Рішення

від 13.11.2018 по справі 907/504/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.11.2018 м. Ужгород Справа № 907/504/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву приватного підприємства "Козацький курінь", с. Добрячин Сокальського району Львівської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані", м. Ужгород про стягнення суми 282967,71грн.

За участю представників:

від позивача - Пилипчук П.П. - директор;

Романів С.І., представник за довіреністю;

Колтакова Г.П., представник за довіреністю;

від відповідача - Навроцький В.В. - представник за довіреністю від 05.09.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів про стягнення суми 266981,38грн., у тому числі 102212,32грн. основного боргу по оплаті вартості придбаної продукції за Договором поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017, суми 50450,54грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 1333,73грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат та 111277,20грн. за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 655, 691, 692, 695 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 199 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 15.08.2018 судом відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 18.09.2018.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 18.09.2018 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, відкладено підготовче судове засідання та призначено на 02.10.2018.

У судовому засіданні 02.10.2018 року судом за згодою сторін оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.10.2018. Також прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 25.09.2018, у відповідності до якої позивач просить стягнути з відповідача суму 282.967,71грн., у тому числі 123.305,27грн. основного боргу, 14646,01грн. пені з несвоєчасний розрахунок, 1370,62грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат та 111277,17грн. 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017р.), 24661,05грн. штрафу відповідно до пункту 6.2. Договору.

Крім того, у судовому засіданні 02.10.218 представником позивача подано письмову заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити Червоноградському міському суду Львівської області (ел.адреса:inbox@cgm.lv court.gov.ua; пошт. адреса: 80102, Львівська область, м Червоноград, вул. Св. Володимира, 15).

Ухвалою від 02.10.2018 клопотання представника приватного підприємства "Козацький курінь", с. Добрячин Сокальського району Львівської області Колтакової Г.П. від 02.10.2018 року б/н (Вх.№02.3109/12253/18 від 02.10.2018) про участь у судовому засіданні задоволено.

Ухвалою суду від 11.10.2018 підготовче засідання було відкладено на 24.10.2018 з його проведенням у режимі відеоконференцзв'язку.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2018 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договорами поставки продукції № 42/08- 17 від 09.08.2017 зобов'язань з оплати поставленої продукції, що призвело до заборгованості перед позивачем, яка складає суму 102212,32грн. основного боргу по оплаті вартості придбаної продукції за Договором поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017. Зважаючи на прострочення оплати грошового зобов'язання, позивачем, з посиланням на норми закону та умови укладеного сторонами договору здійснено нарахування штрафних та фінансових санкцій у сумі 14646,01грн. пені з несвоєчасний розрахунок, 1370,62грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат та 111277,17грн. 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017р.), 24661,05грн. штрафу відповідно до пункту 6.2. Договору.

Представник позивача у ході судового розгляду справи по суті заявлені вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачем 01.10.2018 подано суду відзив на позовну заяві, відповідно до якого позовні вимоги в сумі 122,043.76 грн. - основного боргу; 14646,01 грн. - пені; 1350,68 грн. - 3% річних, 4727.08 грн. - інфляційних втрат визнає частково, проти задоволення решти позовних вимог заперечує з підстав, наведених у поданому письмовому відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях до відзиву на позов (заперечує правомірність нарахування основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, заперечує правомірність нарахування плати за користування чужими грошовими коштами за ставкою 10%, а також заперечує правомірність нарахування штрафу в розмірі 20% від суми основної заборгованості).

При цьому, відповідач посилається на неправильне застосування позивачем положень частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та зазначає, що проценти за користування чужими коштами, передбачені пунктом 6.3. укладеного між сторонами у справі договору поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017, є за своєю природою пенею, яка вже була нарахована позивачем, і стягнення яких призведе до подвійного стягнення, що не узгоджується з вимогами статті 61 Конституції України. Відповідач вказує, що позивачем не врахувано правову позицію щодо правової природи процентів за користування чужими коштами, викладену в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Згідно ч. 5 та 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, вимоги про стягнення 111277,17 грн суперечать ст. 61 Конституції України і не можуть бути задоволені судом.

Аналогічно відповідач заперечує обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 24661,05 грн., з огляду на висновки, зроблені Верховним судом України у справі 347//1910/15ц від 11.10.2017 року, за яким відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Представник позивача вказані обставини заперечує з підстав, наведених у поданій суду відповіді на відзив та стверджує, що Відповідно до п.3.2 укладеного між сторонами Договору поставки продукції № 42/08-17 від 09.08.2017 р. відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунок за поставлену продукцію на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки продукції шляхом безготівкового перерахунку.

Відповідно до ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії. днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідачем не зазначено закону, відповідно до якого 16.09.2017 р. було б визначено вихідним, святковим або іншим неробочим днем.

Статтею 67 КЗпП України передбачено надання одного або двох вихідних днів на тиждень в залежності від тривалості робочого тижня. При цьому лише передбачено, що загальним вихідним днем є неділя. Святкові і неробочі дні встановлено ст. 73 КЗпП України.

Отже 16.09.2017 р. не являлось визначеним законом вихідним, святковим або іншим неробочим днем, в зв'язку з чим день закінчення строку виконання зобов'язання не може переноситись на інший день.

Також позивач стверджує, що нарахування процентів за користування чужими коштами у випадку встановлення факту користування чужими коштами, зокрема й прострочення грошового зобов'язання боржником, не є тотожним нарахуванню пені, і відповідно може здійснюватися одночасно з нарахуванням пені як неустойки за порушення грошового зобов'язання, що не суперечить ст. 61 Конституції України.

Також не погоджується із доводами відповідача про неможливість одночасного стягнення пені і штрафу, у зв'язку з чим позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.11.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2017 року між Приватним підприємством Козацький курінь , (Позивачем - Постачальник) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Кампані , (Відповідачем - Покупець) з другої сторони було укладено Договір поставки продукції № 42/08-17 (далі-Договір), згідно з умовами якого Постачальник здійснював періодичні відвантажування замовленого Товару (хлібобулочні вироби) Покупцю.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що ціна та асортимент продукції визначаються видатковими накладними та товарно - транспортними накладними.

Відповідно до п. 3.1 ціна та кількість продукції, що постачається зазначається у видатковій накладній та товарно - транспортних накладних по кожній партії продукції.

Розрахунки за поставлену продукцію відповідно до п. 3.2 Договору покупець здійснює в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 15 календарних днів з моменту поставки шляхом безготівкового розрахунку.

На виконання умов договору позивачем за період з 09.08.2017 по 30.08.2018 поставлено товар, який отриманий відповідачем, що підтверджується відповідними видатковими накладними які приєднано до матеріалів справи.

З метою визначення обсягів поставленої продукції та повноти і своєчасності розрахунку сторонами погоджувались та підписувались акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.06.2018 р. по 30.06.2018 р„ з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р., з 01.08.2018 р. по 30.08.2018 р. Згідно погодженого та підписаного сторонами Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2018 р. по 30.08.2018 р. сторони погодили розмір заборгованості відповідача (залишок на кінець періоду) в сумі 123.305,27грн., про стягнення якої позивач просить з врахуванням заяви про зміну позовних вимог.

Позивач звертався до відповідача з претензіями 13.02.2018 за вих. № 131 (та 12.06.2018 за вих. № 206 та вимогою про погашення заборгованості, однак, відповідачем станом на момент звернення до суду з даним позовом борг не погашено.

Зважаючи на наявну заборгованість та прострочення її оплати, позивач здійснив нарахування штрафних і фінансових санкцій, та, звернувся до суду за захистом свого порушено права і просить стягнути на його користь з відповідача суму 282.967,71грн., у тому числі 123.305,27грн. основного боргу, 14646,01грн. пені з несвоєчасний розрахунок, 1370,62грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат та 111277,17грн. 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017р.), 24661,05грн. штрафу відповідно до пункту 6.2. Договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом, відповідач (замовник) за умовами укладеного між сторонами у справі договору (пункт 3.2.) зобов'язаний був оплатити на користь позивачу (постачальника) на протязі 15-ти календарних днів з моменту поставки продукції шляхом безготівкового розрахунку.

Згідно поданого позивачем розрахунку заборгованості по оплаті вартості придбаної відповідачем продукції за період з 09.08.2017 по 30.08.2018 така складає суму 123.305,27грн. Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду безпідставності вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідач в порушення вимог пункту 3.2 договору не здійснив оплату вартості отриманого товару у розмірі 123.305,27грн., що підтверджується наявними у справі матеріалами, вимоги позивача про стягнення даної суми основного боргу підлягають задоволенню. Матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань зі своєчасної (у визначені договором строки) оплати вартості поставленого товару за укладеним з позивачем договором про поставку продукції №42/08-17 від 09.08.2017. Факт порушення строків оплати вартості посталеного товару, встановлених умовами договору, не заперечується і самим відповідачем.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В пункті 6.2. договору сторони визначили, що за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а за прострочення понад 20 днів замовник сплачує штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої продукції.

З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати вартості продукції позивачу є доведеним, тобто мало місце порушення відповідачем строків оплати товару, встановлених в договорі, врахувавши те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу), як захід відповідальності постачальника за порушення строків виконання зобов'язання, суд дійшов про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу заявлені позивачем обґрунтовано та правомірно.

При цьому, заперечення відповідача щодо правильності поданого позивачем розрахунку пені та штрафу не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені вище норми закону свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Однак, як правильно судом, проведений позивачем розрахунок пені відповідає наведеним вимогам, розрахунок проведено з виключенням дня, в який відбулася поставка товару, що відповідає нормам чинного законодавства, в розрахунку враховано зменшення періоду нарахування пені в залежності від проведення постачальником партій поставки та зменшення суми заборгованості (бази нарахування).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 14646,01грн. пені з несвоєчасний розрахунок (відповідно до відзиву відповідача від 01.10.2018 визнається відповідачем у повному обсязі) та 24661,05грн. штрафу відповідно до пункту 6.2. Договору підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 111277,17грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 6.3. договору про поставку продукції №42/08-17 від 09.08.2017, укладеного між сторонами у справі, встановлено, що у разі несвоєчасної оплати вартості продукції замовник сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами (відповідно до ст. 536 ЦК України) у розмірі 10% від суми боргу за кожен день такого прострочення.

Правовою підставою позовної вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем зазначені норми статті 536 Цивільного кодексу України.

Проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (в тому числі правовідносини, пов'язані з поставкою товару) .

Частиною 3 статті 691 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов'язок покупця (замовника) сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із цим згідно з визначенням поняття неустойки, що закріплено в статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 6.3 укладеного між сторонами у справі договору про поставку товару нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка також була нарахована позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83 та № 11/5026/1925/2012.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача суми 111277,17грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму 1370,62грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат в порядку вимог ст. 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних на підставі вимог ст. 625 ЦК України вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період за договором поставки №42/08 на суму 1370,62грн.та інфляційних втрат на суму 7707,59грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги приватного підприємства "Козацький курінь", с. Добрячин Сокальського району Львівської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані", м. Ужгород про стягнення суми 282967,71грн. підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані" (88000, м. Ужгород, вул. Українська, буд. 16, ідент.код 40287672) на користь приватного підприємства "Козацький курінь" (80053, с. Добрячин Сокальського району Львівської області, вул. Миру, буд. 53, ідент. код 20827256) суму 171690,54грн. (Сто сімдесят одну тисячу шістсот дев'яносто грн. 54 коп.), у тому числі 123305,27грн. основного боргу по оплаті вартості придбаної продукції за Договором поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017, суми 14646,01грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 1370,62грн. три відсотки річних, 7707,59грн. інфляційних втрат та 24661,05грн. штрафу, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2575,40грн. .

У решта частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 28.11.2018.

Суддя О.Ф. Ремецькі