Рішення

від 26.11.2018 по справі 904/3929/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3929/18 За позовом ОСОБА_1, м. Синельникове Дніпропетровської області

до відповідача-1: ОСОБА_2, с. Томаківка Дніпропетровської області

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", м. Дніпро

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на частку в статутному капіталі

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Чернявська Е.О.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача-1: ОСОБА_3, довіреність №2566 від 20 серпня 2018 року, представник

Від відповідача-2: ОСОБА_3, довіреність від 03 серпня 2018 року, представник

С У Т Ь С П О Р У:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1, ОСОБА_2, та відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", в якому просить:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" від 16 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" розміром 2 500,00 грн., що складає 50% статутного капіталу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ". Відповідно до п. 2.2 укладеного договору, договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню протягом 7-ми днів з дня його укладення. Однак, відповідач-1 ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору, що перешкоджає позивачу здійснювати свої законні права власника стосовно придбаної частки у статутному капіталі відповідача-2.

06.09.2018 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт та заборонити відчужувати та передавати у будь-який спосіб частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" в розмірі 100%, якою володіє ОСОБА_2, а також вносити будь-які реєстраційні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що стосуються Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2018 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково; накладено арешт на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" в розмірі 50%, якою володіє ОСОБА_2. В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.

Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника (вх.47565/18 від 31.10.2018 (а.с.122)). Позивач просить вирішити спір за наявними у справі матеріалами та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачів-1,2, ОСОБА_2, у судове засідання з'явилася, проти позову заперечувала, але відзивів на позов не надала.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2018 відкрито провадження у справі №904/3929/18; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.10.2018. З 02.10.2018 підготовче засідання відкладено на 24.10.2018, з 24.10.2018 на 01.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2018.

У судовому засіданні 26.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2017 року громадянкою України ОСОБА_2, як засновником, прийнято рішення №1 створити Товариство з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", сформувати статутний капітал товариства у розмірі 5 000,00 грн. за рахунок грошового внеску засновника (учасника), а саме: ОСОБА_2 вносить 5 000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу (п.п.1.2 рішення (а.с.87)).

Вказаним рішенням також затверджено Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" (п.5 рішення) та призначено директором товариства ОСОБА_2 (п.6 рішення).

16 травня 2018 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця (відступити) належну їй частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" (ідентифікаційний код 40996831) розміром 2 500,00грн., що складає 50 % статутного капіталу ТОВ "АРКА-ДІЯ", з усіма правами та обов'язками, що належать учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" та законодавства України, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 1.3 договору розмір частки, яка продається за цим договором, становить 50% від загального розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", та має вартість 2 500 грн.

Продавець заявляє та гарантує, що частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", яка є предметом цього договору, на дату укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відступлена іншим способом, не заставлена (в тому числі в податковій заставі не знаходиться), в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає (п.1.4 договору).

У пункті 2.2 договору сторони визначили, що цей договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню протягом 7 днів із дня його укладення.

Згідно з п. 2.3 договору після укладання цього договору продавець втрачає права та обов'язки щодо частки, яка є предметом цього договору. Крім того, сторони мають вчинити необхідні дії, які направлені на державну реєстрацію нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", пов'язаної зі зміною складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", в найкоротший розумний строк.

За настання обставин, зазначених у п. 2.2 цього договору, редакція статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", затверджена рішенням засновника ТОВ "АРКА-ДІЯ" №1 від 27.11.2016, щодо продавця вважається недіючою, всі його умови втрачають для продавця юридичне значення (п.2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору вартість частки в розмірі 2500,00 грн., що складає 50 % статутного капіталу ТОВ "АРКА-ДІЯ", становить 100 000 грн.

Оплата вартості частки, що є предметом цього договору, здійснюється в момент підписання цього договору. Підписання сторонами цього договору свідчить про здійснення повного розрахунку між сторонами (п.3.2 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.1 договору).

Позивач зазначає, що на виконання своїх обов'язків по договору в момент підписання договору сплатив відповідачу-1 кошти у розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується зокрема п. 3.2 договору, відповідно до якого підписання сторонами договору свідчить про здійснення повного розрахунку між ними.

Між тим, за твердженнями позивача, відповідач-1 ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору, ігнорує всі вимоги позивача з даного приводу, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на придбану за спірним договором частку у статутному капіталі, а саме внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказане і стало причиною виникнення спору.

Так, позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" від 16 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також визнати за ним право власності на вказану частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" розміром 2500,00 грн., що складає 50% статутного капіталу.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України види правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а відповідно до 209 Цивільного кодексу України передбачене їх нотаріальне посвідчення.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У пункті 2.2. договору сторони передбачили, що цей договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню протягом 7 днів із дня його укладення.

Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Відповідно до пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не посвідчено нотаріально та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до відповідача-1 із листом (листами) у яких пропонував зустрітися у нотаріуса для письмового посвідчення спірного договору купівлі-продажу (доказів зворотного позивачем не надано).

Так, умова договору про нотаріальне посвідчення відповідає справжній волі відповідача-1 (особи, яка його вчинила), а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка безпосередньо та прямо залежить від волі відповідача-1, що унеможливлює застосування норми частини другої статті 220 Цивільного кодексу України.

Судом не встановлено факту безповоротного ухилення відповідачем-1 від нотаріального посвідчення договору, а також того, що позивач остаточно втратив можливість посвідчити правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 29.11.2016 у справі №922/1102/16, від 05.12.2017 у справі №5/161/10.

Оскільки позивачем не додано доказів звернення до відповідача-1 із пропозицією (з посилання на дату, час та місце зустрічі) щодо нотаріального посвідчення договору, суд доходить висновку про безпідставність посилань позивача на ухиленні відповідача-1 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Відтак, вимога про визнання дійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" від 16 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Другою вимогою позивача є визнання за ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" розміром 2 500,00 грн., що складає 50% статутного капіталу.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Обраний спосіб захисту має вирішувати питання про захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою , а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте, як свідчать матеріали справи, відсутнє порушення прав позивача відповідачами, оскільки відповідачі станом на дату подання позовної заяви та на час розгляду справи, не заперечують щодо визнання договору дійсним, не оспорюють право власності на частку у статутному капіталі.

Так, у п. 2.3 договору сторони визначили, що після укладання цього договору продавець втрачає права та обов'язки щодо частки, яка є предметом цього договору. Крім того, сторони мають вчинити необхідні дії, які направлені на державну реєстрацію нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", пов'язаної зі зміною складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", в найкоротший розумний строк.

За настання обставин, зазначених у п. 2.2 цього договору, редакція статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ", затверджена рішенням засновника ТОВ "АРКА-ДІЯ" №1 від 27.11.2016, щодо продавця вважається недіючою, всі його умови втрачають для продавця юридичне значення (п.2.4 договору).

Відповідно до частини1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі. І навпаки, за відсутності в особи прав на таку частку не може йтися про корпоративні права та корпоративні правовідносини.

За змістом статті 167 Господарського кодексу України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових).

Право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 Цивільного кодексу України). Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ.

Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається.

Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства.

Закон не пов'язує момент виникнення права участі у ТОВ або ТДВ з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ або ТДВ. Водночас згідно з положеннями статті 89 Цивільного кодексу України відомості про зміни у складі учасників ТОВ або ТДВ підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру. Правові наслідки наявності або відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі визначено статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Якщо товариство після прийняття рішення про внесення змін до установчих документів (зміна складу учасників) не повідомило орган, що здійснив реєстрацію, для внесення необхідних змін до Єдиного державного реєстру, новий учасник має право звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства вчинити дії щодо державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону України "Про господарські товариства" (пункт 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

Об'єктом правовідносин купівлі-продажу є частка в статутному капіталі, право на яке є майновим, тобто майнове право є оборотоздатним об'єктом (стаття 190 Цивільного кодексу України). При цьому корпоративні права не можуть переходити у власність набувача, тобто корпоративні права не є об'єктом права власності.

Як на підставу виникнення права власності на частку в статутному капіталі "АРКА-ДІЯ" за ОСОБА_1 в розмірі 50%, позивач вказує на договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 16.05.2018, який укладений між ним та ОСОБА_2. Однак, як зазначає позивач, ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом (статтею 392 Цивільного кодексу України), а й "ефективним" в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що обраний позивачем у спірних правовідносинах спосіб захисту у вигляді визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не можна вважати ефективним, оскільки, позивач не здійснив дій направлених на нотаріальне посвідчення договору та на реєстрацію за собою права власності на придбану ним за спірним договором частку у статутному капіталі шляхом внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (доказів звернення до державного реєстратора та відмови у реєстрації останнім - матеріали справи не місять).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 3 листопада 2018 року у справі №910/605/18.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України захист прав існуючого власника у разі коли право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у даному спорі про визнання права власності на частку у статутному капіталі звернувся до господарського суду з метою набуття права власності на таке майно (частку). Втім, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи те, що позивач не довів факту оспорювання чи невизнання права власності на майно відповідачами у справі, що свідчить про відсутність порушення відповідачами прав позивача, суд дійшов до висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на частку у статутному капіталі відсутні.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на частку в статутному капіталі задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Частинами 9 та 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Оскільки судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2018, підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" про визнання дійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" від 16 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-ДІЯ" розміром 2 500,00 грн., що складає 50% статутного капіталу - відмовити повністю.

Судові витрати, пов'язані з розглядом позовної заяви, віднести на ОСОБА_1.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2018.

Судові витрати, пов'язані з розглядом заяви про вжиття заходів до забезпечення позову віднести на ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.11.2018

Суддя Н.М. Євстигнеєва