Постанова

від 19.11.2018 по справі 802/229/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/229/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

19 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

секретар судового засідання: Сербин І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (ухвалене у м. Вінниці 07 червня 2018 року о 13:33) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Захист" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватне підприємство "Велтіс-хім-торг", товариство з обмеженою відповідальністю "Білдголд", товариство з обмеженою відповідальністю "Юніон-СТ", товариство з обмеженою відповідальністю "АКХ Груп" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Захист" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Агрохім-захист до Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватне підприємство "Велтіс-хім-торг", товариство з обмеженою відповідальністю "Білдголд", товариство з обмеженою відповідальністю "Юніон-СТ", товариство з обмеженою відповідальністю "АКХ Груп" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 08.11.2017 №0009381401 та №0009371401.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про безтоварність господарських операцій та нікчемність правочинів, що вчинені позивачем із його контрагентами ПП Велтіс-хім-торг , ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп , наявність недоліків та відсутність окремих первинних документів, зокрема товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності товарів. Відповідач вказав на обґрунтованість висновків акту перевірки ТОВ "Агрохім-Захист" від 09.10.2017 року №1925/1415/34788269.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вказав, що всі господарські операції між позивачем та ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп здійснені в той час, коли контрагенти мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність, тобто були зареєстровані в якості юридичних осіб, перебували на податковому обліку та жодного з контрагентів не було визнано в судовому порядку банкрутом, контрагенти мали всі дозволи на здійснення господарської діяльності. Укладені правочини з контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства, направлені на настання реальних наслідків, у акті перевірки відсутні належні докази, передбачені законодавством про їх недійсність або "нереальність"; господарські операції з контрагентами відображені у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових реєстрах проводились на підставі первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарських операцій, бухгалтерські первинні документи мають всі необхідні реквізити, не визнані недійсними в судовому порядку, тому правомірно використані підприємством для оподаткування господарської операції. Щодо інформації по кримінальних провадженнях, то вона не може бути використана перевіряючими як доведений факт неправомірності дій платника податків, оскільки встановлено лише факт вилучення під час обшуку печатки та установчих документів, бухгалтерської та податкової звітності. Також відсутні судові рішення (вироки суду) відносно уповноважених осіб та визнання фіктивною господарської діяльності, тому така інформація за законом не може мати доказової сили.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 11.05.2017 року №810, направлень №936, 937, 938 від 25.09.2017 року, направлення №1812 від 12.09.2017 року, направлення №1867 від 20.09.2017 року ревізорами головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Агрохім-захист з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.10.2017 року №1925/1415/34788269.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті перевірки порушення ТОВ Агрохім-захист вимог:

1) п.138.1.1, п.138.1, п.138.8, п.138.2, п.138.6, ст.138, п.139.1, 139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України (редакція на 31.12.2014 року), п.44.1 ст.44, п.п.134.1 п.134 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 5471163 грн, в тому числі: 2014 рік - 4906772 грн, 2015 рік - 85256 грн, 2016 рік - 479135 грн;

2) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 4977574 грн, в тому числі: березень 2014 року - 34097 грн, квітень 2014 року - 314936 грн, травень 2014 року - 551589 грн, червень 2014 року - 86869 грн, липень 2014 року - 1100125 грн, серпень 2014 року - 83387 грн, вересень 2014 року - 218830 грн, жовтень 2014 року 95367 грн, листопад 2014 року - 238514 грн, грудень 2014 року - 1626759 грн, січень 2015 року - 94729 грн, травень 2016 року - 465848 грн, червень 2016 року - 66524 грн.

08.11.2017 року на підставі висновків акту від 09.10.2017 року №1925/1415/34788269 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми Р :

- №0009381401, згідно якого збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2587741,00 грн, штрафна (фінансова) санкція - 1293871,00 гр.;

- №0009371401, згідно якого збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 5471163,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 2692954,00 грн.

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України №1256/6/99-99-11-01-01-25 від 15.01.2018 скарга ТОВ Агрохім-захист залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 208.11.2017 №0009381401 та №0009371401 - без змін.

Позивач не погодився із результатами адміністративного оскарження та вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 08.11.2017 №0009381401 та №0009371401, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, а тому наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2017 №0009381401 та №0009371401.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.2. статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Встановлено, що в період який охопила перевірка ТОВ Агрохім-захист перебував у господарських правовідносинах зокрема з наступними контрагентами:

1) ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ) згідно договорів поставки №2/03-А від 04.03.2014, №03/14-Н від 12.03.2014, №12/05-С від 12.05.2014, №05/14-з від 26.05.2014, №10/06К від 10.06.2014, №01/07-З від 01.07.2014, №20/08Н від 20.08.2014, №1/10К від 01.10.2014, №4/10К від 20.10.2014, №15/12К від 18.12.2014, №19/12К від 19.12.2014, №12/01з від 12.01.2015;

2) ТОВ Юніон-СТ згідно договору поставки №6/05 від 04.05.2016;

3) ТОВ АКХ Груп згідно договору поставки №26/05/2014-01 від 26.05.2014;

4) ТОВ Білдголд згідно договору поставки №19/05 від 16.05.2016.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується реальність постачання товарів від вказаних контрагентів на користь позивача, оплата, транспортування та використання вказаних товарів в господарській діяльності ТОВ Агрохім-захист шляхом подальшого продажу отриманих товарів.

В обґрунтування нереальності господарських операцій ТОВ Агрохім-захист та ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп відповідач вказує, що вказані контрагенти не могли постачати товари на користь ТОВ Агрохім-захист та здійснювали діяльність, спрямовану на документальне оформлення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди особам з метою штучного формування податкового кредиту та витрат. В обґрунтування вказаного висновку відповідач зазначає про:

1) відсутність у зазначених постачальників ресурсів, основних засобів, технічних та технологічних можливостей, необхідних для постачання товарів;

2) відсутності у ланцюгу постачання вказаних контрагентів товарів, які постачались позивачу;

3) відсутність документів, які свідчать про якість та відповідність товару, постачальниками якого виступали наведені контрагенти, а також товарно-транспортних накладних про перевезення товарів;

4) наявність негативної інформації про ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп отриманої із матеріалів досудового розслідування окремих кримінальних проваджень.

Надаючи юридичну оцінку вказаним доводам відповідача апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 по справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 по справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні по справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.1 та ч.3 ст.358 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 по справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки щодо посадових осіб ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп не існували.

Тому, посилання відповідача на наявність негативної інформації про ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп отриманої із матеріалів досудового розслідування окремих кримінальних проваджень, за відсутності відповідних вироків, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з вказаними контрагентами.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині порушення контрагентами позивача положень законодавства, суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14, згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Разом з цим, позивачем надано до суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

В обґрунтування своїх висновків про нереальність господарських операцій з огляду на відсутність сертифікатів, ГУ ДФС у Вінницькій області послався на Закон України Про підтвердження відповідності .

Однак, перевірка проводилася за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 Закон України Про підтвердження відповідності втратив чинність З 10.02.2016, тому обґрунтування висновків за період з 10.02.20106 по 3,1.12.2016 недіючим Законом є неправомірним.

Крім того, згідно ст. 2 Закону України Про підтвердження відповідності цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, і поширюється на виробників та постачальників продукції незалежно від форми власності і видів діяльності, на органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні державні органи.

Таким чином, посилання ГУ ДФС у Вінницькій області на відсутність у позивача будь-яких сертифікатів сертифікату є необґрунтованим, з огляду на те, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства.

До того ж, сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар не може слугувати спростуванням реального виконання господарської операції. Такі документи не приймають участі у формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а відтак і не можуть слугувати підставами для висновків щодо реальності господарських операцій.

Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 по справі №808/2447/17 зазначає, що судами обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на відсутність у позивача сертифікатів відповідності або інші документів, які б підтверджували якісні характеристики придбаного товару, оскільки такі документи не є документами на підставі яких формуються показники податкової та бухгалтерської звітності.

Надаючи юридичну оцінку посиланням відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як факт, що свідчить про відсутність реальних господарських операцій, суд виходить із правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а (адміністративне провадження К/9901/8403/18).

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту.

При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Також суд зважає, що контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні станом на здійснення господарських операцій з позивачем у контрагентів ПП Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для здійснення поставок товарів, обумовлених укладеними договорами з позивачем.

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Посилання відповідача на відсутність придбання постачальниками П Велтіс-хім-торг (стара назва ПП Хімінвест ), ТОВ Білдголд , ТОВ Юніон-СТ , ТОВ АКХ Груп товарів, які було поставлено на користь ТОВ Агрохім-захист , а також отримання вказаними контрагентами позивача від постачальників товарів широкої номенклатури, які знаходяться в різних категоріях та сегментах ринку не можуть слугувати доказом нереальності господарських операцій позивача із вказаними контрагентами, адже позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у ланцюгу постачання контрагента наявності факту придбання окремих товарів чи наявність законних підстав набуття контрагентом прав на предмет поставки.

При цьому, відповідачем також не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На час здійснення господарських операцій з позивачем вказані товариства подавали податкову звітність та були зареєстровані платниками податків, чого не спростовано відповідачем.

Колегія суддів також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 листопада 2018 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.