Постанова

від 08.11.2018 по справі 493/255/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6435/18

Номер справи місцевого суду: 493/255/18

Головуючий у першій інстанції Бодашко Л. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Черевка П.М.,

Дрішлюка А.І.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: адвоката позивача ТОВ ПП Рідний край - Павленко А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу заапеляційною скаргою Одеської обласної державної адміністрації на рішення Балтського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край до Одеської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання договору оренди поновленим,-

В С Т А Н О В И В:

15 лютого 2018 року ТОВ Природоохоронне підприємство Рідний край звернулось до суду із позовом до Одеської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання договору оренди поновленим.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 16 лютого 2001 року між ним та Балтською районною радою Одеської області був укладений договір оренди земельних ділянок водного фонду, загальною площею 95,0 га, в тому числі вигону - 2,7 га, болота - 34,9 га і під водою - 57,4 га, з метою ефективного користування нею і вирощення риби, птиці, звірів та сільськогосподарських культур згідно з сівозміною з метою збереження якості землі, які знаходяться за межами населених пунктів Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області, строком на 15 років, починаючи з дати його реєстрації.

Згідно з умовами договору оренди землі Балтською районною радою Одеської області передано, а ТОВ Природоохоронне підприємство Рідний край прийнято в строкове платне користування вказані земельні ділянки, а відповідно до п.2.2 вищевказаного договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, при цьому зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до закінчення.

Договір зареєстрований у Балтській міській раді, про що вчинено запис в книзі державної реєстрації договорів оренди від 24 травня 2002 року.

Позивач 14 лютого 2016 року направив клопотання до Одеської обласної державної адміністрації про продовження дії договору оренди терміном на 49 років, однак листом від 21.03.2016р. відповідач не відмовив в поновленні договору, а запропонував додати ще інші документи, а саме: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, документу, що підтверджує реєстрацію права користування зазначеною земельною ділянкою та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 01 січня 2016 року.

22 травня 2017 року позивач повторно направив на адресу відповідача заяву про продовження терміну дії договору оренди земельних ділянок водного фонду з долученням необхідних документів, але 04.07.2017р. та 04.08.2017р. отримав від відповідача відмову у поновленні терміну договору оренди.

Вважаючи таку відмову незаконною ТОВ Природоохоронне підприємство Рідний край звернулось до суду із вказаним позовом та просило його задовольнити в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справу розглянуто за відсутності сторін.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року позов задоволено частково. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки водного фонду від 16 лютого 2001 року, укладений між ТОВ Природоохоронне підприємство Рідний край в особі директора ОСОБА_4 та Балтською районною радою Одеської області на земельні ділянки, загальною площею 95,0 га, в тому числі вигону - 2,7 га, болота - 34,9 га і під водою - 57,4 га, з метою ефективного користування нею і вирощення риби, птиці, звірів та сільськогосподарських культур згідно з сівозміною з метою збереження якості землі, які знаходяться за межами населених пунктів: Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області, (ставок В-1, кадастровий номер 5120683200:01:001:0364, площа 16,1779 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-2, кадастровий номер 5120683200:01:001:0365, площа 6,0199 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-2А, кадастровий номер 5120683200:01:001:0366, площа - 113623 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-3, кадастровий номер5120683200:01:001:0367, площа 9,1284 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок Н-І, кадастровий номер 5120683200:01:001:0368, площа 18,7510 га), Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставки Н-І-А, Н-2, кадастровий номер 51206835000:001:001:0636, площа 33,5071 га) та Додаткової угоди до нього від 23 жовтня 2001 року на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі Одеська обласна державна адміністрація просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по даній справі, посилаючись на порушення норм права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції представник апелянта Одеської обласної державної адміністрації та відповідач ОСОБА_4 не з'явились, але про розгляд справи вони були сповіщені належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 цього Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону, орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або у користування.

Стаття 16 вказаного Закону передбачає, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частиною 6 статті 33 Закону передбачено, що, у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край в особі директора ОСОБА_4 та Балтською районною радою Одеської області було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 95,0 га, в тому числі вигону - 2,7 га, болота - 34,9 га і під водою - 57,4 га, з метою ефективного користування нею і вирощення риби, птиці, звірів та сільськогосподарських культур згідно з сівозміною з метою збереження якості землі, які знаходяться за межами населених пунктів: Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області, ( ставок В-1, кадастровий номер 5120683200:01:001:0364, площа 16,1779 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-2, кадастровий номер 5120683200:01:001:0365, площа 6,0199 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-2А, кадастровий номер 5120683200:01:001:0366, площа - 113623 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок В-3, кадастровий номер5120683200:01:001:0367, площа 9,1284 га), Лісничівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставок Н-І, кадастровий номер 5120683200:01:001:0368, площа 18,7510 га), Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області (ставки Н-І-А, Н-2, кадастровий номер 51206835000:001:001:0636, площа 33,5071 га) та Додаткову угоду до нього від 23 жовтня 2001 року строком на 15 років, посвідчених приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу 16.02.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 454, а також зареєстрованого у Балтській міській раді, про що вчинено запис в книзі державної реєстрації договорів від 24.05.2002 року (т.1, а.с. 7-9).

Пунктом 2.2 зазначеного договору оренди земельної ділянки від 16.02.2001 року передбачалося, що по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому випадку зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до закінчення.

Перед закінченням строку його дії, позивач 14.02.2016 року надіслав на адресу Одеської обласної державної адміністрації заяву про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 95,0 га, листом від 14.03.2016 року відповідач не відмовив продовжити строк дії договору, а лише запропонував додати ще витяг з технічної нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки.

Лише 04.07.2017 року позивач отримав від Одеської обласної державної адміністрації лист про відмову у поновленні прав оренди земельних ділянок водного фонду за вихідним номером 01/02-21/3649 від 13.06.2017 року, яким позивача повідомлено про відмову в поновленні прав оренди зазначеної земельної ділянки, тобто з порушенням місячного строку.

По закінченню дії вказаного договору позивач продовжує користуватися земельною ділянкою водного фонду і користується нею до теперішнього часу, що підтверджується довідкою № 901 Балтської міської ради Одеської області від 23.05.2018 року, платіжними дорученнями про сплату орендної плати за земельні ділянки із земель водного фонду за 2016, 2017 та 2018 роки, та листом на ім'я Балтського міського голови Мазура С.С. № 3 від 26.03.2018 року і планом заходів, спрямованих на раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів на ставках № 1-3 в межах території колишньої Лісничівської сільської ради та Оленівської сільської ради, що входять до складу Балтської об'єднаної територіальної громади від 26.03.2018 року.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на поновлення договору оренди земельної ділянки водного фонду від 16.02.2001, загальною площею 95,0 га, на новий 15 річний строк, а не на строк в 49 років, як того вимагає позивач, оскільки в судовому засіданні доведено факт належного виконання позивачем умов договору оренди, продовження ним користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та не надіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови в поновленні дії договору на новий строк.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?н;…&? ; фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У пунктах 1, 2 та 3 постанови № 3 Пленуму Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону № 2453-VI).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108-114 ЦПК).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Згідно частини 1 статті 19 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, в редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 14-40цс18, 21 березня 2018 року у справі № 14-41цс18 та від 25 квітня 2018 року у справі № 14-74цс18 та від 30 травня 2018 року у справі №14-123цс18.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі є юридичні особи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край , відповідач - Одеська обласна державна адміністрація, та фізична особа: відповідач ОСОБА_4, колишній директор Товариства з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край , який від імені цього товариства 16 лютого 2001 року укладав договір оренди земельної ділянки водного фонду (т. 1, а.с. 2-6).

У даному випадку предметом спору є визнання поновленим договору оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 95,0 га, в тому числі вигону - 2,7 га, болота - 34,9 га і під водою - 57,4 га, з метою ефективного користування нею і вирощення риби, птиці, звірів та сільськогосподарських культур згідно з сівозміною з метою збереження якості землі, які знаходяться за межами населених пунктів, укладеного 16 лютого 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край в особі директора ОСОБА_4, та Балтською районною радою Одеської області (т. 1, а.с. 2-6).

Отже, у даному випадку спір виник між юридичними особами з приводу здійснення ними господарської діяльності при виконанні правочину оренду землі з метою ефективного користування нею і вирощення риби, птиці, звірів та сільськогосподарських культур згідно з сівозміною з метою збереження якості землі, які знаходяться за межами населених пунктів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватись за правилами ГПК.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

Частиною 1 статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

На підставі вищенаведеного, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі за позовом ТОВ Природоохоронне підприємство Рідний край .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської обласної державної адміністрації задовольнити частково, рішення Балтського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Природоохоронне підприємство Рідний край до Одеської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання договору оренди поновленим закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 15 листопада 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

П.М.Черевко

А.І.Дрішлюк