Постанова

від 14.03.2019 по справі 1740/1932/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1024/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 1740/1932/18 (рішення ухвалено в м. Рівне, головуючий судя ОСОБА_3, повне судове рфшення складено 26.11.2018) за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Дубрик до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ПАТ Дубрик 13.07.2018 звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2018 №0003721401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 66803,75 грн, у тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 53443,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 13360,75 грн. із-за не реальності господарських олперацій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 27.04.2018 №0003721401.

Не погодившись з таким рішенням суду першої ГУ ДФС у Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що реальність господарських операцій із низкою контрагентів не підтверджуються, враховуючи протиправну діяльність таких контрагентів. Вказує, що умовами договорів поставки передбачено, що якість товару повинна підтверджуватися сертифікатом відповідності. Проте, всупереч умовам договорів, на запит ГУ ДФС у Рівненській області №1/17-00-14-03-06 від 02.04.2018 про надання пояснень та їх документальних підтверджень щодо взаємовідносин з ТОВ Террапродукт , ТОВ Мастербізнес , ТОВ Альта Прім не представлено документів щодо підтвердження походження та якості придбаних ТМЦ (сертифікати виробника, технічні паспорти та ін.).

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, ТОВ Террапродукт , ТОВ Мастербізнес , ТОВ Альта Прім мають право, здійснювати види діяльності визначені згідно коду КВЕД. Реалізація позивачу товарів зазначеної номенклатури не відповідають кодам класифікації видів економічної діяльності контрагентів.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що за даними Єдиного реєстру судових рішень встановлено наявність кримінальних проваджень щодо фіктивності по ТОВ Террапродукт (№12013190020000365 від 20.09.2013) та ТОВ Альта Прім (№32015110000000015 від 27.11.2015). Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно повідомлення ОУ ТУ ДФС у Донецькій області №192/05-99-07-05 про виявлення кримінального правопорушення, в період 2015 року групою осіб, здійснено контроль за діяльністю ряду підприємств транзитно- конвертаційної направленості, зокрема ТОВ Альта-Прім . Сукупність ознак нереальності операцій вказує на неможливість факту поставки ТМЦ саме у контрагентів ТОВ Террапродукт , ТОВ Мастербізнес , ТОВ Альта-Прім .

Вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ Дубрик з питань проведення взаєморозрахунків з ТОВ Террапродукт (код 38067318) за жовтень 2016 року, ТОВ Мастербізнес (код 39599905) за листопад 2016 року, ТОВ Альта Прім (код 39762219) за грудень 2015 року.

За результатами перевірки було складено акт №1023/17-00-14-03/13980603 від 13.04.2018.

У висновках акта перевірки встановлено порушення ПАТ Дубрик п.185.1 ст.185, пп. а п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 53443грн., в т.ч. за грудень 2015 року в сумі 17289 грн., за жовтень 2016 року в сумі 20840 грн., за листопад 2016 року в сумі 15314грн.

На підставі складеного акту перевірки, було прийняте податкове повідомлення-рішення №0003721401 від 27.04.2018, яким ПАТ Дубрик збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість (далі - ПДВ) по вітчизняних товарах в сумі 66803,75 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями в сумі 53443,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 13360,75 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що наявними письмовими доказами підтверджується факт того, що наведені господарські операції спричинили рух активів, зобов'язань та зміни у власному капіталі ПАТ Дубрик . Придбання ТМЦ та послуг було пов'язано з господарською діяльністю позивача, а тому формування податкового кредиту з ПДВ за даними господарськими операціями було здійснено у межах чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно із ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Як встановлено судом, 28.11.2016 між ТОВ Мастербізнес (Постачальник) та ПАТ Дубрик (Покупець) було укладено Договір поставки. За умовами цього Договору, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити матеріали/Товар (п.п.1.1 п.1 Договору). Загальна вартість Товару за даним Договором становить 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38грн. (п.п.3.1 п.3 Договору). Згідно з п.п.4.3 та п.п.4.6 Договору, поставка Товару здійснюється автотранспортом Постачальника.

Виконання сторонами вказаного Договору від 28.11.2016 на загальну суму 91886,26 грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38 грн. підтверджується: видатковою накладною №141 від 30.11.2016 на загальну суму 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38 грн.; податковою накладною №31 від 30.11.2016 на загальну суму 91886,26грн., у т.ч. ПДВ - 15314,38 грн.; платіжним дорученням №2259 від 22.12.2016 на суму 91886,26 грн.; товарно-транспортною накладною №1/30-11 від 30.11.2016, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 за 4 квартал 2016 року.

Придбання ТМЦ, що зазначені у наведених вище первинних документах, було пов'язано із необхідністю проведення ремонту, що також підтверджується відповідними дефектними актами від 15.10.2016.

Вказані ТМЦ були використані позивачем у господарській діяльності, що видно з актів списання матеріалів від 21.12.2016 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 102 за грудень 2016 року.

Також, 21.12.2015 між ПАТ Дубрик (Замовник) та ТОВ Альта-Прім (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг. За умовами Договору, Виконавець надає Замовнику послуги з встановлення та монтажу металопластикових вікон (п.п.1.1 п.1 Договору).

Виконання сторонами вказаного Договору від 21.12.2016 на загальну суму 19800,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00 грн. підтверджується: актом надання послуг від 23.12.2015 на загальну суму 19800,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00 грн.; податковою накладною №121 від 23.12.2015 на загальну суму 19800,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3300,00 грн.; платіжним дорученням №1837 від 28.12.2015 на суму 15045,00 грн.

Для виконання вказаних робіт, 21.12.2015 ТОВ Альта-Прім (Постачальник) та ПАТ Дубрик (покупець) уклали Договір купівлі-продажу товару (вікна металопластикові) на загальну суму 83934,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13989,0 0грн.

Виконання сторонами Договору підтверджується: видатковою накладною №05/23 від 23.12.2015 на загальну суму 83934,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13989,00 грн.; податковою накладною №122 від 23.12.2015 на загальну суму 83934,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13989,00 грн.; товарно-транспортною накладною №115698 від 23.12.2015.

Необхідність отримання таких робіт та використання придбаних ТМЦ пов'язано із ремонтом основних засобів, що використовуються в господарській діяльності позивача та сприяють отриманню доходу та формуванню податкових зобов'язань з ПДВ, що підтверджено дефектним актом від 01.11.2015 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 103 за грудень 2015 року, актом списання товарів від 23.12.2015, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 205 за грудень 2015 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1531 за грудень 2015 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.10.2012, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.10.2012.

Судом також встановлено, що 25.10.2016 між ТОВ Террапродукт (Постачальник) та ПАТ Дубрик (Покупець) було укладено Договір поставки. За умовами Договору, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити матеріали/Товар (п.п.1.1 п.1 Договору). Загальна вартість Товару за даним Договором становить 125040,00грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00грн. (п.п.3.1 п.3 Договору). Згідно з п.п.4.5 та п.п.4.6 Договору, поставка Товару здійснюється автотранспортом Постачальника.

Виконання сторонами вказаного Договору від 25.102016 на загальну суму 125040,00 грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00 грн. підтверджується: рахунком-фактурою №СФ-15 від 31.10.2016 на загальну суму 125040,00 грн., у т.ч. ПДВ - 20840,00 грн.; видатковими накладними: №10 від 31.10.2016 на загальну суму 42263,52 грн., у т.ч. ПДВ - 7043,92 грн., №12 від 31.10.2016 на загальну суму 82776,48 грн., у т.ч. ПДВ - 13796,08 грн.; податковими накладними: №37 від 31.10.2016 на загальну суму 42263,52 грн., у т.ч. ПДВ - 7043,92 грн., №40 від 31.10.2016 на загальну суму 82776,48 грн., у т.ч. ПДВ - 13796,08 грн.; товарно-транспортною накладною №33110 від 31.10.2016 актом списання матеріалів від 29.12.2016.

При цьому, придбані ТМЦ були використані позивачем у господарській діяльності, що підтверджується: актами списання матеріалів від 20.12.2016, дефектним актом від 15.03.2016, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.10.2012, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.10.2012.

Також, 10.11.2016 між ТОВ Террапродукт (Первісний кредитор) та ПП Комп і ка (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №17.

За умовами Договору, ТОВ Террапродукт передало Новому кредиторові право вимоги за Договором поставки від 25.10.2016, що був укладений із позивачем (п.п.1.1 п.1 Договору).

На підставі Договору про відступлення права вимоги №17 від 10.11.2016, ПАТ Дубрик було погашено заборгованість ПП Комп і кА за поставлені ТМЦ, що підтверджується зокрема платіжними дорученнями: №2189 від 16.11.2016 в сумі 40000,00 грн., №2201 від 21.11.2016 в сумі 66909,20 грн.

Аналізуючи укладені договори між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає, що такі повністю узгодженні. Суд першої інстанції вірно звернув увагу на той факт, що як позивач, так і його контрагенти виконали умови укладених між ними договорів, чим і підтвердили факт їх укладання.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність незначних недоліків первинних документів є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства інших первинних документів, що виключає відповідальність платника податків. У разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів є порушенням порядку заповнення цих документів, допущених постачальником, а відтак такі недоліки не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит та на віднесення до складу витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відповідного звітного періоду вартості отриманого товару (робіт, послуг).

Допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду у постановах від 17.01.2018 у справі №К/9901/1187/18 (№2а/0270/4386/12) та від 17.01.2018 у справі №К/9901/1524/18 (№802/537/13-а).

Щодо не надання до перевірки сертифікатів якості, колегія судів зазначає, що позивачем до перевірки надані усі необхідні первинні документи для фактичного встановлення реальності господарської операції між позивачем та його контрагентами, тому відсутність сертифікатів за наявності належним чином оформлених первинних документів не може бути підставою для визнання господарських операцій нереальними.

Таким чином, факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися, у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або за інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Надання відповідачем реєстру облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва, судом не враховуються, оскільки такий реєстр чинним законодавством не передбаченим та є лише видом внутрішнього обліку органу ДФС на підставі не перевірених та невстановлених судом даних (інакше б було долучено судове рішення про визнання посадових осіб такої юридичної особи винними у кримінальному злочині).

Крім того, з вказаних карток видно, що щодо посадових осіб таких платників податків не було винесено обвинувальні вироки.

Щодо посилання відповідача на те, що транспортні засоби, за допомогою яких контрагентами-постачальниками позивача здійснювалося перевезення ТМЦ, є зареєстровані на інших осіб, а не на таких контрагентів-юридичних осіб, а отже такі господарські операції є безтоварними колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку виконаної роботи.

З наведеного слідує, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, який впливає на формування податкового кредиту чи доводить факт або реальність господарської операції. Законодавство не ставить у залежність наявність товарно-транспортної накладної і формування податкового кредиту.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів (зокрема відсутність окремих підписів, даних про посвідчення водія тощо) допущених при оформленні товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови її підтвердження іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Вказана позиція висловлена Верховним судом у постановах від 12 лютого 2019 року у справі №813/1049/16 та від 21 серпня 2018 у справі №804/76/15.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на наявність в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень №12013190020000365 від 20.09.2013 та №32015110000000015 від 27.11.2015 відповідно до яких контрагенти позивача відносяться до категорії підприємств, які мають ознаки фіктивності, є безпідставними, оскільки вироків суду по вказаним провадженням відповідачем не надано, а тому таке посилання не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи, встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від своїх контрагентів за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки акту перевірки позивача. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом апеляційної інстанції усім наведеним висновкам надано оцінку.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 1740/1932/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 18.03.2019