Постанова

від 20.11.2018 по справі 815/361/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/361/18

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Потапчук В.О.

суддів: Шляхтицький О.І. , Семенюк Г.В.

при секретарі Алексєєвій Н.М.

за участю представника скаржника Головінського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року прийнятого у відкритому судовому засіданні о 10:43 год. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія" "Укрекопром" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2017 року №0001741415

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія" "Укрекопром" (далі - ТОВ "Науково-виробнича компанія" "Укрекопром", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Науково-виробнича компанія "Укрекопром"" з питань податкового законодавства за період з 09 лютого 2015 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства - за період з 09 лютого 2015 року по 31 грудня 2016 року, єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 09 лютого 2015 року по 31 грудня 2016 року.

За наслідками проведеної перевірки 22 грудня 2017 року складений акт №836/15-32-14-15/39624400 та на підставі вищевказаного акту прийняте податкове повідомлення-рішення, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДФС в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняту нове, яким у задоволення адміністративного позову відмовити повністю.

Окрім того скаржник зазначає, що стосовно контрагентів позивача відкриті кримінальні провадження.

Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області. Відстрочено скаржнику сплату судового збору до винесення рішення у справі.

На підставі Указів Президента України №455/2017 від 29 грудня 2017 року "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" та №296/2018 від 28 вересня 2018 року "Про переведення суддів", частини 6 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" проведено заходи з передачі справ та матеріалів, що перебували в провадженні Одеського апеляційного адміністративного суду до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

За результатами автоматизованого перерозподілу дану справу передано колегії суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Потапчук В.О., Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року прийнято апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Головного управління ДФС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Справу розглянуто відповідно ст. 310 КАС України у судовому засіданні.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром"" має статус юридичної особи, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію.

Позивач є платником податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, платником ЄСВ.

Перевірка господарської діяльності позивача проводилась з 27 листопада 2017 року по 15 грудня 2017 року про що був складений акт №836/15-32-14-15/39624400 від 22 грудня 2017 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001741415 від 10 січня 2017 року про збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зроблений висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі - 999 770 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернулася до суду з позовом.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не довів суду обґрунтованість висновків перевірки та наявність встановлених законом підстав для донарахування позивачу спірних сум.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податковому кодексу України.

Джерела права й акти їх застосування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до ч.1 ст.5 Господарського Кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У відповідності до п., п.4,6 ч. 1 ст. 6 Господарського Кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

При цьому, згідно до п.8 ч. 1 Господарського Кодексу України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Згідно з п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Норми ПК України не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальником товарів по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів, призначених для використання в його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів, а реальність операцій з придбання ним товарів у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань.

Оцінка суду.

Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні первинних документів наявних в матеріалах справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій позивача з його контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема: договорами купівлі-продажу, підряду, поставки; додатковими угодами; податковими накладними; витягом з реєстру податкових робіт; видатковими накладними; специфікацією; актами надання послуг; актами приймання виконаних будівельних робіт; локальним кошторисом на будівельні роботи; платіжними дорученнями; довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. / том 1-2/

Аналізуючи складені між позивачем та його контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Таким чином, висновки податкового органу про наявність порушень ведення позивачем та його контрагентами господарської діяльності є загальними та необґрунтованим, які ґрунтуються на викривленні фактичних обставин перевірки, на припущеннях, що не підтверджені необхідними доказами та не вірному тлумаченні норм діючого законодавства

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку з приводу реальності господарських взаємовідносин, правильності формування позивачем податкового кредиту та протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованою підставою для самостійного визначення позивачу грошового зобов'язання повинно бути не лише інформація взята контролюючим органом з Єдиного державного реєстру судових рішень або податкова інформація з Автоматизованої податкової системи, оскільки відповідно до п.61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючим органом з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, доводи податкового органу про те, що стосовно контрагентів позивача відкриті кримінальні провадження, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки під час розгляду справи відповідачем не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку статті 55-1 ГК України ( Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання ), в порядку статті 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами частиною 3 статті 228 ЦК України, прийнятого в порядку статті 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

В свою чергу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що укладаючи договори з контрагентами і/чи постачальниками послуг суб'єкт господарювання (в даному випадку позивач) позбавлений можливості перевіряти належне ведення ними податкового та бухгалтерського обліку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Таким чином, під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару (послуг).

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку з приводу реальності господарських взаємовідносин, правильності формування позивачем податкового кредиту та протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції з якими погоджується колегія суддів.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не підлягає.

Керуючись ст.ст. 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія" "Укрекопром" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2017 року №0001741415 - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (39398646) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача 31211256026001; кодкласифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 22 494,83 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 22 листопада 2018 року.

Головуючий суддя - доповідач Потапчук В.О. Судді Шляхтицький О.І. Семенюк Г.В.