Постанова

від 21.11.2018 по справі 911/2282/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2282/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - Озарків І.Д.,

відповідача - Майструк Р.В., Складена Н.М., Ільїна Т.І., Гричанюк О.І.,

третьої особи - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 (Тарасенко К.В., Іоннікова І.А., Тищенко О.В.) у справі № 911/2282/17 Господарського суду Київської області

за позовом Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Виконавчого комітету Тетіївської міської ради, третя особа Київська регіональна спілка споживчої кооперації про визнання недійсним рішення

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіонспоживспілки (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Київської області з позовом до Виконавчого комітету Тетіївської міської ради (далі - Відповідач), Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі - Третя особа) про визнання недійсним рішення Відповідача № 77 від 26.07.2016 "Про визнання майна безхазяйним".

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що спірне рішення свідчить про те, що Відповідач не визнає право постійного землекористування Позивача, набуте на підставі Державного акту ІІ-КВ № 001582 від 23.02.1999 і підтверджене низкою судових рішень та намагається привласнити розміщені на земельній ділянці Позивача малі архітектурні форми, які не є нерухомим майном, з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2017 позовні вимоги задоволено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що у Позивача, як правонаступника Тетіївського ринку Київської облспоживспілки, виникло право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул.Будьонного, 72 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення Відповідача від 23.02.1999.

4.1. Суд дійшов висновку, що належність Позивачеві права постійного користування земельною ділянкою, набутого на підставі Державного акту ІІ-КВ №001582 від 23.02.1999, була предметом неодноразового судового розгляду та підтверджена низкою судових рішень, які набрали законної сили. До матеріалів справи не надано доказів відсутності у Позивача порушеного права землекористувача та орендаря.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

5.1. Постанова суду мотивована тим, що спірне рішення Відповідача стосується нерухомого майна і жодних рішень щодо земельної ділянки, на якій розміщене майно не приймалось, а тому рішення Відповідача не порушує права Позивача, як землекористувача.

5.2. Звертаючись з позовом, Позивач мав довести, що майно, яке визнано Відповідачем безхазяйним, належить йому на праві власності чи іншому титульному праві.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Позивач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанцій, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Не надано оцінки, що спірне рішення Відповідача є актом, який може впливати на статус майна і, відповідно, потягнути негативні наслідки для Позивача.

8. Не враховано, що оскаржуваним рішенням Відповідача визнано безхазяйною річ, яка має власника і власник якої відомий, і судом поверхнево досліджено докази у справі, зокрема, не надано оцінки матеріалам інвентарної справи, на підставі якої можна кваліфікувати складові цілісного майнового комплексу.

9. Не взято до уваги, що Третя особа підтримує позовні вимоги Позивача і підтверджує, що майно належне їй на праві власності, а в Позивача перебуває в оренді за договорами оренди від 01.01.2017 та 29.12.2014.

10. Не надано оцінки оскаржуваному рішенню Відповідача в частині визнання безхазяйними самочинно побудованих об'єктів, які знаходяться на території земельної ділянки, яка належить на праві користування Позивачу.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

11. Спірне рішення не порушує прав та інтересів Позивача, оскільки на момент розгляду справи Позивач не був власником або володільцем нерухомого майна, зазначеного в спірному рішенні Відповідача.

12. Суд мотивовано не надав кваліфікації відносинам між Позивачем та Третьою особою в частині ідентифікації нерухомого майна, яке входить до складу майнового комплексу ринку, оскільки це б вийшло за межі позовних вимог.

13. Договір оренди майна від 01.01.2017 складено пізніше, ніж прийнято оскаржуване рішення, а тому такий договір обґрунтовано не взято до уваги судом апеляційної інстанції.

14. Судом вірно, у відповідності до частини 3 статті 269 ГПК України, відхилено договір оренди від 29.12.2014.

Інші письмові заяви у справі

15. Відповідачем подано до суду пояснення №02-33/1165 від 31.10.2018 та №02-33/1218 від 07.11.2018.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

16. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову у справі є вимога про визнання недійсним рішення Відповідача №77 від 26.07.2016 "Про визнання майна безхазяйним", яким визнано безхазяйним нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Тетіїв, вул. Академіка Байраківського, 72-Л, 72-Н, 72-С, 72-Ф, вул. Будьонного, 72.

17. Позивач зазначив, що спірне рішення свідчить про те, що Відповідач не визнає право постійного землекористування Позивача, набуте на підставі Державного акту ІІ-КВ № 001582 від 23.02.1999 і підтверджене низкою судових рішень, та намагається привласнити розміщені на земельній ділянці Позивача малі архітектурні форми, які не є нерухомим майном.

18. Судом першої інстанції встановлено, що у Позивача, як правонаступника Тетіївського ринку Київської облспоживспілки, виникло право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Київська обл., м.Тетіїв, вул.Будьонного, 72 (на даний час - вулиця Академіка Байраківського) на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення Відповідача від 23.02.1999, а тому спірним рішенням порушуються права Позивача як землекористувача земельною ділянкою, на якій розміщені споруди, що є предметом рішення Відповідача від 26.07.2016.

19. Апеляційний господарський суд, проаналізувавши спірне рішення Відповідача дійшов висновку, що воно стосується нерухомого майна і жодних рішень щодо земельної ділянки, на якій розміщене майно не приймалось, а тому рішення Відповідача не порушує права Позивача, як землекористувача.

19.1. Крім того, суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 335 ЦК України вказав, що Позивач мав довести, що майно, яке визнано Відповідачем безхазяйним, належить йому на праві власності чи іншому титульному праві.

20. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поряд з цим, одним із видів речових прав на чуже майно є право володіння (стаття 395 ЦК України).

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 397 ЦК України визначено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

21. Відповідно до статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

22. Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

22.1. Загальні вимоги процесуального права щодо обов'язковості встановлення судом, зокрема, першої інстанції під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, закріплені були також і у статтях 32 - 34, 43 ГПК України, в редакції до 15.12.2017.

23. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд не врахували, що Відповідач, стверджуючи про те, що майно є саме нерухомим, мав довести це належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. При цьому, суди залишили поза увагою заперечення Позивача, що майно, яке є предметом спірного рішення, є нерухомим. Вказане питання не було предметом дослідження в судах попередніх інстанцій.

Водночас, необхідно мати на увазі, що в разі потреби, суд не позбавлений можливості відповідно до статті 99 ГПК України за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначити у справі відповідну експертизу для з'ясування питання належності спірного майна до об'єктів нерухомості. При цьому, дослідженню підлягає кожний об'єкт окремо, а не в сукупності.

24. Слід враховувати, що згідно з наведеним у статті 181 ЦК України визначенням до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення; рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

25. Отже, на відміну від рухомих речей, нерухомість має безпосередній та нерозривний правовий зв'язок із земельною ділянкою, на якій вона розташована. В силу особливого правового статусу нерухомого майна чинне земельне законодавство передбачає і особливий пріоритетний порядок набуття законним власником нерухомості речового права на земельну ділянку, зокрема, автоматичний перехід речового права на землю (стаття 120 ЗК України). У той же час такий порядок відсутній щодо власників рухомого майна, які можуть набути прав на земельну ділянку на загальних підставах у порядку, встановленому чинним законодавством.

26. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пов'язаність спору щодо майна з обставинами землекористування, тоді, як суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов хибного висновку, що спірне рішення Відповідача не зачіпає інтереси та права Позивача, який є належним землекористувачем земельної ділянки, на якій перебуває спірне майно.

27. Проте, судом першої інстанції, як і апеляційним господарським судом, не досліджено питання щодо фактичного володільця (володільців) спірного майна (речей), а також наявності доказів спростування правомірності володіння спірними об'єктами з огляду на те, що правомірність фактичного володіння майном презюмується в силу Закону (частина 3 статті 397 ЦК України).

28. Таким чином, вирішуючи спір у даній справі, слід з'ясувати особу (осіб), яка є фактичним володільцем майна (кожного об'єкта окремо) за спірним рішенням Відповідача №77 від 26.07.2016, дослідити статус майна (нерухоме чи рухоме), визначити наявність/відсутність підстав для спростування правомірності володіння цим майном Позивачем і, в залежності від встановленого, зробити висновок щодо впливу спірного рішення Відповідача на права, інтереси Позивача, в тому числі, але не обмежуючись, і як землекористувача.

29. Отже, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог:

- у прийнятті рішення від 26.10.2017 - частини 1 статті 4 7 ГПК України (у чинній на той час редакції) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- у прийнятті постанови від 18.07.2018 - частини 1 статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

30. Касаційний господарський суд бере до уваги й те, що за положеннями статті 236 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги) законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

31. Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

32. Доводи касаційної скарги, викладені в пунктах 7, 8, 10, а також доводи відзиву, викладені в пунктах 13, 14 постанови, колегія суддів вважає обґрунтованими.

33. Щодо посилання скаржника, викладеного в пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано, з зазначенням підстав, відхилив наданий Позивачем на стадії апеляційного перегляду справи договір оренди від 29.12.2014. При цьому, суд мотивовано відхилив посилання Позивача на договір від 01.01.2017, оскільки він укладений пізніше, ніж прийнято Відповідачем спірне рішення.

33.1. Посилання скаржника на те, що спірне майно належить на праві власності Третій особі не можна вважати обґрунтованими, оскільки Позивач не надав доказів того, що він може звертатися з позовом від свого імені на захист порушених чи оспорюваних прав Третьої особи, а нормами ГПК України (стаття 1 в редакції, чинній на час подання позову) надано право на звернення до господарського суду осіб "за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів".

34. Твердження Відповідача, викладені в пунктах 11, 12 постанови, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у цій постанові суду.

35. Водночас, колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. З огляду на наведене, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

38. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об'єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Щодо судових витрат

39. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі №911/2282/17 скасувати.

3. Справу №911/2282/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.