає належних доказів того, що інформація, що внесена у податкову декларацію не є помилковою в частині помилково вказаних податкових зобов'язань або придбаних контрагентами ТМЦ.

Крім того, поза увагою відповідача залишився той факт, що відчужені позивачеві ТМЦ могли бути придбані контрагентами раніше здійсненого обліку податкових накладних, зокрема у 2014 році.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1".

Оскільки ТОВ "Террапродукт", ТОВ "Мастербізнес" та ТОВ "Альта Прім" знаходяться поза межами впливу позивача, він не може і не повинен нести відповідальність за будь-які протиправні або помилкові дії вказаних контрагентів.

Щодо доручення Ухвал про тимчасовий доступ до документів та/або ТМЦ у кримінальних провадженнях, то вони не мають відношення до даної адміністративної справи. Позаяк саме лише порушення кримінальної справи щодо суб'єктів господарювання, з якими позивач не мав правовідносин, за ст.212 КК України (ухилення від сплати податків) не є підставою для визнання правочину фіктивним/нереальним/безтоварним.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі №820/903/18 (адміністративне провадження №К/9901/55849/18) зазначив таке. Наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

З наведеного вище вбачається, що долучені відповідачем до матеріалів справи письмові докази не підтверджують факту нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Террапродукт", ТОВ "Мастербізнес" та ТОВ "Альта Прім". Більше того, вказані документи та витяги з електронних реєстрів свідчать про те, що контрагенти постачальника позивача були зареєстрованими державними органами, транспортні засоби, якими перевозилися ТМЦ реально існують, а висновки про безтоварність господарських операцій були зроблені відповідачем на підставі поверхневих, нічим не підтверджених припущень.

Суд зазначає, що у ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі Ятрідіс проти Греції (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Як наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Інтересам суспільства не відповідають дії державного органу - органу ДФС позбавляти мирного володіння майном (шляхом нарахування незаконних податкових зобов'язань та штрафів) на підставі нічим не підтверджених припущень.

Вказане твердження повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що "…довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не довів правомірності своїх рішень, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, позов слід задовольнити повністю.

Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 27.04.2018 №0007321401.

Стягнути із суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023; ідентифікаційний код 39394217), за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача Приватного акціонерного товариства "Дубрик" (вул.Львівська, буд.264, с.Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, 35641; ідентифікаційний код 13980603) судовий збір в сумі 1762,00грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд (пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 листопада 2018 року.

Суддя Щербаков В.В.