Рішення

від 20.11.2018 по справі 916/2029/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2029/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

за участю представників

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, корп. 2)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАСТ ЛТД" (65091, м. Одеса, вул. Південна, буд. 26)

про стягнення 208 980,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» , звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «БЛАСТ ЛТД» 208 980,15 грн., де 41 336,73 грн. - 3% річних, 167 643,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

16.01.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАСТ ЛТД" було укладено договір фінансового лізингу №1150/01/2008.

У зв'язку із несплатою лізингових платежів товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАСТ ЛТД" про стягнення заборгованості згідно договору фінансового лізингу №1150/01/2008 від 16.01.2008р.

04 квітня 2012 року Господарським судом Одеської області по справі №20/17- 5198-2011 було прийнято рішення, яке набрало законної сили 20.04.2012 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бласт ЛТД" (65091, м. Одеса, вул. Південна, 26, ін. код 20961931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корпус 2, ін.код 33104543) 611 837 (шістсот одинадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 33 коп. основного боргу , 10 195 (десят тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 37 коп. 3% річних, 3 580 (три тисячі п'ятсот вісімдесят) грн. 32 коп. інфляційних витрат, 40 912 (сорок тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 50 коп. пені, 13 330 (тринадцять тисяч триста тридцять) грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору (http://reyestr.court.gov.ua/Review/22605538').

20.04.2012 року на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2012 року по справі №20/17-5198-2011 було видано відповідний наказ.

Розрахунок заборгованості був здійснений на момент звернення з позовом до суду .

Станом на 07.09.2018 року рішення Господарського суду Одеської області по справі №20/17-5198-2011 від 04 квітня 2012 року виконано лише частково - 08.06.2018 року стягнуто 276 591,50 гривень.

Невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАСТ ЛТД" рішення Господарського суду Одеської області по справі №20/17-5198-2011 від 04 квітня 2012 року підтверджується Довідкою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області б/н від 23.03.2018 року про втрату виконавчого документу - наказу Господарського суду Одеської області №20/17-5198-2011 від 20 квітня 2012 року та ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2018 року по справі №20/17- 5198-2011 про видачу дублікату виконавчого документа http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73370264.

Тобто, зазначені вище докази доводять, що наказ Господарського суду Одеської області від 20.04.2012р. про примусове виконання рішення по справі №20/17-5198-2011 був пред'явлений до виконання та до 13.04.2018 року не був виконаний.

З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2018р., позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (вх.№2187/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх.№21597/18) судом було задоволено.

Представник позивача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відмітками про вручення, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його участі (вх.№21319/18), яке судом було задоволено.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відміткою про вручення.

Відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Згідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов до/говору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

За приписами п.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 41 336,73 грн., суд встановив, що його здійснено позивачем неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 611837.33 01.10.2015 - 31.12.2017 823 3 % 41336.74 Отже, за самостійним розрахунком суду, розмір 3% річних складає 41 336,74 грн., але у зв'язку з тим, що 3% річних позивачем заявлено до стягнення в меншому розмірі в сумі 41 336,73 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 41 336,73 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Наразі, наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні втрати позивача наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 01.10.2015 - 31.12.2017 611837.33 1.295 180 374.20 792211.53

Таким чином, за самостійним розрахунком суду інфляційні втрати позивача складають 180 374,20 грн., але у зв'язку з тим, що інфляційні заявлені позивачем до стягнення в меншому розмірі в сумі 167 643,42 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 167 643,42 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 134,70 грн.

Керуючись ст.ст.13, 79, 86, 129, 202, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАСТ ЛТД" (вул. Південна, буд. №26, м. Одеса, 65091, код 20961931) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (вул. Димитрова, буд. №5, корп. №2, м. Київ, 03150, код 33104543) 3% річних в сумі 41 336 (сорок одна тисяча триста тридцять шість) грн. 73 коп., інфляційні в сумі 167 643 (сто шістдесят сім тисяч шістсот сорок три) грн. 42 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 134 (три тисячі сто тридцять чотири) грн. 70 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 26 листопада 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський