Постанова

від 20.11.2018 по справі 910/1777/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2018 р. Справа№ 910/1777/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Міхальов А.О. - ордер 409565 від 17.09.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 р.

у справі № 910/1777/18 (суддя - Зеленіна Н.І.)

за позовом фізичної особи-підприємця Матвійчука Ігоря Володимировича

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології"

про стягнення 92 729,96 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Матвійчук Ігор Володимирович звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології" про стягнення 92 729,96 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що виготовлені та поставлені на замовлення відповідача і на виконання умов договору № 32 від 01.08.2016 р. металеві ворота з автоматикою (товар) прийняті відповідачем та змонтовані. Однак, на момент подання позову відповідач передбачені договором платежі в узгоджені сторонами строки не здійснив, у зв'язку з чим позивач просив примусово стягнути з відповідача 66 250,00 грн. заборгованості та 26 479,96 грн. пені з 16.08.2016 р. по 31.01.2018 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2018 р., у справі № 910/1777/18 позовну заяву задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Сучасні оздоблювальні технології" на користь ФОП Матвійчука Ігоря Володимировича 66 250,00 грн. заборгованості, 9 598,03 грн. пені та 1 762,00 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що сума боргу в розмірі 66 250,00 грн. за поставлений та установлений позивачем товар (металеві ворота з автоматикою) підтверджується належними доказами і відповідачем документально не спростована, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. Враховуючи прострочення сплати відповідачем боргу з 16.08.2016 р. по 16.02.2017 р., суд дійшов висновку про стягнення 9 598,03 грн. пені за наведений період, на підставі п. 4.3 договору поставки № 32 від 01.08.2016 р.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 16 881,93 грн. відмовлено з тих підстав, що позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, всупереч частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, понад шести місяців.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології" звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказував на те, що укладений між сторонами договір є змішаним та має ознаки договору підряду та поставки, отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке регулює правовідносини підряду та поставки. Також, зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки та монтажу обладнання за вказаною у договорі адресою. При цьому, судом першої інстанції помилково прийнято до уваги акт від 15.08.2016 р. і фотографії до нього, оскільки такий акт складено не за місцем виконання робіт (в місті Житомир) і підписано невстановленими особами без залучення представників відповідача. Відповідач також зазначав про те, що додаток № 1 до договору № 35 підписаний лише представником позивача, тому такий правочин не може вважатися вчиненим сторонами, і відповідно, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані його умови. Окрім того, зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 120, 178 Господарського процесуального кодексу України не сповістив відповідача про відкриття провадження у даній справі, не з'ясував причин не подання відзиву на позовну заяву і прийняв незаконне рішення без забезпечення рівності та змагальності учасників судового процесу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 р., у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., прийнято до розгляду апеляційну скаргу та призначено розгляд справи на 20.11.2018 р.

В судовому засіданні 20.11.2018 р. представник відповідача просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

Представники позивача не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином (а.с. 115 за місцем реєстрації). Колегія суддів вважає, що неявка представників позивача, належним чином повідомлених про час та місце слухання справи, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення апелянта, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2016 р. між фізичною особою-підприємцем Матвійчуком Ігорем Володимировичем (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології" (покупець) укладено договір поставки № 32 (договір) (а.с. 9) , відповідно умов якого постачальник зобов'язується виготовити та встановити металеві ворота з автоматикою, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити готовий виріб (далі - обладнання, товар) і провести монтаж зазначеного обладнання (роботи) на об'єкті покупця за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18. Постачальник зобов'язується поставити, та передати у власність покупця обладнання в найменуванні, комплектації, кількості та ціні відповідно до додатку № 1 (технічне завдання - специфікація) та умов договору.

Зі змісту пункту 2 договору вбачається, що загальна сума договору становить 76 250,00 грн. без ПДВ та розрахунки між сторонами здійснюються в наступному порядку: 10 000,00 грн. - попередня оплата (п. 2.2.1), остаточний розрахунок у розмірі 66 250,00 грн. сплачується не пізніше 15.08.2016 р. (п. 2.2.2).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.4 договору продавець зобов'язується поставити та встановити обладнання до 20.08.2016 р. за умови отримання оплати з розділом 2.2.1 договору. Обладнання переходить у власність замовника з моменту здійснення попередньої оплати відповідно до п. 2.2.1 договору.

Згідно з пунктом 7.1 договору, цей договір вступає в дію з дня підписання його обома сторонами і втрачає свою чинність після повного виконання сторонами договірних зобов'язань.

На виконання умов договору відповідачем сплачено 02.08.2016 р. авансовий платіж у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою по його рахунку (а.с. 11).

Виконання поставки та монтажних робіт на об'єкті відповідача позивач підтвердив складеним та підписаним ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 актом від 15.08.2016 р. (а.с. 12) та наданими фотознімками до акту.

Так, зі змісту вказаного акту випливає, що 15.08.2016 р. були встановлені та здані в експлуатацію металеві ворота з автоматикою за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18. У представника ПАТ "Укртелеком" та замовника претензій по якості виконаних робіт і комплектності автоматики не було. Ворота виготовлені на виробництві ФОП Матвейчук в м. Житомирі та встановлені на об'єкті відповідача, що підтверджується фотознімками.

18.09.2017 р. позивач звернувся до відповідача із претензією (а.с. 14) в якій вказував, що металеві ворота із автоматичним відкриванням-закриттям були встановлені в арку будівлі ПАТ "Укртелеком" за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, проте відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку за договором № 32 від 01.08.2016 р. Вважаючи відсутність оплати покупцем заборгованості у повному обсязі шахрайством, постачальник посилався на звернення до правоохоронних органів.

Претензія отримана відповідачем 25.09.2017 р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення за номером 10014 97030358 (а.с. 15).

Оскільки відповідач в повному обсязі за договором № 32 від 01.08.2016 р. за виконанні роботи та поставлений товар не розрахувався, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково в розмірі 66 250,00 грн. основної заборгованості, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач виконав роботи за договором поставки № 32 від 01.08.2016 р., в той час як відповідач розрахувався лише частково. Також, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання відповідачем щодо повного розрахунку на поставлені ворота та надані послуги, на підставі п. 4.3 вищевказаного договору частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 9 598,03 грн.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Предметом спору у даній справі є право позивача на отримання вартості поставленого товару та виконаних монтажних робіт, разом із штрафними санкціями за несвоєчасну оплату за договором поставки № 32 від 01.08.2016 р.

Як вбачається з умов договору, за своєю правовою природою даний договір є змішаним, оскільки містить елементи договору підряду та договору поставки.

Відповідно до вимог частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, як передбачено статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Водночас, відповідно до змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України - якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України - сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, що передбачено вимогами частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України.

З огляду на умови договору та зазначені правові норми, виконання позивачем поставки та монтажних робіт металевих воріт з автоматикою відповідачу до 20.08.2016 р., поставлена у залежність від оплати останнім авансу у розмірі 10 000,00 грн. (п. 2.2.1). Разом з цим, оплата решти авансу здійснюється до строку фактичного виконання поставки та монтажу позивачем товару, що передбачений пунктом 3.2 договору до 20.08.2016 р., а саме - 15.08.2016 р.

Так як станом на 02.08.2016 р. відповідачем була сплачена попередня оплата в частині 10 000,00 грн., то відповідно до п. 2.2 договору покупець повинен був доплатити решту суми авансу у розмірі 66 250,00 грн. до 15.08.2016 р. Проте, доказів оплати матеріали справи не містять.

Отже відповідачем порушені встановлені договором строки виконання грошового зобов'язання з 16.08.2016 р., що вірно установлено судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу та те, що договір підписаний уповноваженими представниками обох сторін та посвідчений печатками, без зауважень, в добровільному порядку. Таким чином сторони в двосторонньому порядку добровільно погодили строки проведення оплати, що відповідає вимогам частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Твердження апелянта про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів поставки та монтажу позивачем обладнання за вказаною у договорі адресою, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки відповідно до вимог до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до постачальника з листом про повернення перерахованих грошових коштів в сумі 10 000,00 грн., які отримані постачальником 02.08.2016 р. або відмову замовника від договору в порядку частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не було надано належним та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України того, що роботи передбачені умовами договору поставки № 32 від 01.08.2016 р. виконанні не були, чи були виконанні за договором укладеним з іншим контрагентом.

Отже, зважаючи на зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що сума боргу відповідача перед позивачем за договором № 32 від 01.08.2016 р. на день розгляду спору складає 66 250,00 грн. Ці обставини апелянтом залишились неспростованими.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 26 479,96 грн., нарахованої за період прострочення грошового зобов'язання з 16.08.2016 р. по 31.01.2018 р., на підставі п. 4.3 договору поставки № 32 від 01.08.2016 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 9 598,03 грн. зважаючи на наступне.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 4.3 договору визначено, що у разі несвоєчасного або неналежного виконання грошового зобов'язання по оплаті, замовник сплачує виконавцю за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань " передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

За перерахунком апеляційного суду вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 9 598,03 грн., з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань " за загальний період нарахування з 16.08.2016 р. по 16.02.2017 р., є арифметично вірними і підлягають задоволенню в цій частині.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 16 881,93 грн. правомірно відмовлено судом першої інстанції, оскільки позивачем здійснено розрахунок штрафної санкції понад шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відносно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо його неналежного повідомлення про відкриття провадження у даній справі і прийняття рішення без забезпечення рівності та змагальності сторін судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв копії ухвали про відкриття провадження у справі та прийняте за наслідками розгляду спору рішення на юридичну адресу відповідача: 04114, м. Київ, вул. Полупанова, 16 (згідно ЄДРПОУ 37047945) (а.с. 41, 54) та на його поштову адресу: 04210, м. Київ, вул. Лебединська, 6 (а.с. 47, 67), які зазначені у позовній заяві та договорі № 32 від 01.08.2016 р., вказані відправлення були повернуті на адресу суду з посиланням органу поштового зв'язку на те, що юридичну особу не розшукано та за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Таким чином, апелянт був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом першої інстанції в ухвалі про порушення провадження строк.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 р. у справі № 910/1777/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні оздоблювальні технології" на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 р. у справі № 910/1777/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 р. у справі № 910/1777/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи № 910/1777/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.11.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко