Постанова

від 28.02.2019 по справі 907/504/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2019 р. Справа №907/504/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кейтерінг Сервіс Кампані» б/н від 17.12.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/1658/18 від 26.12.2018)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.11.2018 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст рішення складено 28.11.2018)

у справі № 907/504/18

за позовом: приватного підприємства «Козацький курінь» (надалі ПП «Козацький курінь» ), с. Добрячин Сокальського району Львівської області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Кейтерінг Сервіс Кампані» (надалі ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» ), м. Ужгород

про стягнення суми 282967,71грн,

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2- адвокат (договір б/н від 11.10.2018, ордер ЛВ № 110266 від 11.10.2018)

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів про стягнення суми 266981,38 грн, у тому числі 102212,32 грн основного боргу по оплаті вартості придбаної продукції за Договором поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017, суми 50450,54 грн пені за несвоєчасний розрахунок, 1333,73 грн три відсотки річних, 7707,59 грн інфляційних втрат та 111277,20 грн за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 655, 691, 692, 695 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 199 Господарського кодексу України.

25.09.2018 позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, у відповідності до якої останній просить стягнути з відповідача суму 282967,71 грн, у тому числі 123305,27 грн основного боргу, 14646,01 грн пені з несвоєчасний розрахунок, 1370,62 грн три відсотки річних, 7707,59 грн інфляційних втрат та 111277,17 грн 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017р.), 24661,05 грн штрафу відповідно до пункту 6.2. Договору.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.11.2018 у справі № 907/504/18 позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» на користь ПП «Козацький курінь» суму 171690,54 грн, у тому числі 123305,27 грн основного боргу по оплаті вартості придбаної продукції за Договором поставки продукції №42/08-17 від 09.08.2017, суми 14646,01 грн пені за несвоєчасний розрахунок, 1370,62 грн три відсотки річних, 7707,59 грн інфляційних втрат та 24661,05 грн штрафу, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2575,40грн. В решті частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафних санкцій та, здійснивши їх перерахунок, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають 14646,01 грн пені, 1370,62 грн 3% річних, 7707,59 грн інфляційних втрат та 24661,05 грн штрафу. В стягненні 111277,17 грн 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017р.) відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення з відповідача 24661,05 грн штрафу та прийняти нове, яким в частині стягнення з ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» суми 24661,05 грн відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.11.2018 не оскаржується.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме правопорушення - несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.

Скаржник участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Представник позивач в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх. № ЗАГС 01-04/791/19 від 04.02.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

09.08.2017 між ПП «Козацький курінь» (Постачальник) з однієї сторони та Тз ОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» (Покупець) з другої сторони було укладено Договір поставки продукції № 42/08-17, згідно з умовами якого Постачальник здійснював періодичні відвантажування замовленого товару (хлібобулочні вироби) Покупцю (а.с. 19-20 т.І).

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що ціна та асортимент продукції визначаються видатковими накладними та товарно - транспортними накладними.

Відповідно до п. 3.1 ціна та кількість продукції, що постачається зазначається у видатковій накладній та товарно - транспортних накладних по кожній партії продукції.

Розрахунки за поставлену продукцію відповідно до п. 3.2 Договору покупець здійснює в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 15 календарних днів з моменту поставки шляхом безготівкового розрахунку.

На виконання умов договору позивачем за період з 09.08.2017 по 30.08.2018 поставлено товар, який отриманий відповідачем, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

З метою визначення обсягів поставленої продукції та повноти і своєчасності розрахунку сторонами погоджувались та підписувались акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.06.2018 по 30.06.2018 з 01.07.2018 по 31.07.2018, з 01.08.2018 по 30.08.2018. Згідно з Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2018 по 30.08.2018 сторони погодили розмір заборгованості відповідача (залишок на кінець періоду) в сумі 123305,27грн про стягнення якої позивач зазначив у заяві про зміну позовних вимог (а.с. 183, т.ІІ).

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими претензіями, у яких просив погасити заборгованість (а.с. 21-23 т.І). Проте, ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» не вчинило жодних дій для погашення заборгованості.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ПП «Козацький курінь» до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» суму 282967,71 грн, у тому числі 123305,27 грн основного боргу, 14646,01 грн пені за несвоєчасний розрахунок, 1370,62 грн 3% річних, 7707,59 грн інфляційних втрат, 111277,17 грн 10% за користування чужими грошовими коштами (за вересень 2017) та 24661,05 грн штрафу.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами ст. 629 ЦК України.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 6.2. Договору сторони визначили, що за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а за прострочення понад 20 днів замовник сплачує штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої продукції.

З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати вартості продукції позивачу є доведеним, тобто, мало місце порушення відповідачем строків оплати товару, встановлених в договорі, врахувавши те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу), як захід відповідальності постачальника за порушення строків виконання зобов'язання, місцевий господарський суд правомірно застосовано до відповідача господарсько-правову відповідальність у вигляді пені та штрафу, так як застосування до покупця таких штрафних санкцій погоджено в договірному порядку та за своєю суттю є застосуванням до покупця різних санкцій (штраф, пеня) в межах одного виду господарсько-правової відповідальності (як штрафних санкцій).

Що ж стосується доводів скаржника про те, що одночасне стягнення пені та штрафу є неправомірним та порушує норми статті 61 Конституції України, то колегія суддів звертає увагу, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно з ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Правова позиція щодо одночасного стягнення пені та штрафу наведена в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 04.02.2019 у справі № 922/1078/18.

Посилання скаржника на постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду не можуть братися судом до уваги, оскільки останні прийняті у цивільних справах та стосуються цивільних правовідносин.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, стягуючи з ТзОВ «Кейтерінг Сервіс Кампані» на користь позивача 24661,05 грн штрафу, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв в цій частині рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень було неправильно застосовано статтю 61 Конституції України та статтю 549 Цивільного кодексу України не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.11.2018 у справі № 907/504/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.П. Дубник

ОСОБА_1