Рішення

від 19.11.2018 по справі 903/580/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2018 р. Справа № 903/580/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №903/580/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк"

до відповідача: ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників-учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №5 від 11.01.2018 року;

від відповідача: н/з.

Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду» .

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради про витребування на користь позивача, з незаконного володіння ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради торгового кіоску, що був демонтований за адресою: м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого,1 та належить ТзОВ «Волинь-преса друк» , на праві власності.

В обґрунтування заявленої вказує, що кіоск є власністю позивача, був виготовлений на підставі договору від 17.07.2014р. з ФОП ОСОБА_3 та переданий по акту від 01.08.2014р., цільове призначення-торгівельний кіоск для провадження підприємницької діяльності, даний кіоск було встановлено за адресою м.Луцьк, вул. Карпенка-Карого,1 (біля зупинки ТЦ Караван ); в даному кіоску позивач здійснював господарську діяльність на підставі паспорту прив'язки тимчасової споруди Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради 13.03.2015р.; 02.11.2016р. міською радою прийнято рішення №678-10 про демонтаж кіоску, зобов'язано позивача демонтувати кіоск та відновити благоустрій території, у разі невиконання - відповідачу демонтувати кіоск у спосіб встановлений законом; демонтаж кіоску проведений відповідачем 17.07.2017р. і цього ж дня позивач звернувся з клопотанням повернути кіоск і майно в ньому, однак дозволено забрати лише майно, що псується; 27.07.2018р. позивач повторно звернувся з письмовою заявою на повернення кіоску та 20.12.2017р. згідно квитанції №67 сплатив відповідачу кошти в сумі 8332 грн. за демонтаж і зберігання кіоску, з даною квитанцією вчергове звернувся забрати кіоск, однак відповідачем було відмовлено; вважає, що відповідачем незаконно утримується належний позивачу на праві власності кіоск, а тому звернувся з позовом витребувати від відповідача кіоск в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 20.08.2018 року відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк" до ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2018 року, зобов'язано відповідача надати відзив на позов, позивача відповідь на відзив.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 18.09.2018 року судове засідання по справі № 903/580/18, призначене на 18.09.2018 року не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді Костюк С. В. у відпустці.

Відповідач 04.08.2018р. подав відзив на позов (а.с.24-27), в якому вимогу позивача заперечує, вказуючи, що демонтаж тимчасової споруди проведено згідно рішення виконавчого комітету №678-10 від 02.11.2016р., дане рішення оскаржувалось позивачем до Луцького міськрайонного суду, однак в позові було відмовлено; департамент вживав заходів щодо повернення демонтованого кіоску (листи від 20.11.2017р. №27-25/1957, 19.12.2017р. №27-14/2131), однак з невідомих причин позивач не забрав кіоск, а звернувся до Волинського окружного адміністративного суду про визнання дій відповідача протиправними та відшкодування шкоди, в задоволенні позову позивачу відмовлено; вважає, що вина відповідача в не поверненні кіоску позивачу відсутня, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 19.09.2018 року повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 10.10.2018 року.

Ухвалою суду від 10.10.2018 року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 24.10.2018 року, зобов'язано позивача надати суду відповідь на відзив відповідача та докази відмови видати торговий кіоск.

Позивач 22.10.2018р. надав відповідь на відзив відповідача, в якій зазначає, що поданий ним спір зумовлений неправомірними діями відповідача, що обмежують право позивача користування, розпорядження, володіння торговим кіоском, згідно правової позиції, викладеної а Постанові ВГСУ від 22.02.2017р. у справі №910/2800/16 розгляд справи де предметом спору є витребування майна від особи, яка утримує без відповідної правової підстави, не залежить від правомірностей чи неправомірностей демонтажу тимчасової споруди, так як не змінює того, що власник цієї споруди є позивач, якому належить право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном. Також вказує, що ознайовившись з зазначеним у відзиві в частині того, що відповідач не заперечує видачі кіоску, то представник ТОВ Волинь-преса-друк ОСОБА_4 17.10.2018р. в черговий раз звернувся до відповідача для узгодження дати та часу повернення кіоску, однак заяву відповідач відмовився реєструвати, пославшись на наявність такої заяви від 17.07.2017р. та просив підписати про ознайомлення з листами долученими до відзиву, що стосуються вжиття заходів для повернення кіоску; вказує що листи відповідача від 02.02.2018р. №24-27/147, від 23.04.2018р. №27-14/565 не є належними та допустимими доказами щодо розгляду та виконання вимог позивача щодо повернення кіоску.

В судовому засіданні 24.10.2018 року оголошено перерву для надання відповідачем пояснень на заяву свідка та відповідь на відзив позивача на позов.

Ухвалою суду від 31.10.2018 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради вчиняти будь-які дії спрямовані на знищення, пошкодження чи передачу кіоску третім особам.

31.10.2018р. відповідач подав заперечення на відповідь на відзив позивача (а.с.89-91), в якому підтримує викладене у відзиві та вказує, що зі сторони відповідача вжито всі належні заходи для повернення демонтованого об'єкту, направлено листи-повідомлення, виставлено рахунок, роз'яснено процедуру повернення демонтованого кіоску, однак позивач ухиляється забрати даний кіоск, відповідач повторно повідомив позивача про те, що не заперечує щодо повернення демонтованого об'єкту після оплати рахунку за зберігання.

Ухвалою суду від 01.11.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 листопада 2018 р..

26.10.2018р. на адресу суду від позивача поступило клопотання в якому просить викликати в якості свідка ОСОБА_5, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ст.87 ГПК України передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Суд розглянувши клопотання позивача про виклик в судове засідання свідка ОСОБА_5, відмовляє в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю, оскільки в матеріалах справи наявна заява свідка (а.с.73), а тому суд у відповідності до ст.86 ГПК України надасть оцінку всім доказам в тому числі і даній заяві, що містяться в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

12.11.2018р. на адресу суду від ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради поступило клопотання в якому повідомляють, що 30.10.2018р. спірна тимчасова споруда була утилізована шляхом здачі на металобрухт, тому просить закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, яке долучене судом до матеріалів справи.

Суд розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, відмовляє в його задоволенні, оскільки доказів утилізації тимчасової споруди (кіоску) суду не надано, також між сторонами існують неврегульовані питання, представник позивача у судовому засіданні 19.11.2018 року позов підтримав з підстав викладених у позові та відповіді на відзив та вказав на те, що будь-яких доказів про здачу кіоску не металобрухт від відповідача станом на 19.11.2018р. не отримував.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. № 18.

Відповідач в судове засідання 19.11.2018р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4301036615065.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, заслухавши думку представника позивача, беручи до уваги те, що відповідач повідомлений про розгляд справи належним чином, суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

17.07.2014р. між ТзОВ Волинь-преса друк (далі - Замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (далі - Підрядник) укладено договір підряду (а.с.7-8).

Згідно п.1.1. Договору підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника наступну роботу: виготовити із власних матеріалів та своїми засобами металеву конструкцію орієнтовною площею 7,5 кв.м., придатну для подальшого її використання замовником в якості тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності у двомісячний строк з моменту укладення даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти га оплатити виконану роботу.

Згідно п.1.5 Договору прийняття роботи Замовником здійснюється шляхом укладення та підписання Сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно акта приймання-передачі підписаного сторонами 01.08.2014 року підрядник передав замовнику конструкцію (малу архітектурну форму у вигляді стаціонарної тимчасової споруди), цільове призначення якої - торгівельний кіоск для провадження підприємницької діяльності, матеріал - метал, довжина - 3м., ширина-2,5 м., висота-3,1 м., площа - 7,5 м., ціна об'єкту - 65 000грн.(а.с.9).

18 червня 2014 року виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №353-3 "Про розміщення Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк" тимчасової споруди на вул. Карпенка-Карого", відповідно до якого позивачу було погоджено розміщення стаціонарної тимчасової споруди (кіоск для реалізації квитків та преси) на вул. Карпенка-Карого (зупинка громадського транспорту біля ТЦ "Караван") на термін 2 роки.

25 червня 2014 року між Житлово-комунальним підприємством № 11 та ТзОВ Волинь-преса друк був укладений договір на прибирання території №19.

Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради позивачу на даний об'єкт 13.03.2015 року був виданий паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, реєстраційний №167-б/н-15 (тс), терміном дії до 18 червня 2016 року(а.с. 14-15).

У кіоску, що розташований за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1а (біля зупинки громадського транспорту ТЦ Караван ) ТзОВ Волинь - преса друк здійснювало свою підприємницьку діяльність.

Як встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі №803/63/18 від 06.03.2018р., яке набрало законної сили (а.с.38-42) згідно листа Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради від 10.08.2016 року вих. №20-19/483, 09.08.2016 року на засіданні робочої групи міської ради з погодження місця розташування та функціонування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста ТзОВ "Волинь-преса друк" відмовлено в продовженні дії паспорта прив'язки кіоску для реалізації квитків та преси на вул. Карпенка-Карого, 1а.

Виконавчим комітетом Луцької міської ради від 02.11.2016р. прийнято рішення №678-10 про демонтаж тимчасової споруди на вул. Карпенка-Карого, 1а та зобов'язано ТзОВ Волинь-преса друк протягом 7 днів з дати ухвалення цього рішення демонтувати тимчасову споруду, що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів на вул. Карпенка-Карого, 1а (кіоск Ситий тато ), та відновити благоустрій території. Також даним рішенням було доручено ОСОБА_1 муніципальної поліції Луцької міської ради, уразі невиконання ТзОВ Волинь-преса друк демонтажу кіоску, демонтувати тимчасову споруду в законом встановлений спосіб та метод.

Не погодившись з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради, позивач оскаржив його до Луцького міськрайонного суду Волинської області, постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2017 року по справі № 161/14790/16-а у позові відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року №876/5273/17 у справі № 161/14790/16-а апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2017р. без змін.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі №803/63/18 в задоволені позову ТОВ Волинь-преса друк до ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради про визнання дій протиправними, щодо демонтажу 17.07.2017р. тимчасової споруди (кіоску) та відшкодування шкоди було відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 року у справі №803/63/18 - без змін.

Ухвалою Верховного суду від 13 серпня 2018 року у справі №803/63/18 у відкритті касаційного провадження позивачу було відмовлено.

17 липня 2017 року працівниками ОСОБА_1 муніципальної варти виконавчого комітету Луцької міської ради проведено демонтаж торгового кіоску за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1а, який на праві власності належить ТзОВ Волинь-преса друк .

За результатами демонтажу відповідач склав протокол демонтажу №0015-17 від 17.07.2017 року (а.с.11), в якому зазначено, що наявне майно передано на зберігання для збереження цілісності та схоронності на відповідний майданчик за адресою: Волинська область, Луцький район, село Княгининок, вул. Бригадний двір, 31.

Також в даному протоколі демонтажу міститься опис тимчасової споруди, що знаходилася по вул. Карпенка-Карого, 1а в місті Луцьку. В протоколі зазначено те, що тимчасова споруда торговий кіоск Ситий тато облицьований металопрофільними листами, коричневого кольору, три стінки якого складаються із скляної вітрини, наявні значні корозійні і деформаційні пошкодження, холодильник білого кольору в металевому каркасі.

17 липня 2017 року директор ТзОВ Волинь-преса друк звернулась із клопотанням про повернення кіоску та майна.

Також 06.11.2017р. та 21.12.2017р. позивач звертався з заявами до секретаря міської ради (зареєстровані відділом звернень громадян ОСОБА_1 ЦНАП Луцької міської ради 07.11.2017р. №М-3205/4-045 та 21.12.2017р. №М-3205/5-240) про надання роз'яснень щодо демонтажу та повернення кіоску, що знаходився на вул. Карпенка-Карого, 1, на дані звернення, надані відповідні від 24.11.2017р. №М-3205/4-045 та від 11.01.2018р. №М-3205/5-240 (а.с. 28, 29, 32-34).

Відповідач листами від 20.11.2017 № 27-25/1957 та від 19.12.2017 №27-14/2131 повідомляв позивача про вжиття ним заходів для повернення демонтованого об'єкту(а.с.30, 31).

По факту проведення демонтажу ОСОБА_1 муніципальної варти виставлено рахунок ТОВ "Волинь-преса друк" за демонтаж та зберігання кіоску, який був оплачений останнім, згідно квитанції № 67 від 20.12.2017р. в сумі 8332 грн.(а.с.10) .

Листом від 02.02.2018р. №27-24/147 та від 23.04.2018р. №24-24/565 ОСОБА_1 муніципальної варти повідомляв позивача про необхідність вжити ним заходів, щодо повернення демонтованої тимчасової споруди, оскільки підстав для зберігання вказаного об'єкту у департаменту муніципальної варти немає (а.с.36-37).

Проте на день розгляду справи 19.11.2018р. майно позивачу не повернуто.

Предметом даної справи є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто вимога власника про витребування майна від особи, яка утримує це майно без відповідної правової підстави, правомірність чи неправомірність демонтажу тимчасової споруди не змінює того, що власником цієї споруди є позивач, якому належать право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном, дана позиція підтверджена в Постанові ВГСУ від 22.02.2017р. у справі №910/2800/16.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ч. 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи має захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені ст.16 ЦК України. Так, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездільності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічно врегульовано способи захисту свого порушеного права у статті 20 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України). Так, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Ч. 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (статті 317, 319, 321 ЦК України).

При цьому, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Судом встановлено, факт вилучення у позивача 17.07.2017р. спірного кіоску, який належить йому на праві власності, працівниками ОСОБА_1 муніципальної поліції Луцької міської ради, що підтверджується протоколом демонтажу №0015-17 від 17.07.2017 року.

Відповідно до статті 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 391, 387 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном та витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на зазначені положення Конституції, Конвенції, законодавства та практики ЄСПЛ, ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради порушує право позивача не повертаючи йому кіоск, що був демонтований, підстав неповернення даної тимчасової споруди немає, позивач є власником даного торгового кіоску та ним було оплачено виставлений рахунок за демонтаж та зберігання даної тимчасової споруди (кіоску), що підтверджується квитанцією № 67 від 20.12.2017р. в сумі 8332 грн..

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо витребування на користь позивача, з незаконного володіння ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради торгового кіоску, що був демонтований за адресою: м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого,1 підставна та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 1762 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Витребувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк" з незаконного володіння ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради торговий кіоск, що був демонтований 17.07.2017р. за адресою: м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого, 1 та належить ТзОВ "Волинь-преса друк" на праві власності.

3. Стягнути з ОСОБА_1 муніципальної варти Луцької міської ради (43025, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, будинок 17, код ЄДРПОУ 39985748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-преса друк" (43000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35213698) витрати по судовому збору в сумі 1762 грн. та витрати по судовому збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 881 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено

27.11.2018

Суддя С. В. Костюк