Постанова

від 20.11.2018 по справі 826/13931/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13931/17 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну Військторгсервіс на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 березня 2018 року (повний текст виготовлено 14 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Концерну Військторгсервіс до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до ГУ ДФС у м.Києві, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2017 року №5752615141.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийняте всупереч чинному законодавству, з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення як на підставі виконавчих, так і на підставі інших документів, за якими стягнення здійснюється в судовому, або позасудовому порядку та позивачу не можуть бути нараховані будь-які штрафні санкції, якими є штраф та пеня, нараховані у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено на підставі акту перевірки від 07 липня 2017 року №288/26-15-14-01-03/33689922, яким здійснювалась перевірка за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, внаслідок чого було встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 ПК України та правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Сторони у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд заяви за відсутності сторін.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м.Києва від 21 березня 2017 року у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну Військторгсервіс , визнано ТОВ Магазин ВВВТ кредитором Концерну Військторгсервіс на суму 783106,00 грн., з яких: 769326,00 грн. - вимоги четвертої черги, 13780,00 грн. - вимоги першої черги. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21 березня 2017 року.

У період з 30 березня 2017 року по 22 червня 2017 року посадовими особами контролюючого органу було здійснено документальну планову виїзну перевірку Концерну Військторгсервіс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, в результаті якої встановлено порушення позивачем, зокрема, п.57.1 ст.57 ПК України - несвоєчасно сплачені податкові зобов'язання з ПДВ, задекларовані у поданих деклараціях з ПДВ в загальній сумі 3278562,00 грн..

За наслідком виявлених в результаті перевірки порушень складено акт від 07 липня 2017 року №288/26-15-14-01-03/33689922 (а.с.44 т.1), на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ш від 21 липня 2017 року №5752615141 (а.с.13 т.1), яким за затримку сплати грошового зобов'язання в сумі 3278562,30 грн. Концерн Військторгсервіс зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 655720,46 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг).

Позивачем було оскаржено зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку шляхом подачі скарги від 28 липня 2017 року №09/1584 (а.с.15 т.1), за результатами розгляду якої, рішенням Державної фіскальної служби України від 28 вересня 2017 року №21681/6/99-99-11-03-01-25 (а.с.20 т.1) податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2017 року №5752615141 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення рішення таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, що виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктами 16.1.3-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів та сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п.57.1 ст.57 ПК України).

Відповідно до п.126.1 ст.126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2017 року №5752615141 винесено відповідачем у зв'язку із затримкою більше ніж на 30 календарних днів наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, самостійно визначених сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість наведений у податкових деклараціях з ПДВ, поданих у період травень - вересень 2015 року на загальну суму 3278562,30 грн., внаслідок чого позивачу нараховано фінансові санкції в розмірі 655712,46 грн., що підтверджується розрахунком фінансових санкцій (а.с.14 т.1).

Позивач не наводить заперечень щодо правомірності та розміру нарахування вказаних фінансових санкцій, проте зазначає, що на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлений ухвалою Господарського суду м.Києва від 31 березня 2017 року у справі №910/23971/16 у зв'язку з порушенням справи про банкрутство щодо позивача.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначаються Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Згідно з ч.ч.1-3 ст.19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

В свою чергу, штрафні санкції за своєю правовою природою не є самостійним зобов'язанням, а є додатковими заходами, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.

Не виконання таких забезпечень є правопорушенням, а тому нарахування штрафних санкцій, передбачених п.126.1 ст.126 ПК України та винесення відповідних податкових рішень є правомірним та ґрунтується на законі, оскільки належить обов'язків контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема: у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Таким чином, саме з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, в тому числі і зі сплати штрафних санкцій, передбачених п.126.1 ст.126 ПК України, які не можуть бути нараховані органами ДФС України.

В той же час, ухвалою Господарського суду м.Києва від 17 квітня 2018 року у справі №910/23971/16 затверджено мирову угоду у вказаній справі та закрито провадження у справі про банкрутство Концерну Військторгсервіс .

Таким чином, господарським судом не приймалось постанови про визнання боржника Концерна Військторгсервіс банкрутом та ліквідаційна процедура не відкривалася, а тому у позивача можуть виникати зобов'язання, у тому числі зі сплати податків і зборів, та контролюючими органами можуть нараховуватись штрафи у зв'язку з несплатою платником податків заборгованості.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення як на підставі виконавчих, так і на підставі інших документів, що містять майнові вимоги, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку.

Колегія суддів зазначає, що податкове повідомлення-рішення не є документом, за яким здійснюється стягнення з платника податків, оскільки в силу положень пп.14.1.157 п.14.1 ст.14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

В той же час, стягнення податкових зобов'язань (в тому числі зі сплати штрафних санкцій), що набули статусу податкового боргу, відбувається саме на підставі податкової вимоги, яка в даному випадку відповідачем не формувалась та контролюючим органом не здійснювалось заходів по стягненню з позивача відповідних зобов'язань.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що приймаючи податкове повідомлення-рішення форми Ш від 21 липня 2017 року №5752615141, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення строку сплати грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі штрафу 20% на суму 655712,46 грн., відповідач діяв у відповідності до норм податкового законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому позовні вимоги є безпідставними, доводи позивача не свідчать про наявність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Концерну Військторгсервіс - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 26 листопада 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма