Постанова

від 28.11.2018 по справі 814/1258/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1258/18

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Осіпова Ю.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, прийняте у письмовому провадженні в м. Миколаєві, по справі за позовною заявою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 49298,16 грн. заборгованості з яких: адміністративно-господарські санкції у сумі 48284,21 грн.; пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1013,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протягом 2017 року відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково визначив, що звіт 3-ПН подається виключно із відомостями про вакантні посади для інвалідів , всі можливі заходи, щодо працевлаштування осіб з інвалідністю з боку Товариства було вжито. Апелянт зазначає, що Товариство своєчасно та в повному обсязі фактично вжило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому, на його думку, обставини справи, докази наявні в ній були підставою для постановлення рішення про відмову у задоволенні даного позову.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано.

Що стосується заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні за участю апелянта, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2018 року відповідач подав звітність "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2017 рік Фонду соціального захисту інвалідів, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу- 19, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність- 0, кількість інвалідів - штатних працівників, повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"- 1.

Крім того, відповідач 30.11.2017 року подав до Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості звіт 3-ПН "Про наявність вакансій".

У 2016 році відповідач не повідомляв службу зайнятості про наявність вакансій, які можуть бути зайняті особами з інвалідністю, про що свідчить лист Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 03.01.2018 року № 04-06.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування державної служби зайнятості в повному обсязі про наявність вакансій для організації працевлаштування інвалідів за 2017 рік, а тому позивачем законно застосовані адміністративно-господарські санкції.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини першої статті 18-1 Закону №875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини третьої статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачем протягом 2017 року подавалась до Центру зайнятості звітність (інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН про наявність 16 вакансій для працівників, яким встановлена інвалідність (а.с. 12).

Однак, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, створило робочі місця для інвалідів та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Як вбачається з відповіді директора Кадрово-інформаційного центру Точка відліку Євтушенко Л.В. вих.. № 56 від 18.06.2017 р. Перший медичний центр Некрасенка 5 січня 2017 року та щомісячно на протязі року звертались за сприянням в пошуку осіб з обмеженими фізичними можливостями. Пошук здійснювався згідно законодавства України про діяльність кадрових агентств (а.с. 34).

Крім того, як вбачається з відповіді на лист Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.06.2018 р. № 52-01-06/576, починаючи з 2015 року ТОВ Перший медичний центр Некрасенка співпрацює із службою зайнятості з метою пошуку необхідних претендентів. Представник установи постійно бере участь у заходах, спрямованих на сприяння укомплектування вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями (а.с. 38)

За наведених обставин колегія суддів вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" вжито всіх заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 819/674/17.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший медичний центр Некрасенка" судовий збір в розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривень.

Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов